Інтерв'ю

Не лише смачно

Євгеній Розсоха
директор ДПДГ «Бахмутська ДСР ІС НААН»
Поділитись:

На дотримання ліцензійних умов у поводженні із сортами плодових культур здатна позитивно вплинути держава, запровадивши у садівництві нижчий, ніж загалом у вітчизняній економіці, ПДВ.

У сучасному цивілізованому садівництві сорт — то ніби коштовні шати від наймоднішого кутюр’є. Він усім подобається — і спраглим споглядальникам, і власникам, і фруктовим споживачам. Найщасливішими ж почуваються «члени клубу» — усі ті, хто має право на вирощування. Чи далеко до цього українському садівництву? Чи є у нас шанси долучитися до ощасливлених легальним правом вирощувати й продавати сортові новинки? Наша розмова — із гуру цієї справи, директором провідного українського розсадника ДПДГ «Бахмутська ДСР ІС НААН», кандидатом сільськогосподарських наук Євгенієм Розсохою. 

— Яким є ідеальний сорт? 

— Сорти — сама насичена й багатогранна тема у садівництві. Коли ведемо мову про котрийсь із сортів, важливими є забарвлення та щільність м’якуша, смак, розмір і транспортабельність його плодів, стійкість до хвороб та зимостійкість сортових рослин, їх реакція на умови вирощування, тип крони тощо. Проте нині сорт визначають не перераховані агробіологічні показники, а попит у супермаркеті. Споживачі купують плоди, які їм подобаються за смаком, кольором і формою. І все садівництво, увесь ринок фруктів націлений на задоволення забаганок покупця. 

Плоди сорту Амброзія, що у Європі є клубним. Вирощувати легально клубні сорти можна лише якщо упорядкуємо поводження із сортами у країні

— Які сорти мають вирощувати українські садівники, аби бути економічно успішними? 

— Це можна пояснити на прикладі яблук. Культура їх споживання в Україні вибудовується як і скрізь у світі, де споживач передусім обирає колір: хтось любить червоні яблука, хтось — зелені чи жовті. Далі вирішальним є смак, за який відповідатиме як сорт, так і регіон, у якому плоди вирощено. Наприклад, на Вінниччині у сорту Джонапринц яблука будуть смачнішими, ніж деінде. Цей сорт добре вдається там, де немає весняної спеки, й у Криму, на Херсонщині, Миколаївщині або Донеччині його смак менш виразний, аніж у Вінницькій чи Хмельницькій областях. 

Ведучи мову про сорти, урожай яких може продаватися не лише в Україні, а й за її межами, можна впевнено вказати на Голден Делішес й подібні до нього, та на численні клони Ред Делішес і Гали. Єдине, − аби просувати їх продукцію на міжнародних ринках, садівникам доведеться формувати великі партії однорідних за якістю плодів. 

Загалом же ми нині знаходимося у періоді, коли старі сорти, які ми звикли вирощувати, споживач усе одно купує. Звісно, сортові новинки, якщо вони вдалі, отримують на ринку перевагу, а їхні плоди продаються дещо дорожче. Утім, великого стрибка цін немає. Що ж до клубних сортів — вони нам апріорі недоступні. Купити саджанці клубного сорту може лише дуже міцне господарство, бо роялті автору доведеться платити не за саджанець, а за кожен кілограм проданих яблук. Вирощування сортів цього типу пов’язане з ретельним обліком, який добре прослідковується, до цього ми в Україні ще не готові. Тому ілюзій у нас не повинно бути. 

— Однак у садівничому середовищі Європи серйозно обговорюється заміна сортового складу насаджень — наприклад, на більш стійкі до хвороб чи на сорти з привабливішими плодами. Ми не ізольовані, й це питання, принаймні з часом, набуде актуальності й для нас. 

— Сад — інвестиція, що працює тривалий час, й, закладаючи його, потрібно вгадати, які сорти ринок акцептуватиме через 5–10 років. Це складне й серйозне завдання. 

Однак офіційне ставлення до сортів в Україні є курйозним. Раніше їх перед внесенням до реєстру перевіряли, випробували й районували, аби гарантувати ефективність у конкретних ґрунтово-кліматичних умовах. Щоб запровадити сорт у виробництво, витрачали 20–25 або й 30 років. Нині цю систему зламано. Хто хоче внести сорт у реєстр — доводить, що він є автором, і платить певну суму за реєстрацію. Після цього сорт можна використовувати в Україні. Про випробовування не йдеться. Те, що певний сорт внесений у реєстр, сьогодні зовсім не захищає садівника від проблем у разі вибору й вирощування цього сорту. 

Садівників, які звикли до системного формування реєстру, як у часи СРСР, такий підхід деморалізує, однак ринок вимагає швидкої реакції — за 15–20 років перевірок сорт застаріє. 

Утім, наявні у нас правила реєстрації суперечать світовій практиці, особливо у частині сортів суспільного надбання (публічних). У світі власність на сорти надається на визначений термін, після закінчення якого їх можна вільно використовувати. Так, у яблуні є чимало вартісних публічних сортів, той же Чемпіон, Гренні Сміт і т. п. На них немає тягаря роялті, але в Україні їх використовувати не можна, бо вони не внесені до Реєстру. 

Те саме і з європейськими публічними сортами черешні, які майже повністю відсутні в українському Реєстрі. За нашим законодавством, аби включити їх у Реєстр, необхідно знайти автора й попросити його згоди. Якщо ж ніхто про це не потурбується, сорти у реєстр не потраплять. Як наслідок, в Україні заборонено використовувати популярні у світі публічні сорти черешні: Регіна, Кордія, Саміт, Лапінс тощо. 

До кінця 1980-х років у нас був у Реєстрі сорт вишні Любська — старий, народної селекції. Слаборослий і самоплідний, легкий у вирощуванні, високоврожайний та з плодами, що мають збалансований смак і придатні для переробки, з сухим відривом плодоніжки та здатністю урожаю після дозрівання довго висіти на дереві. Згодом, оскільки цей сорт вільний, його виключили з Реєстру. 

Нині на ринок намагається прорватися західноєвропейський сорт вишні Лутовка, теж «народний» і публічний, у якого теж немає автора. Ми заклали дослідні насадження Лутовки і Любської. Виявилося, що це один і той самий сорт. Та хоч як би ці сорти не називали, їх обидва виключено з Реєстру, і тому українські садівники не мають права їх вирощувати. І усе це на фоні дефіциту плодів вишні власного виробництва: замороженими ми їх щороку імпортуємо. 

Така сама ситуація з підщепами. У яблуні проблема не така гостра, як у кісточкових, але теж існує. Так, яблуня має багато вільних у використанні підщеп, наприклад сильнорослу ММ-111 чи середньорослу М-26, польські П-14, П-60 та ПБ-9. Це чудові підщепи, і їх використовують за різноманітних умов саду, але в офіційному садівництві України вони відсутні, оскільки не внесені у Реєстр. Садівника це обмежує, адже він не має права легально їх використовувати у товарних насадженнях, а також імпортувати саджанці на їх основі, особливо якщо планує отримати за них державне відшкодування. Також ці підщепи не можна використовувати у розсаднику для вирощування садивного матеріалу. 

Що ж до черешні, то для неї не зареєстровано підщепу Колт, для сливи — Міробілано, Сен Жюльен, для персика — GF-677. Усі ці підщепи широко використовуються в Європі й не мають авторських обмежень, натомість в Україні їх використовувати не можна, оскільки вони відсутні у Реєстрі. Таким чином, реєстр перетворився у бюрократичне «гальмо» для застосування загальнодоступних сортів і підщеп. 

Підщепа – один із головних інструментів сучасного садівника. Насадження черешні на підщепі Гізела-6 у ФГ «Скорук М. А». На фото головний агроном Микола Климчук та керівник господарства Максим Скорук, Дніпропетровська обл., весна 2019 року

— Як можна вирішити цю проблему? Може, над реєстрацією сортів і підщеп варто попрацювати асоціаціям садівників? Створити пріоритетний перелік, й… 

— Ситуація має вирішуватися законним шляхом — слід написати адекватні правила й усім їх, цих правил, дотримуватися. 

Зробити використання сортів законним — дуже важливо. Якщо ведемо мову про продаж плодів за кордон, то для цього необхідна сертифікація виробництва продукції, це, у свою чергу, змушує сформувати правильний документообіг: цивілізоване суспільство прагне знати, де і як вирощувалися плоди, зокрема й те, який садивний матеріал використано. Відповідно, правила, що нормують документообіг, мають бути встановленими. Бо коли садівникові кажуть: «не можна, бо не написано в правилах», це не означає: «правильно, що не написано». Бо не написали тому, що проґавили та не змінили стару систему. І якщо щось не написали, то це можна надолужити, виправивши й дописавши. 

Чи здатна Держава самостійно упорядкувати садівництво? Ні. Бо вона не може мати самих лише чиновників-садівників. Чиновники садівниками й не повинні бути. Нормалізувати документообіг мають галузеві об’єднання — асоціації садівничих підприємств. Це вони мають лобіювати інтереси, виписувати правила, міняти закони. Бо таке враження, ніби наші садівничі закони пишуться десь у Голландії — настільки високо у них піднято планку. 

Члени асоціації мають напоумляти керівництво асоціації, аби те лобіювало зміни у законах та інструкціях й адаптувало їх до потреб практичного садівництва. Асоціації мають існувати не тільки для того, щоб збирати членські внески. 

Підщепа GF-677 технологічна у розсаднику й дає змогу виготовляти садивний матеріал персика, що відповідає сучасним вимогам ринку

— Якщо українські закони про садівництво є такими, «ніби написані у Західній Європі», чи не означає це, що їх написано в угоду тамтешнім розсадникам? 

— Сказати точно не можу. Але, мабуть, що так. Ми продали 2019 року відомій німецькій фірмі Lodder садивний матеріал — 30 тис. підщепних рослин черешні. Це небагато, але нам було принципово важливо продати саме в цю фірму, бо контракт із нею як визнання високого технологічного рівня розсадника. Та коли ми почали експортувати, нас не пускала польська митниця. Два дні під усілякими приводами тримали наш автомобіль на кордоні. Й лише завдяки тому, що «Лоддер» був зацікавлений в отриманні садивного матеріалу, німецький карантин «вибивав» його у поляків. Офіційною причиною, яка озвучувалася, було те, що в наших карантинних документах не зазначено відсутність однієї з хвороб, яка є ймовірною на плодових у Східній Європі. В Україні її взагалі нема, тому наш карантин її не вказав. Згодом, коли ми успішно доставили підщепу, німці зазначили, що ймовірною причиною недопуску нашого садивного матеріалу на ринок Європи була банальна конкуренція з боку польських колег. Тобто на правовий супровід садівництва у котрійсь з країн може впливати конкуренція між самими садівничими країнами. 

— Садівництво — це командна робота. Що може дати галузі розсадник і чого він сам очікує від садівників? 

— Передусім наш розсадник забезпечує високу зайнятість населення в Донецькій області, а вирощування саджанців передбачає високу заробітну плату персоналу. Чи вигідно це Україні? Вигідно. Садівникам це вигідно теж, адже ми виготовляємо саджанці хорошої якості, й вони наполовину дешевші, ніж аналогічні у Європі. 

Що ж до нашої співпраці із садівниками, то у Миколаївській та Херсонській областях ми спільно розпочали пошук клонів Ренета Симиренка. Цей сорт нині втрачає свої позиції на ринку, і ми намагаємося віднайти клони, які нівелюватимуть його проблеми. Ідеться про виявлення рослин із симетричними плодами, адже у Симиренка вони завжди неправильної форми, криві, а нам потрібні циліндричні. Ще одним недоліком сорту є вигоряння зеленого забарвлення шкірочки у місцях, що інтенсивно освітлені сонцем. У решті за смаком і консистенцією сорт є одним із найсмачніших серед інших зелених сортів. 

У господарств, які вирощують плоди, є можливість запримітити клонові мутації сорту. Це можна зробити лише на великому обсязі рослин. Ідеться про те, щоб у цілому саду знайти дерево або гілку, на яких є кілька бруньок із плодами іншого забарвлення або іншими, не властивими сорту змінами. Далі в роботу вступають селекціонери — бруньки слід розмножити, створити на їх основі саджанці, дочекатися з них плодів й переконатися, що виявлені ознаки є стійкими. Якщо знахідка буде вдалою, на це, разом із реєстрацією клону, піде 5–10 років. 

Колись ми мали чудову селекційну школу черешні — і в нас, у тодішньому Артемівську, і в Мелітополі створювалося багато сортів. На жаль, їх майже не лишилося в обігу. Причина — у момент створення ці сорти не мали конкуренції, не проходили ринкового відбору і тому їх не відшліфували, зокрема й шляхом клонового відбору. Коли прийшли європейські сорти, українські черешні програли — вони були недосконалими й не змогли конкурувати з інтродукованими. 

Загалом мутаційні зміни на сортах можуть наставати у всіх культур, але їх треба зуміти знайти й визначити на місці. У яблуні брунькові мутації добре помітні та трапляються часто, і відбір клонів не надто складний, вишня і черешня генетично стійкіші й у них клони відбирати важче. 

Пошук клонів актуальний для низки сортів яблуні. Так, нестійким є сорт Гала, клонові мутації у якого проявляються щороку. Якщо раніше він мав червоно-жовті або й жовті плоди, то нині, після 20 років використання, у цього сорту є клони з майже повністю червоними або й бордовими яблуками. Ренет Симиренка теж багато клонів дає. 

Польське садівництво нині активно працює над пошуком клонів у яблуні. Так, Ришад Новаковський, керівник розсадника «Арно», уже відібрав кілька перспективних клонів у сортів Чемпіон та Айдаред. Пошук клонів досить високопрофесійна робота, та серед наших садівників є талановиті й досвідчені, на яблуні їм це цілком під силу. 

Клон сорту Ренет Симиренка, який відібрав агроном-садівник Костянтин Лукін у Миколаївській області

Наскільки для нас важливо дотримуватися прав на сорти рослин? 

— Повага до інтелектуальної власності на сорти рослин є для нас важливим питанням хоча б через те, що на цьому наголошують усі поширювачі нових сортів. Рішення про заведення котроїсь з новинок у країну ґрунтується на впевненості в тому, що автор чи власник зможуть контролювати її розмноження. Тому поводження із сортами в Україні слід упорядковувати й переходити до норм, які прийняті в цивілізованому садівництві. Проте зробити це «на завтра» не вийде — на все потрібен час, налагодження має бути поступовим. І у цьому перехідному моменті існує загроза знищення суб’єктів, які здатні упорядкувати роботу із сортами, — передусім через несприятливі політичні та економічні умови. Тому маємо не зволікаючи почати рух і набрати у ньому інерцію, силу. Маємо почати платити, створити культуру поводження із сортами. Це щось на зразок ситуації з комп’ютерними програмами. Колись вони у всіх були «лівими», нині ж кожен, хто себе поважає, користується ліцензійними продуктами й у жодному разі не програє. 

Звісно, ситуація сама не налаштується. Але її можливо налаштувати. 

Що може зробити для садівників держава? 

— У всьому світі садівники платять менший ПДВ, аніж підприємці інших галузей. Залежно від країни із садівника беруть від 12 до 7% ПДВ, натомість у нас вони платять разом з усіма, й ніхто у вирішення цієї проблеми не заглиблюється. Спочатку учасники аграрного бізнесу в Україні ПДВ не платили, потім їх цим навантажили, й з тяготами тих, хто спеціалізується на багаторічних плодових культурах, ніхто не хоче розбиратися. 

Садівництво — досить капіталомістка галузь, у якій вкладені гроші повертаються не надто швидко. Тому у садівників постійно проблема з фінансуванням інновацій. 

Якщо десь існує сад, сорти якого ринок не хоче, — необхідна сортозаміна. Сад потрібно «перебудовувати», а це дорого. Що краще: коли садівник постійно казатиме: «надайте мені допомогу, бо я замінюю сорти», чи полегшити йому податковий вантаж, щоб він міг накопичувати необхідне й легко оновлюватися? Політика держави щодо садівництва має бути виважена й за потреби гнучка. 

Ваше побажання садівникам. 

— Бути твердими у своїх рішеннях, не піддаватися паніці. Візьмімо Італію і Францію — тамтешні садівники ефективно продають яблука і коли врожай, і коли неврожай. У нас же врожай — катастрофа, неврожай — теж. Щоб нівелювати ці моменти, маємо працювати спільно: садівники особисто, садівники в асоціаціях і держава. Пам’ятаймо, що садівництво дає продукцію, орієнтовану на експорт. Наприклад, черешні у світі не так і багато вирощується, і її плоди у постійному дефіциті. Тобто черешня — не тільки смачний продукт, а й потенційний притік валюти. 

Тому побажання: не зневірюватись, пристосовуватись, шукати, придумувати. Легкого ніде нема — працювати треба. 

Леся Каделя

журнал “Садівництво по-українськи”, лютий 2020 року 

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Садівництво по-українськи” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».

Поділитись:
  • 100 найкращих аграрних підприємств України
  • Експертна рада проекту «Аграрна Еліта України - 2019»
  • 100 найкращих аграрних підприємств України, за номінаціями