У господарстві «Україна» переконані: високих показників у виробництві можна досягнути, тільки інвестуючи у якісний продукт
Лідер галузі
У господарстві «Україна» переконані: високих показників у виробництві можна досягнути, тільки інвестуючи у якісний продукт.
Якби в аграрній галузі заснували нагороду «Найкращий і наймолодший керівник господарства», то Олександр Тишенко, директор СТОВ «Україна», мав би всі шанси її отримати. У 27 років, пропрацювавши після закінчення Київського політеху півтора року на посаді інженера, він очолив свинокомплекс на 12 тис. голів у реалізації на м’ясо, що на той час входив до складу одного з холдингів Чернігівщини. А через шість років пан Олександр став директором уже самостійного підприємства СТОВ «Україна», де все організовано за останнім словом техніки та згідно з технологічними й безпековими вимогами. Що засвідчує нагорода «Лідер галузі», якою господарство відзначено за високий рівень біобезпеки. Про те, як вдалося досягнути високих результатів, зокрема й у виробництві, — у пропонованому інтерв’ю.
— Пане Олександре, не страшно було стати керівником у 27 років?
— Ні. Роботу я знав, бачення, чого хочу досягнути, також було. Головне для керівника — знайти спільну мову з підлеглими, заслужити їхню повагу. Важливо зважено ухвалювати рішення. Обійнявши керівну посаду, я завжди керувався порадою одного мого знайомого, який усе життя пропрацював головою колгоспу: «Як би важко не було, треба почекати до ранку — рішення прийде». Я завжди дотримуюся цього правила. І, звісно, треба любити свою роботу. Коли вранці йдеш на свинокомплекс із задоволенням, усе буде добре.
— Ваше господарство молоде. Як відбувалося його становлення?
— Комплекс почали будувати 2014 року — на місці старої свиноферми, збудованої у 1960-х роках. З 1990-х і по 2014 рік вона була в занепаді — фактично лишилися тільки напівзруйновані стіни, навколо яких повиростали кущі та дерева — тих стін і не видно було. Вирішили відбудувати спершу три приміщення. Зайшло туди 130 будівельників, і почалася робота. Одразу розчистили територію, добудували санітарно-побутовий комплекс для персоналу, з’єднавши його галереєю з трьома блоками. Пізніше добудували четверте приміщення, також з’єднавши галереєю з усіма іншими та будівлею СПК. Увесь комплекс має єдиний вхід і аварійні виходи.
Також маємо дровник, гараж, адміністративну будівлю з кімнатою для охорони, мінігуртожитком для приїжджих спеціалістів і їдальнею. Викопали дві лагуни по 10 тис. кубометрів, побудували станцію сепарації гною на тверду та рідку фракції.
Уже в кінці 2014 року завезли 550 свиноматок — саме на таку кількість розраховано комплекс. Працюємо за повним циклом виробництва з опоросом, дорощуванням і відгодівлею. На сьогодні маємо вісім тисяч голів свиней одночасного утримання.
Свиноматок завезли з Ірландії. Зізнаюся, це недешева інвестиція — одна свиноматка нам обійшлася в 550 євро, але ці затрати виправдані. Генетика справді дуже добра — свиноматки вирізняються сильним здоров’ям, максимальною збереженістю поросят. Вони не такі багатоплідні, як, наприклад, свиноматки данської генетики, які можуть народжувати 18–20–22 поросят, а виживуть із них 10–11. В англійських свиноматок виживають практично всі поросята. От у нас з опоросу на дорощування йде 12,5 поросяти на свиноматку, а з дорощування на відгодівлю — мінус всього 1,5%. Тобто 12,3–12,1 поросяти на свиноматку йде на відгодівлю. Це дуже добрий показник. Наш комплекс був спроєктований, щоб здавати на рік 12 тис. голів свиней, а виходить більше. І коли ми починали — а це все було новим для нас, ми вчилися — у нас була норма 11 поросят на свиноматку. Натомість тепер норму збільшили до 12 поросят, а здаємо щороку 13,3 тис. голів.
— Окрім потужної генетики, які ще складові високої продуктивності поголів’я?
— На виробничі показники ще значно впливає якість обладнання. У нас встановлено німецьке обладнання — починаючи від бункерів для комбікорму і закінчуючи болтами та гайками. Воно недешеве, але дуже якісне — і матеріал, і сама конструкція, і автоматика. Комплексу вже скоро шість років, а воно безперебійно працює в налаштованому режимі — і вентиляція, і станки — як нове. Робочі моменти є, але не було такого, щоб щось зламалося, чи відмовило, чи комп’ютер вийшов із ладу. Одне слово — німецька якість.
Для свиноматки та поросят важливий комфортний мікроклімат у приміщенні. У нас все на найвищому рівні: в приміщенні опоросу температура повітря мінімум +23…+24 градуси, тепла підлога — працює котельна установка для системи опалення. Навіть улітку опалення ввімкнене — підігріває підлогу. Встановлено лампи з інфрачервоним випромінюванням. Скрізь температурні датчики, які контролюють, щоб безпосередньо в гнізді — 28, а то й 30 градусів. На дорощуванні згідно з графіком температуру поступово зменшують до +25…+24 градусів. Оператор стежить за роботою датчиків і підтримує задану температуру.
Задані параметри встановлюють і контролюють за допомогою комп’ютерної програми, і все працює в автоматичному режимі. Зайве казати, що в приміщеннях має бути чисто. Гній через щілинну підлогу стікає та накопичується у ваннах. Оператор за графіком зливає його через отвори в загальну місткість, потім його перекачують до сепаратора, де розділяють на тверду й рідку фракції. Тверду фракцію кагатуємо, а рідку зливаємо у дві лагуни. Потім усе це вносимо собі на поля як добриво. Я здаю на аналізи тверду й рідку фракції гною — там є багато мікроелементів, як і в добривах, після цього агроном розраховує норму внесення — і в роботу.
— Як ви облаштували свинарники? Які особливості утримання в них свиней?
— Маємо один маточник, поділений на зони: з одиничними станками, де свиноматки перебувають у першу половину супоросності, та з груповими, куди їх переводимо на другу половину супоросності — там перебувають по 9–12 свиноматок у станку. Перед опоросом свиноматок заводимо в душову кімнату, їх там миють теплою водою із шампунем — звідти чистенькі вони поступають прямо на опорос. Окрім того, в цьому маточнику є два приміщенні для ремпоголів’я, розраховані на 100 голів. А також приміщення для кнурів — у нас власних 10 голів. Їх купуємо щороку в компанії, що має племферму в Кіровоградській області. Це також недешево — один кнур коштує дві тисячі євро. Але якщо хочеш якість — треба платити. В результаті така інвестиція повністю окупається.
Друге приміщення розділено на дві частини: перша складається з п’яти кімнат для опоросу, кожна на 24 свиноматки, а також із восьми кімнат дорощування. Третій і четвертий блоки призначені для відгодівлі. Тобто загалом виходить 15 боксів.
— Здоров’я поголів’я — це ще і якісна годівля. Як ви вирішили це питання?
— Купуємо готовий гранульований комбікорм у компанії, що базується в Полтавській області. Ми з ними співпрацюємо чотири роки, дуже добра компанія. До цього перепробували різних виробників — деякі виявилися ненадійними, у деяких якість кормів була низькою. Наші партнери мають завод із виготовлення преміксів, розташований у Дніпропетровській області, ще один завод у Лохвиці Полтавської області, що за 120 км від нас. Тож вони привозять щотижня п’ять машин по 22 т готового комбікорму, видувають його з бочок компресором під тиском у наші нагромаджувальні бункери (маємо їх шість), а по території комбікорм уже розвозить наш КАМАЗ.
Рецептуру, розраховану спеціально під цю генетику, нам складають представники компанії — постачальниці свиноматок разом із моїм технологом. Якість усіх культур — пшениці, кукурудзи, ячменю тощо — за виробником комбікорму. А ми, своєю чергою, контролюємо точне дотримання рецепту, тому потрібно відвідувати комбікормовий завод.
У результаті маємо прирости на дорощуванні 460 г, а на відгодівлі — 940 –980 г. Показник конверсії корму становить 2,8–3. Вважаю, що він здебільшого залежить від якості кормів. Можна годувати — і поросята їстимуть, а рости не будуть. Тому, якщо я заощаджуватиму на годівлі чи лікуванні, то потім не отримаю ні приростів, ні поросят.
— Тож як ваш ветлікар піклується про здоров’я свиней? До речі, чи не траплялися випадки захворювань? Якщо так, то як ви з ними справлялися?
— Слава Богу, ні. Ми регулярно здаємо в лабораторію бакматеріал, кров на аналіз, таким чином контролюємо всі показники. Ветеринарний лікар у нас кваліфікований, молодий, ретельно стежить за чистотою на фермі. Бо якщо заведеться якийсь збудник хвороби, то знищити його дуже важко або й неможливо.
Держпродспоживслужба також регулярно відвідує комплекс, контролює утримання, зі свого боку ветлікар веде фотота відеофіксацію клінічних оглядів. Свині клеймовані, і так з ідентифікаційними номерами вони йдуть на м’ясокомбінат. Звичайно, із супроводжуваними документами, підписаними у ветлікарні. Районна, обласна лікарні також нас контролюють — ветлікар повідомляє їм кількість народжених, щоденного падежу, вакцинування тощо. Тобто кожна голова в нас на обліку.
— Куди реалізуєте готову продукцію?
— Здаємо свиней у віці 170–175 діб, коли вони досягають 110–115 кг, живою вагою на м’ясокомбінати по 270–280 голів на тиждень. Маленьких свиней не продаємо — все лишаємо на комплексі. Найближчі м’ясокомбінати розташовано в Пирятині, Прилуках, Чернігові, Сумах. Вони дають найвищу ціну. Приїздять худобовози, які вміщають від 40 до 150 голів і забирають.
— Ви отримали відзнаку «Лідер галузі» за високий рівень біобезпеки. Поділіться досвідом, як ви все облаштували на свинокомплексі.
— Усі заходи біобезпеки ми прорахували під час зведення комплексу. Свинокомплекс має потрійну огорожу: паркан із сітки-рабиці, далі прокопано рів, далі — паркан із профнастилу заввишки три метри. Маємо три окремих під’їзди — один суто для кормів, один — під вивантаження худобовоза, один — так звана «брудна зона», через який вивозять гній, привозять дрова, на всіх трьох є свій дезбар’єр. Усередині територія комплексу розділена на чисту, де стоять блоки, і брудну зони, де розташовано лагуни, крематорій, сепараторна.
До речі, крематорій ми купили торік — одразу відійшло питання утилізації. Раніше користувалися ямою Беккера, а тепер від спалених туш свиней зостається пів відра попелу в день. Чисто і без запаху. Знову ж таки пів мільйонна інвестиція в крематорій тільки на користь.
Раніше на всіх основних в’їздах у село стояли дезбар’єри, коли ми були складовою холдингу, то ставили там ще й охоронця, який обробляв машину дезінфектантом-обприскувачем. Однак тепер бюджет менший, то тракторист тільки регулярно міняє тирсу і поливає її дезінфектантом. Декому це не подобається, а селяни тільки за. У нас навіть криміногенна ситуація покращилася, бо ведеться журнал фіксації номерних знаків авто, тож, бувало, таким чином навіть спіймали злодія, який обікрав місцеву жительку.
Найближчий до нашого господарства випадок АЧС було зафіксовано 2016 року за 10 км, ще один — за 40 км. Тому пильність не завадить.
Охоронці в нас працюють вахтовим методом — ми уклали угоду з київською фірмою. Моя вимога до цієї компанії, щоб їхні працівники проживали не в приватних будинках, у квартирах, тобто щоб не тримали домашнього господарства.
Відповідно, і працівників ферми я особисто регулярно перевіряю на утримання вдома свиней. Натомість компенсуємо їм такі умови — видаємо безкоштовно дві туші свиней по 110 кг на рік. Щоправда, частина працівників віддає перевагу грошовій компенсації. Люди зрозуміли, що домашнє утримання свиней — невигідне, якщо немає власної кормової бази. Та й часу багато забирає.
На територію свинокомплексу всі люди потрапляють через адмінбудівлю, через охорону, яка стежить, щоб нічого зайвого не проносили. Далі працівники перевдягаються в одяг червоного кольору — у ньому вони мають право бути тільки на вулиці.
Усередину виробничих приміщень працівники потрапляють через санітарно-побутовий комплекс. Там вони приймають душ і перевдягаються в робочу зелену форму. Тобто перш ніж потрапити на робоче місце, робітники перевдягаються двічі.
Таку систему по біобезпеці, яка містить ще багато вимог, мені підказав Віталій Башинський — національний консультант ФАО з питань біобезпеки та ветеринарії. От за це я й отримав нагороду «Лідер галузі» від організаторів міжнародного конгресу «Прибуткове свинарство-2019».
— Що ви вважаєте найкращим своїм досягненням у роботі?
— Задоволений не тільки добрими показниками. Я задоволений тим, що зібрав таких робітників у своєму господарстві — місцеві жителі навчилися працювати на доволі складному виробництві, адже перших два роки було складно, люди не розуміли, як доглядати цих поросяток, як дивитися за свиноматками. Переконаний, у роботі потрібна злагодженість, щоб усе працювало, як годинник. Ще важче було знайти кваліфікованих спеціалістів. Нині в нас вони всі приїжджі, дехто живе в гуртожитку, дехто приїздить із дому на роботу. Загалом маємо 25 працівників комплексу та три охоронці.
Наше село за 28 км від району, з роботою складно — крім свинокомплексу, школи та пошти більше робочих місць немає, робота на землі сезонна, а в нас працівники отримують добру зарплату — оце досягнення.
— Над чим ви ще б хотіли попрацювати?
— Над розширенням. На території господарства є ще приміщення колишньої свиноферми та корівників — такі ж зруйновані, якими були й ці, реконструйовані. Їх можна відбудувати. І збільшити поголів’я.
Людмила Морозова,
журнал The Ukrainian Farmer, вересень 2020 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі The Ukrainian Farmer та інтернет–сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».