Урожай на рубежі
Як господарство провело рік війни біля самої лінії фронту, що означає режим виживання для саду, і чому окупація не позбавила Україну черешні Півдня.
Садівниче господарство агрофірми «Сади України» розташоване майже впритул до районів бойових дій — за 30 км від Нікополя Дніпропетровської області, який регулярно обстрілюють. Місце розташування багато в чому визначає поточну ситуацію на підприємстві й тактику його керівництва: режим на виживання, прагнення зберегти сад і колектив, незважаючи на війну, і водночас бажання жити поточним моментом, коли дорогий кожен прожитий день.
Наразі не час для глобальних змін у саду — для зміни культур, сортів чи придбання дорогої техніки, вважає співзасновник господарства Володимир Шерстюк. У його довоєнних планах було централізовано провести воду в господарство від Дніпра — воно розташоване в дуже посушливій зоні, але ці плани поки що відкладено.
Проте «Сади України» — одне з тих господарств Півдня, яке не потрапило під окупацію, й нині вирощує та постачає черешню на український ринок. Їхні груші теж добре продавали, враховуючи дефіцит цього продукту минулого сезону. І хоча Шерстюк вважає, що сьогодні немає сенсу бравурно говорити про свою роботу та й галузь загалом, «Садівництво по-українськи» все ж таки обговорило з аграрієм оптимістичні моменти сьогодення та сценарії майбутнього.
— Пане Володимире, Ви вже виробили якийсь алгоритм оптимізації, за яким житимете цей рік?
— Сьогодні ми приблизно прикидаємо, на які кошти можна розраховувати з тих, що на нашому рахунку. Зрозуміло, що податки — це справа свята, і вони сьогодні не стали меншими ні на копійку, хоча з початку війни їх знизили, а потім все повернули на свої кола. Але до цього варто ставитися з розумінням — є поняття необхідних витрат для підтримання життєдіяльності держави, особливо з огляду на те, що податкова база зменшується як крокренева шкіра, бо підприємства зупиняються. Ми також працюємо не на повну силу. Я знаю великі господарства в рільництві, які збільшують кількість парів на цей рік. Вони не відмовляються вирощувати, але їхнє головне завдання сьогодні — заплатити за рахунками й утриматися на плаву. Ось нам, наприклад, забракло всього року, щоб провести воду. Ми вже зробили проєкт, погодили підрядника та готові були купувати матеріали, але почалася війна. Єдиний позитивний момент — в найкритичніший період весни та літа у нас лишалися ці гроші, і ми їх щасливо «проїли». Завдяки ним і зарплату виплачували й не знизили її. Напевно, багато хто так вчинив — відклали великі проєкти, щоб мати кошти для підтримання компаній. Завдяки цьому вижили. Добре, що за рік до війни ми все ж таки встигли закінчити нашу холодильну епопею — збудували останнє сховище. Тепер у нас 3 тис. із лишком тонн сумарний обсяг холодильників. Нам вистачає.
— До якого місяця тримали у сховищах яблука та груші минулого врожаю?
— До лютого. Продали за першої ж вигідної можливості. Адже ніхто не знає, що буде далі. Наприклад, як із зерном. То купують його, то — ні. То закрили порти, то відкрили. То фури у черзі на відвантаження на кораблі стоять багато днів.
— Як на господарстві позначився рік війни?
— Спочатку люди були шоковані, робили роботу, можна сказати, за інерцією. Було багато інших турбот. У принципі в нашому регіоні спочатку творився кошмар, з евакуацією зокрема. Так що було не до садів, проте ми підтримували їх. До того ж, якби так можна сказати про цю ситуацію, не було б щастя та нещастя допомогло: Південь України був виключений окупацією з роботи садівництва, бо там лишилися основні сади, особливо черешневі, і тому цей фрукт отримав попит. Хоча це швидше можна назвати нечесною конкуренцією. Але ще раз повторю: від цієї ситуації не легше — краще б ці сади та ці люди лишились і працювали в Україні.
— Чи доводилося вам заощаджувати на технологічних процесах минулого сезону?
— Як і багатьом. Ми робили тільки найнеобхідніші обробки, щоб підтримати сад і зберегти господарство. Економили також і на обрізанні.
— Черешня через вимушену оптимізацію у вас була нижчої якості, ніж роком раніше?
— Звичайно. Ми її не сильно обрізали — рівно настільки, щоб зберегти дерева. І зібрали в результаті менше, ніж зазвичай. Але це нормально — нехай краще менше, враховуючи, що в останні роки було надвиробництво черешні, та й купівельна спроможність сьогодні лишає бажати кращого.
— Ви її продали?
— Так, у нас усе пішло. Ми продавали за кожної нагоди, коли брали. Багато відправили до Києва. Черешню калібру 24 продавали по 15 грн/кг, рівна та велика черешня йшла за ціною не більше як 30 грн/кг. У середньому — по 25 грн/ кг. Зважаючи на те, що я чув від своїх колег-садівників, у більшості з них продажі черешні були нормальні. А ось груші було мало через неврожай — і взимку ми її легко продали. Грушу збували по 22 грн/кг за перший сорт. Тобто попит на деякі фрукти є.
— Загалом все не так погано зі споживанням?
— Нині складається така ситуація, що раптом у країні з’явилися гроші, коли внаслідок запозичень із-за кордону стали військовим платити по 100 тис. гривень зарплати, та вони віддають їх своїм сім’ям. Та й люди стали загалом жити по-іншому — жодного накопичення, живемо одним днем.
— А у ваших яблук яка була продажна ціна?
— 7–10 грн/кг. Але ми переважно не яблучники — не можемо сформувати великих партій чи виграти тендер у АТБ, куди треба постачати по 10 т на день. Тому орієнтувалися на роздріб і якихось невеликих клієнтів, а з ними важко — вони дуже вимогливі.
— У принципі є сьогодні сенс вирощувати яблука?
— Я підписуюсь під словами всіх розумних садівників та експертів ринку, які кажуть, що сьогодні садити яблуневий сад є сенс, тільки якщо ви плануєте збувати всю продукцію на експорт. А це зовсім інша історія, інші витрати, і треба десять разів подумати, чи варто їх робити, — може, простіше зайнятися чимось іншим. Фрукти, здавалося б, складно вирощувати, бо дерева довго ростуть до першого плодоношення, але якщо правильно налагодити технологію, то багаторічна культура, як конвеєр, працюватиме років 10–15. За насіннєвою групою сьогодні можна і по 800 ц/га отримувати, звичайно, за умови хорошого клімату, землі та нормальної води поряд. А якщо є перешкоди, краще не лізти в садівництво та зайнятися чимось іншим, наприклад, овочами. З ними в Україні є прогалини, і багато моїх знайомих садівників сьогодні викорчовують сади саме під овочі.
— Яблуневі сади?
— Та всі поспіль. Назвіть хоч одну плодову культуру, яка була б стабільно рентабельною?
— Черешня, персик, абрикоса, наприклад?
— Є лише маленькі мікрозони, де абрикоса може бути рентабельною. А в нас вона родить раз на три роки. Через такі погодні умови, як тепер, її взагалі не буде. Черешня теж на межі перенасичення ринку, зокрема, через нові технології вирощування. Хоча й кажуть, що у Європі вона має добрий попит, і її там бракує, але незабаром із нею відбуватиметься те саме, що з яблуком. Надмірна популяризація черешні призвела до того, що її всі навколо садять і садять, і вже маленькі фермери не знають, що з нею робити. Мені як великому трохи простіше — великі посередники купували фурами, магазини. Персик — взагалі не наша тема, це нехай жителі Півдня розбираються, але там чинитиме тиск турецький імпорт.
— Ситуація, коли багато ваших конкурентів по черешні виявилися відрізаними окупацією від українського ринку, якось вплинула на ринок?
— Трохи вплинула, але це легко відновлюється — наскільки я знаю, останніми роками посаджено багато молодих садів, які ось-ось почнуть родити. Певну перспективу має груша, незважаючи на те, що останніми роками вона мала проблему з мідяницею. Але вона вирішувана — сьогодні виведено багато сортів груші, та деякі з них стійкі до мідяниці. У принципі в садівництві йде нормальна конкурентна боротьба. Якщо рентабельність садової продукції 20% — це прийнятно, хоча садівництво і стало менш рентабельним. А у яблука — так просто надвиробництво. Напевно, і в груші воно скоро настане. Але це також закономірний процес: слабкі виробники підуть — сильні лишаться. Та й багато хто вже працює на експорт — ми поступово переходимо від декларацій і реально стаємо частиною цивілізованого ринку.
— Цього сезону ви дотримуватиметесь режиму жорсткої економії?
— Ми просто пристосувалися до умов, що склалися, врахували деякі помилки минулого року. Може здатися дивним, що в нас стало більше людей для найму на роботу, але це пояснюється тим, що наша зона прийняла біженців. Сільрада виділила старі будинки, у яких оселилося кілька сімей, евакуйованих із Донецька та Луганська. Та й люди тримаються за роботу, бо багато підприємств довкола закрилися. Тож дефіциту робочих рук на обрізанні чи збиранні врожаю ні торік, ні цього ми не мали. Нашим спеціалістам, наприклад, механізаторам, які доглядають посіви та сад, надано броню від армії, але все одно деяких із них забирають. А мій заступник пішов на війну добровольцем. Нині у нас навіть одна жінка на тракторі працює. Частину співробітників, які на фронті, довелося замінити на менш кваліфікованих, а це зрештою позначилося на якості.
— На чому вам доводиться заощаджувати сьогодні?
— Спрощуємо якісь технологічні процеси, прибираємо з них окремі елементи. Якщо солярка подорожчала вдвічі, а долар з 25 до 40 грн, то пестицидне навантаження лишилося таким самим. Шкідник не знає, що війна, і все одно його потрібно знищувати. А ціна на нашу продукцію практично не зросла, бо вона не першої потреби. Хоча на добривах я цього року заощадив, ураховуючи, що всі попередні роки вкладав їх нормально — особливо фосфорно-калійну групу, яка не один рік працює. Вона повільно вивільняється, тому якщо її скоротити на рікдва, це не страшно. Але побачимо, що далі буде.
— Як холодна та волога весна відбилась на вегетації садів та ягідників?
— Ця ситуація для нашого регіону нетипова. У нас, на Півдні України, гасло: «Зайвих дощів не буває!» Минулий рік був дуже посушливий: висохли всі ставки, і осінь починалася теж дуже сухо. А потім з осені зарядили дощі, за весну випало 200 мм опадів. Нині вологозабезпеченість у метровому шарі ґрунту — 80%, хоча оптимальним і достатнім уважаються 75%. Тобто вологи вистачає, але, як у медалі, тут є інший бік. Дощі не питали, коли йти, і робили це у цвітіння — в результаті бджола практично не працювала. Щороку для запилення ми запрошуємо бджолярів — ставимо 500 вуликів на садок. Але через слабке запилення і зав’язуваність вийшла слабенька, отже, врожайність буде не дуже. Але нічого, може, на такий рік великий урожай і не потрібен. Холод теж, з одного боку, добрий для вегетації, з іншого — дерево холоду не любить, тому що до нього чіпляються болячки, а це зайві операції для обробки саду. За деякими культурами зробили вже дві позапланові фунгіцидні обробки. По кісточковій групі (крім черешні для колекції в господарстві є персик, абрикос і слива) довелося працювати проти моніліозу додатково ще два рази. Основні препарати проти моніліозу в нас Хорус і Сігнум. По парші на яблуні також потрібно додатково працювати, тому що препарати стробілуринової групи, які ми зазвичай застосовуємо, не діяли в таких умовах. На черешні теж рано щось повисипало на кшталт кокомікозу — теж довелося одну обробку робити.
— А як пройшло цвітіння зерняткової групи?
— Вона теж попала під дощі, і про зав’язуваність поки що рано говорити. Періодичність плодоношення можна прибрати сучасними методами, але все одно якась природна лишається. І в нас зазвичай в один рік зерняткові добре цвітуть, а в інший — кісточка. Те, що вони чергуються через рік, є зручним для нас. Ми відповідно до цих періодів їх обрізаємо, і у нас виходить надлишок урожаю якоїсь культури — як кажуть, для підтримання штанів. Цей рік обіцяє бути зернятковим. Але з огляду на зміни погоди складно сказати, буде обсипання плодів чи — ні. На моїй пам’яті такої весни не було, мабуть, років двадцять.
— Які роботи ви проводите в саду у цей період?
— Пестицидні обробки, культивацію міжрядь зі збереженням вологи. Утім, все, як завжди. Щось потрібно підправити після обрізки, якщо десь дерева перевантажаться після цвітіння.
— Як ви закупляєте засоби захисту?
— На відміну від рільництва, садівництво вимагає набагато більше пестицидного навантаження, бо тут набагато більше хвороб і шкідників. Тому наше господарство використовує понад 50 препаратів різних виробників. Ми купуємо їх двома каналами — від виробників і дистриб’юторів. Узимку оголошуємо тендер і набираємо препарати на його основі. Виходить приблизно п’ять постачальників, не рахуючи мікродобрива, з якими ми цього року трохи пригальмували. Приблизно половина всіх препаратів — оригінальні, половина — аналоги. Проте без кожного з них не обійтись. Наприклад, Сігнум — найкращий проти монилії під час цвітіння. Не обійдусь і без Проклейма, який дуже потрібний наприкінці обробок зерняткових. Якщо взяти «» і «Байєр», то використовуємо практично всю їхню лінійку. Наприклад, без Луна Сенсейшн не можемо обійтися на черешні. Після останніх дощів обробили ним і повністю прибрали гнилі, що почалися, — зараз все відмінно.
— А продукцію яких вітчизняних виробників застосовуєте?
— Тут також вибір великий. Це компанії «Укравіт», «Хімагромаркетинг», Alfa Smart Agro, «Украгроком». З усіма потроху працюємо. Порівнюємо їхні препарати з фірмовими — і я не сказав би, що вони працюють у саду чи полях гірше. Але нам нині обирати не доводиться. Все ж таки у деяких міжнародних брендів ціни сильно завищені, хоча частина з них має діючі речовини, без яких не обійдешся.
— Що можете сказати щодо якості препаратів українських виробників?
— У кожного є свої плюси та мінуси. Наприклад, взяти такий простий продукт, як мідь. Усі виробники випускають гідроксид міді. Перевірити його якість дуже просто — за питомою вагою. Так ось, найважчою виявилася Альфа Мідь. Компанія, що найдинамічніше розвивається і намагається перехопити весь спектр препаратів для саду, — це «Укравіт». Вона створює нові препарати, комбінуючи їх. Помітно, що їхні фахівці працюють над цим. За два роки в ньому з’явилося штук п’ять нових — за це їм дякую. Щодо деяких давно відомих у світі діючих речовин, то на їх основі робить свої препарати «Хімагромаркетинг», і вони виходять конкурентоспроможними за ціною. Наприклад, ми беремо їхній препарат Стробітек — на всі садові культури. Як для поля, так і для саду — Флутріафол. Також беремо Тіофанат-метил. Усі вони працюють більш-менш добре, підтягуються до міжнародних конкурентів.
— Чого ви очікуєте від цього сезону?
— Миру насамперед і перемоги. Те, що нам вдалося зберегти господарство та його робочий кістяк, — це вже добре. Позитивна якість, яку люди набули в цих умовах, — це жити сьогоднішнім днем: менше накопичують, розуміють, як важливі людські стосунки, стають ближчими один до одного. Це набагато дорожче за гроші. Тож і ми не будуємо великих планів, а просто хочемо цей рік закінчити так, щоб лишитися в обоймі, далі працювати й платити людям зарплату.