Шлях відродження

 Сіра українська є родоначальницею всіх сучасних популярних порід корів: вона дає корисне гіпоалергенне молоко та смачне м’ясо.  

Про сіру українську добре знають у Європі, адже вона є праматір’ю всіх сучасних європейських порід корів, які широко використовують на наших фермах. В Україні ж про неї наразі згадують зазвичай у легендах про чумаків. Наразі сіру українську визнано нашим національним надбанням, яке перебуває на межі зникнення, хоча ще в середині минулого століття це була домінантна порода на території країни. 

Відроджує сіру українську в себе на «Велесовій фермі» Михайло Травецький — лікар ветеринарної медицини, кандидат ветеринарних наук, МВА, експерт з ефективного керування тваринництвом. Понад п’ять років працював у Великій Британії, а повернувшись в Україну, очолив напрям тваринництва у найбільших агрохолдингах. Нині втілює свою мрію на власній фермі. Його телефон розривається, адже пан Михайло консультує тваринників щодо лікування ВРХ і провадить просвітницьку місію в приватному секторі. 

— Пане Михайле, чому Ви вирішили відродити сіру українську? 

— Сіра українська — це, без перебільшення, наше вчора, сьогодні й завтра. Ця худоба з нами поруч уже тисячі років — з часів трипільської цивілізації вона нас годувала, на сіромахах ми орали землю й возили сіль Чумацьким Шляхом. 

Сіра українська є родоначальницею всіх сучасних популярних порід корів: у кожній із них є ген нашої сірої. Адже за княжичами, які ставали частиною монарших європейських родин, ішла й наша худоба. І мудрі європейські народи на базі нашої сірої створювати свої власні породи, забезпечуючи біорізноманіття. 

Сіра українська була рятівницею в часи Голодомору. Я родом із Дніпропетровщини. У 1932/33 роках у моєї прабабусі Зіни була корова, яка годувала шістьох дітей, серед яких була моя бабуся Наталка. Вона розповідала мені в дитинстві, що тільки в тих хатах, де були корови, люди вижили в ті страшні часи. Тому, якби не українська сіра, не було б мого роду, не було б і мене. І те, що я відроджую сіру українську, це не про бізнес: нині я фактично ділюся зі своїми сіромахами шматком хліба — це, в першу чергу, подяка за життя. 

— Скільки нині в Україні налічується представників цієї породи? 

— На сьогодні усього 500 голів. Хоча ще в 50–60 роки минулого століття сіра українська була домінантною породою серед усього поголів’я великої рогатої худоби України й налічувала близько 2 млн голів. Сіру українську просто послідовно знищували! 

Тому я відійшов від промислових порід, адже наша сіра потребує не лише поваги, а й допомоги. І наразі я не лише її відроджую, а й адаптую до сучасних умов. На початку українські науковці з мене кепкували, але вже нині я уклав договір із НААН України. Вони зрозуміли, що я не займаюся балачками. І в цьому напрямі я пішов ще далі: я хочу створити цю породу «заново». 

— Які переваги сірої української? 

— Уважається, що сіра худоба — це прямий нащадок дикого тура. Тому це найбільш пристосована до будь-яких умов порода, що може вижити без допомоги людини. 

Сіра худоба не хворіє на лейкоз і туберкульоз. Вона дрібноплідна, у неї народжуються маленькі телятка вагою до 20 кг. А це легкі отелення, легкий післяотельний період, швидке відновлення й готовність до нового запліднення. Фактично сіра українська має дуже низький відсоток післяотельної патології. 

Порівнюючи з іншими коровами, сірі українські дають менше молока, але воно корисне, поживне, гіпоалергенне, не створює порушень шлунково-кишкового тракту. Молоком сірої худоби можна вигодовувати немовлят. 

Воно дуже жирне. У мене на фермі сьогодні середня жирність молока перевищує 7–8%, водночас у голштинів жирність становить 3–4%. 

Сьогодні я фактично створюю молочну лінію або молочний тип сірої худоби шляхом створення гібридів сірої з різними молочними породами. І фактично через 10–15 років я вийду вже з новим типом сірої худоби, який буде нічим не гіршим за сучасні породи, такі як голштини, джерсеї, ангуси й інші. 

Наших корівок ми доїмо звичайними доїльними апаратами, і на сьогодні кожна з них дає до 20 літрів молока. 

— Чи є регіональні особливості утримання цієї породи, адже вважається, що вона походить зі степів? 

— Це універсальна порода, вона підходить для усіх зон. Моя ферма знаходиться на Півночі й сіромахи тут чудово себе почувають. Вони у мене живуть в огороджених навісах без протягів та опадів на відкритому повітрі цілий рік. І їм комфортно як в літню спеку, так і взимку.  

— З якої кількості корів сірої української Ви починали й скільки їх у Вас тепер? 

— Фактично все починалося з трьох корів. Марфу я привіз з «Асканія Нова». В заповіднику її вибракували й хотіли вести на забій. Коли я привіз її додому, вона два тижні лежала й не могла підвестися. Але її виходив. 

На сьогодні моя Марфа — найстаріша українська сіра в нашій країні. Їй 18 років. І вона — одна з молочних видів української сірої. Ми брали її на ембріони, але навіть сьогодні вона прекрасно доїться. 

За місяць до повномасштабного вторгнення мені вдалося вивезти бичка Ярила — одного-єдиного нащадка найкращих за продуктивністю в’язівських биків молочного типу. На жаль, його маму, яка давала до 30 л молока, я не встиг вивезти через тимчасову окупацію Херсонщини росіянами. 

Першим биком-плідником української сірої є наш Велес. Нині у мене працюють два бики-плідники. Крім того, від сірої худоби робимо штучне осіменіння. Тому наразі поголів’я сірої української у мене становить 15 голів. 

— Чи має сіра українська схильність до маститів та яка природа цього захворювання? 

— Насправді мастити не є проблемою сірих українських. Не буде це проблемою й для інших порід, якщо розуміти природу виникнення цього захворювання. 

Я доволі широко працюю з приватним сектором з усієї України як ветлікар. І проблема маститу там — одне з найболісніших питань. 

Основною причиною маститу є стрес, що провокує активізацію патогенної мікрофлори. Тому має бути все гаразд із температурним режимом, годівлею тощо, щоб максимально уникати стресів. 

Однак питання номер один — це скупчення тварин. Чим більше простору і свіжого повітря для худоби, тим менше проблем і патологій. Сьогодні ми своїх корів позаганяли на гумові мати й думаємо, що вони будуть здоровими. Суха і тепла підстилка — один із профілактичних стовпів маститу. Корова має лежати на дереві, соломі або тирсі. Бо гума тримає вологу, через що з часом у тварин починаються проблеми з копитами й вименем. 

У великотоварному бізнесі, якщо корові не можуть вилікувати мастит протягом двох тижнів, її відбраковують. Натомість у селі з твариною будуть тягатися пів року й намагатися вилікувати будь-якими способами. Приватний сектор не рахує економіку, але корови там живуть довше, бо їм дають шанс вижити. 

Основне правило — здорова худоба дає здорове молоко. 

Коли корова має достатньо простору, випасається на природному пасовищі, п’є джерельну воду, у неї немає проблем. 

Також є обов’язковою профілактика маститу, зокрема антисептична обробка вимені, гігієна молочного обладнання, щоденний візуальний контроль тварини. Ще бажано проводити експрестест молока на вміст соматичних клітин за допомогою спеціальних чашок і реактивів. Він дозволяє визначити хронічну або субклінічну форму маститу. 

Перші ознаки маститу — це запалення молочних залоз, підвищення температури та втрата апетиту. Вимірюванням температури чомусь зазвичай нехтують і, не розібравшись, починають усіма можливими способами підвищувати апетит тварині або лікують протизапальними препаратами. Звісно, мастит може пройти або перейти в приховану або хронічну форму. 

В ідеалі перед лікуванням маститу потрібно розумно відібрати молоко й зробити його лабораторний аналіз, щоб виявити збудника. Проте, на жаль, є велика проблема як із фаховістю ветеринарів, так і з можливостями лабораторій, зокрема обласних. 

Мій телефон у вільному доступі в Інтернеті. До мене телефонують тисячі людей, які питають, як вилікувати звичайний мастит, ендометрит, гіпокальціємію тощо. На сьогодні я врятував тисячі тварин. Звісно, у мене є препарати, якими я користуюсь, але максимум, що можу порадити, — застосовувати оригінальні ліки, а не генерики. 

— Як часто проводите лабораторні аналізи молока? 

— Моє підприємство під’єднано до «Молочного модуля». Я був одним з ініціаторів всеукраїнської програми з підвищення якості молока для споживачів, яка стала переворотом в Україні. Довів власним прикладом, що сьогодні кожна ферма може давати молоко ґатунку екстра. 

Щоправда, ця програма недопрацьована для приватного сектору. Тому я педантично намагаюсь довести  на всіх рівнях недоліки, які потрібно виправити. 

Двічі на місяць здаю молоко на бактеріальне забруднення та на ахроматичні клітини. А раз на місяць вожу в Дніпро молоко, де досліджують якісні та кількісні показники кожної корови індивідуально з метою моніторингу всього стада. Адже я зацікавлений у генетиці й створенні бази даних, щоб згодом можна було аналізувати їх. Останнє дослідження молока сірої української, яке нам вдалось знайти, датовано 1967 роком. Тому ми вже можемо порівнювати старі дані з тими, що отримуємо сьогодні. 

Наші гібриди першого покоління вже народили теляток і на наступний рік я вже буду дивитися на їхню молочну продуктивність. 

— А щодо генетичних досліджень? 

— На сьогодні я співпрацюю з лабораторіями в Києві, де ми аналізуємо якість м’яса наших корівок і порівнюємо її з м’ясними породами сірих українських. Щоправда, це дуже тривалий процес. Також порівнюємо молоко наших корів з іншими породами. 

Ми доволі тісно співпрацюємо з біологічним факультетом Ужгородського національного університету, з Лондонським Королівським ветеринарним коледжем. 

Парадокс у тому, що до того, як британці почали співпрацювати зі мною, вони досліджували сіру українську на Алтаї та в Сербії. І тільки тепер аборигенну породу вони вивчають в Україні. 

— Чим Ви годуєте поголів’я сірих українських? 

— Мої корівки живуть у максимально наближених до природних умовах і випасаються від ранньої весни до пізньої осені. Фактично вони харчуються травою й п’ють джерельну воду. 

Взимку їдять сіно і м’яке зерно: овес, ячмінь і плющену кукурудзу. Годуємо їх вволю. 

— Чи додаєте премікси в раціон? 

— Преміксні групи я використовую, коли готую корів до отелення, а також у післяотельний період. Це німецькі промислові добавки JOSERA, якими раніше в Україні приватний сектор не користувався. Такі суміші дають усі необхідні тварині макроі мікроелементи. Коли ж корова виходить на пік лактації, поступово припиняємо давати кормові добавки. 

— Ви сказали, що корівки у Вас перебувають в умовах, максимально наближених до природних. Це стосується й осіменіння? 

— У мене працюють три бики-плідники й підростає четвертий. Тому на «Велесовій фермі» широко застосовують природні парування. Це набагато полегшує питання безплідності, й ми маємо 100 телят на 100 корів щороку. 

Доведено, що корови в прямому контакті з протилежною статтю набагато спокійніші й доброзичливіші. Вони щасливі, а щаслива корова дає щасливе молоко. 

Звісно, коли це потрібно для покращення генетики, застосовуємо індивідуально штучне запліднення. 

Для розуміння: корови в мене народжують на полі, на випасі, зазвичай більшість із них приходять із пасовища вже з телятками. 

Поссало воно маму чи не поссало — це вже окрема історія. Телятка в нас живуть в індивідуальних загінчиках, окремо від мам. Напуваємо їх маминим молоком, таким чином на 21-й день у малечі з’являється колостральний імунітет. 

— У Вас власні пасовища чи орендовані? 

— Мені громада надала в оренду пасовища. Однак, ураховуючи можливість змінювати цільове призначення пасовищ і переводити їх у статус ріллі, на рівні України це справді стає проблемою. 

— Ви довгий час працювали у Великій Британії. На вашу думку, у чому різниця між українським і британським підходом до тваринництва? 

— По-перше, в Британії власник ферми — хазяїн, який власноруч доглядає худобу, в Україні 90% власників молочних ферм не доять корів, не доглядають, не лікують, не годують. І у цьому — основна різниця й головна проблема. 

По-друге, у Великій Британії вся худоба випасається на пасовищах фактично цілий рік. У нас, в Україні, тварин загнали в бетонні клітки. Ми їх прив’язали на ціп довжиною метр двадцять, і корова все своє життя сидить на ціпку. А коли корова на випасі, вона повністю себе обслуговує.  

— Чи отримуєте державні дотації на утримання корів? 

— Я чесно просидів три доби біля комп’ютера й навіть не зміг подати заявку, тому що ДАР лежав. А чому б не зробити альтернативний варіант отримання дотації? Адже мою худобу зареєстровано в Держреєстрі, зареєстровано й моє господарство. Я офіційно працюю на ринку, але чомусь не можу отримати допомогу через технічні проблеми сайту. 

— На Вашу думку, скільки потрібно часу, щоб українська сіра була не просто любов’ю, а й давала прибуток? 

— Насправді велика рогата худоба — це бізнес, який потребує найбільше часу. В ідеальних умовах потрібно 4–5 років, а насправді близько 8–12, щоб мати хоч якийсь прибуток. 

Сіра українська може давати прекрасні надої й прекрасне м’ясо, дуже добре за своїми якостями. Щоправда, жоден бичок, який у мене народжується, поки що не йде на м’ясо — люди, які хочуть відроджувати сіру українську, їх розбирають, щоб мати хороших плідників. Ми надаємо постійний супровід нашим бичкам й усіляко допомагаємо їх новим господарям. 

— Чи виготовляєте Ви з молока сірої української готову продукцію? 

— Ми готуємо молоді сири, такі як моцарела та бринза, реалізуємо молоко, вершки, сметану, вершкове і топлене масло. А найближчого майбутнього плануємо виробляти пармезан. 

Реалізуємо власну продукцію в нашій громаді й у продовольчих магазинах у Прилуках і столиці. Продукти з молока сірої української мають попит у мережі ресторанів. Євген Клопотенко став одним із перших наших постійних клієнтів, якому ми привозимо продукцію з молока української сірої. 

— За 10 років, за Вашими сподіваннями, як збільшиться поголів’я сірої української? 

— За мріями та сподіваннями завжди стоїть робота, робота і ще раз робота. Тому докладатиму зусиль, щоб за цей період у країні налічувалось не 500 голів української сірої, а хоча б 1000. Такий у мене шлях. Він важкий, такий, що потребує 25 годин на добу, але просто жити без мети нецікаво.  

ГОВОРИТЬ ЕКСПЕРТ  

Олександр Поліщук, фахівець із годівлі ВРХ ТзОВ «Йозера Україна»  

— Транзитний період є найвідповідальнішим у всіх виробничо-технологічних аспектах, тож важливо враховувати нюанси, починаючи від розумної організації годівлі й до ретельного контролю за станом здоров’я корів. Скорочення споживання корму перед отеленням ускладнюється високими потребами в енергії після отелення. У цей час підвищується ризик виникнення в корів метаболічних порушень, таких як кетоз, зміщення сичуга, синдром жирової дистрофії печінки й ін., що можуть спричинити зниження молочної продуктивності до 9 кг/добу на піку лактації. 

Наш асортимент містить низку продуктів, які допомагають забезпечити правильний енергетичний баланс, підтримати здоров’я печінки та покращити споживання сухої речовини. Ми маємо перевірені на практиці рішення, що дозволяють підтримувати молочну продуктивність і мінімізувати ризики післяотельних ускладнень. Хоча, звісно, підходимо індивідуально до потреб кожного клієнта, враховуючи актуальну ситуацію на фермі.