Інтерв'ю

Які аграрні підприємства першими постраждають від податкових змін ?

Микола Каплун, генеральний директор корпорації ТОВ «ФК ЛТД»
голова корпорації ТОВ «ФК ЛТД»

 

ТОВ «ФК «ЛТД» є одним із відомих аграрних підприємств на Київщині. Адже тут на 9000 гектарів землі, можна сказати, є все — рослинництво з передовими технологіями, тваринництво, цукровий завод. Підприємство успішно розвивається, дбає про соціальну сферу сіл, на яких розташоване, справно сплачує податки (торік перерахували в бюджет майже 11 млн грн), розширює потужний технічний парк. 

 

Створив аграрну корпорацію місцевий житель Микола Каплун. До речі, Микола Степанович — один з учасників Всеукраїнського аграрного страйку, який відбувся торік наприкінці грудня. Це саме під його керівництвом кілька сотень аграріїв із Володарського району блокували трасу Київ — Одеса. Що змусило людей споконвічно мирної професії вдатися до політичних протестів — про це та інше наша розмова з генеральним директором корпорації сільськогосподарських підприємств ТОВ «ФК ЛТД» Миколою Каплуном.

 

— Миколо Степановичу, разом із місцевими аграріями протягом двох днів ви блокували трасу Київ – Одеса. З якою метою проводилася така акція? 

 

— Акція відбувалася у грудні, якраз перед тим, коли Верховна Рада України мала розглядати нове податкове законодавство. Одеську трасу перекривали не цілими днями, а за такою схемою: 2–3 години блокування — пропускали машини — перекривали — знову пропускали. Аграрії вийшли на дорогу не тому, щоб зробити некомфортно людям, які їхали у своїх справах, а для того, щоб нас почули урядовці та парламентарії, тобто ті, від рішень і здорового глузду яких залежить доля не лише агробізнесу, а й економіки України.
У всьому цивілізованому світі до аграрного бізнесу держава ставиться з великою повагою, оскільки розуміє, що селяни є годувальниками країни. Тому аграріям на державному рівні там усіляко допомагають, зокрема виділяють дотації. Правда, у 2008-му ми також отримали від держави допомогу — 5,60 грн на гектар. У Європі — 300–800 доларів на той самий гектар. Та й то, щоб отримати ці кошти, треба було три місяці оформляти документи. Проте й це було один раз і не надовго.
Повернемося до податкових змін. Сьогодні фактично всі — аналітики, вчені, практики критикують нове податкове законодавство як непрофесійне й таке, що загубить українську економіку. Згідно з прогнозами, якщо діятиме оподаткування за новим Податковим кодексом України, то наповнення державного бюджету не те що поліпшиться, а значно погіршиться. Це тому, що більшість підприємств шукатимуть можливість приховати свої прибутки — 50% української економіки сьогодні й так працює в «тіні», хоча в аграрному секторі такого не було. Тепер «тінь» насувається й на сільське господарство. 
Руки аграріям викручують не вперше. Торік у 20 разів збільшили фіксований сільськогосподарський податок (сьогодні в районі наше підприємство є чи не найбільшим платником податків), але тоді жоден не протестував. Проте нове податкове законодавство це — справжній шок для агробізнесу. Тому ми вдалися до політичних протестів, аби достукатися до «Києва».

 

— Якими були результати акції протесту? Чи почули вас у Києві?

 

— Які там результати! Телевізійники швидко виїжджають на місце події, коли когось вбили чи зґвалтували (адже цілими днями лише це показують по телевізору). Аграрії медійникам не цікаві. Якщо раз на тиждень по якомусь телеканалу одну годину йде передача про село, то й добре. Тому під час акції протесту ніхто нас не почув і до пропозицій, які ми подавали до Верховної Ради щодо змін в оподаткуванні, ніхто прислухався.

 

— Яким, на вашу думку, має бути оподаткування в аграрному секторі? 

 

— Сьогодні на нашому підприємстві працюють 20 бухгалтерів, які просто за голову хапаються, міркують: як «розбивати» ті чи інші витрати по кожній сільгоспкультурі (оскільки для кожної культури існує окреме оподаткування). Чому б не зробити простіше й не ввести для аграріїв єдиний податок із гектара землі? Тоді всі сільгоспвиробники перебували б в рівних умовах. Наприклад, податок на гектар становить 1000 гривень. У мене — 8500 гектарів. Відповідно, маю заплатити майже 9 млн гривень на рік податку. І жодних корупційних схем чи намагань уникнути сплати якогось податку. Однак там, у Києві, цього зрозуміти не хочуть, їм чесне й прозоре оподаткування невигідне, адже треба утримувати армію податкових поліцейських. Тому урядовці та парламентарії постійно винаходять велосипед.

 

— Чи дуже постраждає ваше підприємство, якщо для аграріїв скасують спецрежим ПДВ? 

 

— Звичайно. Аграрне виробництво має таку специфіку, що видає прибуток один раз на рік, але кошти у нього треба вкладати постійно. Агрофірма — не магазин, куди привезли пиво, продали й закупили нову партію. 2016 рік, наприклад, для нас розпочався ще в серпні 2015-го, коли почали закуповувати добрива, засоби захисту рослин, проводити підготовку ґрунту для наступної посівної. Тому — витрати й ще раз витрати. Проте, як пояснити те, що протягом останніх двох років курс долара збільшився втричі (засоби захисту рослин, насіння, техніка, складники до неї, як відомо, продають відповідно до курсу долара та євро), а от ціни на сільгосппродукцію піднялися всього на 20–30%?
Досі всі кошти, отримані нами від відшкодування ПДВ, спрямовувалися на розвиток підприємств корпорації. Тепер треба буде сплатити ПДВ, плюс до цього 20–25% податку на прибуток. Через таке податкове навантаження знову доведеться затягувати паски, а отже думати про скорочення робочих місць тощо. Такі проблеми будуть актуальними для всього агробізнесу. В той же час відшкодування ПДВ залишили для зернотрейдерів, які, до речі, ціну на зерно нам знизили до мінімуму. Незрозуміло, навіщо трейдерам така пільга, якщо вони мають надприбутки й самі заявляють, що ПДВ їм не потрібне?

 

— Урядовці запевняють, що від скасування спецрежиму ПДВ не постраждають агрохолдинги. Земельний банк вашого підприємства становить 9000 гектарів. Чи вважаєте свою компанію агрохолдингом?

 

— Агрохолдинг — компанія, яка має 30 000 і більше гектарів землі. Агрофірми з таким земельним банком щорічно отримують понад 100 000 тонн продукції, контракти на її реалізацію укладають із закордонними компаніями. Тобто, вони напряму експортують й імпортують. Тому в них є валюта, а отже, буде й відшкодування ПДВ. Я переконаний, що в новому законодавчому полі агрохолдинги почуватимуться набагато комфортніше, ніж малий і середній бізнес. Аграрні депутати — олігархи таки відстояли свої інтереси. Нашу корпорацію я не вважаю агрохолдингом. Це — середнє підприємство, яке працює на районному рівні.

 

— Чи не шукали пряму дорогу на європейські ринки?

 

— Середній і малий бізнес самостійно у Європу ніколи не поїде. Не насиплеш же пшениці в мішок і не повезеш потягом! Щоб вийти із зерном на міжнародний ринок, треба мати ліцензію. У нашої корпорації бракує продукції, щоб купувати такий документ. Тому реалізуємо зерно виключно через посередників. 

 

— Оскільки Україна ступила на європейський шлях, то якою, на вашу думку, має бути модель вітчизняного агробізнесу — агрохолдинги, малий чи середній фермер?

 

— Переконаний, що майбутнє українського сільського господарства — за малим і середнім аграрним бізнесом. Приклад — Польща, де працюють малі та середні підприємства. Одного часу на різних рівнях звучали пропозиції, щоб одному підприємству не давати понад 3–4 тисяч гектарів землі. Це, вважаю, правильно. Адже важливо, щоб громада знала свого латифундиста в обличчя й завжди могла до нього звернутися. Коли власник підприємства живе в селі, спілкується з односельцями, тоді в школі буде ремонт, в лікарні — обладнання, словом, території розвиватимуться. Особисто я майже щодня буваю в кожному селі, де розташовані наші угіддя.

 

— В Україні тривають дискусії щодо продажу землі. На вашу думку, потрібно продавати землю, чи ні?

 

— Для середнього та малого бізнесу продаж землі принесе дуже багато проблем. Найголовніша з них та, що поля «порвуть» й утвориться «шахматка» — по 20–30 га землі. На такі «клаптики» навіть потужну техніку не заженеш. За таких умов Україна більше не зможе бути світовою житницею й отримувати врожаї по 55–60 млн тонн. Тому я — за довгострокову оренду на державному рівні.

 

— Миколо Степановичу, ми багато поговорили про політику, а от із вашим підприємством так і не ознайомилися. Розкажіть, будь ласка, що собою являє ТОВ «ФК «ЛТД». 

 

— Це корпорація сільгосппідприємств, куди входять ТОВ «Зеніт», ТОВ «Ропа-Агросервіс», ТОВ «ФК ЛТД», НВК «Агроцентр», «Призма-14» (Кашперівський цукровий завод). Сьогодні орендуємо 9000 гектарів землі у восьми селах Володарського району. Є і тваринництво. Так, у трьох господарствах маємо повноцінні ферми по 450 голів ВРХ та до 1000 голів свиней у кожному господарстві. У селах Тарган, Косівка, Рогізня збудовані сучасні молочні комплекси з прив’язним утриманням, надій — приблизно 7000 літрів молока на корову.

 

— Доводилося чути, що сьогодні тваринництво — бізнес невигідний… 

 

— Утримання тваринницьких комплексів — бізнес, який не приносить великого прибутку, зате приносить чимало клопотів протягом року. Адже ферма, це не так, що — зібрали врожай і готуємося до наступної посівної. На фермах цілодобово працюють люди — трактористи, доярки, зоотехніки, ветлікарі, техніки штучного осіменіння, бригада електриків й інші. Тому в нас тваринництво є переважно соціальним проектом, спрямованим на те, щоб місцеві люди мали роботу й забезпечували свої сім’ї. 

 

— А якби ціна на молоко була вищою, чи вигідно було б розвивати тваринницьку галузь?

 

— Чиновники Мінагрополітики постійно агітують селян, мовляв, тримайте корівку. Однак навіщо її тримати, якщо сьогодні молоко в населення закуповують по 2,80 гривні, а пляшка води коштує мінімум 8 гривень? Тут, як кажуть, без коментарів. Колись в селах було по 200–300 корів, нині, якщо набереться 20–30, то добре. Звичайно, якщо хтось із членів сім’ї селянина може повезти молоко на базар, де продати його за 6–8 гривень, то можна тримати корівку. Проте самотужки відвезти продукцію на ринок можуть далеко не всі. Тому доводиться користуватися послугами перекупників, котрі їздять дворами й беруть молоко по 2,80. 
Свою продукцію ми продаємо молокозаводу напряму по 6 гривень. Така ціна особливого прибутку не приносить, але хоча б дозволяє підприємству працювати беззбитково. Проте й тут нерідко намагаються нас обманути. Так, свого часу ми здавали молоко одному з молокопереробних заводів компанії «Мілкіленд». Підприємство небідне, належить одному з олігархів. Однак це їм не завадило нам не заплатити загалом 1 млн 700 тис грн. Довелося звернутися до суду. Процес триває вже півроку, але судового рішення поки що немає — то відповідач не з’явився, то щось інше. Отак чинять із нами, аграріями…

 

— Цукровий завод приносить прибутки?

 

— Він, мабуть, є найменш прибутковим нашим підприємством. У 2015 році взагалі не сіяли цукрових буряків, оскільки не знали, якою буде ціна на газ. Отже, завод не працював. Ми його маємо у власності з 1987 року, потужність заводу з переробки становить 1500 тонн буряків на добу, а витрати газу сягають 40 кубометрів на тонну переробки. Тому постійно триває реконструкція заводу з тим, щоб перейти на прогресивні технології виробництва цукру. торік для цього у підприємство вкладено понад 20 млн грн. Сьогодні стоїть завдання — знизити споживання газу до 33–34 кубометрів на тонну переробки. Цього року плануємо буряки посіяти на 1350 гектарах й виростити 120 тисяч тонн.
Загалом сьогодні цукровий бізнес вигідним не назвеш. Знову таки, все впирається в політику. Зокрема, останнім часом дуже важко відшукати ринки збуту. Раніше 70% цукру ми відправляли в Росію. Нині ця продукція — переважно для внутрішнього ринку, оскільки Мінагрополітики, на жаль, не допомагає нашим цукровикам вийти на зовнішні ринки. Тому у 2012-му та 2013 роках від цукрового заводу ми мали величезні збитки — в Україні був профіцит цукру. Раніше, коли в складі України був Крим, то внутрішнє споживання цукру становило 2 млн 100 тонн, на сьогодні — 1 млн 700 тис тонн.
До розпаду Радянського Союзу в Україні налічувалося 194 цукрових заводи, нині залишилося до 60 тих, які ще працюють. Торік «порізали» на брухт цукровий завод в Жашкові, зупинені заводи в Кагарлику та Миронівці.
Загалом, цукрова галузь досить специфічна. У світовому виробництві частка цукру із цукрових буряків становить лише 3%, решта виробляється із цукрової тростини, вирощування якої дуже дешеве. Чого не скажеш про цукрові буряки. Наприклад, ми вже підрахували, що нинішнього року витрати на вирощування буряків зі збиранням в нас сягатимуть до 30 000 гривень на гектар.
Тому цукровий завод у нас також переважно є соціальним проектом (у сезон на заводі працюють понад 300 осіб), а ще отримуємо мелясу та жом для тваринництва. 

 

— Окрім цукрових буряків, які культури вирощуєте і яку маєте врожайність?

 

— Озимої пшениці — 1700 гектарів, ячменю — до 1000, соняшнику — 800, 1500 сої, ріпаку — 700–800, кукурудзи — 1200 гектарів, кормову базу.
Урожай пшениці торік становив — 58–75 центнерів із гектара (залежно від розташування полів), ячменю — 65–80, кукурудзи — 55–120, соняшнику — 30–40. Соя, на жаль, торік не вродила — зібрали до 20 центнерів із гектара. Такий показник отримала тому, що протягом 4 місяців взагалі не було дощу. На жаль, останнім часом посуха є чи не найбільшою нашою проблемою. Так, торік за 12 місяців випало лише 400 мм опадів, а на деяких полях дощу майже не було зовсім.

 

— Що робите для збереження вологи?

 

— По накопиченню вологи в нас є цілий комплекс агротехнічних заходів. Наприклад, після збору врожаю потужним трактором «Кейс 530» глибоким розпушенням зриваємо плужну підошву, розпушуємо на глибину до 40 см, тим самим даючи змогу волозі проникнути глибоко в ґрунт. Весною в найкоротший термін (2–3 дні) проводимо заходи з тим, щоб закрити вологу одночасно на всіх полях. Восени поверхневий обробіток проводимо тільки під пшеницю, під інші культури — оранка. Відразу після оранки вносимо аміачну воду чи безводний аміак, вони також тримають вологу. Вирощуємо посухостійкі сорти основних культур. Це далеко не всі заходи. 

 

— Незважаючи на брак вологи, ви маєте непогану врожайність. Як це вдається? 

 

— До кожного поля — науковий підхід. Це стосується підготовки ґрунту, підбору посівного матеріалу, мінерального живлення, захисту рослин. Зокрема, велику увагу приділяємо позакореневому живленню. Щороку застосовуємо органічні добрива. В попередні роки на всіх полях уносили курячий послід, який возили з Гаврилівської птахофабрики. Таке добриво добре збагатило ґрунт, окрім того, недороге. До 3000 гектарів у нас — піщані землі з кислими ґрунтами. Завдяки цукровому заводу маємо свої дефекати, які вносимо на всі площі, таким чином РН ґрунту доведено до нейтрального. Словом, намагаємося використовувати всі останні досягнення науки та техніки. Із цим відвідуємо науково-практичні конференції, семінари відомих світових компаній.

 

— Який у вас технічний парк?

 

— Дуже потужний. Техніка на 75% — оновлена, імпортна. З тракторів — 4 «Джон Діри», два «Клааси», «Кейс 530», «Нью Холанд», до 30 одиниць МТЗ. Цього року збираємося придбати ще одного «Джон Діра». Маємо до десяти імпортних комбайнів, сучасні посівні зернові комплекси, ґрунтообробну техніку. Старих Т-150 залишилися одиниці, та й ті на поле бочкою возять воду.

 

— Як мені відомо, ви за освітою не агроном (маєте диплом медика та бджоляра). Як вдалося створити й розвивати сільськогосподарську корпорацію?

 

— Читав літературу, відвідував семінари. Головне, у мене завжди було велике бажання навчатися, а це навіть краще, ніж закінчити аграрний виш. На жаль, сьогодні половина молодих людей вступає до аграрних вишів лише для того, щоб мати вищу освіту — немає значення яку. Зрозуміло, знання в таких спеціалістів на дуже низькому рівні. На жаль, в українських університетах протягом перших трьох років навчають теорії. Закордонна підготовка інша: 2 дня — теорії, 5 днів — практики. Тому там, якщо це агроном, то він справжній фахівець, який може і мікроскопом користуватися, і розчин приготувати. Пам’ятаю, прийшов до мене влаштовуватися на роботу агроном після Немішаєвського аграрного технікуму. Запитую його: «Які добрива знаєш?» Він відповідає: «Селітру». «А ще?» Каже: «Гній». І це він чотири роки відучився!
Тому я радий, що навчався агрономії на практиці й, так би мовити, з нуля. Звичайно, сьогодні керівник господарства має бути агрономом, але цього замало: важливо сформувати грамотну команду. Адже команда — як той оркестр, коли хтось гратиме фальшиво, то зіпсує весь музичний твір. На щастя, в нас уже давно сформувалася грамотна команда, яка працює чітко, ніби «за нотами». Оце й головний секрет успіху. 

 

 

Розмову вела Інна Бірюкова

Інтерв’ю було надруковано у журналі “The Ukrainian Farmer”. Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».