Головне:
Інтерв'ю

Якою має бути ефективна українська молочна ферма в найближчому майбутньому

Олег Красноруцький
виконавчий директор ДП «ДеЛаваль»
Поділитись:

 

Думками про тенденції розвитку молочного виробництва в Україні і у світі поділився виконавчий директор ДП «ДеЛаваль» Олег Красноруцький.

 

– Пане Олеже, які сьогодні головні тренди в молочному виробництві у світі та в Україні? Які основні завдання стоять перед виробниками обладнання для молочних ферм?

 

– Головне завдання, яке стоїть перед виробниками обладнання, — забезпечити достатню кількість харчових продуктів високої якості. Всі ми знаємо прогнози ООН щодо зростання населення планети: до 2050 року — до майже 9,5 млрд людей, причому з них 900 млн недоїдатимуть. Тому питання ефективного виробництва харчових продуктів є дуже актуальним.

 

– Як корелюють питання кількості населення та платоспроможного попиту? Адже важливо знати, скільки людей готові платити за продукцію.

 

– Існують дослідження, які кажуть, що кількість середнього класу збільшується швидшими темпами, ніж населення Землі загалом. За оцінками спеціалістів, до 2027 року у світі чисельність середнього класу зросте на 3 млрд — це саме ті люди, що можуть заплатити за якісні продукти харчування. І насамперед зростання частки платоспроможного населення відбувається в таких регіонах, як Південно-Східна Азія, частково Африка, тобто в країнах, які на сьогодні мають дефіцит молочних продуктів. Подивіться: сьогодні найбільший імпортер молочних продуктів у світі — це Китай, хоча ще не так давно у цій країні молоко не було присутнє в харчуванні людей. А Китай — це надзвичайно великий ринок.

 

– «ДеЛаваль» — європейська компанія, і ми знаємо, що таке європейське сільське господарство: поголів’я там вимірюється десятками голів, тоді як в Україні — сотнями й тисячами. Як відрізняється філософія бізнесу вашої компанії на цих двох ринках?

 

– Компанія «ДеЛаваль» існує 135 років і на сьогодні працює в понад 100 країнах світу. Наші клієнти дуже різні: вони мають ферми від десяти голів до десятків тисяч. Тому компанія має дуже широкий асортимент продукції для різних типів молочних ферм.

 

Також варто додати, що відповідно до світової тенденції розмір ферм постійно збільшується. Це відбувається і у Європі, і в Америці, і в Україні. У Європі зараз типовою є ситуація, коли розмір ферми становить 200–400 корів. Чому так відбувається? А тому, що існує потреба в збільшенні ефективності виробництва. Адже більша ферма є ефектнішою з економічного погляду.

 

Отож європейські ферми за своїми розмірами рухаються в нашому напрямі. Проте вони є більш автоматизованими, ми ж до цього поки що не прийшли.

 

За великим рахунком, попри можливі розбіжності ферми у Європі та Україні водночас й однакові. Це стосується загальних принципів, які потрібно забезпечити: комфортне утримання тварин, споживання основного раціону, вода, освітлення, комфортне доїння. Тут різниці особливої немає.

 

Або погляньмо на роботизоване доїння. Історично воно розроблялося для невеличкої європейської ферми. Проте сьогодні ми бачимо, що роботизованих ферм багато будують у Північній Америці на комплексах із поголів’ям 500–1000 голів. А найбільша така ферма у світі — в Чилі, 64 роботи. Друга — в Росії, 33 роботи. Звісно, це розміри ферми не європейського, а, швидше, північноамериканського індустріального типу.

 

Отже, весь світ рухається в напрямі ефективної ферми. Україна у цьому русі має вигідніші стартові умови, адже структура українського сільського господарства така, що є можливість створювати ферми більшого розміру й завдяки цьому мати цікавішу модель молочного виробництва.

 

– З ваших слів відчувається, що виробники обладнання досить чітко бачать майбуття молочної галузі. А чи залишилися у них якісь дискусійні питання?

 

– Якщо говорити про стратегію розвитку, то її наша компанія бачить досить упевнено, і жодних сумнівів тут немає. В основі цієї стратегії лежить стале виробництво молока, яке має забезпечуватися дотриманням чотирьох принципів. Перший і головний — ферма має бути економічно ефективною; друге — мають бути забезпечені умови для комфортного утримання тварин; третє — мінімальний вплив на навколишнє середовище, що передбачає ефективне використання природних ресурсів — землі, води, з мінімальними викидами вуглецю; четверте — дотримання соціальної відповідальності.

 

Якщо деталізувати ці моменти, то передусім слід сказати про автоматизацію, бо саме вона допомагає персоналу ферм працювати ефективніше. Друге — обладнання для комфортного утримання корів теж є важливим, адже корова, що перебуває в комфортних умовах, довше живе й дає більше продукції. Щодо третього напряму можна говорити, наприклад, про попереднє охолодження молока, що зменшує використання електроенергії. Як окремий напрям можна розглядати інструменти, які дозволяють ефективно керувати стадом, краще розуміти ті процеси, що відбуваються на фермі й приймати управлінські рішення. Це такі інноваційні продукти, як камера вгодованості, що дозволяє в режимі реального часу вимірювати бал вгодованості тварин, а також навігатор стада.

 

– Така система, як «ДельПро» — це тупиковий напрям у молочному тваринництві, чи в нього є перспектива?

 

– «ДельПро» — це система, яка містить універсальне програмне забезпечення, що дозволяє керувати стадом і з прив’язним, і з безприв’язним утриманням, і з автоматизованим доїнням. На сьогодні в «ДельПро» інтегровані компоненти доїння, керування стадом, годівля, керування роботами, автоматичне зважування тварин, камера вгодованості тощо. «ДельПро» має змогу обмінюватися даними з бухгалтерськими системами. Ця форма розвиватиметься і в перспективі під парасолькою «ДельПро» об’єднаються все більше й більше компонентів.

 

– Однак з’явилася ця система на ринку саме для ферм із прив’язним утриманням худоби…

 

– Справді, першим компонентом, який ми інтегрували в «ДельПро», була система з прив’язним утриманням. Адже тут важливо розуміти такий момент: найдинамічніше у світі розвивається напрям автоматизованого доїння, але якщо подивитися на історично встановлену базу обладнання, яке нині працює і на якому виробляється молоко, то це системи прив’язного утримання. Тому дуже важливо тим людям, які працюють із прив’язним утриманням, давати сучасні інструменти, аби вони були конкурентоспроможними — виробляли б молоко високої якості й мали б добрий економічний результат.

 

Основна ж перевага безприв’язного утримання — це низький рівень залучення трудового ресурсу. Проте в разі використання сучасних доїльних установок «ДельПро» для прив’язі ми можемо виходити на рівень навантаження на оператора на рівні доїльного залу.

 

– Плюс до того, як свідчать дослідження, на прив’язі корова має триваліший продуктивний вік, менше піддається стресам…

 

– Так, це дуже цікава тема. Ось подивімося хоча б на досвід Канади. Це така країна, де прив’язне утримання розвинулося доволі серйозно: корови там мають високу продуктивність, продуктивне довголіття — теж хороше, тому, за великим рахунком, тут ми не бачимо доведених переваг у виробництві молока на безприв’язі.

 

Однак у разі будівництва ферми з нуля для безприв’язі знадобляться менші інвестиції на будівельну частину, а також кількість персоналу буде меншою. Тобто безприв’язна технологія є ефективнішою саме у цьому сенсі.

 

Однак якщо розглядати діючу ферму, де будівельна частина й інфраструктура вже існують, то часто економічно доцільнішим рішенням буде встановити там сучасну доїльну установку й організувати утримання на прив’язі. Буде неправильно рекомендувати такому господарству зносити старі приміщення й будувати нові з нуля під іншу технологію.

 

– Тож нові інвестиції ідуть зараз у без прив’язне утримання.

 

– Так, у безприв’язне утримання та в роботів. Загальна тенденція у Європі — це автоматизовані ферми. Північна Америка дещо більше інвестує у безприв’язь і доїльні зали, але частка роботів поступово зростає і там.

 

– У Росії маємо приклад, коли господарство «СХП ім. Рахімова» демонтувало роботів-доярів і повернулося до «ялинки». Що в них пішло не так?

 

– У мене немає змоги проаналізувати систему керування й звітність цієї ферми, тому, що саме там пішло не так, сказати важко. Проте точно можна сказати одне: цей випадок є винятком із загальної картини.

 

– Можливо, проблема була з поголів’ям — з екстер’єром корів, формою вимені й дійок, темпераментом? Адже і від українських виробників доводилося чути, що до двох третин отриманого в стаді молодняку може не підходити до роботизованого доїння.

 

– У старих книжках можна знайти статті, у яких стверджується, що корови не підходять для машинного доїння. Потім писали, що корови не зможуть доїтися в доїльній залі. Тепер таке кажуть про автоматизоване доїння. Справді, є такі корови, яких доволі важко доїти на роботі-доярі. Тим не менше, специфіка конструкцій наших автоматичних станцій така, що вони здатні під’єднати доїльні стакани до дійок понад 90% корів, що є у стаді, незалежно від форми вимені. Тобто такої проблеми, щоб сказати, що тварини не підходять для цього способу доїння, немає. Тож дві третини — це велике перебільшення.

 

Треба також розуміти той момент, що навіть попри автоматизований процес доїння певні процеси слід виконувати вручну. Скажімо, треба регулярно видаляти з вимені шерсть і бруд. Крім того, машини потребують регулярного технічного обслуговування. Якщо дотримуватися цих нескладних правил, то відсоток корів, які не підходитимуть для роботизованого доїння, буде дуже невеликим. Скажімо так: нормальний відсоток вибракування у стаді є вищим, ніж та частка корів, які не підійдуть під робот.

 

Погляньмо ще й на такий аспект: останніми роками кількість корів в Україні зменшується, проте зростає їхня продуктивність. Рівень українських господарств сьогодні набагато вищий, ніж був двадцять років тому. З різних точок зору: організації праці, технологічного обладнання, якості молока, генетики. На сьогодні найкращі українські ферми мають показники продуктивності стада та якості молока на рівні найкращих світових. Це справді так. І динаміка дуже позитивна. Тому говорити, що сьогоднішні українські корови не підходять для роботизованого доїння, коли всюди у світі підходять, було б неправильно.

 

– Наскільки взагалі є принциповим питання породи корови з погляду автоматизованого доїння: голштини, симентали, джерсеї тощо?

 

– Не принципове. Хоча певні технічні нюанси є: наприклад, корови джерсеїв нижчі, тому ми робимо під них окреме продуктове портфоліо з меншими розмірами обладнання.

 

– Чи всі потреби молочної галузі «ДеЛаваль» прагне взяти під свою парасольку, чи якісь види продукції для ферм залишає іншим виробникам?

 

– У зоні наших інтересів — усе обладнання, товари й послуги для виробництва молока. Ми пропонуємо доїльне, холодильне обладнання, будівлі, системи гноєвидалення, вентиляції, освітлення, комфорту, годівлі й напування, мийні та дезінфікуючі засоби, одним словом — увесь асортимент, який забезпечує повний технологічний цикл виробництва молока.

 

Ми входимо до концерну «ТетраЛаваль», де разом із нами є компанія — переробник молока, тож можемо допомогти нашим клієнтам не лише виробити молоко, а й організувати його переробку. В інших країнах такі прецеденти вже були, в Україні, сподіваюся, також будуть.

 

– Які види вашого обладнання мають найбільший попит в Україні?

 

– За обсягами продажу лідирує доїльне обладнання, причому і прив’язь, і безприв’язь є дуже актуальними. Останніми роками ми бачимо, що людей дедалі більше цікавить якість молока, тому зростає попит на засоби миттєвого охолодження, гігієни. А з виходом ферм на високий рівень продуктивності виробники все більше уваги починають приділяти комфортним умовам утримання тварин. Відповідно, ми спостерігаємо зростання попиту на такі позиції, як мати, засоби гноєвидалення, вентиляція, освітлення, напувалки. Завжди привертають велику увагу інноваційні продукти — системи керування стадом, камери вгодованості, автоматизовані кліматичні системи.

    

– Як рівень загальної освіченості людей в Україні, спеціальної освіти, дозволяє підбирати персонал для керування тими інноваційними продуктами, що ви назвали?

 

– Дозволяє. Тут немає особливих проблем ні в господарств, ні в нас як постачальників. Адже і у Європі фермери, що провадять молочне тваринництво, не завжди мають спеціальну освіту. А в наших спеціалізованих господарствах завжди є високоосвічені люди. Тут питання в тому, що якщо власник ставить собі за мету розвиток молочного напряму, то знання й компетентність можна швидко підтягнути.

 

– А як щодо вмотивованості персоналу? Адже європейський фермер є і працівником, і власником одночасно. А в нас все не так.

 

– Справді, європейський фермер є дуже мотивованою людиною. Проте й український власник молочного комплексу може зібрати навколо себе нормальну команду й мотивувати цих людей на роботу. Та й не треба забувати, що ферми промислового типу завжди працюють ефективніше, як порівняти з невеличкими фермерськими господарствами. Тому у цьому сенсі, я думаю, ми рухаємося в правильному напрямі.

 

– Ви наголошуєте на якості молока, яку має забезпечити ваше обладнання, але й бачите водночас, що на переробку надходить близько половини сировини від населення, і переробники всю одержану сировину часто зливають в одну бочку. Тобто чи справді у виробників є мотивація робити продукт найвищої якості, якщо в розумінні споживачів найкращим є базарне молоко з трилітрової банки?

 

– Історично всі європейські країни пройшли шлях від фермерства з однією-двома коровами до сучасних господарств. Цей шлях можемо пройти і ми — і його треба пройти. У тій самій Польщі в 1990-х роках середнє господарство мало дві-три корови, й один танк-охолоджувач на кількох фермерів. Однак сьогодні ні в кого не викликає сумніву, що польські фермери вробляють молоко згідно з європейськими стандартами.

 

Якщо говорити про Україну, то треба визнати, що переробникам бракує того молока, що надоюють на індустріальних фермах: згідно зі статистикою, торік такі ферми виробили 2,2 млн тонн молока, а загальна переробка становила 3,7 млн. Тобто десь півтора мільйона добирається від населення, хоча частка індустріального молока в переробці щороку зростає.

 

Постає запитання: а чи можливо якісно організувати процес збирання молока від населення? Ні, неможливо. Про якість сировини у цьому разі говорити не доведеться, про економічну ефективність — також. Тому я ще раз наголошую: той напрям, у якому треба рухатися, — це великотоварне виробництво. Ми маємо взяти за правило, що молоко, яке надходить на переробку, має бути ґатунку екстра. Адже ті галузі, які мають експортні можливості, нині стрімко розвиваються. Якщо ми хочемо торгувати за кордоном, то повинні мати продукт найвищої світової якості. І наші сільгосппідприємства стрімко й цілеспрямовано рухаються у цьому напрямі. На деяких із них встановлено сучасне обладнання, якому немає аналогів і у Європі. Це такі, як «Промінь», «Українська молочна компанія», «Стєпной», «Терезине», ПСП «Україна», «Єкатеринославський» — цими господарствами на сьогодні можна пишатися.

 

– А чи пропонує «ДеЛаваль» обладнання й технологічні рішення для збору молока від населення?

 

– Так, пропонує. Зараз цей напрям не так стрімко розвивається, але в період десь із 1997-го по 2008 роки він був для нашої компанії дуже актуальним. Тоді ми встановили в селах для збору молока від населення 2714 танків-охолоджувачів різної місткості, назагал приблизно на 1 млн тонн. Отож сьогодні можна говорити про те, що через наші танки-охолоджувачі проходить понад половину зібраного від населення молока. Крім того, за останні сім років було продано більше ніж 1000 індивідуальних доїльних установок. Ці факти не так на слуху, як про роботи-дояри, але це також складова нашого бізнесу.

 

– Останнім часом українські урядовці почали частіше робити акценти на необхідності розвитку малого й середнього бізнесу як ознаці руху до Європи.

 

– І в «ДеЛаваль» є дуже великий асортимент продукції саме для невеликих і середніх ферм, адже ми — європейська компанія. З іншого боку, у Європі теж відбуваються зрушення. Ми знаємо, що там скасовуються квоти на виробництво молока, а отже, питання ефективності такого виробництва стає дуже й дуже важливим, і тому йде процес збільшення середнього розміру ферми. Це сьогодні головний напрям руху Європи.

 

Однак існує ще й такий аспект, пов’язаний із нашим рухом до Європи, як підвищення рівня доходів населення. А цього неможливо зробити без підвищення ефективність праці. А ферма більшого розміру є все-таки ефективнішою.

 

– Молочний підрозділ господарства завжди вважався соціальною складовою села. Тобто якщо є в селі ферма, то є і робота для людей. Сьогодні ж тенденція у розвитку ферм спрямована на автоматизацію всіх процесів, скорочення персоналу. Залишитися при фермі мають лише управлінці, які керуватимуть усіма процесами, можливо, навіть дистанційно. Чи не створює такий підхід певне соціальне напруження?

 

– Так здається тільки на перший погляд. Знову ж таки, говорячи про наш рух до Європи, ми маємо розуміти, за рахунок чого зможемо платити людям європейські зарплати. Адже й продуктивність праці на підприємствах має бути європейською. Іншими словами, ВВП на душу населення має зростати. І цього можна досягати методами автоматизації.

 

Другий момент: нам потрібно зламати той стереотип, що молоком у господарствах слід займатися як соціальним проектом, що в цьому може й не бути бізнесу. Адже за того рівня цін, що є сьогодні в Україні, молоко — це дуже й дуже добрий бізнес. Заробляти на молоці 2000 доларів із гектара — цілком реальна цифра. Рослинництво дає таку цифру з великою напругою. Проти продукції рослинництва молоко дає більшу додану вартість, бо залучає у процес виробництва більшу кількість людей. Усе разом це означає зростання економіки України.

 

– Компанія «ДеЛаваль» з’явилася в Україні 20 років тому. Ми пам’ятаємо, який тоді був рівень наших молочних ферм — технології, устаткування, приміщення. Чи не наважилися б ви змалювати пересічну молочну ферму в Україні через наступні 20 років?

 

– Я впевнений, що основні тенденції, які ми бачимо на продовольчому ринку у світі, нас не оминуть. Тому українська молочна ферма через 20 років — це ферма велика, однозначно з поголів’ям понад 1000 голів, із високим рівнем автоматизації. І автоматизація не лише на доїнні, а й на інших процесах. Уже сьогодні ми бачимо у Європі приклади таких ферм — автоматизовані годівля, гноєвидалення, доїння, керування кліматом. Людині лишається тільки прийняття рішень.

 

Слід ураховувати й те, що кількість охочих працювати на фермі зменшується. Деякі країни, такі як, скажімо, США, на свої ферми робочу силу імпортують. Тому автоматизація всіх процесів — це майбутнє.

 

Отож, українська ферма через 20 років — велика, ефективна, автоматизована, екологічна.

 

– І за високим парканом?

 

– Не думаю. Адже європейський споживач — і нас це очікує також — хоче отримувати продукти безпечні, якісні, а також хоче бачити, що виробник, продукт якого він купує, додержує екологічних вимог. Тому відкритість — це майбутнє і нашого бізнесу.

 

  

Розмовляв Павло Коротич

журнал “The Ukrainian Farmer”, 2017 рік

  

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 

Поділитись: