Головне:
Інтерв'ю

На найродючіших землях Європи повинні проживати найбагатші селяни — українські

Микола Стрижак, віце-президент АФЗУ
віце-президент Асоціації фермерів і приватних землевласників України (АФЗУ)
Поділитись:

 

Нещодавно Кабмін зініціював запровадження державного свята — Дня фермера. Однак у фермерській спільноті новину зустріли двояко: хтось зрадів, а хтось сприйняв як насмішку влади: краще б повернули спецрежим ПДВ, бо день фермера й без указу багато років святкують 19 червня… Важче чи легше стало жити українському фермеру за постмайданної влади, і як Асоціація фермерів і приватних землевласників України (АФЗУ) оцінює державну політику щодо фермерства за останні три з половиною роки? Про це наша розмова з віце-президентом АФЗУ Миколою Стрижаком.

 

— Уважаю, статистика скаже найпромовистіше: за останні три роки із 43 тис. фермерських господарств залишилося 33 тис. Мабуть, не від доброго життя. Однак ми не лише оцінюємо державну політику щодо фермерів, а й активно долучаємося до її формування. Зокрема, завдяки наполегливості АФЗУ й підтримці фермерських громадських організацій Європи та США ми вийшли до уряду з конкретними пропозиціями. Тож 13 вересня ц. р. Кабінет Міністрів України ухвалив постанову «Про схвалення Концепції розвитку фермерських господарств та сільськогосподарської кооперації на 2018–2020 роки». Цей документ був підготовлений Мінагрополітики у тісній співпраці з АФЗУ — найбільшим професійним об’єднанням фермерів в Україні.

 

— Чи можна говорити про широку підтримку цієї концепції на найвищому рівні?

 

— На жаль, ні. Її підтримують прем’єр-міністр Володимир Гройсман, в. о. аграрного міністра Максим Мартинюк, трохи менше — Мінфін, Мінекономіки. А от з боку маленьких клерків профільного міністерства спостерігався великий супротив під час підготовки документа.

 

— Які основні положення цієї концепції, і чи, нарешті, буде знайдена відповідь на сакраментальне запитання: так який же устрій Україна будує в аграрному секторі економіки — латифундистський чи фермерський?

 

— Відповідь є: в аграрному секторі будуть різні форми господарювання, але віднині пріоритет надаватиметься розвитку фермерства. Нині це 33 тис. ФГ і 1 млн 100 тис. особистих селянських господарств. У Європі це називається «фермерські господарства на сімейній основі». Головне в концепції — щоб в Україні з’явилося багато заможних людей. Щоб село за якістю життя не поступалося місту, щоб там були відновлені трудові ресурси й суттєві податки надійшли в бюджети органів місцевого самоврядування. Ми знайшли з урядом порозуміння в тому, що якщо вже йдемо у Європу, то повинні сповідувати фермерський устрій і розвивати його.

 

— Однак крім моральної підтримки фермерства має бути й фінансова…

 

— Так, у проекті бюджету на 2018 рік для розвитку фермерства та сільської коооперації закладено 1 млрд гривень.

 

— Пригадую, коли уряд Яценюка відібрав в аграріїв спецрежим ПДВ, то експерти називали цифру 13 млрд гривень обігових коштів, яких їх позбавили…

 

— Я б теж не сказав, що 1 млрд гривень — це багато. Однак проти того, що фермерам майже нічого не давали протягом останніх років, то це вже багато. Крім цього, в Міністерстві аграрної політики та продовольства з подачі Володимира Гройсмана з жовтня ц. р. запроваджено посаду заступника міністра з питань розвитку фермерства. Її обійняв Віктор Васильович Шеремета, фермер із Переяславського району Київщини. Також завершується формування Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, де генерального директора рекомендуватиме АФЗУ. Сьогодні розробляється механізм освоєння коштів через фонд.

 

— Якими мають бути результати реалізації Концепції?

 

— Після року дії Концепції кількість фермерських господарств має зрости до 60 тис., ще через рік — до 100 тис., а у 2020 році — до 150 тис. У результаті реалізації Концепції очікується збільшення частки фермерських господарств у виробництві валової продукції сільського господарства до 12%, зростання кількості робочих місць у п’ять разів — зі 100 тис. до півмільйона, технічне переоснащення фермерів, збільшення на 10% площ під органічними культурами.

 

— Фантастичні цифри! У мене, як у журналістки, яка за останніх три роки написала десятки критичних статей і журналістських розслідувань про проблеми розвитку фермерства й корупцію в земельних правовідносинах, просто не складаються пазли: уряд Гройсмана, який, м’яко кажучи, не створював режиму максимального сприяння фермерам, раптом добровільно кардинально змінює свою позицію. Чи, може, розворот держави обличчям до фермера є наслідком того, що АФЗУ в попередні роки показала свою силу потужними протестними акціями, коли фермери неодноразово пікетували Верховну Раду, Кабмін, перекривали дороги по всій Україні?

 

— І це також, значною мірою. Однак ті положення, які закладено в Концепції, є цілком реальними. Адже на розвиток фермерства передбачено мільярд гривень не тільки у 2018 році, а щорічно по мільярду. Допомога надаватиметься фермерським господарствам, що мають до 100 гектарів землі. Додатково ми внесли пропозицію в Кабмін про повернення спецрежиму ПДВ тим фермерським господарствам, які підпадуть під дію програми підтримки фермерства на 2018–2020 рр. Урядовці нібито й не проти, але ж ще є Міжнародний валютний фонд, який любить фермерів. Тільки своїх, а не українських. Тому наш уряд повинен любити наших фермерів. От і подивимося, чия любов сильніша! Отакі наші здобутки від цьогорічного Дня фермера й по сьогодні.

 

— Над чим сьогодні працює АФЗУ?

 

— Розробляємо проект закону «Про обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи». Ще над тим, щоб спростити звітність й оподаткування фермерських господарств розміром до 100 гектарів, щоб вони в Державну фіскальну службу зі звітами ходили один раз на рік і сплачували єдиний податок.

 

— Малим і середнім фермерам цікаво, як наступного року розподілятиметься «фермерський» мільярд?

 

— Планується, що 700–800 млн гривень піде на підтримку фермерів, а 200–300 — на обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи. Щодо останніх, то фінансуватимуться конкретні проекти. Якщо в селі, наприклад, 50 чи 100 корів і селяни організують кооператив і напишуть проект, то можемо надати для нього кошти на молоковоз чи танк для охолодження молока, маслобійку чи інше обладнання, щоб підтримати переробку в сільській місцевості.

 

— Фінансова підтримка з мільярда надаватиметься тільки новоствореним ФГ чи й уже тим, що є?

 

— І тим, і тим. Однак якщо з району, скажімо, надійде десяток заявок, то найперше її отримають новостворені, рекомендовані районними асоціаціями фермерів і приватних землевласників (бо латифундисти швидко й легко можуть створити кілька ФГ), які найкраще знають ситуацію у своєму районі. Є ще й інші пріоритети: тваринництво, овочівництво та садівництво, виноградарство, вирощування органічної продукції.

 

— Який буде середній розмір допомоги?

 

— Хочемо, щоб раз на рік фермер міг придбати трактор, комбайн чи вантажівку — це десь у межах 300–400 тис. гривень. Наприклад, нині трактор МТЗ коштує 500 тис. гривень. От фермер спочатку купує його за власні кошти, а потім держава відшкодовує йому 300 чи 400 тис.

 

— Позитивні подвижки в державній політиці щодо розвитку фермерства також є результатом і вашої активності в пресі, і великої та наполегливої роз’яснювальної роботи?

 

— Так, ми навчилися переконувати «владців». Звісно, не всіх і не відразу вдається переконати. Бо як, наприклад, можна переконати двоюрідного брата аграрного «короля» Андрія Веревського — нардепа Олексія Мушака, адже Веревський купив для родака місце в Раді для того, щоб він лобіював його інтереси. Звісно, що ніяк. І ця молода людина аж зі штанів вистрибує, щоб запровадити в Україні продаж землі. Мовляв, у бабусь забрали право продавати землю! Я йому кажу: «Ну ти молодець! Спочатку бабусь обсадили злиднями, а потім за шматок хліба відберете у них паї!» Тому завдання нашої Концепції — навчити дрібних одноосібників господарювати, підтримати їх. І обов’язково з мільйона виросте 200–300 тис. справжніх фермерів, які матимуть 30–50, а може, й 100 гектарів землі. Таким новим господарям віддадуть землю в обробіток матері, бабусі, дядьки, троюрідні брати, куми, свати. Земля й справді повинна рухатися. Проте не у формі прямого продажу, як цього вимагає МВФ. Вірю, що настане такий час, що жити й працювати в селі буде престижніше, ніж у місті.

 

— Мимоволі спадає на думку, що на теренах України за всю її багатовікову історію найбільше середній клас на селі підтримував царський прем’єр-міністр Петро Столипін.

 

— Виходить, що так. Попри неоднозначне оцінювання його діяльності це була дуже мудра людина. На землях, де проживали етнічні українці, його земельна реформа йшла найуспішніше. З 1907 року селянам держава давала кредит на 53 роки, 50 десятин землі й пару волів або пару коней. Ще й досі на Черкащині та Полтавщині маленькі села називають «столипінськими хуторами». Довго думав, чому на таких хуторах оселяли саме по одинадцять сімей, а сім’ї тоді традиційно були багатодітними. А потім дізнався, що в загін самооборони, який обов’язково створювався на хуторі, входило по одному озброєному вершнику від кожної сім’ї, а одинадцятим був десятник, тобто по-сучасному це — військове відділення. В поле працювати чоловіки виходили із шаблями й гвинтівками, щоб за потреби дати відсіч ворогу й захистити свій урожай. Результат столипінської аграрної реформи в Україні — заможні селяни-власники, яких більшовики обізвали куркулями. І доки радянська влада їх фізично не винищила й не вивезла на Соловки та в Сибір у табори ГУЛАГу, не змогла забрати в селян землю, худобу й реманент і загнати всіх у колгоспи. Нинішні фермери — це за сталінською термінологією «куркулі». Проте їх набагато менше, ніж могло б бути за 26 років незалежності України. Тож потрібно надолужувати упущене швидкими темпами, щоб через десяток років у нас був вирощений свій покупець на землю — звичайний український селянин.

 

— А от розмови про негайний продаж землі зараз якраз трохи стихли на Печерських пагорбах…

 

— Нам вдалося переконати тих, хто ухвалює рішення, що це не на часі. І що для українців земля — набагато більше, ніж агрономічна категорія, це — доля і майбутнє кожного селянина, це місце, де проходить його життя. Дуже багато крові пролилося на українській землі та за українську землю. Якщо вдасться розвинути фермерство, то ми обійдемося без усіляких іноземних інвесторів і покупців української землі. Мені литовці не один раз казали: робіть що хочете, але тільки не продайте землю іноземцям. Бо це може стати трагедією для народу й країни.

 

— Ви кажете: ми переконали. Кого, Кабмін?

 

— Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції і розвитку. Спочатку їхніх радників переконали, а потім і наш уряд. Адже поза сумнівом, що так званий вільний ринок землі завершиться тим, чим завершився в Україні вільний ринок сертифікатів промислових підприємств на початку незалежності: їх скупили кілька десятків скоробагатьків. Завершиться тим, чим вільний ринок землі завершився у Болгарії: там всією орною землею країни володіють 22 власники, з них жодного — болгарина. Сільська територія Болгарії зруйнована повністю. Ми ж хочемо, щоб сільське господарство у нас розвивалося, як у Польщі, Румунії, Угорщині, Словаччині, Німеччині, Франції. Я скільки їздив, то скажу, що французи по сільському менталітету до нас найближчі. Вони кажуть, що пуп французької нації закопано в селі. Жартують, що в Парижі живуть парижани, а не французи. І найпоширеніше у Франції сімейне фермерське господарство, де немає найманих працівників, а працюють члени сім’ї й родичі. Якщо й ми це зробимо, то крім виробників виростимо ще й великих патріотів України. Тому на найбагатших землях Європи повинні проживати найбагатші селяни Європи — українські.

 

 

Розмовляла Людмила Стельмах (Кучеренко)

журнал “The Ukrainian Farmer”,  2017 рік

  

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 

Поділитись: