Головне:
Інтерв'ю

Вирощуйте рівно стільки, скільки зможете зберегти. Не заощаджуйте на технологіях...

Микола Гордійчук
президент Української асоціації виробників картоплі

 

Напередодні посівної представники різних сегментів аграрного бізнесу шукають відповідь на запитання, яким буде прийдешній сезон, скільки й чого садити, до чого прагнути. Поради дає президент Української асоціації виробників картоплі Микола Гордійчук.

   

— Миколо Павловичу, ви понад 10 років допомагаєте вітчизняному ринку опанувати сучасні закордонні технології. Як змінилося українське картоплярство за цей час?

  

— Якщо казати про виробництво, то в Україні з’явилося чимало великих виробників. Їхні компанії добре опанували технології вирощування. Урожайність у середньому по країні зросла з 20 до 35 т/га. Ці підприємства побудували сховища, дехто запустив цехи з миття та фасування картоплі. Можна казати й про появу справжніх картоплярських ареалів у Дніпропетровській, Житомирській і Львівській областях, які постачають картоплю на переробку й намагаються її експортувати. Так, наші компанії-лідери стали відомими не лише в Україні, а й за кордоном — 10 років тому на таке ніхто не сподівався.

Щодо каналів збуту. Раніше переважна більшість картоплі продавалася через відкриті ринки, де працювали оптовики-перекупники. Нині більшість професійних компаній орієнтуються на продажі через супермаркети. Останні диктують виробникові моду на вибір сорту — білі або червоні бульби, які споживачі купуватимуть за певною ціною. Якщо господарство зможе запропонувати однорідну партію картоплі 50+ мм, рітейлер заплатить більше. Налагодженого експортного вектора української картоплі як не було, так і немає через закриття російського ринку. Проте були вдалі виходи на ринки пострадянських країн — Грузію, Азербайджан, Туркменістан. Західний напрямок для нас закрито через фітосанітарні норми та обмеження. Цікава зміна, якою неможливо нехтувати, — клімат. Він спонукає активніше впроваджувати зрошення в картоплярстві.

 

— А якщо подивитися на ринок насіннєвої картоплі?

 

— 10 років тому ринок монополізували кілька насіннєвих компаній, які першими зайшли в Україну. Нині дуже активно просувають себе ще два-три голландських і німецьких оригінатори сортів.  Сьогодні на ринку імпортного насіння картоплі працюють близько семи компаній, які опановують сегмент, де раніше працювали дві компанії. Відповідно, вони рухають розвиток картоплярства вдвічі швидше. Конкуренція на рівні майстерності топ-менеджерів насіннєвих компаній позаду. Ми доросли до стадії конкуренції якістю сортів, які пропонуються українським картоплярам. Раніше траплялося, що сорти, які за кордоном виводили з обороту, передавали в пострадянські країни. Ситуація змінюється. Тільки-но сорт потрапляє на реєстрацію в ЄС, компанія Agrico одночасно тестує його в Україні й в разі успішності випробувань реєструє. У нас серйозно оновилася лінійка сортів: із 22 сортів, представлених у Реєстрі, 7 — новинки, які з’явилися в останніх два роки.

Протягом 7 років з’явилися перші українські господарства, які отримали статус насінницьких. Господарства в Чернігівській, Київській, Житомирській, Львівській областях вирощують відмінне насіння. Так, їм важко конкурувати з Голландією, де дмуть вітри і зносять переносників вірусних хвороб. Однак, якщо говорити про репродукційний насіннєвий матеріал, Україна зробила серйозний крок уперед.

Раніше низка наших картоплярів ні за що б не купили насіння картоплі, вирощене в Україні, вимагали б винятково голландську чи німецьку еліту. Позиція змінилася через купівельну спроможність картоплярів, економічну ситуацію в державі. Проте, подивившись на семінарах на рівень українських насінницьких господарств, їх продукції почали довіряти.

 

— Як почуваються українські професійні картоплярі на тлі їхніх колег з інших пострадянських країн?

 

— Якщо умовно взяти ТОП-100 українських картоплярів, вони дуже професійно працюють, обізнані із сучасними ноу-хау. Інше питання — ступінь їх упровадження. Проте завдяки хімічним компаніям, зокрема «Сингенті», «Байєру», «Дюпону», «Адамі», ситуація з удосконаленням агротехнологій, упевнений, активно покращуватиметься. В Україні, як і в Росії та Білорусі, існує проблема людей і кадрів. Агроном-технолог потрібен незалежно від того, з якою культурою працювати: соєю чи картоплею.

  

— Якою є нинішня ситуація в українському картоплярстві?

 

— Ми всі хочемо жити в Україні, яка матиме повноцінну економіку. Будь-яка економіка поділяється на галузі. Вони мають бути прибутковими. Відповідно, працівники за таких умов отримуватимуть логічну винагороду. Щоб картоплярство перетворилося на високорозвинену галузь, воно повинно мати стратегію розвитку — колективно визначений орієнтир, мету, цілі, завдання й розумний, суголосний цьому розподіл коштів. Сьогодні такої стратегії галузь не має ані на державному рівні, ані в уявленні операторів ринку. Господарства не уявляють, яким має стати ринок через 5–10 років.

Було б правильно, щоб усі учасники галузі, в тому числі й науковці, сіли за один стіл, проаналізували, що відбувається в сусідніх країнах, у Європі, світі, й зробили відповідні висновки. Наприклад, виробляти картоплю фрі Україні невигідно, бо поруч в Польщі є декілька потужних заводів, чиї потужності, обсяг і якість перевершити важко. Росія не купуватиме українські чипси, а для потреб внутрішнього ринку наявних підприємств достатньо. Проте картопляне борошно чи пластівці (можна називати їх як завгодно), або картопляний крохмаль — цікаві напрями, де українські картоплярі могли б стати світовими лідерами, бо загального валу продукції вистачає, якість вища, ніж потрібно. Досягнувши згоди, треба йти в міністерство й казати, що потребуємо допомоги фінансами й не тільки, адже йдеться про експортний товар. Назвати необхідні законодавчі зміни, особливості податкового, митного тощо сприяння нині ніхто не може. Гроші, якщо вони виділятимуться з держбюджету, мають спрямовуватися на конкретну програму, де буде зафіксовано, у якому напрямі рухатися. Тоді можна знати, що кожен виконує певну роботу й розвиває галузь, і через 3, 5, 7 років отримаємо прогнозовані плоди.

 

— Ви згадали про розвиток в Україні переробки. Про кого йшлося?

 

— Це чипсові компанії «Крафт Фудз Україна» (ТМ «Люкс»), «Снек-експорт» (ТМ «Мачо», «KartoFan»), «Голден Фудз», а також ТОВ «Інтерагросистема», яке 2015 року почало виробництво картоплі фрі на Чернігівщині. З гордістю треба говорити про БПП «Вимал» із Чернігова — підприємство, яке розвинуло виробництво з вирощування картоплі до переробки на крохмаль й успішно експортує його у Європу. В Україні близько п’яти компаній, що працюють над розвитком цього виду переробки, й доволі успішно.

 

— Гадаєте, знайдеться харизматичний господар, який наважиться побудувати в Україні завод із переробки картоплі на борошно?

 

— З мого досвіду, картопля буває прибутковою один раз на п’ять років. Тому питання переробки як ніколи на часі. Багато хто ставить запитання: чому такий сміливець в Україні досі не знайшовся? Адже картопляне борошно — товар, що має тривалий термін зберігання, він надзвичайно запитуваний країнами Азії, Африки тощо. Якщо підрахувати окупність такого підприємства — 7–9 років. Для європейського підприємця — це супер. Якби цей проект було започатковано в Голландії, його б сприйняли на ура. Проте в Україні, де позаторік була девальвація 230%, а нині на міжбанку курс євро може зрости чи впасти за тиждень на 12%, говорити про плани на 7 років складно. У нас практично не працюють фінансові інструменти, які є дієвими у Європі.

 

— Експортувати вітчизняну картоплю у Європу неможливо. Проте на щорічній конференції УКАБ нині голова Державної служби з питань безпеки харчових продуктів і захисту споживачів Володимир Лапа оприлюднив карти, на яких було показано, що більшість територій на півдні України придатні для вирощування фітосанітарночистої картоплі, яку реально експортувати. Він же підказав спосіб отримання потрібних дозволів на таку діяльність. Отже, шпаринка є?

 

— Так, на півдні можна вирощувати ранню картоплю. Однак виробникові потрібно спочатку зареєструвати вільну карантинну зону: запросити комісію, провести моніторинг карантинних хвороб. Комісія дасть відповідне підтвердження, що це вільна від карантинних організмів зона, де проводяться фітосанітарні заходи, а карантинні організми регулярно контро люють. Після цього можна сертифікувати товар й продавати його будь-куди. Проте Володимир Лапа дав чітко зрозуміти, що крім картоплярів це більше нікому не потрібно. Як УАВК ми кілька років тому звернулися до «Укрдержголовкарантин» із відповідним проханням, отримали пораду надіслати запит в Раду ЄС до уповноваженого по Україні. Він надіслав необхідні документи в МінАПК України, які загубилися у цьому відомстві. Коли зерновики-трейдери прагнули вирішити питання з ПДВ, збиралися по 10–15 компаній, наймали юристів, які вносили зміни в законопроекти, документи надсилали профільному комітету у Верховній Раді, за них голосував парламент. В Україні досі існує стереотип, що держава всім винна. Насправді потрібно щось конкретній людині, виробникові. Він має знайти однодумців, які об’єднаються, ухвалять колективне рішення, визначать необхідні кроки й працюватимуть над їх утіленням. Ніхто замість нас нічого не ініціюватиме.

 

— Ви провадите активну громадянську позицію, поєднуєте роботу на посаді директора компанії «Агріко Україна» та президента УАВК. Що вам дала робота в УАВК?

 

— Президент УАВК — посада виборна. Цього року для активізації роботи асоціації призначено виконавчого директора Віктора Різника, який зосередиться на систематизації запитів картоплярів і їх просуванні. Якщо говорити про особисті набутки, то це відмінний досвід у плані комунікацій, розумінні виробників, науковців, рітейлерів, ширше розуміння проблем у галузі. Ми брали участь в розробці проекту закону про саморегульовані організації. Його до кінця поки що не допрацьовано, проте вже зрозуміло, що УАВК потрібно вдосконалювати, долучати до її лав активних суб’єктів ринку, щоб їх кількість розширилася з 30 великих господарств до 100 різних форм власності — і малих, і середніх, щоб утворилися регіональні представництва. Ми почали роботу в цьому напрямі. За три місяці проведено шість навчальних семінарів в різних містах України — Вінниці, Луцьку, Черкасах, Чернігові, Херсоні, Дніпропетровську. Ще заплановано захід у Сумах. Загалом буде охоплено аудиторію з 200 господарств. Якщо в сезоні–2015 семінари було присвячено технологіям вирощування, збирання та зберігання картоплі, то в 2016 році покажемо фермерам, як отримувати більший урожай якісної картоплі, а в 2017-му проведемо тренінги зі збуту, можливо, навіть ініціюємо створення кількох кооперативів. До речі, в грудні ми були на презентації програми ЄБРР, яка проходила на базі університету Вагінген у Голландії, де було презентовано програму розвитку кооперативів для України та Балкан. Ця міжнародна інституція переконана, що кооперація між малими та середніми господарствами має велике майбутнє в Україні. Як асоціація думаємо, що зможемо дуже добре просунути наше картоплярство.

 

— Упевнені, що українців можна посадити за один стіл, організувати й дійти якоїсь згоди?

 

— Те, що в нас люди розрізнені, — правда. Особливо яскраво цю відстороненість видно на навчальних семінарах. Якщо хтось більш-менш добре обізнаний із технологічними нюансами, він ліпше відмовчуватиметься, а не поділиться знаннями з колегами. Ті, кому до компетентності далеко, не ставлять запитання. Дискусія не виходить. Часто відбувається гра в одні ворота. Співпраця в Голландії має бути для нас зразком: якщо фермерові пощастило отримати 45 т/га, він обов’язково розповість усім, яким чином цього домігся, щоб інший запозичив його досвід і теж жив добре. У нас інший менталітет. Сумний приклад був із нашими картоплярами в сезоні–2015/16. Одне господарство закінчило збирання картоплі, а сусіднє катастрофічно не встигало. Ситуація утруднювалася прогнозованим насуванням морозів. Агрономи домовилися про допомогу, а власник відмовився надати комбайн сусідові, бо там конкуренти. Це сувора правда життя, яку бачимо і на семінарах, і на засіданні круглих столів. Дуже важко розворушити людей, ринок фрагментований. Проте ми всі робимо одну справу. Якщо створимо один хороший сегмент економіки, буде добре всім.

 

— Якою ви уявляєте ідеальну картину українського картоплярства України? До чого потрібно прагнути?

 

— Уявляю таку картину: 80% вирощеної фаховими господарствами картоплі відправляється на переробку, 50% її продукції експортується. Решта, 20% вирощеної картоплі, продається в мережах, із них більшість — мита, розфасована із зазначенням сортів, поясненням, для якого виду переробки вони призначені — варіння, смаження, запікання тощо.

 

— Хто може зрушити цей ринок із місця, надати поштовх до розвитку?

 

— Розвиток картоплярства напряму пов’язаний зі споживчою здатністю українців і політикою мереж супермаркетів. Останні не готові платити більше за якісний продукт, різні типи картоплі. Якщо мережі й далі провадитимуть таку політику, то мотивувати фермера виробляти інший продукт не буде кому. Тільки-но піде диференціація продукції за ціною, фермери відчують, що повинні більше вкладати у виробництво, і ми доростемо до вирощування картоплі різного призначення та кольору, маркетингового просування шляхом розвитку фасування, нарізки тощо.

Неодноразово чув запитання про органічну картоплю. Чому, мовляв, її немає? Знаю лише дві компанії в Україні, які намагалися її виростити. Проте в країні є лише два-три магазини, зокрема київські «Льо Сільпо» та Good Wine, де є відділи органічних продуктів, які готові придбати у фермера товар і заплатити реальну ціну, таку як на Заході.

 

— Які цікаві проекти за 10 років намагалися втілити українські картоплярі, проте змушені були відкласти їх реалізацію до кращих часів через неготовність споживачів?

 

— Надзвичайно оригінальну спробу робили херсонські картоплярі. В супермаркетах установлювали ящики, у яких знизу відкривалася дошка й насипалася картопля. Подібний продаж картоплі насипом існує у Європі. У майбутньому цей метод продажу картоплі прийде в Україну, проте поки що справа не пішла.

Трохи відтерміновано експеримент із вирощуванням сортів картоплі з високим умістом крохмалю спеціально для потреб крохмальних підприємств. Складно ідуть експерименти на півдні України з ранніми сортами картоплі, яку вирощують в теплицях під агроволокном. Якщо господарствам пощастить досягти певних результатів, то українські картоплярі зможуть витіснити з внутрішнього ринку марокканський та єгипетський продукт. Це буде незаперечний успіх.

 

— Ваші поради картоплярам на 2016 рік?

 

— Вирощуйте рівно стільки, скільки зможете зберегти. Не заощаджуйте на технологіях, щоб отримати хорошу якість. Якісний товар завжди можна продати. Інвестуйте в людей — це ваш основний актив.

 

 

Розмову вела Оксана Руженкова

Інтерв’ю було надруковано у журналі “Плантатор”. Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Плантатор” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».

Журнали