Агрономія
Головне:
Інтерв'ю

Технологія в плюсі

Євгеній Канарейкін
голова СФГ «ІСТОК»
Поділитись:
Технологія в плюсі
Євгеній Канарейкін, голова СФГ «ІСТОК»

Перейшовши на no-till, в СФГ «ІСТОК» значно знизили собівартість виробництва зерна

Однією з переваг нульової технології її прихильники називають нижчу собівартість виробництва. Критики ж, навпаки, знаходять аргументи, що, на їхню думку, доводять протилежне — нижча врожайність, дорожча техніка, більші витрати на пестициди тощо аж ніяк не здешевлюють технологію. Про економіку no-till ми розпитали Євгенія Канарейкіна, голову СФГ «ІСТОК», що на Київщині. Адже шість років успішної роботи «по нулю» — достатній час, щоб мати відповіді на такі питання. 

Пане Євгенію, ноу-тілери, не знаю, жартома чи серйозно, кажуть, що вони перейшли на нульову технологію, щоб менше працювати й більше заробляти. Щодо вас це твердження справедливо? 

— Це справді тільки жарт, хоч крихта правди тут є. Тільки недосвідчений уважає, що no-till — це дуже легко. Повірте мені, це набагато важче і цікавіше, ніж «класика». За класичної технології, якщо припустився помилки в полі, завжди під рукою є плуг, дискова борона — все можна почати з чистого листа. В no-till, якщо плануєш досягнути якихось результатів, у голові мають бути мінімум трирічна історія кожного поля — торішня, поточна й наступного року. Тому з твердженням, що ноу-тілери — найлінивіші фермери, я не погоджуюся. 

Я перейшов на no-till з кількох причин. Перша — щоб зберегти наявний у ґрунті гумус. Річ у тім, що в нашому господарстві всього 20% площ — рівні поля, де вміст гумусу більший за 2%, решта — косогори із супісками, суглинками з гумусом від 0,7 до 2%. Тому за класичної технології обробітку ґрунту, яку ми практикували спочатку, були великі втрати гумусу через вітрову та водну ерозію. Останнім часом водна ерозія не так страшна, бо опадів менше, але високі температури в синергії з вітрами створюють пилові бурі, які видувають ті незначні запаси гумусу. Але відколи 2015 року перейшли на no-till, регулярні аналізи ґрунту вказують на його стабілізацію й повільне зростання. 

Я в сільському господарстві з 1994 року, відколи, покинувши свою інженерну кар’єру, приєднався до нашого фермерського господарства. А його заснував 1992 року мій батько одним із перших у Бориспільському районі. Нашими досягненнями є рекордні врожаї цукрового буряку, пшениці, але це не призвело до покращення якості ґрунту. Тому високі врожаї мені вже не цікаві, ми вже це пройшли. Мені стало нецікаво працювати за класичною технологією — це було ще одним поштовхом перейти на no-till. Нині основна наша мета — не максимальні врожаї, а мінімальна собівартість вирощеної продукції та збереження родючості ґрунтів. 

Це повна зміна філософії сільгоспвиробництва. Чому ви поміняли свої погляди? 

— Як я вже сказав, наше господарство виросло на цукрових буряках, бо недалеко був Старинський цукровий завод. Дві тисячі п’ятого року він перестав працювати, і це змусило мене переглянути нашу технологію, особливо сівозміну. Окрім того, настав час кардинально поновити парк техніки. А відомо, що для no-till одна з головних умов — відповідна техніка. Тому ми взяли кредит 2014 року і за два роки повністю оновили технічний парк — купили два трактори й дві сівалки (зернову та просапну), якими можна сіяти в необроблений ґрунт. Це було дорого, але потрібно. 

Одна з переваг no-till — значне зменшення витрат на виробництво, порівнюючи з класичною технологією. Як змінилися ваші витрати? 

— У нас майже 1000 га, на яких працюють два трактори, дві сівалки, один обприскувач, один комбайн і три механізатори. Раніше за «класикою» в полі працювало п’ять тракторів і п’ять інших одиниць техніки, п’ять механізаторів. Тобто маємо економію ресурсу техніки й пального. Так, до переходу на no-till ми в середньому спалювали на гектарі 65–75 л солярки. Нині ми дуже зрідка переходимо через 25 л/га за сезон. Справді, ми працювати стали менше, механізатори мають нормований семигодинний робочий день, у посівну працюють у дві зміни теж по сім годин. Тільки під час жнив працюють у полі більше. Тобто авралів у нас майже немає. 

Часто ноу-тілери скаржаться на зниження врожайності в перші роки. Як ви пройшли цей період? Чи виграєте тепер у врожайності, як порівняти і «класиками»? 

— Справді, у перші роки врожайність впала. Так буває, якщо переходиш на нульову технологію, недостатньо її вивчивши. Перша причина зниження врожайності — недостатня кількість унесених азотних дорив. Адже потреба в азоті за нульової технології більша проти класичної, азот потрібен не лише рослині, а й мікроорганізмам, які допомагають розкласти пожнивні рештки, які ми лишаємо на полі. А ми за звичкою вносили звичну норму азоту. В результаті в перші роки, доки мікроорганізми не наситили верхній шар ґрунту, не почали працювати, дуже багато азоту витрачалося на мінералізацію пожнивних решток, а рослини мали дефіцит азоту. Звідси й падіння врожайності. Але вже минулого року на полях, де шостий сезон не обробляємо ґрунт, кукурудза вродила по 6 т/га за удобрення 90 кг/га азоту в д. р., а сусіди «класики» (їхнє поле через дорогу) внесли 150 кг/га в д. р. азоту й отримали 2–3 т/га. 

Однак минулий рік не показовий: усі ноу-тілери виграли, порівнюючи з «класиками», бо технологія дає змогу краще зберегти ґрунтову вологу… 

— Згоден. Тоді візьмемо 2019 рік. Ми разом із моїми колегами із сусіднього села Мирне, які мають вирівняні поля з достатнім умістом гумусу, отримали однаковий урожай кукурудзи — 9 т/га. Але вони внесли по 140–150 кг/га азоту, а ми — 75–85 кг/га. По пшениці маємо трохи гірший результат проти «класиків», а по врожайності сої я їх обходжу. 

Чи можна сказати, що за нульової технології на добривах можна заощадити? 

— Хіба що на азоті та й то в майбутньому. Я вже на своєму прикладі це пояснив. Щодо інших елементів ситуація не така однозначна. Але в межах одного господарства за всіх рівних умов витрати на добрива за no-till менші. От у нашому господарстві із загальної кількості затрат на гектар добрива на сої становлять 30%, на пшениці — 27%, на кукурудзі — до 40%. 

Проте порівнювати частку добрив у загальних затратах для різних господарств, думаю, некоректно — ґрунти в кожного різні, відповідно, й кількість добрив потрібна різна. 

Весняне підживлення ріпаку КАС

Як щодо застосування ЗЗР в no-till? Є думка, що ноу-тілери більше вносять гербіцидів, зокрема гліфосату… 

— Щодо гліфосату ця думка правдива. Це препарат дешевий, гербіцид суцільної контактної дії, яким ми перед сівбою прибираємо бур’яни і який можна застосовувати, коли немає культури в полі. Чи ця технологія дорожча, порівнюючи з класичною? Не впевнений. За традиційної технології бур’яни знищують механічним способом, водночас вирівнюючи поля, але таким чином і провокують наступні хвилі бур’янів. І вже потрібно працювати посходовим гербіцидом. Ми обробкою гліфосатом сходи бур’янів не провокуємо, бо землю не чіпаємо. Якщо порахувати кількість бур’янів на метр квадратний, то в нас їх не більше, навіть менше, ніж у «класиків». І гербіцидну обробку на всіх культурах, як правило, проводимо одну. 

Через те що ми не оремо, для нас актуальним є питання післядії гербіцидів, тому я намагаюся обирати препарати з мінімально агресивними діючими речовинами, з мінімальним періодом напіврозпаду. Інакше вони матимуть післядію на наступні в сівозміні культури. Але я не поділяю думки, що гліфосат — найшкідливіший пестицид, уважаю, навпаки, бо в нього найкоротший період напіврозпаду. От ми вносимо його максимальною нормою 3–3,6 л/га, і через три дні його немає на ґрунті. Доказом його нешкідливості можуть бути й результати аналізу олії, яку ми на власній олійниці виробляємо з нашого насіння високоолеїнового соняшнику, — три роки поспіль наша олія не має залишків пестицидів, бо ми підбираємо нешкідливі препарати. 

Щодо фунгіцидів також є думка: залишені рештки на поверхні — це поживне середовище для розвитку хвороб. Згоден. Але ми ніколи не лишаємо пожнивні рештки без унесення додаткового азоту й деструкторів, які у своєму складі мають мікроорганізми, що борються з патогенами. Тому ми й фунгіцидів вносимо не більше, як «класики». 

Ви сказали, що вирощуєте високоолеїновий соняшник. Наскільки для вас це вигідніше, порівнюючи зі звичайним лінолевим, з огляду на додаткову премію від реалізації? 

— Вигідно, але не завжди. Торік з урожаю 2019 року ми на кожній тонні мали по 30 дол. бонусу. Цього року такого нема. Але високоолеїнова олія — корисніша, і ми, інколи трохи втрачаючи в економіці, маємо й певні переваги. На своїй олійниці способом першого холодного віджиму виробляємо олію вищого ґатунку, строк зберігання якої не три місяці, а рік — завдяки вмісту в ній антиоксиданту і вітаміну Е. Якщо насіння звичайного соняшнику рік полежить у складі, навіть за нормальної вологості воно стане гірким, а високоолеїнове — ні. Тому навіть з погляду зберігання високоолеїновий соняшник вигідніший. 

Загалом я вважаю, якщо налагодити збут такої олії — це прибуткова справа. На жаль, поки що наші споживачі не готові платити дорожче за якісніший продукт. Але хочемо просувати цю справу, створити власну торгову марку. 

Як, на вашу думку, можна зменшити собівартість виробництва? На чому можна заощадити?

 — Є прямі затрати на кожну культурі й загальногосподарські. От торік собівартість кукурудзи по нашому господарству була 3,8 тис. грн/т, а тепер ми її продаємо по 8,05 тис. грн/т, собівартість тонни сої — 7 тис. гривень, а ціна реалізації — 18,9 тис. грн/т. Соняшник нині коштує 23 тис. грн/т, його собівартість — 7 тис. грн/т загальногосподарських витрат, а прямих затрат на виробництво соняшнику ми понесли 4,8 тис. грн/т. Упевнений, що «класики» за результатами минулого року не можуть похвалитися такими цифрами. 

Ріпак і стерня — речі несумісні, але за no-till можливі!

Я вважаю, що, перейшовши на no-till, я вже зекономив, порівнюючи з класичною технологією. Можна ще зекономити на застосовуванні продуктивнішої техніки. От нашою зерновою сівалкою із захватом 4,6 м за світловий день ми можемо посіяти 40 га, а більш широкозахватною — більше. Щоправда, тут є ризик переущільнення ґрунту через роботу потужнішої техніки, яка є важчою. Тому намагаємося балансувати. 

Уперше за три роки вдалося отримати задовільні сходи ріпаку

Можна знизити собівартість, застосовуючи генеричні пестициди, тут може бути велика економія, бо китайські препарати значно дешевші. Але ми у своїй роботі використовуємо, як правило, оригінальні пестициди. Хочу нагадати, що таке no-till: все, що внесли, лежить на поверхні. Я не впевнений, що китайський препарат такий самий безпечний, як оригінальний. Про наслідки для культур і ґрунту я вже сказав. Я для себе підрахував: якби ми торік купували генерики, ми б витратили вдвічі менше коштів, але не відомо, як це відгукнулося б наступного року. От 2019 року був досвід: пів поля сої обробили оригінальним препаратом, пів поля — дешевим з тією самою діючою речовиною, однаковою нормою. То на «оригінальній» половині соя дала 3 т/га, а на «генеричній» — удвічі менше. І наступного року там пшениця була гіршою. 

Селекція також має значення. Можна купити дешевше насіння й програти. Наприклад, одного року поле соняшнику досіяли дешевшим гібридом — візуально посіви були однаковими, а коли машина заїхала на вагову, то об’єм однаковий, а маса тисячі насінин дешевшого гібрида на 25% менша. 

Після зими пшениця перебуває в задовільному стані

А от перехід із твердих на рідкі добрива дає реальну економію. Ми обидві сівалки обладнали місткостями для рідких добрив, і торік пшеницю вже сіяли, вносячи рідкі стартові добрива. З кожним роком вологи все менше, а завдяки тому, що добрива подаємо прямо в рядок, до насіннєвого ложа, даємо рослині потужний старт. Щодо економіки, то розрахунок такий: вартість 1 кг д. р. рідких добрив, як правило, більша, але КПД туків сухих добрив і рідких різний. Щоб розчинити гранулу, потрібна волога, і коли ми вносимо добрива під час сівби, то насінина і гранула конкурують за вологу. А якщо її мало? Натомість втрати азоту з рідких добрив — максимум 10%, а з твердих — мінімум 30%. Тобто селітра ніби й дешевша, але азоту втрачає більше під час перетворення на доступну для рослини форму — внаслідок випаровування газоподібної складової. Тому мінімум 20% ми заощаджуємо на уникненні цих втрат, вносячи рідкі добрива. 

Але тут також є нюанси: заощадити можна, якщо допускає фактичний стан ґрунтів. Наприклад, щороку ми вапнуємо поля, але кальцію чи вапна в рідкому вигляді немає. 

Зменшує витрати на виробництво точне землеробство, але на великих площах. На малих економія невелика й окупається не так швидко. 

А загалом скажу так: якби мене щось не влаштовувало в технології no-till, то я б повернувся до класичної. Але я не уявляю, що може статися, щоб я повернувся. Бо в останні роки, коли міняється клімат, підвищуються температури й зменшується кількість опадів, ця технологія тільки в плюсі. 

Людмила Морозова

журнал The Ukrainian Farmer, березень 2021 року

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі The Ukrainian Farmer та інтернетсторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону УкраїниПро авторське право та суміжні права”.
Використання
інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ