Головне:
Інтерв'ю

Сільське господарство — суцільний ризик

Сергій В’ялий
співзасновник ДП «Зернятко»

Розмова із співзасновником ДП «Зернятко» Сергієм В’ялим, який не лише поділився секретами успішної роботи підприємства у складних умовах політичної та економічної кризи, а й презентував рецепт «тоніка», який дозволяє долати труднощі та ухвалювати правильні рішення.

 

— Пане Сергію, нещодавно мені довелося розмовляти з головою правління одного з агрохолдингів. Він стверджує: щоб керувати аграрним підприємством, необов’язково народитися в селі та здобувати сільськогосподарську освіту. Головне — бути хорошим менеджером, як, наприклад, нинішній глава Мінагрополітики Олексій Павленко. Тому перше запитання: як і коли ви потрапили в агросферу? 

 

— Не знаю, звідки родом наш міністр, але я народився в селі. Моя мала батьківщина розташована на території Сватівського району Луганської області. На жаль, вона відома своїми нещодавніми трагічними подіями.

Мама працювала вчителькою, батько все життя трудився механізатором у місцевому колгоспі (тоді він називався імені Леніна). Я пішов, так би мовити, по стопах… Після 8 класу під час літніх канікул протягом трьох років працював помічником комбайнера. Після школи (яку, до речі, закінчив із золотою медаллю) вступив на агрономічний факультет Луганського сільськогосподарського інституту. Під час навчання мене постійно тягнуло до наукових досліджень (хотілося експериментувати, відкривати щось нове). Тому по закінченні вишу, відпрацювавши рік у колгоспі агрономом, вирішив податися в Київ — поступати в аспірантуру. Знайомих у столиці не мав, відповідно, жити не було де. Тому зателефонував до аграрного університету й запитав: «Якщо мені пощастить вступити в аспірантуру, то чи можна розраховувати на гуртожиток?» Почувши ствердну відповідь, зібрав речі й — на поїзд. На вокзалі у Києві розпитав дорогу до університету. Так розпочалося моє столичне життя. Потім поступив в аспірантуру, захистив кандидатську дисертацію, працював на кафедрі, провадив наукову діяльність.

 

— Як потрапили в аграрний бізнес? 

 

— Це окрема історія. У 2007 році я демонстрував наукові досліди представникам аграрного бізнесу. Там був присутній керівник департаменту агротехнологій компанії «Амако». Після презентації він підійшов до мене й каже: «В нашій компанії з нуля створюється відділ захисту рослин. Робота цікава й відповідальна. Хочете спробувати?» Таке запрошення, з одного боку, було як виклик (хотілося перевірити свої організаторські здібності й знання), з другого — надавався шанс попрацювати у відомій компанії. Отож я згодився. І ніколи про це не пошкодував. Адже робота в «Амако» стала безцінним досвідом структурованого підходу до ведення бізнесу й успішної імплементації бізнес-проектів. Там знайшов чимало друзів. Сьогодні багато з них — успішні люди, чимало працює в інших відомих компаніях. Ми зустрічаємося, ділимося досвідом.

 

— У «Зернятко» як привела доля? 

 

— Працюючи в компанії «Амако», я зрозумів: щоб продавати засоби захисту рослин чи насіння, мало бути просто комерсантом. Тому ми продавали не лише пестициди, насіння чи добрива — ми пропонували технології. І, що важливо, відповідали за них. Саме так можна розраховувати на успішний результат для клієнта. Отож, отримавши його, людина знову приходить до тебе. Словом, один успіх притягує до себе другий.

В «Амако» я пропрацював 6 років. Протягом цього періоду під час службових відряджень об’їхав всю Україну, неодноразово побував за кордоном, де на практиці ознайомився з роботою європейських господарств. Таким чином, отримавши унікальний досвід, зрозумів, що «дозрів» до власної справи. Коли почав про це замислюватися, допомогла сама доля, яка звела мене з двома нинішніми партнерами.

ДП «Зернятко» належало одному з агрохолдингів, який на той час мав дуже багато землі по всій Україні (здається, понад 80 тисяч гектарів). Три роки тому з якихось причин ці «хлопці» вирішили зав’язати з агробізнесом і розпродували активи. Ось так я став співзасновником «Зернятка» й тепер відповідаю саме за вирощування сільськогосподарських культур…

 

— То ж які активи вам дісталися у «спадок» від холдингу? 

 

— Нам дісталася лише земля (хоча це — найголовніше!) — 4200 га. Техніки не було практично зовсім. Коли прийшли, то в головному офісі (с. Жовтневе, Менський р-н) налічувалося лише дев’ять постійних працівників. Інші були із «заїжджих». Тобто, приїхав посівний комплекс, посіяв — і поїхав; інші приїхали — провели хімобробку чи якийсь інший вид робіт — і до побачення, до збирання врожаю. Звісно, за таких підходів ніхто не дбатиме ні про збереження родючості землі, ні про соціальну сферу села. Принципи нашої діяльності зовсім інші. Сьогодні в нашій компанії працюють суто місцеві люди (влітку понад 80 осіб), які вчасно отримують конкурентну заробітну плату. Для працівників підприємства намагаємося створити максимально комфортні умови для роботи й побуту (є їдальня, надаємо сучасний гуртожиток).

Розпочинали з того, що закупили сучасну високопродуктивну техніку. Звісно, вона дорога, тому потребує належної підготовки працівників. До речі, це є проблемою. Адже в Україні сьогодні бракує навчальних закладів, які готують спеціалістів такого профілю. Тому постійно проводимо тренінги, намагаємося підвищувати професійний рівень наших механізаторів. Крім того, кожен трактор у нас обладнано GPS навігацією. Тому не можна просто так, без підготовки, посадити на трактор чи комбайн, що коштує кілька сотень тисяч євро, людину, котра до цього працювала на старенькому ЮМЗ!

 

— У якій зоні землеробства розташоване ваше господарство, які культури вирощуєте та яку маєте врожайність?

 

— У нас переважають ясно-сірі, темно-сірі ґрунти (є дерново-підзолисті, трохи опідзолених чорноземів). Якщо їх порівнювати з чорноземами Київщини, Вінниччини, Черкащини чи Полтавщини, то ми відчутно програємо. Проте сьогодні не це головне: сьогодні в Україні головним обмежувальним чинником отримання високих урожаїв є кількість опадів. Наша зона донедавна мала достатню кількість вологи — в середньому 550–650 мм на рік. За правильних підходів і технологій це дозволяло господарювати високоефективно. Останні ж два роки (особливо нинішній) вважаються аномальними по зволоженню за всю історію спостережень. З початку року й на сьогодні випало лише 345 мм. У нас є частина полів, на яких раніше були споруджені меліоративні системи (канали, колодязі із системою глиняних трубок) для відводу надмірної вологи. Цього ж року, перебуваючи на цих полях, я спостерігав величезний стрес рослин від браку вологи в ґрунті й надмірних температур. Тому ще з минулого року всі агротехнічні заходи, система обробітку ґрунту були спрямовані на максимальне збереження та накопичення вологи. Я впевнений, що це стало основним чинником того, що нинішнього року ми отримали достойний рівень урожайності основних культур: гороху в середньому зібрали 4,3 т/га, ячменю та пшениці — понад 5, соняшнику — 3, кукурудзу ось щойно завершили на рівні 8,5 т/га. Для нашого регіону це непогано.

  

— Останніх два роки через нестабільність економіки виявилися дуже складними для агробізнесу. Тому сільгоспвиробники змушені були економити. До того ж дехто стверджує: високий урожай мати невигідно, оскільки це — великі витрати, хтось, навпаки, запевняє, що виживає виключно завдяки збільшенню продуктивності. На що робите ставку ви?

 

— На чітке дотримання агротехнологій. На підприємстві, в доброму розумінні цього слова, ми впроваджуємо культ технології. Немає головних і другорядних технологічних операцій, всі — головні. Тому вони мають бути виконані якісно та вчасно. Про це на підприємстві знають усі працівники: агрономи, інженери, механізатори, водії, бухгалтери…

Принцип нашої роботи — ретельне планування виробничого процесу та контроль його виконання. До речі, планування ведемо по кожному полю конкретно, враховуючи його особливості. Наприклад, обробіток ґрунту певного поля залежатиме не лише від попередника, а й від його забур’яненості , щільності, вирівняності, кількості пожнивних решток. Так само й інші складові технології: система захисту й удобрення розробляємо конкретно для кожного поля. За такого підходу ефективність кожного агрозаходу стає набагато вищою.

Також потрібно дотримуватися балансу рівня витрат й урожайності культури з поправкою на можливі погодні ризики. Припустімо, можна планувати отримати 120 центнерів кукурудзи з гектара, понести відповідні витрати й заробити на гектар 100 доларів. Нібито й непогано! Проте ж можна зібрати 90 чи 100 центнерів, а заробити більше — 130 доларів. У другому варіанті рівень беззбитковості вирощування культури нижчий, тобто за несприятливих погодних умов або цінової кон’юнктури «запас міцності» вищий.

Не менш важливо правильно обрати час для реалізації збіжжя. Так, ми намагаємося притримати врожай і продавати тоді, коли на нього буде найвища ціна.

Звісно, як і багато інших компаній, у кризовий період ми економимо, але не на витратах, пов’язаних із виконанням технологій. Ліпше відмовитися від покупки якогось агрегата чи трактора (якщо можна обійтися ремонтом), зачекати до кращих часів із будівництвом тощо.

 

— Незважаючи на кризу, понад 100 гектарів площі ви відводите під демонстраційні поля. Однак ж ця так звана лабораторія врожаю потребує багато часу й коштів. Навіщо вам це потрібно?

 

— Тривалий час я працював в науці в аграрному університеті, тому, звісна річ, мене тягне до експериментів. Це в мене нібито хобі, заняття для душі. Проте все набагато серйозніше… Сільськогосподарське виробництво постійно розвивається — з’являються нові сорти, гібриди. Кожен регіон України відрізняється за ґрунтово-кліматичними умовами, тому навіть у двох різних районах однієї області той самий гібрид чи сорт покажуть себе по-різному. Це стосується практично всіх культур. Звісно, ми прислуховуємося до рекомендацій виробників насіння та засобів захисту рослин. Однак, як кажуть, — довіряй і перевіряй! Тому, перш ніж висівати на полях, все випробовуємо. Наприклад, цього року ми закладали великі демонстраційні поля кукурудзи (близько 86 гібридів), соняшнику (понад 40 гібридів). Це — продукти відомих світових компаній: «Сингента», «Піонер», КВС, «Монсанто», «Доу агросайенс», «Євраліс» та ін. Також цього року спільно з компанію «Євраліс» провели всеукраїнський День кукурудзи. Закладаємо досліди із захисту рослин із компаніями БАСФ, «Байєр», «Сингента», АДАМА. Цікаві досліди проводимо із систем удобрення, наприклад, вивчаємо ефективність безводного аміаку, карбаміду та КАС під кукурудзу в наших ґрунтово-кліматичних умовах. Словом, європейським компанія цікаво працювати з нами, а нам — із ними.

Багато хто запитує: навіщо вам треба ці демополя? Це ж великий клопіт… Так, це дуже великий клопіт (триває посівна кампанія, а треба відволікатися — висіяти кожен гібрид, розмітити поля тощо). Проте воно того варте. Адже, аналізуючи результати, обираємо найкраще та впроваджуємо в себе. Таким чином, щороку в нас з’являються якісь нові гібриди, а від якихось відмовляємося. І це природно: якщо витрачаємо великі кошти на добрива та засоби захисту, то в нас мають бути найкращі гібриди, від яких гарантовано буде максимальна віддача.

 

— Земельний банк вашого підприємства сьогодні становить 8200 га. Чи вважаєте компанію агрохолдингом, а себе земельним магнатом?

 

— Якщо порівнювати «Зернятко» з компаніями, що мають по 100–300 тис. га землі, то ми маємо досить скромний вигляд. Безумовно, ми не є агрохолдингом в українських реаліях — середнє за розміром господарство. Хіба що, якщо порівнювати з розміром господарств у Європі (посміхається). Нині основна проблема багатьох агрохолдингів — ефективне управління виробництвом. «Нагорі» можна «намалювати» красиві плани, зробити їхню яскраву презентацію. Проте виконання та контроль… Тому нерідко від «грандіозних» планів на полі може залишитися «пшик», оскільки їх реалізація безпосередньо у виробництві далека від запланованої. Колись я, спілкуючись з одним відомим і успішним аграрієм, запитав: «Який обсяг землі для вас є оптимальним, щоб добре керувати підприємством?» Він відповів: «Якщо я хоча б разів зо три на сезон зможу особисто приїхати на кожне поле, побачити його стан, зробити висновок щодо реалізації технології, тоді це мені дозволяє ефективно управляти. Об’їхати ж я можу 15–20 тисяч гектарів».

 

— Тобто ваша компанія й далі збільшуватиме земельний банк?

 

— Так, але це не головна мета. Ми робимо ставку не так на розширення земельного банку, як на підвищення ефективності одного гектара. Цього можна досягнути шляхом удосконалення технології вирощування сільгоспкультур, зменшення витрат на логістику зерна та подальшу реалізацію продукції.

 

— Як відомо, Україна взяла курс на Європу. Проте ж у країнах ЄС агрохолдингів немає, але їх дуже багато в нас. На вашу думку, яким має бути курс українського агробізнесу — на латифундії чи на дрібні та середні фермерські господарства?

  

— Я б сказав: і ні туди, і ні сюди. Якщо штучно заганяти виробництво у якусь систему, доброго результату годі чекати. Всі форми господарювання повинні мати рівне право на життя. Крім того, є культури, які холдингам і середнім за розмірами господарствам просто не цікаво вирощувати. Наприклад, овочеві, ягідні, плодові. Український агробізнес поки що перебуває у стадії розвитку, згодом ринок і життя самі відрегулюють, яка форма господарювання і які розміри господарства ефективніші та більш життєздатні.

 

— Тепер трохи поговоримо про державну політику. Сьогодні аграрний сектор, як його називають чиновники з вищих ешелонів влади, є «локомотивом» української економіки. Як ви вважаєте, чи правильно держава проводить свою політику щодо аграріїв?

 

— Безумовно, реформи давно назріли в державі й, зокрема, в нашій галузі. Аграрний бізнес чекає на зрозумілі, прозорі правила гри на ринку. Більшість сільгоспвиробників уже давно не вимагають ніякої допомоги від держави, розраховують тільки на власні сили. Навпаки, кажуть: «Не треба допомагати, краще не заважайте». Це — результат попередніх реформувань. Справді, чим менше держава втручається в будь-яке виробництво, тим краще. Доведено в усьому світі, що держава — найгірший власник і менеджер. Отож, попереду ще реформування таких державних об’єктів, як, наприклад, дослідні станції, елеватори. Тобто проведення чесної, прозорої їх приватизації. Та передусім нам потрібно досягнути в державі політичної стабільності: переконаний, результатом цього будуть величезні інвестиції в сільське господарство.

 

— Нещодавно в аграрному секторі відбувалася реформа дозвільної системи. Вже не «дістають» працівники контрольних органів?

 

— Поки що позитивних змін особливо не відчувається. Наші чиновники, на жаль, ще не зрозуміли, що зарплатню отримують завдяки платникам податків, що вони — просто сервісна служба, отож повинні допомагати бізнесу. Також вони ще не зрозуміли, що суспільство в Україні таки змінюється. На жаль, сьогодні стиль і методи їхньої роботи залишились такими, як і раніше.

 

— Верховна Рада збирається зняти податкові пільги для агропідприємств із земельним банком понад 3000 гектарів. Аргумент — вони не постраждають. Тож постраждає ваша компанія чи ні?

  

— Звісно, постраждає. Ми (і не тільки ми) втратимо значні кошти для розвитку. Аграрний сектор, як ви правильно сказали, це — «локомотив» української економіки. Тому його сьогодні зупиняти не можна. Навпаки: треба дати можливість «наростити» м’язи з тим, щоб він став більш конкурентоздатним сектором економіки. І насамперед на світовому ринку. У європейських країнах існує дотація на гектар, як я пам’ятаю, на рівні 200–250 євро. То чи станемо ми більш конкурентоздатні на світовому ринку після скасування нинішнього пільгового оподаткування?

 

— Чимало аграріїв скаржаться, що їх «оббирають» зернотрейдери. Не шукали пряму дорогу на європейські ринки? 

 

— Трейдери «оббирають» тоді, якщо аграрій змушений продавати свій урожай під час збирання, коли на нього найнижча ціна. Крім того, у ціні зерна, яке продається на півночі країни, враховано вартість перевезення його на південь, в порти. Тому наші ціни нижчі проти цін центральних (і особливо південних) областей. Ми розуміємо, що мали б більший прибуток, якби продавали врожай у Білорусь, чи то в Прибалтику, чи то у країни ЄС. Тому це питання вивчаємо постійно, зокрема, спілкуємося з європейськими трейдерами, партнерами. Скажу, перспектива є. І вона непогана.

 

— В Україні тривають дискусії щодо продажу землі. На вашу думку, потрібно продавати землю чи ні? І чи готова ваша компанія купити землю, якщо скасують мораторій?

 

— Об’єктивно землю продавати потрібно. Це призвело б до величезних інвестицій в сільське господарство. Проте це слід робити не тепер, а після того, як в Україні стабілізується політична й економічна ситуація. Щоб запровадити ринок землі, треба знати, яким він має бути. Поки що таке враження, що «нагорі» самі ще до кінця не розуміють, як це зробити. Для цього слід вивчати досвід ЄС (і не тільки), і ним скористатися. Ось цим нехай і опікується Мінагрополітики.

 

— Пане Сергію, нині ви — успішний бізнесмен. А чи пам’ятаєте, як заробили перші гроші?

 

— Звісно. Це були три радянських карбованці, які я заробив у шостому класі, коли нас запрошували збирати яблука в колгоспі (сміється). Перші великі гроші (понад 600 радянських карбованців) я отримав у 1988 році, коли працював у батька помічником комбайнера. Це було круто! Купив недорогий мотоцикл, годинник, магнітофон…

 

— Кажуть, успіху не буває без мотивації. Що для вас є мотивацією?

 

— Один мудрий чоловік сказав: зробіть свою роботу улюбленою справою й ви не працюватимете жодного дня у житті. Отож, мотивація — моя професія агронома. Я відчуваю щоденне задоволення від спілкування з людьми та постійно заряджаюся унікальною енергетикою поля. Постійно ставлю собі нові завдання в агрономії.

 

— Що для вас конкуренти? 

 

— Це можна сказати, тонік, який не дозволяє розслаблятися.

 

— Як ставитеся до такого вислову: друзів у бізнесі не буває…

 

— Запитайте по іншому: якби у вас були, теоретично, всі можливості, чи розпочали б ви бізнес самостійно? Відповідаю: звісно ні — тільки з партнерами! Адже разом значно легше. І мені дуже приємно, що наші стосунки засновані на довірі. Я багато чого навчаюся у спілкуванні з партнерами.

 

— Які ваші найважливіші здобутки у професійній діяльності 2015 року?

 

— Отримали 43 ц/га гороху на площі 460 га. Це — результат роботи всієї команди (агрономічної, технічної й інших служб). Горох — культура вибаглива й складнувата у вирощуванні. Тому вважаю це нашим здобутком, особливо враховуючи погодні умови нинішнього року.

 

— Життя іноді буває таким божевільним — з авралу в аврал, що часу на сім’ю не вистачає. Не ображаються рідні на брак уваги до них?

 

— Буває. Проте мені пощастило: попалася мудра дружина, котра все розуміє й підтримує.

 

— Яка у вас сім’я?

 

— Дружина Людмила, за професією економіст (познайомилися під час навчання в аспірантурі, три доньки (11, 7 і 4 роки).

 

— Ваші батьки мешкають недалеко від окупованої території. Спілкуєтеся?

 

— Телефоном щодня. Так, у Сватівському районі, де мешкають мої батьки, свого часу відбувалися непрості події. Батьки — пенсіонери, працюють у підсобному господарстві. Вважаю, що «феномен Донбасу» виник тому, що деякі люди скористалися негараздами в державі й спровокували ситуацію. Шкода…

 

— Де любите відпочивати?

 

— Раніше із сім’єю їздили відпочивати на море у Крим, тепер віддаємо перевагу подорожам Західною Україною або за кордон. Постійно відкриваємо щось нове — кожний регіон України по своєму особливий і цікавий. У нас дуже красива країна.

 

— У будь-якій роботі не буває без невдач і помилок. Як із ними справляєтеся? 

 

— Коли трапляється якась невдача, то, безумовно, настрій від цього не поліпшується. Однак намагаюся заспокоїтися й зрозуміти причину — чому так трапилося. Коли був молодшим, траплялося, що ухвалював емоційні рішення. А вже потім, коли оглядаєшся назад, розумієш: треба було вчинити по-іншому. Тому нині, якщо є можливість, вирішення серйозних питань переношу на наступний день. Із проблемою, так би мовити, треба переспати. За цей час заспокоюєшся, все зважуєш і знаходиш найкраще рішення. Не вважаю, що все знаю, часто консультуюсь із колегами, щоб правильно зрозуміти ситуацію.

 

 

 

Розмову вела Інна Бірюкова

Інтерв’ю було надруковано у журналі “The Ukrainian Farmer”. Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».

 

 

Журнали