Війна і бізнес
Завдання бізнесу під час війни — зберегти економіку країни,
підтримувати фронт і адаптувати робочі процеси під нові воєнні реалії
Група компаній AVA GROUP — одна з провідних компаній на ринку кормових добавок України з часткою понад 12%, якій довіряють понад 1500 господарств. Утім, війна внесла чимало змін у діяльність компанії. Та команді вдалося перегрупуватися, оптимізувати роботу, підтримуючи і тваринників, і армійців.
Як AVA GROUP втримала позиції та якими бачить перспективи тваринництва, ми поговорили з президентом компанії Максимом Шевчуком.
— Пане Максиме, як нині працює AVA GROUP? Як довго адаптувалися до нових воєнних реалій?
— Війна змінила ставлення до всього. Перші дні довелося усвідомлювати, що відбувається. Мозок відмовлявся вірити, що розпочалася війна, й, відповідно, відмовлявся шукати рішення, як із цієї ситуації виходити. Була думка, що, може, це все на кілька днів… Проте дні минали, а ситуація погіршувалася, напруга зростала. І тільки на 10-й день мозок усвідомив, що це нова реальність і так, як було раніше, вже ніколи не буде. Потрібно будувати нову модель поведінки: як доставляти товар під вибухами артилерії, як закуповувати сировину, коли навколо Києва точаться бойові дії, а склади в Бучі, Ірпені та Броварах наполовину зруйновані або зачинені. Найскладніше було з транспортом — жоден водій комерційного автотранспорту не погоджувався їхати навіть за десятикратну платню. А їхати потрібно — худоба чекає. Ми робили все можливе, щоб працювати по максимуму там, де це безпечно для людей.
У перші тижні війни дістатися до деяких господарств було взагалі не реально. Особливо потерпав молочний бізнес — там гостро бракувало кормів і в багатьох господарствах вимушено знизили продуктивність. Часто клієнти не мали коштів на оплату кормів, тож ми йшли назустріч, бо розуміли: інакше господарства не протримаються й усі наші здобутки попередніх років ми втратимо. І завтра вже не буде кого годувати.
Розуміючи складність ситуації, звернулись із запитом до західних партнерів щодо підтримання наших клієнтів, і вже маємо перші результати у вигляді благодійного надання певних продуктів, які клієнти зможуть використати у своєму бізнесі.
Це був час, коли ми усіляко намагалися йти назустріч клієнтам, незважаючи на те, що у нас величезні борги. Кажу про борги, бо цей сектор завжди потребував постійного кредитування. Відповідно, коли почалася війна, усі клієнти одночасно перестали платити, але просили відвантажити продукти. Це було найбільшим тягарем для нас, тому що за сировину ми мали платити. Безплатно її не відвантажували. Банки заблокували всі кредитні лінії, інші варіанти теж були не доступними. Без перебільшення можу сказати, що ми зосталися сам на сам зі своїми проблемами.
А далі стало зрозумілим, що ця проблема із категорії критичної перейшла в середньої тяжкості — доставляння були нелегкими, але відбувалися. Ми поступово адаптувалися до режиму воєнного часу.
Тобто нам крок за кроком заново довелося формувати бізнес-процес. Але завдяки професійній команді ми сформували нову поведінкову модель. Причому щодня протягом наступного місяця вона змінювалася. Ми запровадили практику щоденних планувань, щоб кожен, спілкуючись, відчував, що поряд є колеги, щоб налаштовуватися на робочий лад. Врешті-решт, щоб не втрачати розуміння, що, попри все жахіття війни, треба працювати, заробляти, платити зарплати співробітникам, допомагати нашим клієнтам і військовим.
Протягом місяця працювали в режимі «сьогодні на завтра» — це був найважливіший період, бо в кінці місяця мали інформацію про втрати та наявні ресурси. І це дало нам можливість зберегти компанію, зостатися на ринку.
— Війна — це завжди втрати, але й певні надбання. Можливо, вам вдалося накопичити й позитивний досвід?
— Звісно, як кажуть, що нас не вбиває, робить сильнішими. Ми побачили, як можна оптимізувати роботу надалі.
Постійний пошук можливостей щодо закупівлі сировини проявив слабкі місця в системі закупівель. Практика показала, що один постачальник — це ризик не отримати сировину, коли вона вкрай потрібна. Тому доводилося шукати в «пожежному режимі» заміну. Окрім того, ми усвідомили, що потрібно більше приділяти уваги зовнішнім ринкам і контрактуватися напряму з іноземними виробниками.
Також змогли визначити, які напрями в бізнесі групи компаній можуть бути пріоритетними. Зокрема, йдеться про експортний потенціал. Якщо раніше внутрішній ринок генерував основні доходи, то в умовах, коли все зупинилося, важливість розвитку зовнішніх ринків стала актуальнішою.
Тому екстремальні умови — це сприятливий період, щоб провести детальну ревізію всіх виробничих й організаційних процесів. Бо зазвичай немає часу це зробити.
— Як, з вашого погляду, два місяці війни вплинули на тваринницький бізнес в Україні?
— Там, де йшли бойові дії, звісно, ситуація критична, постраждало чимало підприємств. Якщо ж говорити про решту території країни, то особливо нічого не змінилися. Єдина зміна — і не лише у тваринництві, а й у всіх сегментах бізнесу — відсутність тривалого і середньотривалого планування. Всі працюють у режимі «сьогодні на сьогодні». Все планування залежить близькості бойових дій, куди долітають ракети, тощо.
Тому всі проєкти, які були орієнтовані на інвестиції, зменшення собівартості, підвищення ефективності тощо, в один момент зупинилися. Основним стало завдання — підтримати бізнес життєздатним.
Після першого місяця війни на тваринницькому ринку окреслилася позитивна динаміка, прийшло усвідомлення, що завдання всієї української економіки — навчитися бути мобільною й адаптуватися до нових воєнних реалій. З’явилася навіть конкуренція, бо чимало підприємств перемістилися на Захід, що спричинило появу додаткового попиту та зростання цін.
Тому загалом тенденції у тваринництві не відрізняються від очікування в інших бізнесах. Нині обов’язок кожного українського бізнесу — тримати економічний фронт. Це означає, що засукавши рукави бізнес має забезпечувати роботу економіки, мати можливість платити заробітну плату працівникам і бути максимально надійним партнером для клієнтів.
— Нині весь світ стривожений продовольчою кризою, що насувається через війну в Україні. Чи загрожує українцям продовольча криза?
— На продовольство попит буде тільки зростати. І проблема продовольства буде наростати і в Україні, і у світі. Наприклад, 75% соняшникової олії експортували з України та Росії. Нині на російську продукцію введено ембарго, в Україні постраждали від воєнних дій переробні підприємства, тож олія у дефіциті. Аналогічна проблема з борошном з твердих сортів пшениці. Тому продовольча криза неминуча, і до цього потрібно готуватися.
— Одна з дивовижних рис українців — об’єднуватися перед загрозою. Як вам вдається працювати й підтримувати економіку країни і водночас допомагати військовим?
— Від початку війни ми організували роботу Благодійного фонду «Агапіта Печерського». Поставили собі за мету здійснювати гуманітарну й продовольчу підтримку населення України, зокрема внутрішньо переміщених осіб. У цьому нам допомагають наші закордонні партнери — практично в кожній країні Європи, з якими за роки спільної роботи у нас склалися дружні відносини. Ми сконцентрувалися на тих партнерах, з ким довго співпрацювали, для організації завезення продовольчої гуманітарної допомоги й доставки в області, які цього найбільше потребують. Також був цікавий проєкт, коли організували доставку благодійних подарунків до Великодня дітям із сімей переселенці, що опинилися через війну в західних областях нашої країни. Наша благодійна діяльність направлена на те, щоб окрім бізнесу потенціал нашої компанії направити на залучення додаткової допомоги країні, наближаючи нашу перемогу.
Допомагали й власними продуктами — маючи виробництво свинини, ми виготовляємо тушкованку й доставляємо по всій країні.
Допомогу армії вважаємо своїм обов’язком. До лав збройних сил із нашої компанії призвали до 40 осіб. Чесно кажучи, у них були проблеми із захисним спорядженням, тому ми їх укомплектували. Також компанія брала участь у постачанні бронежилетів й автомобілів для потреб армії.
— На вашу думку, як розвиватиметься надалі тваринництво в Україні? Коли можна очікувати його відновлення?
— Якщо, умовно кажучи, лінія фронту суттєво не просуватиметься у глиб наших територій, то бізнес адаптується й відновляться інвестиції. Навіть якщо воєнні дії триватимуть місяці, як це прогнозують експерти.
Оскільки в Україні порти закрито й сільгосппродукція стала недоступною світові, а на внутрішньому ринку ціна на зерно впала, то тваринництво за таких обставин є галуззю, що формує додану вартість для рослинництва. Бо собівартість його знижується, а попит лишається. Але інвестування можливо за умов, коли бізнес відчує стабільність.
Власне, повернення до ситуації, коли планування бізнесу можливе ще не настало — тільки почали відчувати, що можна працювати вже не «сьогодні на завтра», а хоча б із перспективою на місяць. А щоб бізнес розвивався, треба мати перспективу хоча б річну. На окремих територіях попит на свинину від населення виріс, ціна на молодняк зросла, птахівництво почало пожвавлюватися, відбувається експорт через те, що у Європі зняли квоти на імпорт птиці. Але ми розуміємо, що все залежить від ситуації на фронті.
Безперечним є те, що в нинішній ситуації тваринництво стало підґрунтям для формування доданої вартості в рослинництві. І в нього треба інвестувати, зокрема в галузі, продукцію яких можливо експортувати.
Людмила Морозова