Корупційна складова та прагнення страховиків брати й не віддавати — ось основні причини того, чому в Україні не прижилося агрострахування
Зійдуть чи не зійдуть, а якщо зійдуть, то чи не вимерзнуть? Якщо не вимерзнуть, то чи не посохнуть? А якщо не посохнуть, то град поб’є… Тьху-тьху, звичайно. Що не кажи, а сільське господарство — суцільний ризик.
У Європі, щоб захиститися від природних негараздів, фермеру законом пропонують застрахуватися. Отож він іде до страхової компанії, оформляє договір, сплачує «страховку» і спить собі спокійно. Оце і є те, що називається агрострахуванням.
Щось подібне маємо й в Україні. Деякі страхові компанії пропонують аграріям послуги, відповідно до яких страхуванню підлягає врожай низки культур від таких ризиків:
• заморозків, обмерзання, вимерзання, граду, налипання снігу;
• удару блискавки, пожежі;
• землетрусу, лавини, земельного зсуву;
• сильного вітру, бурі, урагану;
• повені;
• засухи.
І навіть від епіфітотійного розвитку хвороб і розмноження шкідників рослин. Це не кажучи про протиправні дії третіх осіб (крадіжка, хуліганські дії, руйнування теплиць тощо).
Отже, зі сказаного можна дійти висновку, що основне завдання агрострахування — стати інструментом керування численних ризиків. Про національні особливості такого «інструменту» в Україні розповів генеральний директор Асоціації страхувальників України Леонід Хорін.
— Леоніде Євгеновичу, через зміну клімату в Україні останнім часом почастішали стихійні явища — заморозки, зливи, град, посуха. Однак попри це агрострахування в нас є непопулярним. Чому?
— Називаймо речі своїми іменами: цей вид страхування в Україні не те що непопулярний, а перебуває в жахливому стані. Причини цьому різні. Найголовніша та, що протягом двадцяти років існування ринку таких послуг в українських аграріїв виникла стійка недовіра до страхових компаній. Це тому, що в разі страхового випадку вони не отримують компенсації. За даними Мінагрополітики, по агрострахуванню рівень виплат страховими компаніями не перевищує 10%. Це при тому, що сільське господарство вважається чи не найризикованішим видом бізнесу.
Наступна причина, чому в нас не розвивається цей бізнес, — страхування аграрних ризиків — доволі дороге задоволення, а в багатьох дрібних і середніх сільгоспвиробників коштів часто бракує навіть на посівну кампанію. Держава збиралася надати допомогу аграріям і взяти половину витрат на себе, але, на жаль, такі наміри на практиці не реалізуються (за винятком поодиноких випадків).
До того ж страховики укладають угоди з аграріями на власний розсуд, з очевидною користю для себе. Тому, вважаю, держава повинна потурбуватися про стандартизацію договорів з урахуванням інтересів аграріїв, аби спорів між сторонами стало менше.
— До речі, агрострахування чомусь не викликає великого інтересу й у страхових компаній. Згідно зі статистичними даними, частка цього виду страхування у загальному портфелі послуг становить 1–2%. На вашу думку, чому так?
— Cтрахові компанії — це комерційні організації, які насамперед прагнуть отримати прибуток. Якщо в розвинутих державах страховики заробляють переважно на тому, що з вигодою розміщують кошти отриманих від страхувальників премій, то основний «прибуток» українських страхових компаній полягає в невиплатах. І тут слід розуміти такий момент: якщо в інших видах страхування (наприклад, в автоцивілці) діяльність страхових компаній практично ніхто не контролює, то агрострахування є соціально чутливою сферою, а отже, в неї намагається втручатися держава. Звісно, страховикам таке не подобається, оскільки вони розбещені легкими грошима, які можуть отримати по інших видах страхування. Попри це вони були б зацікавлені в агрострахуванні, якби мали доступ до бюджетних коштів. Саме тому в очікуванні державних дотацій кілька страхових компаній об’єдналися в агростраховий пул. На мою думку, якщо держава збирається частково фінансувати агрострахування, то потрібно напрацювати механізм виділення дотацій, оскільки за низького рівня страхових виплат основна частина бюджетних коштів залишатиметься у страховиків.
— Більшість аграріїв до агрострахування ставляться скептично, тому що не чули про випадки, коли хтось застрахував би врожай і отримав би справедливу компенсацію. А вам відомі такі приклади?
— Про такі випадки не чув. Проте якщо ми згадуємо про 10% виплат, то їх же хтось отримує. Сьогодні багато питань в Україні вирішується за «дзвінками». Наприклад, десь хтось з аграріїв, що застрахували свій урожай, має вихід на районне чи обласне керівництво, якому поскаржилися на «беспредєл» страховиків. Тоді начальство починає «нахиляти» страхову компанію, щоб виконала зобов’язання. Іноді справа доходить і до прокуратури. У таких випадках страховики, щоб не втратити більше, воліють заплатити. Саме тому СК не люблять зв’язуватися з агрострахуванням: одна справа — брати гроші, а інша — віддавати.
— А що робити, коли в аграрія немає «виходу» на районне чи обласне керівництво?
— Тоді, на жаль, він нічого не отримає. Тим більше, багатьом сільгосппідприємцям бракує юридичних знань і коштів на утримання в штаті юриста. Своєю чергою, страховики мають величезний досвід відбирання у клієнтів грошей, тому одурити сплоха юридично неграмотного фермера їм простіше простого.
— «У держбюджеті немає грошей на підтримку. Немає інтересу через корупційну складову, яка була за Кучми, Ющенка, Януковича, й, очевидно, за Порошенка», — так один з експертів пояснює непопулярність агрострахування в Україні. Що це за така корупційна складова, яка незалежно від прізвища президента є величиною стабільною?
— Державна підтримка агрострахування передбачає щорічне виділення певної суми бюджетних коштів на компенсацію аграріям страхових платежів. Однак, на жаль, існує специфічна українська проблема — хабарництво. Так уже «історично склалося», що наші чиновники віддають бюджетні кошти тим, від кого сподіваються отримати відкат.
В останні рік-два державні чиновники примудрилися зробити агрострахування зручним способом для набивання власних кишень. Робиться це просто: вводяться певні обмеження на видачу ліцензій страховим компаніям.
Наприклад, за Януковича такі ліцензії отримали дві донецькі страхові компанії, про які раніше взагалі ніхто не чув. Тобто держава допустила до цього сегмента ринку лише дві кишенькові страхові компанії, які ніколи не були помічені у специфічному сегменті ринку — агрострахуванні. І зненацька вони виявилися великими спеціалістами у цій сфері, і саме вони відповідали ліцензійним вимогам! Звісно, головне, що робитимуть такі страховики, це перелопачування бюджетних коштів. Тому агрострахування — дуже корумпований сегмент ринку, який чиновники починаючи з МінАПК, Нацкомфінпослуг і вище прагнуть використати у власних інтересах.
— Візьмемо інший випадок. Коли фермер бере кредит в банку, його змушують застрахувати свій урожай. Що дає така страховка аграрію? Чи, можливо, це вкотре є способом відбирання грошей?
— Українське законодавство вимагає, щоб у разі отримання банківського кредиту страхувався предмет застави. Неважливо, це — машина, будинок чи врожай. Зазвичай банки працюють або з власними, або з «дружніми» страховими компаніями, отримуючи від них відкат. Більшість фермерів мало інформовані у юридичних питаннях і не знають, що жоден не вправі змусити їх укладати договір зі страховою компанією, яку їм пропонує банк. Зазвичай це відбувається так. Привітно посміхаючись, банківські працівники в усній формі (письмово вони це зробити не можуть, оскільки банк покарають штрафними санкціями), пропонують сільгосппідприємцю оформити страховку на предмет застави. Для аграрія важливо отримати кредит, тож він підписує потрібні папери. Проте якщо з його врожаєм щось станеться, то ймовірність отримати компенсацію в цьому разі фактично дорівнює нулю. Слід пам’ятати: тобі посміхаються, коли очікують грошей, а якщо піде мова про виплату, тоді посмішка зміниться на холодну розмову з юристом СК. У своїй практиці я ще не зустрічав банк, який би справді обстоював інтереси своїх клієнтів. Куди скаржитися сільгосппідприємцю? У Нацкомфінпослуг? Однак там більшість працівників — колишні співробітники страхових компаній. Таким чином, аграрій зі своєю проблемою залишається сам на сам.
На жаль, в регіональних судах, де аграрію доведеться обстоювати свої права, все тримається на зв’язках (кум, брат, сват). Я переконався в цьому особисто, коли мені як керівнику АСУ довелося стикнутися з районними судами. На жаль, по закону там мало що вирішується.
— І все ж, що ви порадите тому відчайдухуфермеру, котрий попри все зважиться застрахувати свій урожай?
— Найперше та найголовніше: якщо аграрій вирішив застрахувати свій урожай, то він має винайняти кваліфікованого юриста й із ним іти до страховиків. Підписувати документи слід лише після детального їх вивчення. Адже в договорі є стільки «підводного каміння», що навіть найсправедливіший суд (якщо такий існує) винесе рішення на користь страховиків. Іще раз повторюю, страховим компаніям невигідно працювати чесно, бо це зменшить їхній прибуток. Протягом 20 років своєї роботи приватні страхові компанії здобули дуже низький авторитет, і він себе цілком виправдовує.
Говорять експерти
Ян Шинкаренко,
експерт з агрострахування, генеральний директор компанії AgroInsurance International
В Україні з 2005 року, після ухвалення Закону України «Про державну підтримку сільського господарства в Україні», з держбюджету стали виділятися кошти на компенсацію аграріям частини страхових премій. Однак субсидування проіснувало недовго — до 2008 року. Через економічну кризу 2009 року від субсидій довелося відмовитися.
У 2012 році було вирішено відновити державну допомогу аграріям. Ухвалений Закон України «Про особливості страхування сільгосппродукції з державною підтримкою» передбачав надання сільгоспвиробникам держпідтримки у страхуванні. У рамках дії закону було створено об’єднання страховиків «Аграрний страховий пул», у який увійшли чотири страхових компанії — «Брокбізнес», «Домінанта», «Страхові Гарантії» й «Українська аграрно-страхова компанія». Держпрограма на повну силу не запрацювала, оскільки ні 2013-го, ні у 2014 році гроші на компенсацію вартості страхових платежів із держбюджету не були виділені.
На мою думку, щоб запрацював механізм державних субсидій, потрібно отримувати реальну фінансову підтримку з держбюджету, істотно змінити законодавство у сфері агрострахування, а також розробити страховий продукт, який би покривав найважливіші потреби фермерів. Чого, на жаль, в нашій країні немає.
Володимир Федченко,
директор ТОВ «Агропартнер 1»
Один раз страхували посіви, коли брали кредит в банку (інакше би нам його не дали). Страхового випадку, на щастя, не сталося. Добровільно врожай не страхували й поки що не збираємося. Це — дорого, і я не впевнений, що ефективно.
Розмову вела Інна Бірюкова
Інтерв’ю було надруковано у журналі “The Ukrainian Farmer”. Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».