Головне:
Інтерв'ю

Як із ювеліра стати агрономом

Володимир Ткаченко
голова ФГ «Хліб-агро»
Поділитись:

Фермер Володимир Ткаченко вважає, що для започаткування аграрного бізнесу держава повинна не гроші давати, а лише скеровувати в правильному напрямі.

  

Знайомство з фермерським господарством «Хліб-агро», що в селі Губник Вінницької області, його голова Володимир Ткаченко запропонував розпочати не з полів чи виробничої бази, а з… мальовничих краєвидів навколо села. Тут тобі й заповідний ліс з ендемічними рослинами, і річка Південний Буг, що шумливо долає численні пороги. Колись, до колективізації, на ній працювало 12 млинів — давали селянам хліб і електроенергію. Тепер природні багатства пан Володимир хоче використати для розвитку зеленого туризму. Основа вже є: готель готовий приймати туристів, магазин пропонує необхідні товари, кафе — смачні домашні страви. Нині фермери облаштовують сільський пляж — усе як годиться: з лежаками та парасолями. Тож літній сезон-2017 можна розпочинати.

 

— Про те, як організувати зелений туристичний бізнес, я свого часу вивчав у Прибалтиці й Норвегії, — розповідає Володимир Ткаченко. — Цей напрям нині у світі стрімко розвивається. От і ми хочемо, щоб наші місцеві краєвиди бачили міські люди. У нас же крім Південного Бугу є ще й озеро завглибшки 70 метрів, маємо заказник, де ростуть унікальні рослини. Щоб цю красу побачити, плануємо в лісі прокласти доріжки для велотуризму, піших прогулянок. Можна й ферму з розведення диких тварин організувати — маємо певні домовленості з управлінням лісового господарства. Після облаштування пляжу візьмемося за оздоровчий комплекс із плавальним басейном, щоб можна було плавати цілий рік.

 

— Чи впевнені, що люди до вас поїдуть?

 

— Звісно. До нас уже їздять, навіть іноземці. Тому ми й хочемо серйозно все облаштувати. Нині є чимало привабливих європейських програм із розвитку зеленого туризму — мій син, випускник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, кафедри країнознавства і туризму, вивчає пропозиції. Тому переконаний, що справа в нас піде.

 

— Однак ви насамперед фермер. Чому вас зацікавив зелений туризм?

 

— Мене цікавлять справи, які можуть дати і мені, і людям прибуток. На жаль, у нас за роки радянської влади знищили бажання заробляти гроші — не красти, не організовувати схеми, а чесно заробляти. У нас, чоловіках, знищили добувача, господаря. Нас навчали ходити на роботу, жити за принципом «покірне телятко дві мамки ссе», «хто мовчить, десятьох навчить» — бути такими, як усі. А мені колись бабуся казала: «Ти не такий як усі, адже коли в дзеркало дивишся, бачиш там не Івана чи Степана, а Володю». Радянська влада знищила українця-господаря на Соловках, розумний українець-господар утік за кордон, там вижив, створив собі добрі умови для життя, зберіг мову й культуру. А тут село вимирало, люди тікають із села, бо не навчені, як на землі працювати. А я цього не хочу. Я живу в своєму селі, люблю його і хочу, щоб люди робили свою справу. Тут кожному можна для себе знайти, як заробити гроші.

 
Фото 1. Тривають роботи з облаштування сільського пляжу.                    Фото 2. Лісові доріжки чекають на туристів.

 

— Як ви знайшли свою справу?

 

— Я за фахом гранувальник алмазів і діамантів. Працював після закінчення ПТУ на вінницькому заводі «Кристал». До речі, працював непогано, навіть уносив пропозиції, як заощадити алмазну сировину. Моїми ідеями крім головного технолога заводу зацікавилися представники компанії «Де Бірс» — найбільшої у світі з видобутку алмазів. Вони в квітні 1991 року відвідали завод, пропонували мені роботу в Бельгії, але мама не пустила — мені ж тоді лише 21 було…

 

Спробувати себе в сільському господарстві порадили старші колеги: мовляв, нічого доброго на цьому заводі не буде, тож якщо хочеш себе реалізувати, їдь у село. Радянський Союз саме тоді розвалювався. Я й досі вдячний хлопцям за їхню пораду. Невдовзі одружився, і коли дружина отримала диплом кухаря, ми переїхали в Губник.

 

Пам’ятаю, як радилися: з чого нам далі жити? на чому заробляти? Адже гроші тоді знецінилися, навколо всі бідні… От що я, тоді 22-річний хлопець, можу робити? Подумав: у дитинстві я вирощував кролів, можливо, варто спробувати з них жити, поставити це діло на потік? На тому й порішили. На свої заощадження купили цегли, метал і побудували кролеферму. Потужність її була така, що за сезон можна було 500 кролів продавати. Закупили дві породи — шиншилу й каліфорнійський гігант. Я навчився схрещувати, каструвати королів, лікувати — так поступово з ювеліра ставав ветеринаром. З мене люди сміялися, кролячим магнатом називали, але нехай… Працювали утрьох — мама, я та дружина.

 

— Як організували бізнес?

 

— М’ясо возив на одеський ринок, шкури — на Тисменицьку хутрову фабрику, звідти забирав шуби й здавав їх у комісійні магазини. Ціна ж за шубу була зовсім іншою, ніж за шкуру… Виторг міняли на долари, за них купували старі трактори, сівалки тощо. Землі тоді ми ще не мали, але вже думали, як її отримати: на той час у країні розпочалося паювання. Невдовзі мама та бабуся забрали з колгоспу 4,04 гектара паю. Знову ми в роздумах: що на них робити? Бабуся запропонували вирощувати буряки — до розкуркулення наша сім’я із семи десятин, які були у власності, три засівала буряками. Та й завод недалеко. І знову мені треба було навчатися: цього разу — як вирощувати буряки. Почав розпитувати в наших колгоспних агрономів, проте вони не так навчали, як підсміювалися наді мною, вважали мене вискочкою. І я зрозумів, що треба багато читати з агрономії.

 

Тож я вирощував кролів, буряки, читав книжки. Хоч колгосп на той час ще існував, але я все ж таки збільшив свою ділянку — куми дали в оренду 7 гектарів землі. Мовляв, нам нічого за неї не платять, то якщо й ти не заплатиш, ми на тебе не образимося. Проте я вже тоді розумів, що людині треба сплачувати за її власність — це правильне рішення. А зароблена додана вартість — то вже твоє. Тож почав розраховуватися з людьми по 500 кг зерна: я тоді вже крім буряків сіяв пшеницю, ячмінь, щоб платити за оренду землі, та й про сівозміну думав. До 100 гектарів на землі працював тільки сам: це вже тепер, коли в мене 500 гектарів, маю п’ятьох робітників. А тоді сам керував трактором, сівалкою, ще мав «ГАЗон», на якому возив в Одесу на продаж картоплю, що її вирощували на городі, а зароблені гроші вкладав у добрива та засоби захисту.

 

— Чи не зверталися по кредити в банки?

 

— Звернувся, а там дивляться з усмішкою: мовляв, хто ти такий? Банк хоче швидких грошей, а в сільському господарстві швидких грошей не буває. Тому я зрозумів, що мені треба розбудувати свою систему економічного розвитку, щоб незалежно від кон’юнктури ринку чи економічної ситуації в державі я міг розраховувати на свої сили. Тому я жодного кредиту не взяв. Це тепер мені 50 млн гривень кредиту пропонують, але я живу з того, що заробляю. Хіба що овердрафтом користуюся та ще інколи кредитами компаній — продавців насіння та ЗЗР.

 
Фото 3. Ноу-тілл — основний спосіб обробітку ґрунту в господарстві.      Фото 4. Унесення добрив.

 

— Тож у чому «фішка» економіки вашого господарства?

 

— Я зрозумів, що треба виробляти багато дешевої продукції, а крім того — створити замкнене виробництво. Основне я розказав: із кролів — шкури, зі шкур — шуби. Сім років ми вкладали таким чином у справу, на себе не витрачали. Лише 1999 року на заводі в Запоріжжі купили нову «Таврію» — зважилися вкласти в сім’ю частину отриманого прибутку.

 

Ще одна віха в моєму бізнесі — навчання фермерської справи в райцентрі Теплик за американською програмою. Там із ювеліра, тракториста робили агронома. Хто хотів чути — чув і навчався. От і я поїхав своєю «Таврією» разом з іншими першими фермерами Губника на навчання. Щоправда, тим хлопцям навчання не пішло на користь: фермерувати вони покинули. Їм держава дала гроші, дала всю техніку, але не дала природного хисту хазяйнувати. Тому я переконаний: не можна людям давати, можна тільки спрямовувати їх у правильне русло. Люди повинні заробити, навіть на своє знаряддя праці, тоді вони цінують зароблене.

 

Нині простіше: на ринку є селекційні компанії, з якими можна працювати, які мені допомагають досягати серйозних результатів. Агрономічної освіти так і не отримав, та вона мене й не цікавить. Людина повинна мати бажання навчатися, мати логічне мислення — і вона легко опанує агрономію.

 

Співпрацюю з чотирма компаніями, які дають мені на випробування гібриди кукурудзи, щороку сію до 30 гібридів на демоділянках. Далі найкращі висіваю в товарних посівах. Америку створила кукурудза — і Україну створить. Це — майбутнє нашого землеробства.

 

— В Америці і соя в пошані.

 

— Такому, як я, соя невигідна, бо врожайність низька. Із цією культурою виграє не село, а переробник, який продає шрот й олію. Я п’ять років вирощував сою — сіяв три сорти сербської селекції. Врешті перейшов на кукурудзу, і тепер їй належить 50–70% у сівозміні. І всім це раджу. Торік мали врожайність 110, 126, 128, 114, 108 ц/га, деякі гібриди навіть по 208 ц/га вродили. На виробничих посівах мав по 111 ц/га — це за звичайних умов, без великої кількості міндобрив. А якщо застосувати інтенсивні технології, на круг вийшло 150 ц/га.

 

— Виходить, кукурудза у вас практично монокультура?

 

— Так. Мінімум три роки сію кукурудзу по кукурудзі. З буряками покінчили — нікуди здавати, і ціни на них немає. Хоч останні врожаї були по 720 ц/га. Ще трохи сіємо соняшнику, пшениці та ячменю. Зернові добре родять: пшениця дає до 100 ц/га, але на ній я не заробляю грошей, бо дуже дорога собівартість — треба кілька разів проводити фунгіцидні й інсектицидні обробки. Тому ці культури сію, щоб розрахуватися за паї та для сівозміни.

 

— Однак за вирощування кукурудзи в монокультурі також збільшується кількість хвороб…

 

— Так, і ми їх долаємо хімічними обробками — насіння та по вегетації. Проте витрати окупаються врожаєм.

 

Фото 5. Колектив ФГ «Хліб-агро» (щоправда, в неповному складі)

— Як досягаєте високих урожаїв?

 

— Звісно, це комплекс заходів. Один із головних — робота з ґрунтом. У нас структура ґрунту практично еталонна, він аж кубиками розсипається. А все тому, що ми поля не оремо, тільки дискуємо або ж працюємо по нулю. Я навіть плуга ніколи не мав. Після збирання врожаю поле вкрите рештками кукурудзи, навесні під шаром мульчі ґрунт вологий на метр углиб. Верхній шар, де живуть бактерії, ми передисковуємо, після чого сівалка, яка розгортає рештки, кладе насінину в потрібне місце. І все. Ми поле не коткуємо.

 

Дуже сильно впливає на врожайність розвиток кореневої системи. От обираємо на демо гібрид: бачимо, що він має добрий старт, енергію проростання. Тоді починаємо вивчати його кореневу систему. Ми ж не просто фермери, а занудливі фермери — кожен гібрид, який мені дають компанії на випробування, досліджуємо від корінця й до волоті. Отож, якщо землю орати, то коренева система буде не дуже розвиненою, а більше розгалужуватиметься попід верхнім шаром ґрунту. Нам же потрібно, щоб корінь був потужним, щоб діставав вологу з глибини, що особливо важливо за посушливих умов. От у 2015 році була посуха, але ми все одно зібрали 103 ц/га кукурудзи, а сусід мій — 38 ц/га. А все тому, що ми не оремо, тож у нас немає плужної підошви, відтак кореневій системі ніщо не заважає тягнутися на глибину до води.

 

В отриманні високої врожайності дуже багато важить густота сівби. Яскравий приклад: коли посіяли з густотою 105 тис. насінин, гібрид дав 112 центнерів на гектар, а вологість була 16,6%. Натомість той самий гібрид із густотою сівби 74 тис. на гектар дав 118,2 центнера й вологість 16,3%. Звідси питання: навіщо переплачувати за зайве насіння? Якщо матимеш багато дешевої продукції — це запорука успіху. Врожай має бути 150–250 центнерів на гектар. І це не межа.

 

Якщо коренева система потужна, гібрид потужний, то 18–20 рядів зерна на качані можуть дати 400 г зерна з одного стебла. Я сію кукурудзу з ФАО 350 і вище: за 60 тис. рослин на гектарі можна мати врожай 24 тонни на гектар. До того ж для нас важлива вологовіддача гібрида, адже ми зерно не сушимо, я й сушарки не маю. Тому наша умова — збирати зерно за вологості 14–15%. Таким чином ми його здешевлюємо.

 

— Вам можуть закинути: на 500 гектарах легко можна отримати добрий урожай. А спробуй угледіти за посівами у холдингу…

 

— То з ваших слів виходить — навіщо ті холдинги здалися. Нехай на кожні 500 гектарів буде господар і дивиться за своїм полем.

 

— Ви казали, що у вас поліпшилася структура ґрунту. А хімічний склад? Ви аналіз ґрунту робите?

 

— Кожних п’ять років. А тепер будемо ожних три робити. Фосфор, калій — у нормі, проблема з азотом. Тому NPK вносимо під запланований урожай. Ми з представниками хімічних і селекційних компаній обговорюємо й ці питання. На демоділянах проводимо випробування добрив і засобів захисту. Потім застосовую їх у виробничих посівах. І, знаєте, я пересвідчився, що розкручені препарати відомих марок не завжди кращі від маловідомих.

 

— Чи застосовуєте біопрепарати?

 

— Пробував вітчизняного виробника. Перший рік бактеріями все кукурудзиння вкрилося, всю целюлозу розщепили. Я був дуже задоволений. На другий рік вніс так само, а ефекту нуль, кукурудзиння стоїть, як не бувало. Тому я не хочу більше проводити експериментів. Поки що не бачу ефекту.

 

— Щоб заробляти, треба не лише добрі врожаї мати, а й ринки збуту. Чи важко вам знайти покупця на зерно?

 

— У мене із цим проблем немає. Тепер уже покупці шукають мене — телефон не мовчить. Продаю за безготівку, офіційно, по першій формі. Бо мені є куди вкладати кошти — наприклад, на будівництво елеватора.

 

Тепер ринок зерна більш-менш стабільний, практично прозорий. Бо є конкуренція між трейдерами. Є порти, великі елеватори, плюс переробка в Україні, тому додана вартість продукції залишається тут. Тобто нині мале господарство реально може продавати продукцію прозоро й законно.

 

— Що ви як успішний фермер особисто робите для свого села?

 

— Допомагаю школі, садочку, дороги ремонтуємо. Хотів заасфальтувати, запропонував іншим фермерам об’єднатися. Нас тут у Губнику господарює небагато: німець Нільс має 1000 гектарів, я — 500, решта — по 200–100 га. Кажу, давайте хоча б щороку потроху будемо дорогу робити, а вони наче не розуміють, що я від них хочу. Звісно, я можу й сам: от збудуємо елеватор, а потім можна і в дороги вкладати. Було б правильно, щоб сільрада укладала угоду з інвестором і він робив дороги на законних підставах.

 

Фото 6. Торговельно-ресторанний комплекс — основа для розвитку зеленого туризму

— Окрім будівництва елеватора, розвитку зеленого туризму, які ще маєте цікаві проекти?

 

— Енергетика. Сонячна чи вітрова. Якщо будуватимемо плавальний басейн, хочемо гріти воду сонячними батареями. Вже ведемо переговори з компанією-забудовником. Склади також плануємо обладнати батареями. Будемо продавати електроенергію державі — по 4 грн за 1 кВт. Я вже порахував: щоб установити батарей на загальну потужність 25 кВт, треба вкласти десь 15 тис. доларів. Якби я раніше почав вивчати це питання й установив сонячні батареї на пекарню, то може б і досі хліб випікав. Адже колись ми продавали хліб у три райони. Проте то був не бізнес, а гуманітарна допомога, бо величезні кошти платили за опалення, згодом перейшли на дрова…

 

Загалом питань по електроенергії багато. Наприклад, ми нині купуємо електроенергію на оптовому ринку, але ціна на неї вища, ніж для населення. Як так може бути? Світло нам часто вимикали. То ми поставили дизельного генератора. Тому я вивчаю питання енергетики, щоб мати енергетичну незалежність.

 

— Ви плануєте цікаві проекти, зокрема з розвитку зеленого туризму та й села загалом. Чи маєте підтримку влади?

 

— Нині влада самоусувається. От я був на останній нараді в ОДА. Голова в своїй доповіді зазначив, що за останні роки в області кількість сільгосппрацівників скоротилася з 405 тис. до 35-ти. Це значить, що тут тільки латифундії процвітають, а українська культура буде зникати. Тобто я вважаю, що це цілеспрямована програма знищення села за бездіяльності влади. Раніше я був членом асоціації платників податків Вінницької області й бачу, що нічого не міняється. Нині об’єднання громад — це об’єднання бідних. Влада не думає, як людині дати інструмент, щоб вона заробляла гроші. Не потрібно видумувати велосипед, треба просто списати систему розвитку, систему збору та розподілення податків із європейського досвіду. Тому поки що розраховую на власні сили.

 

 

Розмовляла Людмила Морозова

журнал “The Ukrainian Farmer”,  2017 рік

  

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 

Поділитись: