У мистецтві вирощування винограду СП «Айсберг» може позмагатися з провідними європейськими підприємствами
СП «Айсберг», яке очолює генеральний директор Геннадій Арнгольд, займається виноградарством із 2006 року.
— Як починалося виноградарство на підприємстві? Чи була якась база?
— За радянських часів Закарпаття мало потужну виноградарську галузь: площа насаджень сягала 14 тис. гектарів. Коли ми вирішили створити власну сировинну базу, то навколо були хіба закинуті виноградники. На одній із таких ділянок нам припало закладати насадження — 2005 року підприємство оформило 60 га землі. Мусили корчувати. Якби було чисте поле, було б простіше. Восени ми завезли вапняк, перегній, мінеральні добрива та підготували площу під весняне садіння. У лютому 2006 року, щоб розгледітися, що й до чого, поїхали на виставку в Будапешт — одну з найбільших у Європі. А далі — закрутилося. На виставці ми побачили, що виноградні саджанці можна садити не лише під лопату, а й що є машинне садіння. Познайомилися з австрійськими фахівцями, створили з ними спільне підприємство і у травні 2006 року посадили перші 60 га винограднику. Ми не мали ані тракторів, ані іншої техніки — все орендували. Навесні наступного року таким самим способом посадили 120 га. Консультативний супровід здійснювали наші тодішні австрійські партнери.
— Іноземний консультативний супровід багато допоміг?
— У перші роки, щоб навчитися догляду, багато їздили за кордон — дивилися, як господарюють виноградарі в Австрії, Угорщині, Словаччині.
Кілька років поспіль підприємство мало іноземних консультантів з Угорщини та Австрії. Останні три роки ми тісно співпрацюємо, спілкуємося та обмінюємося досвідом із головний агрономом розташованого на Миколаївщині ПАТ «Коблево» Василем Чебаном. Ми часто відвідуємо господарства один одного.
Клімат у нас із Миколаївщиною різний, а от підходи до виноградарства — однакові. У Європі знайдеться може десяток господарств, де площа вирощування винограду перевищує 100 га. І їм, щоб доглянути 300 га, як те є в нас, чи 1000, якими опікується Василь Чебан, чи 2000, як те є у ТОВ «Качинському» — то треба кидати своє консультування і їхати в Україну вчитися. Не зовсім правильно брати за основу поради спеціаліста, у якого завжди було 5 чи 10 гектарів винограднику! На 5 га можна поставити метеостанцію і філігранно вичікувати з обприскуванням до останнього. А у великому господарстві так не можна: як піде дощ, то ти за один день 300 га насаджень не обробиш! Для догляду за великими площами виноградників використовуються інші підходи.
Щоб налагодити облік у виноградарстві, ми створили власну інформаційну систему обліку запланованої та виконаної роботи. Крім плану робіт на цілий рік (із щоденною розбивкою агрозаходів), там можна простежити використані і не використані ресурси — витрати заробітної плати, пального, засобів захисту — все. Дуже допомагає ефективно організувати всі процеси. І звіт інвестору легко давати — наші засновники в режимі реального часу можуть за всім цим спостерігати з офісу.
— Якою мірою ґрунт та клімат Закарпаття сприяють виноградарству?
— Щороку тут випадає 700–1200 мм опадів. Для вирощування винограду технічних сортів цього вистачає з лишком. Сума активних температур за останні три роки — 3730–3790, а винограду, щоб визріти, достатньо 3200. Південним регіонам більше докучають шкідники, а в нас їх кількість майже не досягає порогу шкодочинності. Натомість ми мусимо стерегтися хвороб. Якщо на Херсонщині та Миколаївщині достатньо 7–8 фунгіцидних обприскувань, то нам упродовж сезону потрібно виконати не менше ніж 10–12. Минулого року було багато туманів і рос, то дуже активізувався оїдіум. Інші грибні хвороби тут теж насідають. Пошкодження кущів узимку нас не страшить, а от весняні приморозки — це реальна загроза для винограду на Закарпатті. Їх є три хвилі: на початку вегетації — 9–10 березня, 6–7 квітня та 1–5 травня.
Наші ґрунти — то важкі суглинки і глини, їх складно обробляти. А ще в ґрунті великий запас насіння бур’янів, такий, що його, мабуть, на тисячу років вистачить (сміється). Також частину виноградників розташовано на терасах. Там важко працювати технікою. Ми мучилися, коли піднімали плантаж перед садінням, нині теж багато праці вкладаємо в догляд: 5 га виноградників — то 9 га схилів, їх треба обкошувати. Проте це себе виправдовує: виноград із цих терас іде на виготовлення вишуканих вин.
Є такий вислів: вино — то сльози виноградаря. Виноград має мучитися, виживати — навіть є спеціальні бур’янові технології, щоб, конкуруючи за вологу, виноград сягав коренями глибини й витягував поживу. Чим стражденнішим буде його врожай — тим якіснішим отримується вино.
— На чому ґрунтуєте свій успіх?
Споживача можна обманути один раз. Наступного разу він купить у твого конкурента. Наша конкурентна перевага — власна та якісна сировинна база! Лише виноробні з власним вирощуванням сировини здатні зробити якісний продукт. Слід іти від куща до пляшки і контролювати весь процес. Якщо все проконтролював, сміливо дивишся в очі покупцеві і упевнено обстоюєш свою позицію.
Раніше всю, а з 2010 року — частину сировини купуємо на півдні, охолоджуємо й возимо мезгою. Зараз це усвідомлений процес, маємо досвід: працівники знають, як виглядає кущ у того чи іншого сорту винограду, у нас достатньо знань, щоб зрозуміти, чиста за сортовим складом ділянка, чи ні. Якщо на ділянці різнобій сортів — доброго вина не отримаєш. Останніми роками, перед тим як купити виноград в іншому господарстві, ми почали методично обстежувати виноградники, вибраковувати ділянки і казати: «У вас там 20 кущів гібридних сортів винограду, нам урожай звідти не продавайте». У сезон збору врожаю ми почали відряджати працівниць лабораторії на південь і давати їм детальні «дорожні карти», у яких розписано, що й де росте і як слідкувати за регулярністю рейсів машин, які звозять урожай: деякі постачальники нам перестали взагалі продавати виноград!
Асортимент нашої продукції — то близько 80 найменувань. Для виготовлення коштовних сортових вин та вин лімітованої серії ми знижуємо врожайність на окремих ділянках винограднику. Є й доступна за ціною продукція, на якій ми майже нічого не заробляємо. Ми на це ідемо щоб забезпечити працівників роботою протягом усього року. Як людям не буде постійної роботи — розбіжаться, тут поряд Угорщина із значно вищими зарплатами. А ми залишимося без відповідальних працівників. А якістю ризикувати не можна.
— Як будуєте збут? І чи дуже змінився ринок за останній рік?
— Основний наш ринок — то Україна. Ми тут реалізуємо близько 6 млн пляшок вина щороку. Дещо продаємо в США (кілька штатів), Ізраїль. Трохи — в Угорщину, Польщу. До загострення відносин із Росією 30% виробленого продавали туди, частково у вигляді виноматеріалів. Так само були налагоджені продажі в Казахстан. Нині ні в Росію, ні на залежний від неї ринок Казахстану продажів нема. Також відпав Донецько-Луганський регіон, частка продажів у якому була значна.
Однак нині зріс патріотизм, і українці з усієї сили почали підтримувати свого виробника. Ми це також відчули. Також на нашу користь теперішні курси валют: імпортні напої подорожчали, і на українському ринку нам стало легше конкурувати з імпортом.
Ще — ми почали виходити на нові, віддалені ринки. Продали трохи вина в Нігерію, спробували навіть Китай. Однак доставка туди триває 3–4 місяці, невідомо, як вино те переноситиме, поки що не хочемо більше ризикувати. Як логістичні потоки від нас туди сформуються — постачатимемо активніше.
Ми виготовляємо кошерні вина і постачаємо їх не лише в Ізраїль, а й у США та на український ринок. Випускаємо вина в упаковці тетра-пак, також у десятилітрових ємностях для продажі в ресторанах та дегустаційних залах.
На Закарпатті нині енергійно розвивається туризм: 2012 року ми заклали 8 га винограднику столових сортів, таких як Аркадія, Лора та Софія. 2014 року зібрали перші 3 т врожаю. Імпортний виноград сорту Аркадія коштував 30 грн/кг, ми свій продавали туристам і населенню по 20 грн/кг. Цього року очікуємо 20 т урожаю, наступного — 70 т, а планова врожайність має сягнути 120 т. У майбутньому виручених за столовий виноград коштів нам має вистачати на рік для догляду за 60-гектарним масивом винограду технічних сортів.
— Чого потребують виноградарі?
— Звісно — державної підтримки. Європейські виноградарі отримують 400–800 євро/га компенсацій. А ми не те що таких компенсацій не маємо, а ще й акциз та ПДВ сплачуємо, мито за імпортні пестициди та техніку. Нам, щоб опинитися з європейськими виноробами в однакових умовах, треба отримувати 1000 євро/га бюджетної допомоги.
Однак держава не лише грошима може допомагати. Свого часу були 30% відшкодування витрат на придбану техніку. То її тоді потрібно було купувати в спеціальних фірм на 20% дорожче від ринкової ціни. Решту «бонусів» з’їдала паперова тяганина з оформлення відшкодувань.
Тому фермери купували старе й підфарбоване з Європи. Виноградарі і садівники потребують ґрунтообробної техніки, в Україні є низка цехів, які здатні ті плуги і борони зробити. Проте в них мала потужність і нема замовлень. Нині вік цифрових технологій: збери дані про потребу в плугах із районів та областей, дай їх у цехи і вимагай належної якості виготовлення. Ми залишимо гроші в Україні, населення буде працевлаштоване, техніка буде доступна за ціною.
Те саме — кредити й страхування. В Україні кредити видають під 30% річних, а за кордоном – під 2-3%. Компенсуйте фермеру витрати на страхування! І хай страхова компанія прийде нормальна, а не така, що ти в неї нічого не висудиш, бо там усе важливе дрібним шрифтом написано! Друге — хай страхова компанія дасть нормальні умови. У нас небезпека градобою щороку. Ми постійно страхуємо виноградники. Сьогодні нам пропонують страхуватися з 20% франшизи. А як же за такої франшизи має поколошматити наш виноградник, щоб ми хоч якусь компенсацію отримали? Це треба, щоб не менше 30% урожаю побило. Однак, як таке станеться, то це кінець урожаю, 10% компенсації нас не врятує. А од менших пошкоджень нема смислу сьогодні страхуватися. У минулі роки, коли ми починали страхуватися, франшиза була 10%.
Про підприємство
СП «Айсберг», яке виготовляє вина марки Чизай, створене 1995 року в місті Берегове Закарпатської області.
Вино почали робити від 1998 року, з купованої на півдні України або за кордоном, в Угорщині, Македонії та Молдові, сировини. сировини. За кілька років, щоб гарантовано підвищити якість продукції, заклали власні виноградники. Нині в активі підприємства 280 га виноградників , завод первинного виноробства потужністю переробки 70 тонн винограду за годину, завод вторинного виробництва потужністю 8 тис пляшок вина за годину.
Власне валове вирощування винограду сягає 3000 т, решту грон купують у населення Закарпаття та в південних областях України, звідти транспортують на завод у спеціально обладнаних автоцистернах. Підприємство заснували два іноземних бізнесмени — один з Угорщини, другий — зі США.
Інтерв’ю було надруковано у журналі “Садівництво по-українськи”. Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Садівництво по-українськи” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».