За no-till отримують високі врожаї кукурудзи навіть за несприятливих умов
Точність розрахунку
За no-till і точного землеробства отримують високі врожаї кукурудзи навіть за несприятливих умов
Cумщину заведено вважати доволі сприятливим регіоном для вирощування кукурудзи. Однак і вона останнім часом потерпає від браку вологи та високих літніх температур, як от цього року. Кожне господарство виходить з цієї ситуації по-своєму.
У фермерському господарстві «Світанок» вибір зробили 20 років тому — саме стільки часу тут практикують систему no-till, а з 2006 року почали впроваджувати точне землеробство, що дає змогу і вологу зберегти, і раціонально будувати систему живлення. Як сучасні технології допомагають господарству отримувати максимальні врожаї кукурудзи, розповів голова ФГ «Світанок» Микола Надточій.
— Пане Миколо, чим вирізнявся цей рік для вирощування кукурудзи у вашому господарстві?
— Холодна весна, засушливе літо з високими температурами та гарячими вітрами — ось основні характеристики року. Дощики випадали, але нерівномірно. Наприклад, землі нашого господарства розкидані на 50 км з півдня на північ, то там, де дощ пройшов, результати непогані, особливо у низинах, у захищених від вітру місцях. Але загалом цього року маємо на 30–40% нижчу врожайність по всіх культурах. Наприклад, соя вродила по 1,5 т/га, пшениця — 5, соняшник — до 3 т/га. Кукурудзу ще збираємо, поки що середня врожайність 8 т/ га в сухому зерні, хоч за останні п’ять років трималася на рівні 9,2 т/га.
Як я сказав, весна видалася холодна й затяжна, тож кукурудзу сіяли дещо пізніше — 20 травня, зокрема на полях, де попередником була пшениця, кукурудза по кукурудзі, бо там було більше решток, отже, ґрунт був холодніший. Після сої решток лишається менше, то й сівбу після цього попередника почали раніше — 10 травня.
А загалом для будь-якої культури головною складовою врожайності крім генетики, живлення, захисту є волога. За останні роки в нас урожайність, зокрема й кукурудзи, особливо не збільшується, бо, як і решта господарств, ми все більше відчуваємо брак вологи. Але намагаємося утримувати її на рівні.
Для себе питання вологозабезпечення за останні двадцять років намагаємося вирішувати, перейшовши на систему no-till. Під шаром мульчі у нас більше вологи, а температура замульчованого ґрунту на кілька градусів нижча, ніж відкритого, що створює сприятливіші умови для розвитку просапних культур. Тому наші рослини хоч і стартують пізніше, влітку доганяють у розвитку рослини, висіяні за традиційної технології — вони за літньої спеки, навпаки, сповільнюють розвиток.
Окрім того, регулюємо кількість ґрунтової вологи сівозміною. Крім кукурудзи вирощуємо озиму пшениця, ячмінь пивоварний, ріпак, сою, соняшник. Завдяки ротації культур із мичкуватою та стрижневою кореневою системами відбувається розущільнення ґрунту, покращується його вологомісткість і вологопроникність.
— Чи корегуєте ви технологію залежно від умов року? Які зміни внесли цього року?
— Залежно від кількості ґрунтової вологи ми, як і традиційні господарства, варіюємо зі строками сівби. Наприклад, якщо цього року сіяли пізніше, то попередні два роки — практично разом з усіма, бо вологи в ґрунті було обмаль. Тобто змістили строки сівби до ранніх. Розкажу, як нам вдалося це зробити.
Загальновідомо, що за технології no-till посівну починають дещо пізніше від традиційних господарств, бо ґрунт під шаром мульчі пізніше прогрівається. Нині багато хто з наших колег-ноутіллерів ставиться до нульової технології з певним фанатизмом — мовляв, землю взагалі не можна чіпати. Але ми так не вважаємо. У нас долото на агрегаті для внесення добрив завширшки 5 см, і коли воно восени вносить добриво на глибину 14–15 см, то одночасно розгортає шар ґрунту на ширину 5 см, а навесні ця смуга ґрунту прогрівається, і ми можемо дещо раніше висівати насіння.
Варіюємо й густоту посіву кукурудзи, адже це один зі способів раціонального споживання рослиною ґрунтової вологи та добрив. Досі ми сіяли з густотою 74–76 тис. насінин/га і до збирання мали 72–73 тис. рослин/га, але цього року посіяли 68–70 тис. насінин/ га. Наступного року будемо планувати густоту посіву залежно від кількості вологи в метровому шарі ґрунту, але не більше як 70 тис. насінин/га.
— Як регулюєте систему живлення кукурудзи?
— Почну з того, що з 2006 року ми почали переходити на точне землеробство, а завершали цей процес 2010го. У нас ґрунти різні — є чорноземи, є глинисті, є піщані, тож тепер ми диференційовано вносимо добрива на кожну ділянку поля, застосовуємо програмне забезпечення, усі новітні ІТ-технології. Від 2014 року співпрацюємо з компанією Agrilab, яка раз на три роки обстежує всі наші поля: залежно від запланованої урожайності й вологи в ґрунті розробляє нам карти завдань із диференційованого внесення добрив. Тобто ми плануємо внесення добрив на кожну ділянку поля, зважаючи на рівень вологозабезпечення. Бо можна запланувати живлення й на 20 т/га кукурудзи, але не отримати такого врожаю через брак вологи. Тільки кошти витратити намарне.
— Які види добрив показують найкращий результат у ваших умовах?
— Раніше ми застосовували дуже багато добрив різних виробників, багато закладали дослідів, але не помітили, щоб від якогось конкретного добрива збільшилася врожайність. А певний хімічний елемент є що в марокканських, що в українських добривах.
Коли ми робимо аналіз ґрунту, бачимо запас у ньому певних елементів і вносимо тільки те, чого бракує. Зазвичай це монодобрива, бо комплексними з готовою формуляцією не зможемо збалансувати живлення відповідно до карти завдань. Тут можна працювати тільки монодобривами. Як фосфорні добрива застосовуємо амофос, де є частково азот і фосфор, калій беремо вітчизняний, сірку — польську, карбамід і аміачну селітру виробництва «Черкасиазот».
Після збирання попередника восени одночасно за картами завдань вносимо калій, фосфор, сірку, цинк зі змінними нормами — щоб біота з ними попрацювала, щоб вони були доступнішими рослині навесні. Вносимо за допомогою 12-рядкового Horsch TD, який самі переробили, бо важливо техніку адаптувати до своїх умов — замінили заводські сошники на вузькі долота, закріплені з проміжком 70 см. Вони роблять вузьку щілину й кладуть макроелементи на глибину 12–15 см в різні горизонти. Для добрив самі зробили додатковий бункер і ще один навішуємо на трактор. Навесні в ці зони всівають насіння 24-рядні Horsch Maestro, що працюють за корегувальним сигналом.
А ще впровадили власне ноу-хау для сівби кукурудзи: поставили антени на трактор і на сівалку — виходить, що сигнал із сівалки веде трактор. Тоді насіння потрапляє чітко в рядки, куди було внесено восени добриво. Так добре працювати на схилах: коли трактор веде сівалку на схилі, вона зсувається вбік, а коли навпаки — траєкторія чітко витримується. Навесні азотні добрива під кукурудзу кладемо від насінини на відстані 10 см вбік і на 8–10 см — униз. Глибина загортання насінини 4–5 см.
— Але ж добрива відрізняються щодо своєї доступності для рослини…
— Це правда. Наприклад, добрива компанії «Яра» доступні для рослини відразу, але на наступний сезон запасу елементів у ґрунті не буде. І де гарантія, що, коли ми наступного року вноситимемо добрива «Яра», не буде посухи? Їх тоді рослина не засвоїть, а елементи живлення у ґрунті не нагромаджуватимуться.
Тому ми щороку вносимо добрива, які розкладаються повільніше, і внаслідок цього в корисному шарі ґрунту нагромаджуємо певну кількість елементів живлення про запас — це нам гарантує, що за будь-яких умов у наступних сезонах рослина не буде «голодною». А біота, пропускаючи добрива через себе, робить їх доступними рослині.
Можу стверджувати, що збільшення врожайності, зокрема кукурудзи, ми спостерігаємо, коли є достатньо вологи, а не після внесення певного виду добрив.
— Чи практикуєте позакореневе живлення, внесення мікроелементів по листку?
— Ні, ми одразу даємо добрива на заплановану врожайність за картами врожайності, де зазначено критичні макро і мікроелементи. Ми одразу все вносимо в ґрунт. Раніше вносили мікроелементи по листку, але результату не побачили.
— Які гібриди кукурудзи показують у ваших умовах найкращі результати? Чи потребує система no-till гібридів із певними характеристиками?
— Раніше ми сіяли гібриди різної селекції, вони показували певні результати. Але за роки роботи в no-till ми справді пересвідчилися, що для цієї технології потрібні спеціальні гібриди — з потужною кореневою системою і жорстким стеблом. Бо кукурудзу обов’язково буде уражувати стебловий метелик, а якщо метелик потрапив у стебло такого стійкого гібрида, то воно не падає. Тому нині ми працюємо тільки з гібридами «Монсанто» — вони найбільше придатні для цієї технології і для нашої зони.
Вирощуємо середньостиглі гібриди ФАО 300–360 — для нашої зони, наших температур вони найкраще годяться, більше ФАО не визріє в наших умовах.
— Ви вирощуєте кукурудзу по кукурудзі. Чи виправдана така технологія, адже є певні ризики — у шарі мульчі нагромаджуються збудники хвороб?
— Справді, на кількох полях ми вирощуємо кукурудзу в монокультурі максимум три роки. Це сталося через те, що збільшили в структурі посівів площі під кукурудзою — нині з 3500 га загальної площі під кукурудзою 1500 га. Зазвичай монокультуру практикуємо на болотистих полях, де багато вологи, ми їх пізно засіваємо, і кукурудза найкраще там використовує вологу.
Окрім того, сіємо кукурудзу по кукурудзі на нових полях, які є дуже бідними — щоб перейти на no-till, там треба додати органічної маси. З допомогою кукурудзяних решток нарощуємо подушку, яка також утримує вологу. Але великого шару мульчі в нас немає — 5–7 см. Адже біота все переробляє. То цей шар більше на торф розсипчастий схожий.
Ризиків вирощування кукурудзи в монокультурі не бачимо жодних — поширення хвороб не помічали. Фунгіциди на кукурудзі ми взагалі не застосовуємо, інсектицид — за потреби, наприклад, проти стеблового метелика. Але останні три роки такої потреби не було. І цього року інсектицид також не вносили. Гербіциди вносимо один раз, а коли весна холодна та затяжна, як от цього року, — двічі. Бо кукурудза відставала в рості, натомість бур’янам холод не страшний — вони активно вегетували. Проте наші гербіциди в основному потрапляють на рештки, не на ґрунт. Тобто, щоб там не казали противники no-till, хімії ми застосовуємо не більше, ніж за традиційної технології. Використовуємо оригінальні ЗЗР компаній «БАСФ», «Байєр», «Сингента» й ін.
А от переваги no-till — очевидні: більш екологічне виробництво, адже через меншу кількість технологічних операцій робимо менше шкідливих викидів в атмосферу, не перевертаємо пласт — менше викидів вуглецю. Пожнивні рештки лишаються на полі, і після дощів родючий ґрунт не змивається у ярки, річки, тобто ми не забруднюємо довкілля. Біота в ґрунті розмножується, он скільки в нас дощових черв’яків на квадратний метр — це свідчить про екологічність продукції. Вони додають нам органіки, у нас гумус зріс на 0,3–0,6%. І врожайність не падає. Натомість економічно наша технологія вигідніша, ніж традиційна.