Лохиновий рай компанії «Бетек» на Житомирщині
Так вже склалося, що український ягідний і овочевий бізнес традиційно вважають одним із найбільш закритим — здавалося б, таємниці особливої немає, але й відкривати гостинно двері перед журналістами підприємства не поспішають. Навіть якщо їхні досягнення варто побачити. Тому, отримавши згоду від власників на те, аби на власні очі побачити одне з найбільших у Європі господарств із вирощування лохини, ми відразу зібрались у Житомирську область — такий шанс не можна було втратити.
Як тільки приїжджаєш в село Барвинівка, не очікуєш побачити щось грандіозне — пересічна українська глибинка. Проте все змінюється, коли опиняєшся перед будівлею компанії «Бетек». На території комплексу відчуваєш усю грандіозність задуму, його монументальність — тут усе надзвичайно сучасне як ззовні, так і всередині. Вгледівши в очах гості подив, робітники «Бетеку» не без гордості пояснюють — до такої реакції звикли, адже не кожна європейська компанія може спорудити такий комплекс із переробки та зберігання ягід. Директор компанії Віктор Фарафонов пояснює, що комплекс за рівнем оснащення є одним із найкращих в Україні — власники й топ-менеджемент компанії спеціально досліджували передовий досвід, щоб утілити його тут, на Житомирщині.
Комплекс із переробки ягід розташовано буквально в кількох кілометрах від полів. Двічі на годину свіжа лохина спеціальним автотранспортом потрапляє на переробний комплекс, таким чином досягається максимальна свіжість ягід і їх товарність. Тут чітко стежать за тим, аби кожна партія ягід була охолоджена не більше ніж на протягом години. Цей процес проходить в спеціальних камерах швидкого охолодження. Перед відправкою замовникам, кожна партія ягід також проходить через спеціальну сортувальну машину, що дозволяє калібрувати ягоду за кольором і розміром й іншими характеристиками — люди лише слідкують за процесом і, в разі потреби, коригують його.
Процес пакування на підприємстві також автоматизовано, для чого було придбано спеціальну пакувальну машину, що дозволяє фасувати продукцію в тару будь-якого формату: від 100 г до декількох кілограмів — залежно від вимог рітейлу.
Ще одна новація, яка повноцінно буде задіяна поточного сезону, — це камери охолодження та РГС місткістю до 15 тонн кожна. Вони дозволять підприємству максимально «розтягнути» в часі період продажів ягід і зберігати їх аж до листопада.
Оскільки наш приїзд припав на початок липня, а це лише початок лохинового сезону, то ми побачили комплекс у повній його бойовій готовності — декілька камер охолодження були готові прийняти перші партії продукції, доки люди старанно збирали ягоду в полі.
Плантація — окрема «пісня», тут все буквально дихає раціональністю та європейськими підходами до справи — ідеальна чистота та порядок. Як зізнаються в «Бетеку», організувати її, як кажуть фермери-ягідники — «закласти», коштувало не лише неабияких грошей, а й відвертого «креативу», оскільки досвіду організації великих промислових плантацій в Україні не було. Експериментувати довелося майже в усьому, кожен елемент підбирали окремо: і удобрення, і режим крапельного зрошення, і розташування полів — усе пророблялось в індивідуальному порядку. Найважче, зізнаються тут, було обрати сорти для посадки, адже поводження імпортного сорту у вітчизняних умовах не може гарантувати жоден, навіть найкращий плодорозсадник. Як би там не було, але сьогодні найкраще в умовах Житомирщини себе показують сорти Дюк, Блу Голд, Блу Кроп і Елліот — усі вони характеризуються різним терміном достигання від раннього (наприкінці червня), до пізнього, який можна збирати до кінця серпня. Таким чином, створюється своєрідний ягідний конвеєр, і збирачі переходять із ділянки на ділянку. Також на підприємстві посадили сорти Ліберті й Аврора — це нові ліцензовані сорти, які підприємство купувало у Європі. Частину цих рослин, а це 25 га, уже посаджено (наступного року вони вступлять у плодоношення), а ще частина готується до цьогорічної посадки — це ще 110 га. Загалом на сьогодні за обсягами плантацій підприємство посідає другу сходинку у Європі, маючи близько 200 га, і поступаючись лише польській компанії, в активі якої виробничі плантації у 350 га лохини.
Окремо ТОВ «Бетек» довелося працювати над відбором людей для роботи. Незважаючи на те, що Житомирська область вважається депресивним регіоном із великою кількістю безробітних. Навіть за конкурентного рівня пропонованої зарплати підібрати людей, які реально готові сезонно працювати на плантації та показувати добрі результати, все одно замало — доводиться привозити бригади з інших регіонів. Щоб забезпечити людям максимальну прозорість розрахунків, в господарстві спеціально реалізували систему електронного підрахунку врожаю. За збором продукції наглядають супервайзери, які у спеціально обладнаних прямо на полі місцях обліковують ягоди, та спостерігають за якістю збирання. Кожен із працівників має власну картку-бейдж, зі штрих-кодом, який сканує бригадир і таким чином зараховує збиральнику кількість ягід. Згідно із цією інформацією наприкінці дня кожному із працівників нараховується зарплатня за зібраний урожай. Тут також подбали про максимальний комфорт працівників — на полях є обладнані біотуалети, рукомийники, баки з питною водою, місце для відпочинку та харчування. У планах компанії — впорядкувати гуртожитки для персоналу, щоб гідно приймати бригади. Взагалі в господарстві неозброєним оком видно, що тут намагаються все організовувати ґрунтовно, як то кажуть, на віки. Директор підприємства Віктор Фарафонов підтверджує, що на підприємстві немає випадкових деталей — усе роблять згідно з чітким бізнес-планом — системно розширюються, поступово набирають обертів.
* * *
Подивувавшись масштабам «Бетека», нам пощастило поговорити з власником «лохинового раю» про побачене. Зробивши виняток лише для «Планатора», засновник підприємства Володимир Федорчук погодився на коротке інтерв’ю. Про те, чому варто вкладати гроші в лохиновий бізнес, а також, чому європейський ритейл готовий працювати з українськими ягодами, наша з ним розмова.
— Про вашу плантацію мало інформації. Це свідома закритість, вам є що приховувати?
Насправді я за відкритість і перед пресою, і перед нашими колегами. Ми не боїмося конкуренції й особливих секретів не маємо. Справа в моєму певному перфекціонізмі — не хочу показувати плантації перед тим, як вони не набули свої адекватної форми. Ми не були повністю закритими, повірте, ті гравці ягідного бізнесу, що хотіли, були в нас в гостях неодноразово.
— Чому для інвестування ви обрали саме ягідний сегмент?
Взагалі, у мене вже був досвід роботи в аграрному бізнесі — два підприємства, які були засновані 2001 року. З часом ми почали розширювати сферу діяльності — крім зернових вирощували картоплю та цибулю.
Відтак, ягідництво — це до певної міри наш новий щабель в аграрному підприємництві. В овочевій ніші існує неабияка конкуренція — інвестувати в неї вважав недоцільне, натомість ягідний сегмент — дуже вигідний, прибутковий. Час показав, що я був правий. Спочатку ми почали вирощувати малину і, так би мовити, відточували на ній технологічні моменти, а потім посадили лохину й почали чекати її достигання. На сьогодні плантація в нас вважається досить молодою, адже у Європі є ділянки віком по 40 років, і вони чудово плодоносять.
— Чому зупинилися саме на лохині?
На той час лохини на українському ринку майже не було — хіба що іноземна в елітних супермаркетах за шаленою ціною, або в поодиноких аматорів, які абсолютно не розумілися на технології. Я спробував, і мені сподобався смак цієї ягоди, тож подумав: чому б ні? Почав читати про неї статті в інтернеті. Потім доля подарувала зустріч із чудовим фахівцем Віктором Фарафоновим. Разом поїхали у США й побачили найбільші та найстарші у світі плантації лохини. Після цієї поїздки почав формуватися задум зробити щось подібне й в Україні. Нам дуже бракувало практичних знань і навичок лохинного бізнесу. У наступні роки побували ще в низці країн, які вважаються лідерами у виробництві лохини, — Польщі, Чилі тощо. Далі почали шукати місце для плантації й зрозуміли, що Житомирська область є ідеальною локацією, адже тут максимально підхожі ґрунти, є змога чудово організувати логістику: можна возити продукцію як в Україну, так і у Європу.
— Пам’ятаєте, як спробували першу ягоду з власної плантації? Що подумали у цей момент?
— Я подумав, як це смачно, але скільки ж роботи ще попереду!
— Часто власники бізнесу воліють не контролювати процес виробництва самостійно, перекладаючи все на плечі найнятого топ-менеджера. Чому обрали іншу тактику?
Є дві причини. По-перше, якщо вкладаю гроші, то хочу бути впевненим в тому, що все відбувається як годиться. Тому кожного тижня буваю на Житомирщині — контролюю процес.
По-друге, мені дуже подобається спостерігати, як росте плантація, як вона трансформується. Згадую, як до нас приїхали перші саджанці — кущик уміщувався на долоні, а сьогодні це повноцінні кущі. Мені подобається докопуватися до істини, знаходити нові технологічні рішення, адаптувати рослини до сучасних українських умов.
— Чи не боїтеся того, що виробники запозичать ваш досвід і з часом перетворяться на конкурентів?
Я майже переконаний в тому, що виробники будуть навчатися на наших помилках і, можливо, працюватимуть іще краще. Нічого поганого у цьому не бачу. Наш головний конкурент — це зовсім не люди, а відсутність продукту на ринку як такого. Чим більше лохину будуть популяризувати — тим краще буде всім нам. Я переконаний, лохина — це ягода, яка просто не може не сподобатись.
— Сьогодні ви працюєте на внутрішній ринок. Коли плануєте виходити у Європу?
Так, ми активно працюємо з внутрішнім українським ринком — у нас підписано контракти з усіма торговими мережами, де ТМ «Наша ягода» буде представлена свіжою. Також працюємо з оптовими компаніями та ринками.
Звичайно, такий обсяг потребує розширення продажів, особливо через декілька років коли плантації ввійдуть у повноцінне плодоношення, і ми вже працюємо, так би мовити, на випередження.
— Маєте на увазі обсяги продукції, які плануєте виробляти щорічно, з часом можуть просто «обвалити» ринок? Адже не так давно ми вже бачили подібне із чорною смородиною.
Коли розпочинали бізнес, то проблем зі збутом продукції не було: нас чекало кримське узбережжя з платоспроможними відпочивальниками, не менш привабливий ринок сусідньої Російської Федерації та, звичайно, Європа. На сьогодні із зазначених вище напрямків у виробників ягід є лише останній, ну й, звичайно, наповнення внутрішнього українського ринку. Певно, деякі гравці ринку тавруватимуть для себе й напівлегальний шлях у Росію. Я не звинувачую людей у цьому — процес попит-пропозиція ніхто не скасовував, і тому ці невеликі «потоки» триватимуть.
— Із російським питанням зрозуміло. А щодо постачань ваших ягід у ЄС?
На сьогодні ми перебуваємо у стадії підписання контракту з англійцями та голандцями. Цього року йдеться про невеликі пробні партії. Проте, якщо все буде гаразд, ми не виключаємо стабільних постачань і плідної, тривалої співпраці.
— Як важко було розпочати співпрацю з англійцями?
— Різниця між постачанням на європейський й англійський ринки існує. Окрім загальновизнаних стандартів, таких як HASP, у Великобританії вимагають наявності специфічного англійського стандарту BRC. Нині ми працюємо над упровадженням його вимог на підприємстві. Однозначно, якщо ваше підприємство не сертифіковане хоча б за стандартом GlobalG.A.P., то вийти на європейський ринок із продукцією вам не вдасться.
Крім того, британський ринок є дуже консервативним і закритим. Тож варто працювати через надійного та знаного дистрибутора з хорошою репутацією та бездоганним ім’ям.
— Яким чином шукали дистрибутора?
— Насправді, оскільки сегмент досить вузький, то приховати наші плани щодо старту як однієї з найбільших європейських плантацій досить важко. Тому дистрибутори із самого початку, з моменту завезення саджанців, демонстрували неабияку зацікавленість у співпраці з нами. Вони готові чекати, супроводжувати процес, допомагати виробникам з оформленням документів. Однак фермер-ягідник має довести дистрибутору, що серйозно налаштований, і на полях має бути повний порядок. Дистрибутор самостійно готує презентацію українського постачальника закордонним роздрібним мережам і, таким чином, робочий процес стартує.
— Скільки часу проходить від укладання договору до фактичного початку роботи з дистрибутором?
— Якщо порахувати, то від моменту першої нашої зустрічі з дистрибуторами до постачання минуло три роки. Це пов’язано з тим, що почали співпрацю ще до фактичного старту плодоносіння лохини на наших плантаціях. Також зазначу, що стартові партії можуть бути досить скромними — не більше 50 т. (на момент виходу цього номеру журналу «Бетеком» вже відправлено в Європу більше 240 тон ягід – прим.авт.) Коли британці переконаються у якості товару та надійності роботи з виробником, обсяги товарних постачань можуть збільшитися. У такий спосіб, крок за кроком можна підкорювати примхливі ринки.
— Часто виробники відмовляються працювати з Британією не лише через високі вимоги, а й через труднощі з транспортуванням. Чи не зупиняє вас це?
— Лохина досить зручна ягода для транспортування. Якщо її вчасно зібрали й охолодили, правильно упакували й оперативно завантажили — проблем із логістикою не виникає. Щоб доставити ягоду в Англію, достатньо двох діб — які проблеми? Є й інший цікавий канал, через який реально можна поставити свій товар на полиці магазинів ЄС та Великобританії зокрема. Маю на увазі роботу через європейських посередників, у яких менше вимог навіть щодо сертифікації за GlobalG.A.P. Обходячи низку процедур, вони фасують українську ягоду під маркою, наприклад, Німеччини й можуть продавати ягоди в інші країни, зокрема і в Україну. Ось такий він ягідний колообіг.
— Чи отримуєте пропозиції від переробників? Чи готові працювати з ними?
— Пропозиції, безумовно, є, але поки що на переробку ми не віддали жодного кілограма. На мій погляд, віддавати таку ягоду на переробку — означає «виймати гроші з кишені». Сьогодні наші плантації ще молоді, вони не вступили в повне плодоношення. Можливо з часом це питання буде актуальнішим: чим більше ягід — тим важче стежити за їх якістю. Нині в нас також є цілком конкретна пропозиція від одного з молокопереробних підприємств щодо співпраці, — і ціна на ягоди, яку вони пропонують, досить конкурента.
— Скільки людей працювало на плантаціях цьогоріч?
— Минулого року, коли не вся площа вступила у плодоношення, ми залучили 500 осіб, цьогоріч — 900. У середньому заробітна плата становить 150 грн на день. Загалом сезонних працівників шукали в нашому регіоні з навколишніх сіл — давали оголошення в газетах. Оскільки відразу декілька великих підприємств на Житомирщині закрилися, то люди з радістю стали до роботи. Для доставки людей на поле ми придбали декілька б/у автобусів.
— Чому вирішили відразу отримати сертифікат GlobalG.A.P.?
— Цей документ вважаю незаперечним плюсом в побудові стабільного бізнесу. Дотримуватися стандарту — означає на всіх етапах бути відкритими й готовими до перевірок. Справа не лише в тому, що GlobalG.A.P. відкриває шлях на полицю супермаркета, а й в дотриманні увсіх вимог у виробництві. Якщо ти маєш сертифікат, то вже не повинен нікому нічого доводити — виробництво працює повноцінно. Нам дуже пощастило, що ми побудували все з нуля, адже перебудовувати бізнес, що працює, під європейські вимоги трудніше й зрештою витратніше. Чомусь найбільше наших гостей дивує наявність на плантаціях біотуалетів, але справа не в них, а у ставленні до людей і виробничого процесу — ми намагаємося жити за європейськими вимогами вже сьогодні.
Однозначно, для експортних постачань не підійде ягода, яка вже полежала чи перестигла. Так, життя ягоди можна подовжити деякими методами, але візуально вона свіжішою від цього не стане. Найбільше цінують лохину, яка має восковий наліт і яку збирають вручну. Адже за автоматизованого збирання існують, по-перше, проблеми з кольором ягід (не всі однаково стиглі), по-друге, іноді страждає якість — лапи комбайна «стирають» восковий наліт ягід.
— Проте ваша компанія одна з небагатьох яка має такий збиральний комбайн. Чи встигли вже його протестувати на полях? Які результати побачили?
— Комбайн купували «на перспективу». Оскільки техніка для України нова, то ми хотіли спочатку відпрацювати технологію на малині, а згодом перейти на лохину. Річ у тому, що працювати по лохині комбайном сьогодні важко — потрібна відповідна висота куща. Крім того, комбайн доцільно мати тим господарствам, які не встигають збирати врожай вручну, або ж в кінці сезону, коли ягода вже некондиційна й піде на переробку. Крім того, врахуйте, що комбайн не сортує ягоду, а збирає її всю: і зелену, і перестиглу, і різного розміру. Отже, додатково знадобиться сортувальна лінія, вартістю в 700 тис. євро.
— Які ще технологічні новації крім збирального комбайна можна побачити на ваших полях?
— Ми одними з перших почали застосовувати на полях 10 туманоутворювачів, щоб захистити рослини від морозу. На жаль, від дуже низьких мінусових температур захиститися не можемо, проте боротися, наприклад, із так званим радіаційним заморозком навесні (коли ясна погода, але вночі температура дуже сильно знижується) та підвищити критичну температуру на 2–3 °С цілком реально.
Завдяки спеціально встановленій австрійській метеостанції можемо, навіть сидячи в офісі в Києві, в будь-який час відслідковувати температуру повітря та ґрунту, вологість на двох глибинах і стежити за опадами. Відтак, застосовуємо системи завжди вчасно.
Іще одна інновація та гордість — протиградова установка. В нашому регіоні існує доволі висока загроза ураження плантацій саме градами, а вартість ягоди висока, тож вирішили максимально себе убезпечити. Хочу наголосити, що встановлення цих установок на європейських плантаціях є усталеною практикою, вони є абсолютно безпечними для навколишнього середовища та людей. В Україні таке обладнання поки що викликає у людей подив і навіть побоювання.
— На початку реалізації будівництва комплексу ви спеціально закладали місце під камери РГС. Що це дає для підприємства?
— Весь проект будівництва камер розбили на декілька етапів. На сьогодні споруджено та запущено в роботу перші чотири камери РГС, далі збільшуватимемо потужності за потреби. Всього камер може бути до 10, а ось із їх обсягом — вирішуватимемо пізніше. За реалізації таких проектів дуже важливо мислити стратегічно: не помилитися, не допускати того, щоб площа не була задіяна та водночас працювати з перспективою росту. У камерах РГС продукція може зберігатися 45 діб і більше, що дає нам переваги в постачаннях продукції. На мою думку, серйозна ягідна плантація без власних камер охолодження та зберігання — марна справа.
— Проект, подібний вашому, означає великі інвестиції. Чи залучали кредитні кошти та коли сподіваєтеся вийти на окупність?
— Принципово не залучали банківські кредити. На сьогодні я б не хотів вести розмову ні про суму інвестицій, ні про окупність. Адже є та сукупність чинників, які безпосередньо впливають на рентабельність. Якщо б курс був 8 гривень за долар, то й арифметика була б іншою. Ми вимушені вкладати гроші у євро, щоб купувати саджанці й техніку у Європі, натомість споживачі розраховуються за продукцію гривнею. До того ж лохина — це не хліб, купувати її для повсякденного вжитку люди не поспішають. Сезонність бізнесу, логістика, податки — це наша реальність. Хоча, поглядаючи назад, не жалкую — мені не соромно за наше підприємство, за «Нашу ягоду».
Розмову вела Ірина Глотова
Інтерв’ю було надруковано у журналі “Плантатор”. Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Плантатор” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».