Успіху в агробізнесі можна досягнути навіть під час економічної кризи, нестабільної політичної ситуації та кліматичних змін
У приватному підприємстві «Соснова» (Переяслав-Хмельницький р-н Київської обл.) навіть у найтяжчі роки економічної кризи не економили на технологічному процесі. Завжди купували все найкраще та найдорожче — техніку, посівний матеріал, добрива, засоби захисту рослин. Як наслідок, максимальні вкладення приносили максимальний результат. Ба більше, завдяки такому методу господарювання вдається ще й добре економити. Про це й інше в інтерв’ю нашому журналу розповів голова ПП «Соснова» Юрій Павлушко.
— Юрію Івановичу, розкажіть трохи про себе й історію створення компанії.
— За освітою я механік, згодом вивчився ще й на економіста, адже щоб успішно керувати господарством такі знання необхідні. В молоді роки працював у Сибіру, потім переїхав на Житомирщину. Після Чорнобильської катастрофи ми з дружиною, оскільки наші діти були маленькими, шукали для проживання екологічно чисту місцину. Ідеальним виявилося село Сомкова долина Київської області, отож у 1990 році переїхали туди, щоб оселитися постійно. Спочатку винаймали житло, потім збудували будинок. Працював у місцевому господарстві помічником бригадира тракторної бригади, згодом — бригадиром, потім призначили сільським головою Сомкової долини. На цій посаді пропрацював 7 років, а восени 1997-го обрали головою КСП імені Леніна в сусідньому селі Соснова. Тоді господарство фактично було банкрутом, щоб його якось урятувати, реформували в сільськогосподарський кооператив. Співзасновників спочатку було десять, але з часом виявилося багато охочих продати свої майнові частки. Так поступово я залишився один, утворивши приватне підприємство. Сільгоспугідь наприкінці дев’яностих було 2 тис. гектарів, поступово розширювали земельний банк землями найближчих сіл. Люди бачили, що підприємство потужно розвивається, тому охоче здавали в оренду паї.
— Що тепер являє собою господарство та які маєте виробничі результати?
— Підприємство орендує 6 тис. гектарів землі, маємо тваринництво — 1000 голів ВРХ, 2 тис. свиней, 600 овець. Надої на корову — понад 6 тис. літрів на рік.
Вирощуємо пшеницю, соняшник, ярий ячмінь, озимий ріпак, сою. Завдяки застосуванню сучасних технологій і високопродуктивної техніки маємо найвищу в нашому регіоні врожайність сільськогосподарських культур. Так, нинішнього року пшениця вродила понад 65 ц/га, а в урожайні роки буває й понад 80. Середню врожайність кукурудзи маємо 100 ц/га, ячменю — 70–80, соняшнику — 30–40 ц/га, сою вирощуємо тільки на піщаних ґрунтах, де середня врожайність становить 30 ц/га. Основна культура — кукурудза, яка має безліч переваг: перша — її можна вирощувати в монокультурі, друга — на неї завжди є попит, третя — на сьогодні немає культури, яка б могла забезпечити більшу врожайність: кукурудзи ми отримували й по 157 ц/га, коли було достатньо вологи. Маємо власний елеватор, тому весь урожай зберігаємо в господарстві. Потужності елеватора — 10 тис. тонн, плюс складські приміщення на 30 тис. тонн. Побудували дві сушарки. Технічний парк повністю оновлено, вся техніка переважно найкращих світових брендів. Щороку на купівлю техніки виділяємо 1,5–2 млн доларів.
Ґрунти — піщані та легкі чорноземи. Регіон характеризується браком опадів. Середня їх норма — 400–600 мм, а минулого року за шість місяців весни та літа отримали лише 50 мм. Тому врожайність була дещо нижчою. А от нинішнього року дощів пройшло багато. Загалом щодо врожайних і неврожайних років можна сказати таке: на п’ятирічку припадає два хороших роки, 2 — поганих, один — середній.
— Ви вкладаєте по максимуму в технології, а от дехто каже, що намагається отримувати прибутки, зменшуючи виробничі витрати. Що вигідніше?
— Перевірено практикою — наш метод господарювання. Вважаю, сьогодні основою сільського господарства є високопродуктивна техніка. Без неї неможна чітко дотриматися технологічного процесу, отож у результаті прибутку не матимеш. На техніці не економимо й постійно відстежуємо новинки. Наприклад, першими в Україні придбали надпотужний 500-сильний трактор Fendt 1050 Vario та кілька широкозахватних агрегатів. Це недешева техніка, але дуже потрібна, бо на сьогодні актуальною є проблема, коли з меншою кількістю робітників потрібно виконати максимальний обсяг роботи. Тому проаналізували технічні характеристики згаданого трактора й зрозуміли, що він найкращий для нашого технологічного процесу. Трактор обладнано найновішими системами, дуже зручний у роботі, тож покупкою задоволені. Загалом ставку робимо на техніку, на яку потрібно менше працівників. Наприклад, на широкозахватному агрегаті одна людина за день може виконати стільки роботи, скільки на звичайних тракторах виконують троє-четверо.
Наші поля дозволяють працювати із широкозахватною технікою, оскільки їхній мінімальний розмір становить 50 га, максимальний — 400 га. Тому крім трактора придбали якісні широкозахватні сівалки, культиватори, маємо три сучасних посівних комплекси. Багато залучаємо спеціальної техніки для обробітку ґрунту й сінокосів — плуги, косарки, дискатори, прес-підбирачі для збирання сінажу, соломи, силосу.
Проблема в нас лише одна — брак робочої сили. Селяни в пошуках великих заробітків роз’їхалися світами, тому сьогодні дуже важко відшукати на роботу хорошого механізатора. Будь-кого на цю посаду не візьмеш, адже сучасний трактор це, по суті, — великий комп’ютер, працювати на якому, треба мати певні знання.
— Чула, що практикуєте аграрне страхування?
— Так, раніше років зо п’ять тому в страховій компанії «Оранта» ми страхували ріпак. Суми страховки були немаленькими, але платили, розраховуючи на компенсацію в разі загибелі посівів. Так сталося, що ріпак не пережив зиму. Однак страхова компанія платити відшкодування відмовилася. Суд не допоміг, бо договір страхування має чимало підводних каменів із тим, аби аграрій нічого не отримав. Після цього, вже в іншій страховій компанії, ми страхуємо лише техніку. Попри це з ріпаком не ризикуємо, відшукали інший вихід: купуємо якісний посівний матеріал, а як бонус компанія, що продає насіння, гарантує страховку на ріпак.
Щодо інших культур, то ризик їхньої загибелі мінімальний. Це тому, що більшість сіємо весною — соя, кукурудза, ячмінь. З озимих — тільки пшеницю й ріпак.
 |
— Чи великий прибуток приносить тваринництво?
— Уважаю, сьогодні в Україні тваринництво перебуває в занепаді. Найголовніша причина — низький попит на продукцію, а отже, відсутність хорошої закупівельної ціни. Після втрати російського ринку збуту згадана проблема стала дуже актуальною. І справді, обсяги продукції, що виробляються в Україні, для вітчизняного споживача завеликі, на закордонних ринках українські аграрії мають маленькі ніші, які то відкриваються, то закриваються. Тому молокозаводи сьогодні значних прибутків не отримують, а це бумерангом відбивається на молочно-тваринницьких фермерах. Так, на сьогодні молокозавод, куди здаємо молоко, заборгував нам за здану продукцію за два місяці. Молоко реалізуємо по 8 грн, взимку ціна трохи піднімається (влітку, на жаль, люди п’ють більше пива, ніж молока). Тваринники повністю залежні від переробних підприємств, бо випускають продукцію, яку в холодильнику не триматимеш — сьогодні подоїв і сьогодні ж повинен здати. Є проблеми і з виробництвом м’яса. Одна з них — низькі закупівельні ціни. Так, узимку за кілограм живої ваги ВРХ давали не більше як 45 грн, свиней — 32. Отож, не бачачи перспективи, у тваринництво вже не вкладаємо великих грошей.
— Однак на молочне тваринництво на дійну голову виділяють державні дотації…
— Так, кажуть, що комусь виділяються, але до нас, на жаль, вони не доходять. Звісно, якщо рахувати по тій системі, по якій рахує Кабмін, то у тваринництві виходить якась маленька рентабельність, але реальність інша — насправді маємо збитки. Звернімося до простих підрахунків. Під тваринництвом у нас 500 га землі — 0,5 га на голову (пасовища, сінокоси, поля під силос, зелений корм тощо). Якщо на цих 500 га посіємо кукурудзу, то матимемо 5 тис. тонн зерна. Продамо по 5 тис. грн за тонну, отримаємо 25 млн гривень, іншими словами — рентабельність понад 100%. От і вся економіка.
Образно кажучи, тваринництво в нас, як валіза без ручки — нести важко, але й залишити шкода. Хоча б тому, що ми вклали великі кошти в реконструкцію приміщень, закупили багато спеціалізованої техніки. А найголовніше, тваринницькі ферми — це соціальний проект, бо там залучено понад 30 працівників. Якщо їх звільнити, куди вони підуть?
— Селу допомагаєте?
— Коли в нашому регіоні пройшла реформа децентралізації й утворилася об’єднана громада, нам завдяки цьому стало легше. Адже раніше в селі все робили за наші кошти — ремонт дитячого садочка, школи, медамбулаторії, клубу, реконструкція доріг. Скажу, наша територіальна громада дуже перспективна — до її складу входить велике підприємство «Нива Переяславщини», котре сплачує великі суми податків, значна частина яких залишається на місцях. Тому вже вирішується питання ремонту трьох доріг, виділено кошти на будівництво котельні тощо.
— Знову повернемося до питання дотацій. Нинішнього року уряд на підтримку аграріїв виділив 6 млрд гривень. Вам щось «світить» отримати?
— Як мені відомо, дотації виділяють на купівлю техніки вітчизняного виробника й на тваринництво. Ми не прихильники вітчизняної техніки, адже всім відомо, що за якістю вона значно поступається імпортній, але все таки придбали комплекс для внесення безводного аміаку. Оформили документи на отримання дотації, однак якось так трапилося, що нам не дали нічого. Кошти виділяють через профільне управління облдержадміністрації, схоже, десь там вони загубилися. Скажу, обіцянки чиновників Кабміну й реальність — дуже велика різниця. Корупція в державі, на жаль, нікуди не зникла, і вона неодмінно є там, де крутяться державні кошти.
— Відчуваєте якісь зміни після зближення України з ЄС?
— Тільки труднощі з кадрами. Це тому, що, по-перше, демографічна ситуація в Україні за останні роки значно погіршилася, по-друге, багато працездатного населення виїхало з країни. Села — порожні, а з міста на трактор людина не прийде працювати. Середній вік тих, хто працює, сьогодні понад 45 років, замінити тих, хто виходить на пенсію, ніким. Раніше кадри для села готували професійнотехнічні училища, тепер держава їм урізала фінансування, тому вони масово закриваються. Де завтра брати спеціалістів для сільського господарства — невідомо.
— Якими, на вашу думку, нинішнього року будуть ціни на врожай?
— Спрогнозувати важко, бо останнім часом виникають нестандартні ситуації. Наприклад, усім відомо, що коли розпочинається збирання врожаю, то ціна на зерно падає. Проте нинішнього року в період жнив на 500 грн піднялася ціна на пшеницю другого класу. Імовірніше, виник дефіцит якісного зерна через проблеми з урожайністю на Півдні України. З минулого року в нас на складах залишилася кукурудза. Чекали кращої ціни, та поки що не дочекалися: якщо минулого року за кукурудзу давали по 5400 грн/т, то сьогодні — 4700. Словом, прогнозувати важко. Тому зберігати зерно й сподіватися, що наприкінці року воно зросте в ціні, буде неправильним.
— Нещодавно уряд скасував компенсацію ПДВ на експорт олійних культур. Як ви думаєте, на ціні соняшнику, ріпаку це відіб’ється?
— Негативні наслідки всіх рішень, які ухвалює держава в аграрній галузі, лягають на виробника. Звісна річ, продукція аграріїв буде дешевшою. З іншого боку, може менше сіятимуть соняшник, бо він буде вже не такою вигідною культурою.
— Як відомо, українські аграрії втрачають на ціні збіжжя більше за європейських через те, що значну частину коштів забирають трейдери. На вашу думку, можна змінити таку ситуацію?
— Вихід один — треба об’єднуватися, обирати свого зернотрейдера, оскільки не кожен аграрій може експортувати.
— Чому, на вашу думку, в Україні повільно створюються сільськогосподарські кооперативи? Адже таким об’єднанням легше шукати ринки збуту.
— Кооперативи — спадщина від радянських часів. Тому в людей до них немає довіри. Крім цього, аграрії намагаються працювати самостійно тому, що чимало господарств «в тіні», реалізують продукцію за готівку. Щоб запрацювали кооперативи, насамперед потрібна дієва державна програма.
— Інша велика проблема, що останнім часом спіткала аграріїв — рейдерство. Які закони треба ухвалити, аби реально перешкодити захопленню сільгосппідприємств?
— Основною причиною виникнення аграрного рейдерства є невирішене питання землі. Насамперед, треба оформляти й правильно реєструвати договори оренди. На жаль, сьогодні чимало землі обробляють поза правовим полем, і це приваблює рейдерів. Щоб унеможливити захоплення підприємства, ми ретельно стежимо, аби кожен договір було укладено й зареєстровано відповідно до чинного законодавства. Земля для корупціонерів завжди була предметом заробляння грошей. Така тенденція спостерігалася за попередньої влади, на жаль, залишилася й за нової. Сьогодні практично одна особа в області вирішує, кому дати землю, а кому — ні. Вважаю, треба передати землю громадам на місця, і тоді корупційна складова зникне.
— Якою на вашу думку має бути земельна реформа? — На мою думку, земля повинна продаватися. Адже це — товар, приватна власність селян, якою вони вправі розпоряджатися. Наприклад, у пострадянських державах ціна гектара землі нині доходить до 15 тис. євро, у Німеччині — понад 20 тис. євро за гектар, Аргентині — 25 тис. доларів. Наша земля не гірша й також має ціну. Проте ціна має зростати пропорційно до зростання економіки — не можна ж купити сотню гектарів землі й відбивати її 50 років — кому такий бізнес потрібен!?
Найбільший ризик земельної реформи полягає в тому, що сьогодні чимало європейських держав поглядають на нашу землю з тим, аби якось її забрати собі. Тому законодавство про ринок землі треба удосконалити так, щоб іноземці не прибрали до рук українську землю. Тим більше, що багато сільгосппідприємств мають спільний капітал із закордонним інвестором. А ще вважаю, землю повинні купувати ті, хто на ній працює. Такого, щоб сусід у сусіда купив землю і чекав, коли її перепродати, не має бути. Тому, на мою думку, землю продавати потрібно, але наша законодавча база до цього поки що не готова. Для початку землю треба передати громадам.
журнал “The Ukrainian Farmer”, 2018 рік
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».