Головне:
Інтерв'ю

Серед досягнень агрофірми «Дружба» — лідерські позиції з урожайності у своєму регіоні

Василь Горбенко
директор АФ «Дружба»

СТОВ «Дружба» (Корсунь-Шевченківський р-н, Черкаська обл.) ще кілька років тому було непримітним сільськогосподарським підприємством, яке ледве-ледве виживало на українському аграрному ринку. Сьогодні СТОВ уже не існує, натомість є агрофірма «Дружба» — одна із філій ТОВ «НВФ „Урожай”» (входить до групи підприємств ПАТ «Миронівський хлібопродукт»). Сьогодні тут усе кардинально змінилося — застосовують виключно передові технології, мають найсучаснішу техніку, працюють висококваліфіковані спеціалісти. Серед досягнень агрофірми — лідерські позиції з урожайності у своєму регіоні. Як працюється в структурі холдингу, розповів директор АФ «Дружба» Василь Горбенко.

 

— Василю Васильовичу, чому СТОВ «Дружба» вирішило увійти до структури одного з найпотужніших українських агрохолдингів?

 

— Раніше в нашому регіоні було два підприємства — агрофірма «Нива» і СТОВ «Дружба». Працювалося їм досить непросто, можна сказати, ці підприємства перебували на грані банкрутства. Щоб уникнути сумної долі, спочатку до «Урожаю» приєдналася «Нива», а згодом і «Дружба».

На сьогодні площа ріллі в обробітку нашої філії — 4800 га, землі розташовано в селах Корсунь-Шевченківського та Канівського районів Черкаської області: Ситники, Моринці, Пішки, Мельники, Павлівка. А також Іванівка Богуславського району Київської області. Вирощуємо кукурудзу, соняшник, ріпак, пшеницю, озимий ячмінь, сою, горох. Домінантна культура — кукурудза, під її посівами 50% у структурі площ.

Нині вся наша продукція спрямовується на виробництво кормів для ПАТ «Миронівський хлібопродукт». Ми вирощуємо зерно, його переробляють на комбікорм, останній постачається на птахофабрики, відходи з птахофабрик переробляють на біодобриво, яке, у свою чергу, знову потрапляє на наші поля. За такою системою господарювання — майбутнє.

 

— Ви — досвідчений керівник і за останні десять років бачили всякого. Тож які переваги отримало підприємство після об’єднання? Можливо, все-таки треба було намагатися господарювати самостійно?

 

— Це об’єднання вважаю дуже правильним, адже чим більший холдинг, тим легше йому утриматися на хиткому українському ринку. Самостійно підприємство просто не вижило б. Та й сьогодні господарювати стало набагато простіше. Адже тепер в мене не болить голова з тим, де відшукати пальне для посівної, де взяти добрива чи засоби захисту рослин.

Для кожної культури в нас напрацьовані технології, згідно з якими замовляємо через центральний офіс «Урожаю» все, що треба для ефективної роботи. Написали заявку — і нам оперативно привезли добрива, засоби захисту рослин тощо. Тобто самі нічого не купуємо і нічого не продаємо. Якщо, наприклад, потрібна якась техніка, то подаємо обґрунтовану службову записку, й заявка виконується дуже швидко. Скажу, сьогодні ми маємо потужний парк найсучаснішої техніки, чим може похвалитися далеко не кожне середнє (навіть передове) сільськогосподарське підприємство.

Основою вирощування сільгоспкультур є технологія, яка побудована на застосуванні найсучаснішої техніки для обробітку ґрунту й збирання врожаю: комбайни Lexion 560, трактори FENDT, МТЗ; сівалки «Моносем», Great Plains; плуги; обприскувачі тощо.

Словом, це раніше треба було бігати, шукати, вибивати. Сьогодні всім, що нам потрібно, нас забезпечать. Нам треба лише одне — спрацювати на результат. Однак за сучасних технологій це нескладно.

 

— Однак ви ж не можете розпоряджатися прибутком…

 

— Так, ми не розпорядники коштів, але розмір свого прибутку знаємо, оскільки наприкінці кожного року він визначається для кожної філії, виходячи з їхньої рентабельності. До речі, останнім часом в рейтингу ми посідаємо друге місце серед усіх філій «Урожаю».

 

— Якщо не секрет, завдяки чому отримуєте високі прибутки?

 

— Технології і ще раз технології. Наприклад, ми вже пізнали всі переваги точного землеробства. Так, нинішнього року «по точному» посіяли 200 га ріпаку й 1000 га кукурудзи. Точне землеробство — це насамперед економія: економія посівного матеріалу, добрив, палива (техніка не наїжджає зайвих гектарів). Якщо зробити перерахунок на гроші, то вийде пристойна сума. До речі, економічний ефект від упровадження системи точного землеробства настає вже в першому застосуванні, надалі це — економія природних і промислових ресурсів, а також ефективне використання робочої сили й техніки. Крім того, технології точного землеробства позитивно впливають на родючість ґрунту. А ще прибутки отримуємо завдяки високій урожайності сільгоспкультур. Наприклад, озимої пшениці в середньому з гектара збираємо 77 ц, озимого ячменю цього року отримали 80 ц, кукурудзи — понад 100 ц (були поля, де зібрали й понад 150 ц), соняшнику — 40 ц, гороху (в нас він був висіяний на 105 га як попередник) — 40 ц.

Для кожної культури підбираємо індивідуальні технології та сорти. Адже якогось одного сорту в нас немає. Тому треба відшукати ті, що в нашому регіоні демонструють високу врожайність, і потім з ними працювати.

Наприклад, для пшениці важливо підібрати хороший поперед ник (у нашому разі це горох) та якісне добриво (ми переважно застосовуємо курячий послід). Після збирання гороху поле дискуємо, вносимо послід (5–7 т/га), де бідніші ґрунти — трохи «мінералки». Скажу, послід — це дуже ефективне органічне добриво, яке також зберігає ґрунти. Після його застосування родючість значно поліпшується. Тому щороку на свої поля ми його вносимо до 3 тонн на гектар і до 2,5 тонни на гектар коров’ячого гною. Тобто органіки вистачає.

Також самі вирощуємо посівний матеріал. Наприклад, нинішнього року під насінники було відведено 50 га посівних площ. Насіння вирощуємо для власних потреб, обмінюємося ним між філіями, але вирощувати виключно насіння тепер невигідно. Адже ця справа потребує чималого вкладення коштів і трудових ресурсів, а ціна посівного матеріалу мало відрізняється від товарного насіння.

Якісний посівний матеріал плюс чітке дотримання технологій — оце і є весь секрет наших високих урожаїв.

 

— Доводилося чути, що вам вдається отримати високі врожаї кукурудзи, навіть вирощуючи кукурудзу по кукурудзі. Поділіться особливостями цієї технології з нашими читачами.

 

— Насамперед замовляємо якісне насіння. Основний обробіток ґрунту — оранка та чизелювання на глибину понад 40 см, міжряддя — 70 см. Отож восени кукурудзу зібрали, внесли азотні добрива й оремо. Після оранки вносимо аміачну воду (це ми робимо восени). Поле стоїть до весни, потім, за умови фізичного дозрівання ґрунту, дуже швидко боронуємо широкозахватними боронами, щоб закрити вологу. Головне — провести роботи в найбільш стислі строки, інакше можна втратити вологу. Тому техніка працює на полях цілодобово. Потім чекаємо тепла й висіваємо культуру. Наприклад, нинішнього року до 1 травня посіяли і кукурудзу, і соняшник.  Після сівби, якщо дозволяє волога, вносимо ґрунтовий гербіцид, якщо не дозволяє — застосовуємо страховий посходовий. Щойно з’являються чотири листки, підживлюємо культуру аміачною водою або КАСом. Коли кукурудза викидає волоть, моніторимо шкідників і вносимо з дельтапланів у два заходи трихограму. Якщо спостерігається якесь голодування рослин, то обприскувачами вносимо мікродобрива. І загалом усе — чекаємо на збирання.

 

— Як вдалося отримати озимого ячменю 80 ц на круг?

 

— Цього року нам уперше пощастило досягнути таких показників. Секрет простий — усе зробили чітко за технологією.

Зокрема, вчасно спрацювали із фунгіцидним захистом. Адже якщо пропустити день-два з унесенням фунгіцидів, то такий промах одразу позначається на врожайності.

Цього року спрацювали дуже оперативно — обробили препаратами по колосу та прапорцевому листку. Результат — намолотили 80 ц з гектара. Це досягнення нашого агронома.

Сучасна техніка для обробітку грунту                                      Господарство також заготовляє силос для тваринництва
 

— Останніми роками природа підносить аграріям чимало сюрпризів, образно кажучи, дощ — в січні, посуху — у вересні. Чи намагаєтеся адаптуватися до таких катаклізмів?

 

— Звичайно, поступово адаптуємо технології до змін клімату. Наприклад, разом з оранкою для ґрунтопоглиблення проводимо чизелювання. До речі, чизелювання широко застосовується не лише в посушливих регіонах, а й в районах із достатнім зволоженням у поєднанні із заходами полицевого обробітку та застосуванням ґрунтових гербіцидів. Якщо ґрунтопоглиблення зроблене, то рослина підтягує вологу з нижніх шарів.

Торік на нараду збирали агрономів холдингу, і з’ясувалося, що в тих господарствах, де провели чизелювання, пшениця показала ліпші результати. Хто не почизелював — урожайність менша. До того ж таки різниця суттєва — до 20 ц з гектара. Звичайно, чизелювання трохи витратне, але в результаті цілком виправдане.

 

— Для багатьох господарств проблемою є зберігання врожаю, зокрема, такої вибагливої культури, як кукурудза. Нещодавно ви почали зберігати зерно кукурудзи в рукавах. Які переваги?

 

— Уперше такий спосіб спробували позаторік. Зібрали кукурудзу з поля, провели аналізи: якщо вона суха, то пакується в поліетиленові рукави. Рукави лежать просто неба на полі. За їхнім станом постійно слідкують працівники. Час від часу ми контролюємо процес зберігання, для цього пробиваємо мішок і щупом витягаємо зерно. В комплекті до мішків додається спеціальний лейкопластир. Трапляється, десь миша пошкодить плівку чи птахи. Тоді охорона, яка постійно здійснює візуальний нагляд, негайно заклеює дірку цим пластиром.

Кукурудза в рукавах зберігається чудово: шкідники не їдять, вологою не псується. Від гризунів (мишей) існує спеціально розроблена технологія.

Перший досвід такого зберігання дав досить позитивні результати. Приблизно через п’ять місяців кукурудза зберегла початкову вологість, яка була під час завантаження (близько 13%) і не втратила якісних властивостей. Завдяки відсутності доступу повітря та «дихання» самого зерна в ньому не виявилося шкідників. Це є великою перевагою проти зберігання на складі.

До речі, так само зберігати можна не лише кукурудзу, а й будь-яке зерно. Самі рукави — міцні, непрозорі, всередині чорні, а зовні білі, щоб зерно не перегрівалося на сонці. Збіжжя можна зберігати не один рік, і це ще одна вагома перевага цього методу.  

Такий спосіб є дуже вигідним і в іншому плані. Адже раніше під час збиральної кампанії здати зерно на елеватор для нас було великою проблемою через довжелезні черги. Сьогодні це робимо спокійно в будь-який зручний для нас час.

 

— У вашій філії є і тваринництво. Однак дехто з аграріїв стверджує, що це сьогодні невигідно.

 

— У селах Ситники та Пішки, у двох наших господарствах (там є свої керівники), загалом налічується близько 500 корів дійного стада. Розпочинали з того, що зробили ремонт тваринницьких приміщень колишнього колгоспу (для цього лише протягом одного місяця вклали понад 1 млн грн), закупили сучасне обладнання. Комплекси забезпечені власною кормовою базою, комбікорм готуємо за спеціальною технологією, сінаж, силос тощо заготовляємо на місці. До кожної корови в господарствах — індивідуальний підхід. На фермах установлені молочні танки закритого типу, де молоко відразу охолоджується. Середній надій торік становив 7000 літрів на корову. Молоко здаємо на Звенигородський сиркомбінат.

На мою думку, молочне тваринництво сьогодні — вигідна справа. Оскільки нам за молоко пропонують хорошу ціну. Тут знову відчувається перевага холдингу — уклали договір, зафіксували нижню границю цін і документально обумовили їхній ріст. Від населення молокозаводи приймають молоко за зовсім іншими цінами. Проте треба враховувати, що наше молоко — це молоко виключно «екстра класу», адже з неякісної продукції сир виготовити неможливо.

 

— Останнім часом в Україні спостерігається певне протистояння агрохолдингів і фермерських господарств, зокрема, часто відбуваються конфлікти за землю. Чи мирно співіснуєте із сусідами-фермерами?

 

— Так. Із самого початку ми зібралися з ними й домовилися, щоб ніхто не переманював пайовиків. Домовленостей дотримуємося. Взагалі за вісім років існування агрофірми від загальної площі 4800 га ми не відходили (плюс-мінус — 50–100 га).

Мені доводилося чути, що деякі фермери вважають, що, мовляв, агрохолдинги їм не конкуренти в боротьбі за пайовиків, оскільки вони можуть заплатити людям більшу орендну плату. Проте ж тут є один неприємний нюанс. Чимало дрібних сільгоспвиробників видають орендну плату пайовикам готівкою, не сплачуючи прибутковий податок із паю. Від такої «тіні» насамперед страждає сільський бюджет, фермер же почувається добре. В нас же всі операції проводяться виключно «по-білому». По правді, мене дивує, коли фермер декларує, що ріпак у нього вродив 10 ц з гектара, соя — 15, пшениця — 40. До того ж за останніх два роки він придбав два комбайни «Клаас Тукано», трактор «Фендт» 936, сівалку «Гаспардо», обприскувач «Амазоне». Скажіть, якщо у нього 300 га землі й така низька врожайність, він платить людям за паї, то звідки стільки грошей? Зрозуміло, тут не обходиться без «чорної» бухгалтерії.

 

— Тобто ви вважаєте, що агрохолдинги більше приносять користі державі, ніж фермерські господарства?

 

— Виходить, що так. У нас не застосовується «чорний нал», не виплачується в конвертах заробітна плата, гарантуються всі соціальні виплати працівникам.

Дехто сьогодні галасує, мовляв, малі підприємства забезпечують людей роботою, а холдинги скорочують працівників, оскільки праця на сучасній техніці передбачає автоматизацію багатьох процесів. Усе це неправда.

Сьогодні в кожного другого українського фермера тракторист працює без оформлення. А це означає, що сільгоспвиробник не лише не сплачує податків, а і його працівник не має жодного соціального захисту. Тобто попрацював на тракторі два місяці й пішов. І можна розповідати, що фермер заплатив йому 20 тисяч гривень. У нас же із кожної заробленої працівником гривні вираховуються податки. Звісно, є деякі інші холдинги, де виплачують подвійну зарплату: «мінімум» — офіційно, а інше — «чорним налом». У нас же такого немає. На жаль, сьогодні чимало підприємств малого та середнього агробізнесу перебувають в тіні. Вважаю, якщо дрібні фермерські господарства почнуть працювати й чесно сплачувати податки (як агрохолдинги), то вони самі залишать землю, оскільки не зможуть отримувати таких прибутків, як тепер.

Також не слід забувати, що наша компанія всілякого допомагає громадам через благодійний фонд «Урожай — громаді». Наша філія велика — вона охоплює дві області й три райони. Тож і сіл, і сільських рад, і людських проблем вистачає. Намагаємося з усіма підтримувати добрі стосунки, не стоїмо осторонь сільських проблем (дороги, школи, дитсадки, будинки культури, ФАПи). Спонсоруємо всі сільські свята.

 

— Агрохолдинги відзначаються висококваліфікованими фахівцями. Як підбираєте кадри?

 

— На сьогодні в агрофірмі «Дружба» працюють близько 100 осіб. Однак проблема з кадрами завжди актуальна. Адже буває по-різному. Приймаєш на роботу людину й сподіваєшся на неї, а потім доводиться прощатися. Можливо, це й жорстка позиція, але якщо людина за рік не запрацювала ефективно (тим більше, що на нашому підприємстві добре налагоджена система навчання), очікувати від неї нічого.

Сьогодні всі наші робітники працюють на результат (від цього й залежить їхня оплата праці). Тому в нашій команді я можу покластися і на інженера, і на агронома, і на інших спеціалістів. У мене кожен фахівець на своєму місці, й сам знає, що робити. Я не роздаю наказів щоранку. Моя функція — проконтролювати, щоб не було збоїв, щоб усі ланки працювали злагоджено. Важливо обмірковувати все наперед, розробити стратегію й працювати на випередження.

Наприклад, коли йдуть жнива, в нас на полі є два комбайни, чотири машини. Проте там ще має бути й зерноперевантажувач. Тоді, якщо якась машина зламається, комбайн не простоюватиме, бо зерноперевантажувач бере на себе 20 тонн зерна й може замінити дві машини. Тому хлопці-комбайнери точно знають, що на полі не гулятимуть, очікуючи, коли комбайн намолотить зерно. Добра робота винагороджується. Наприклад, нещодавно два наших трактористи отримали по 5000 гривень премії за те, що наїздили 13 000 мотогодин без ремонту.

Скажу, потрапити до нас на роботу непросто. Наприклад, кандидат в агрономи спочатку проходить співбесіду з головним агрономом, потім безпосередньо приїжджає в господарство, місяць тут навчається, потім знову на співбесіду до головного агронома. Через півроку він складає іспит — такий, можна сказати, що виш відпочиває, адже не підгледіти, ні списати не можна. І така позиція є правильною, адже часто трапляється, що приходять на роботу «спеціалісти», які плуга від культиватора відрізнити не можуть.

Також щороку до нас приїжджають відомі науковці та практики, які протягом двох тижнів проводять навчання для агрономів. Зокрема, нинішнього року до нас приїжджав американський професор, який читав лекції про сучасні технології вирощування кукурудзи та сої. Отримуємо знання на конференціях, навчаннях, тренінгах і в закордонних стажуваннях.

 

 

Розмовляла Інна Бірюкова

журнал “The Ukrainian Farmer”, жовтень 2016 року

  

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 

Журнали