Агромаркет

Молочний «Лан»

Молочний «Лан»

 

Розповідь про те, як на прив’язному утриманні на типовій фермі бальзаківського віку можна досягати високих надоїв і високої якості молока.

  

Усі сучасні молочні комплекси щасливі однаково: великими (часто невідомого походження) інвестиціями, безприв’язним утриманням і доїльним залом із передовим обладнанням. Однак у розрахунку на 45 млн населення таких комплексів в України несправедливо мало. Причина проста — немає коштів на будівництво та модернізацію. За таких умов абсолютна більшість господарств, що зберегли молочний напрям, мусять викручуватися з того, що є. Реконструюють старі ключечники, удосконалюють молокопроводи, поліпшують раціони годівлі. І що цікаво — реально досягають непоганих результатів на рівні 7–9 тис. літрів молока на корову, навіть за умов прив’язного утримання.

 

Одне з таких господарств із поширеною назвою «Лан», що не має покровителів у високих кабінетах, розташоване в селі Плоскому Смілянського району Черкаської області. Господарюють тут за трьома напрямами: рослинництво, молочне тваринництво та птахівництво. Мають 2000 га землі (1700 га орної та пасовища), 500 голів дійного стада і 24 тис. курей-несучок.

 

Нинішні власники — українські інвестори — придбали корпоративні права на господарство 2008 року. Невдовзі на посаду директора призначили Віталія Перканюка. За шість років його керівництва в господарстві відбулося чимало змін.

 

Комфорт задля продуктивності

 

Ферма СТОВ «Лан» пам’ятає ще часи перебудови. Її модернізацію почали 2009 року з переобладнання корівників. Зробили дві «чотирирядки» із кормовими столами, бо до цього худоба харчувалася з жолобів, у яких силос нерідко закисав. Тепер корми роздає кормозмішувач, а доярка тільки контролює.

 

«Ви ж розумієте, одна справа — руками вигортати з жолобів. А інша — натиснути на кнопочку в тракторі, і техніка все зробить, — коментує Віталій Перканюк. — Тепер, коли в нас є міксер і кормовий стіл, тварини отримують достатньо якісного корму, а значить, від них цілком реально чекати серйозних надоїв. Мінімум втрат через псування корму, мінімум людського фактора — це все плюси».

 

Скло з вікон у корівниках давно повиймали — на зиму віконні отвори просто затуляють плівкою. Коровам так комфортніше. Проблеми бувають лише в дуже морозні періоди, коли за мінусової температури в приміщенні замерзає вода в напувалках — на їх модернізацію поки не вистачає ресурсів.

 

Три роки тому в корівниках установили вентилятори, по 8 штук на кожній «чотирирядці». Ідею такого ноу-хау привезли з Америки. Раніше в спеку надої на фермі зменшувалися як мінімум на півтонни щодня, погіршувалося осіменіння. Тепер різких спадів продуктивності через спеку немає. Кажуть, що під час першого запуску вітромашин корови не на жарт перелякалися. Тепер на шум тварини не зважають і мають цілком задоволений вигляд.

 

Цього літа модернізація торкнулася й молокопроводу. Старі з’єднання не витримували збільшеного валу молока, тому вирішили замінити систему. Таким чином має покращитися й облік, адже датчики іноді не встигали фіксувати літраж під час доїння, особливо в тих групах, де корови дають понад 30 л/добу.

 

 

Більші надої — складніші проблеми

 

Наразі дійне поголів’я на фермі становить 500 корів, також мають значний ресурс для ремонту стада — 190 телиць парувального віку.

 

Із радянських часів у господарстві утримували худобу симентальської породи. Коли почалася всеукраїнська голштинізація, корів покрили червоним голштином. Останні три роки поліпшують породу сім’ям від чорно-рябих «німців», оскільки корови від них за продуктивністю кращі. Спермодози закуповують в американській компанії АВS. Кажуть, що наші «чорнушки» народжуються цілком адаптованими та невибагливими. Порівняно з аборигенами ферми, молоденькі телички мають правильні пропорції тулуба, завдяки чому менше страждають на хвороби ратиць, краще роздоюються й взагалі мають менше проблем зі здоров’ям і вищу продуктивність.

 

Раніше корів улітку тримали на випасі, там є елементарні умови для утримання, зокрема й молокопровід. Однак, коли кілька років тому господарство взяло курс на великі надої, на випас корів ганяти перестали. Тепер там утримують лише телиць парувального віку.

 

Модернізація приміщень, покращення генетики й годівлі дали свої результати. За кілька років надої на фермі зросли з 4,5 до 7,5 тис. літрів на фуражну корову за лактацію. Якщо ж підраховувати за американською системою (коли загальну кількість молока ділять лише на дійних корів), то показники ще більш потужні: за лактацію до 9 тис. літрів на тварину.

 

«Більше витягти з наших корів навряд чи можливо, — каже Віталій Перканюк. — У липні в середньому ми надоювали понад 11 тонн молока на добу, тобто на фуражну корову маємо 23 кг. Окремі рекордсменки дають у нас понад 40 кг на день».

 

Однак на фермі зізнаються, що збільшення продуктивності корів супроводжувалося появою нових проблем: «Коли ми доїли 3–4 тис. літрів молока на корову, тварини самі приходили в охоту, добре осіменялися. А як надої зросли, стало важче. Улітку кількість вдалих осіменінь падає до 30%. І це не тільки в нас. Коли продуктивність корови зростає, вона більше виснажується, організм не встигає відновлюватися, відповідно, це позначається й на роботі репродуктивної системи. Із нашими коровами нюанс ще й у тому, що в них багато симентальської крові. За період тільності вони набирають зайву вагу, а потім мають проблеми через різку втрату маси після отелення, як наслідок — часті кетози. У цьому плані нам важливо покращувати генетику стада».

 

На фермі дотримуються філософії, що корова має окупити себе за першу лактацію, а потім — заробляти гроші. Тому нормою тут вважають, коли тварина сумлінно відпрацьовує 2–3 лактації. Відповідно, на фермі підняли планку вибракування тварин зі стада: якщо корова дає менше ніж 15 л молока на день, її відправляють на м’ясокомбінат.

 

Молочний знак якості

 

Із покупцями на молоко СТОВ «Лан» проблем не мало ніколи, адже якість тримають стабільну. Молоко здають вищим ґатунком, навіть виходять на ґатунок «екстра». Із 2010 року й донедавна здавали молоко на заводи компанії «Данон», тепер працюють із масломолочним комбінатом «Бершадьмолоко» (корпорації «Рошен»). Улітку ціна на молоко впала, тоді як взимку з покупцями можна було зійтися на ціні 5,2 грн/л.

 

Молоко від маститних корів пастеризують і випоюють телятам. Хворих на мастит підопічних мають більше, ніж хотілося б, — близько 10–12%. На фермі розуміють, що до американських показників у 2–4% їм ще далеко, однак намагаються покращити ситуацію, передусім шляхом мотивації персоналу. Адже людський фактор у профілактиці хвороб є вирішальним, і це добре видно за кількістю маститів у кожній окремій групі: де доярка сумлінніша, там і тварини здоровіші.

 

Для кращого результату мотивують доярок преміями. Віталій Григорович пояснює: «У червні три доярки, що забезпечили продукт вищого ґатунку, отримали зарплату з розрахунку 16,25 грн/ц видоєного молока. Усі інші — по 15,43 грн/ц, бо не виконали одну з умов, закладену в розцінку: не забезпечили належний догляд за коровами й здали другосортне молоко. Тобто кожна несумлінна доярка недоотримала приблизно 400 гривень. То хай мають стимул працювати краще».

 

 

Комбікорм і голуби

 

Раціон годівлі розрахований на середню продуктивність корів на рівні 25–28 л/добу. Традиційно основа комбікорму — силос і сінаж із багаторічних трав. Сінаж тут заготовляють не в ямі, а на асфальтованому майданчику, у бурті. Цього року за два укоси заготували 2 тис. тонн.

 

«В Україні сінаж часто-густо не підсушують: скосили й одразу закидали в яму. У результаті виходить не сінаж, а гнилаж, — пояснює Віталій Григорович. — Поживного в такому кормі немає нічого, від нього тхне — корова відвертається. Ми ж перед закладанням траву підв’ялюємо до 60–65%, тому вона добре консервується, не псується. Наш сінаж тваринам подобається. Ми навіть плануємо потроху збільшувати його частку в раціоні за рахунок зменшення частки силосу: останнього раніше заготовляли 7 тис. тонн, тепер плануємо збавити до 4,5. Адже сінаж для корів корисніший, ніж силос».

 

Накривають сінаж І силос спеціальною плівкою, на рік витрачають два рулони вартістю 16,5 тис. грн. Дорого, особливо враховуючи те, що плівка фактично одноразова — за зиму птахи видзьобують дірки, тому вдруге накривати нею небажано. Проте результат того вартий. Щоб плівку не зносило вітром, на неї зверху кладуть списані автомобільні покришки. Працівники ферми із цього приводу жартують: «Ні, це не Майдан, це для наших корів».

 

Компоненти комбікорму для годівлі худоби й птиці зберігають на критому току: гранульовані висівки, кукурудзяну дерть, соєвий і соняшниковий шроти, премікси. Така смакота подобається не лише підопічним господарства, а й місцевим зграям голубів. Із ними просто біда: п’ятитисячні колонії птахів за день з’їдають до півтонни кормів.

 

«От уявіть: соєва макуха коштує 7000 грн/т, соняшникова — 4000 грн/т, гранульовані висівки — 1600 грн/т. Скільки грошей ми втрачаємо щодня! Будемо робити радикальну реконструкцію току, перетворимо його на ангар. Інакше нічого із цими голубами не вдієш», — жаліється Віталій Перканюк.

 

 

Омріяна МТФ

 

Віталій Григорович, як і кожен прогресивний керівник, мріє збудувати сучасний молочний комплекс на 1000 голів дійного стада, з доїльним залом і безприв’язним утриманням. Проект намалювали ще три роки тому, однак питання за інвестиціями. Раніше кредити були дорогими, а сьогодні на тривалі молочні проекти банки їх взагалі не дають. Ми запитали Віталія Григоровича: а чи воно їм потрібне, це безприв’язне утримання з доїльним залом? Адже можна й далі доїти 7,5 тис. літрів молока на корову за відпрацьованою схемою й не мати клопоту з будівництвом, кредитами, перенавчанням працівників і купою інших проблем.

 

«Це ми нині маємо такі надої, а як буде далі? — відповів він. — Яка буде ситуація з відновленням корів, хворобами? Та й скільки ще простоїть наша ферма, адже найновіший корпус — 1982 року? А якщо Україна прийме стандарти Євросоюзу щодо утримання ВРХ, де прив’язь вважається насиллям над твариною? І таких питань безліч. Буде сучасна молочна ферма — буде менше проблем із відтворенням, збільшиться кількість лактацій на корову, покращиться якість молока.

 

Прив’язь — це вчорашній день. Вона дуже обмежує маневри зі стадом: хочемо модернізувати молокопровід — проблема; хочемо привести стійла в порядок — проблема. Це вже не кажучи про потребу тварин у моціоні.

 

Інвестори мене весь час питають, чи справді ці зміни потрібні. Я їх розумію: вони вклали в комплекс купу грошей: мало того, що придбали корпоративні права, ще й абсолютно чесно за договором із громадою протягом кількох років викупили в селян майнові паї загальною вартістю 5 млн гривень. Хоча майно те, якщо чесно, — нікому не потрібний металобрухт. Тому без інвестицій розвиток неможливий. Архімед казав, щоб йому дали точку опори, і тоді він зможе перевернути світ. Якби нам дали кредити під 5–7% річних, то ми б своє господарство теж «перевернули», хоча для нинішньої ситуації і так дива робимо».

 

 

Технічний парк

 

Сам Віталій Григорович за освітою механік, закінчив Уманський технікум сільського господарства. Техніка — це його коник. Після приходу у СТОВ «Лан» він із колективом умовив власників придбати нові машини й знаряддя, адже з тих вантажівок і тракторців, що обліковувалися на балансі, на ходу були одиниці. Тепер мають увесь комплекс для зеленого конвеєру: є чим скосити, поворушити, звалкувати й зібрати. Мають два прес-підбирачі для заготівлі сіна й соломи, два трактори Case IH потужністю 315 і 340 к. с., а також усе начіпне обладнання до них.

 

Комбайнів два: кормозбиральний «Джон Дір» і зерновий «Дон 1500». Їх не вистачає, тому щороку додатково наймають одного-двох на зернові та кукурудзу. Віталій Григорович сподівається, що власники таки погодяться придбати ще одного «степового корабля», адже тоді гроші за оренду техніки залишалися б у господарстві. Скажімо, орендувати комбайн на гектар ріпаку коштує 450 грн, у підсумку виходить немала сума.

 

Власну ж техніку в оренду здають вкрай неохоче. «По-перше, нам самим треба в терміни вкладатися, — пояснює Віталій Перканюк. — А по-друге, техніка дорога, один новий трактор 3 млн коштує. За ним треба дивитися, як за мерседесом, а не в оренду здавати. Я до тих тракторів не кожного й пускаю. Як не вистачає рук, сам можу сісти за кермо».

 

Власна кормова база

 

Рослинництво в господарстві на 50% підпорядковане тваринництву. Із 1700 га мають 650 кукурудзи, зокрема 200 га силосної, 400 га соняшнику, стільки ж озимої пшениці, 160 га ріпаку й 73 га сої. Що цікаво — село називається Плоске, а місцевість навколо горбиста. Ґрунт погано вбирає вологу, є питання щодо ерозії й змивах. Важче сіяти, важче й збирати.

 

«Поля тут бідні, — каже Віталій Перканюк. — Тим не менше, урожаї маємо добрі. У середньому на круг пшениці менше за 50 ц/га не намолочуємо. Ріпаку минулого року взяли 38 ц/га, соняшнику беремо зазвичай 35 ц/га. Секретів немає: завдяки тваринництву удобрюємо до 200 га/рік, вносимо 80 ц/га гною. Гній обов’язково приорюємо. На решті площі працюємо американським глибокорозпушувачем і потім дискуємо».

 

У господарстві є зернова сушарка Farm Fans, нею сушать кукурудзу на годівлю худобі та птиці. Одна біда — сушарка працює на газі. З огляду на відносини з Росією це є проблемою, тому керівництво шукає варіанти, як перевести сушарку на альтернативне паливо — солому чи дрова. На чому зупинити вибір — поки що не визначилися.

 

Яєчна диверсифікація

 

Поряд із молочним комплексом розміщена птахоферма. Утримання курей одноярусне, за старою технологією. Однак Віталій Перканюк каже, що поки що цей напрям є для господарства економічно цікавим: «Ми торгуємо яєчною продукцією локально, маємо кілька точок продажу на ринку Сміли та в кількох місцевих крамницях. Наше господарство місцеві добре знають, цінують продукцію за якість. Яйця такі, як у бабусі на селі, ще й смачніші, бо ми даємо птиці збалансоване харчування. Коли ціна на рівні 7–8 гривень за десяток, то можна працювати. А от як кілька років тому вона опускалася до 2–4 гривень, ми ходили, як у воду опущені.

 

Радикальної модернізації на птахофермі поки що не плануємо, надто невизначена ситуація в державі й у законодавстві. Наша країна прагне у Євросоюз. А там із початку 2012 року утримувати курей у батарейних клітках заборонили. Чи зміняться вимоги до яєчних птахоферм в Україні, поки що невідомо. Роз’яснювальну роботу із цього приводу міністерство не проводить (принаймні ми її не помітили), тож поживемо — пробачимо. Таким середнячкам, як ми, інвестувати в переобладнання ферми дуже складно».

 

Колектив

 

 

Наша розмова з директором кілька разів повертала на кадрову тему. Бо хороші кадри завжди на вагу золота. Згуртовану команду Віталій Перканюк вважає своїм чи не найбільшим досягненням: «Спочатку інцидентів було багато, намагалися приховати неприємності. Мене легко було обманути, бо я не місцевий, приїхав у господарство з іншого району, людей тут не знав. Тепер такого немає. Працівники дзвонять і о першій ночі, і о третій, доповідають, радяться. Із людьми розмовляю по-простому: працюйте добре, і я це побачу. Повірте, кожного в роботі видно».

 

Різноробочих вистачає, бо господарство фактично розміщене в передмісті Сміли, майже щодня приходять кілька людей, просять підробіток. А от із кваліфікованими працівниками не так просто. «Головного інженера немає вже півтора року, тому його роботу тягну сам, — ділиться Віталій Григорович. — Не можу знайти потрібну людину, хоч плач. Приходять люди, що хочуть тільки в кабінетах сидіти й печатки ставити. Нащо мені такий головний інженер? Треба, щоб він і в запчастинах розбирався, і на комбайна міг сісти. Один трактор коштує кілька мільйонів — я не можу до нього допустити абикого».

 

Господарство не шкодує грошей на науку, постійно влаштовує навчальні поїздки за кордон. І про дрібниці не забувають: грошей на мобільний зв’язок виділити, на бензин допомогти, щоб було як людині на роботу доїхати.

 

Є у СТОВ «Лан» навіть своя «корпоративна» історія кохання: простої молодої пари з непростим минулим. Для Віталія Григоровича це і втіха, і відповідальність: переживає за них, як за дітей, хоча в самого — двоє дорослих синів. І на останок додає: «Якщо людина хоче щось робити, хоче чогось досягти — у неї це вийде. Я про це завжди своїм працівникам кажу».

 

 

Марія Михно

журнал The Ukrainian Farmer, серпень 2014 року

  

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі The Ukrainian Farmer та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
При використання інформації з подальшим будь-яким відтворенням, републікацією, поширенням, переробкою, перекладом, включенням її частин до інших творів обов’язкове посилання на журнал The Ukrainian Farmer з гіперлінком https://agrotimes.ua/journals.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».

Інші статті в цьому журналі

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ