Головне:
Інтерв'ю

Керівник групи компаній «Сільгосппродукт» Юрій Бондарчук освоює нішу виробництва електроенергії з відходів рослинництва і бачить у цьому величезні перспективи

Юрій Бондарчук
керівник групи компаній «Сільгосппродукт»
Поділитись:

 

— Юрію Вікторовичу, на що сьогодні спрямовує свої зусилля група компаній «Сільгосппродукт»?

 

— На посівну. Це завдання потребує зусиль саме сьогодні. Виробництво борошна чи будівництво біогазового заводу можуть почекати, а посівна чекати не буде. Думаю, весняно-польові роботи проведемо вчасно, ми добре підготувалися, маємо певний кредит довіри від постачальників матеріально-технічних ресурсів. Фінансовий ресурс сконцентруємо на тих продуктах, по яких неможливо отримати відтермінування платежу — дизпаливо та добрива. Я думаю, більшість компаній проведе посівну, але недофінансування на врожаї позначиться. Сьогодні ми спостерігаємо зниження цін, дешева нафта — дешеве паливо — дешевий етанол — дешева кукурудза — дешеві зернові. Для нашої країни вижити в таких умовах буде важко, адже якщо у світі, Європі чи Америці, фермер отримує кошти під 1% річних, то ми й під 30% не можемо отримати. Ступінь ризиків — надвеликий, до того ж облікова ставка Нацбанку становить 30%, тому, звичайно,  комерційні банки віддаватимуть перевагу роботі з НБУ, ніж ризикуватимуть, кредитуючи аграріїв.

 

— Чи вдалося вам виконати плани 2014 року і які у вас очікування на рік поточний?

 

— Ми навіть під час війни вкладали серйозні кошти в будівництво. Реалізували наш основний проект — біогазовий завод потужністю 2,38 МВт. Війна війною, а роботу треба робити. Щоправда, його поки що не вдалося запустити, доопрацьовується зовнішнє підключення. Нам треба 500 кВт електроенергії на годину, щоб підтримувати потрібну температуру в танкері для життєдіяльності бактерій. Тому вирішили перенести його запуск на кінець травня. Однак ми ще не вирішили питання, яким чином доставляти електроенергію в загальну електромережу обленерго. Виявилося, щоб продавати електроенергію державі, нам ще потрібно збудувати за свій кошт лінію електропередач, бо обл енерго, бачте, не має коштів. Ту лінію, напевне, потім даруватимемо обленерго, адже ми не маємо права утримувати на балансі електромережу.

 

— Чому ви вирішили інвестувати в енергетику?

 

— Напрям біогазу надзвичайно цікавий. Крім виробництва електроенергії, є ще дві складові біогазового заводу, які можуть приносити прибутки: тепло та дефекат. Наш сьогоднішній проект розрахований лише на отримання прибутків із виробництва електроенергії, тепло й дефекат ідуть поки що як побічний продукт. Наприклад, наші колеги в Донецькій області, у Волновасі, розпочали будівництво біогазової станції, але в них вся математика прибутку тримається на дефекаті. Уявіть, якщо завантажити 100 тис. тонн сировини, то отримуєш стільки само екологічно чистого добрива, в якому є кальцій, фосфор й азот у рідкій і твердій фракціях. Завдяки тому, що не потрібно купувати мінеральні добрива, складова витрат на добриво в сільському господарстві дуже сильно падає. Далі — тепло. Тепла виділяється стільки ж, скільки електроенергії. Ми готові опалювати всі соціальні об’єкти Рокитного й давати ціну на 5% нижчу. Інше застосування тепла — теплиця. У собівартості готової продукції, вирощеної в теплицях, 55% становить вартість тепла. Ба більше, тепло буває різним. Можна палити газ, спалюючи кисень.

Наше тепло кисню не спалює, отже, є кращим. Наші знайомі використовують тепло саме з біогазової станції та кажуть, що мають зовсім інші економічні показники. Партнерство з великими тепличними комбінатами — питання часу. Чому ні?

 

— А як передавати тепло на великі відстані?

 

— Не потрібно на великі. Аби втрати тепла були мінімальними, трубу слід пускати під землею. Колись котельня цукрового заводу опалювала цілий мікрорайон, причому труба йшла по верху, втрат тепла ніхто не обраховував.

 

— Повернення інвестицій, що їх було вкладено в біогазовий завод, розраховане на дію зеленого тарифу?

 

— Усе дещо складніше. Спершу постала проблема утилізації жому, який виробляє наш цукровий завод. Кількість жому становить 80% загальної кількості перероблених буряків, а це 240–250 тис. тонн на рік, десь 50–70 тис. ми продаємо за смішною ціною, решту змушені кудись вивозити, вкладаючи в це кошти. Це економічно недоцільно, особливо якщо возити той жом КрАЗами, які витрачають багато палива.

Біогазовий завод став хорошим виходом із цієї ситуації. Проте він має працювати цілий рік, а не лише тоді, коли є жом. Ми провели розрахунки та спланували дві черги заводу: першу — на 2,38 МВт, другу — на 19 МВт. На першій черзі ми потренувалися, зрозуміли, що можна зробити по-іншому, що крім жому можна застосовувати й іншу сировину. Якщо законодавство буде змінене належним чином, то такою сировиною може стати, наприклад, силосна кукурудза. Це відкриває величезні можливості будівництва біогазових заводів у будь-якому місці країни. Якщо нам вдасться реалізувати проект на 19 МВт і запустити його у 2016 році, я прийду до уряду й спитаю: де у нашій країні є проблема з електроенергією? Ми можемо організувати виробництво електроенергії без змін тарифів для населення. Так я зможу зробити велику користь для держави. Звичайно, за умови, що держава зробить для мене режим максимального сприяння: виділить земельну ділянку, обговорить усі питання з місцевим обленерго, візьме на себе всю бюрократичну частину, мінімізує відстань від точки виходу електроенергії до точки входу. Нині, на поточному проекті, така відстань становить 1 км: це небагато, але й немало. Якби мені хтось раніше підказав цей нюанс, може, я б змістив об’єкт метрів на шістсот, чим би зменшив витрати в передачі електроенергії в мережу.

 

— Зелений тариф сьогодні реально працює?

 

— Так. Він би, може, і не працював, але електроенергію купує ДП «Енергоринок». Уся електроенергія зливається в один котел і потім реалізовується. Проте, враховуючи, що кількість зеленої енергії в Україні менша за 1%, нам все одно належить дуже мала частка, хоча в грошах — це пристойна цифра. Був невеликий період, протягом місяця, коли тарифи на закупівлю електроенергії зменшили вдвічі, нібито в контексті введення надзвичайного стану. Однак потім тарифи повернули, як і було раніше. Взагалі питання, скільки має коштувати «зелена» електроенергія, дискусійне. Одні пропонують збільшити плату, зрозуміло, щоб стимулювати виробництво. Інші вважають, що вся ця альтернативна енергетика — це казнокрадство, мовляв, з одного місця

мережі електрику беруть, в інше підводять і видають це за альтернативну. Переконати людей дуже важко. Я навіть пропонував, щоб смт Рокитне відрізали від загальної електромережі, тоді б ми повністю та цілий рік забезпечували населення (а це близько 13 тис. осіб) електроенергією. Це був би найкращий доказ того, що альтернативна енергетика працює. Держава хоче, з одного боку, тримати монополію в руках, а з другого — щоб у нас було якомога менше енергетичної залежності від інших держав.

 

— Ми бачимо приклади банкрутств великих аграрних підприємств, не в останню чергу через надто швидкий розвиток. Ви не боїтеся повторення такого сценарію, адже ваше агропідприємство, враховуючи портфель активів, має намір розвиватися різновекторно та стрімко?

 

— Не боюся тільки тому, що ми не ростемо стрімко. Із 2011 року площа наших оброблюваних земель не змінювалася, так і є на рівні 25 тис. гектарів. По-друге, на жаль, в Україні десь із 2007 року аграрний бізнес перетворився на аграрно-інвестиційний. Не так важливо, що ви робите, важливо, як це подати потенційному інвестору, коли інформацію оцінюють не з поля, а з паперів… Я певен, що сьогоднішні великі компанії бояться повторити долю «Мрії», підтримуватимуть цю компанію, оброблятимуть її землю, щоб не зменшувати інвестиційну привабливість України.

 

— Які фактори нині найбільше впливають на ухвалення вами рішень?

 

— Сьогодні низька світова ціна накладається на високі відсоткові ставки. Багато компаній працюють так: день віджили — слава Богу. Горизонт ухвалення рішень — місяць-два. Чи буде війна активною з настанням тепла? Як це вплине на курс, ситуацію, очікування інвесторів? Коли курс розгойдали до 40, а потім знизили до 22, нам якраз потрібно було купувати паливо, селітра коштувала 12 тис. грн за тонну. Коли курс знизився, вартість добрив залишилася на тому самому високому рівні, продавці пояснювали цю обставину невизначеністю курсу й виграли від такої політики в будь-якому разі. Ця ситуація впливає на аграріїв дуже сильно. Наприклад, кукурудза на елеваторі коштує 4600–4800 грн/т, люди, очікуючи, що її вартість зростатиме на 100–200 грн на день відповідно до курсу валют, не продавали її. Раптом ціна знизилася до 3200 грн/т. І як сьогодні зрозуміти, на яку ціну очікувати?

 

— Цього року всі оптимізують своє виробництво. Ви теж скорочуєте програми?

 

— Сільське господарство відрізняється від металургійного заводу чи потужностей із виробництва цегли, які можна в будь-який час зупинити й потім відновити виробництво. У сільському господарстві, якщо ти вчасно не зробив відповідний крок, то вже втратив 10% урожаю. Невчасно вніс селітру під озиму пшеницю — мінус 20% якості. Щоб заробити дві гривні в сільському господарстві, треба вкласти гривню. Далі йде непропорційна залежність. Якщо вклав, умовно кажучи, 90 коп., заробляєш 1,3 грн, якщо 80 коп. — 80 коп. і заробиш. Не можна відкласти виплати пайовикам… Це життя. Ми теж оптимізуємо всі процеси. Мені шкода скорочувати людей, але це питання існування компанії. Краще платити заробітну плату 8 працівникам із 10, ніж не платити зовсім нікому.

 

— Чи не думаєте позбуватися цукрового напряму?

 

— Мені пощастило, я маю змогу не запускати цукровий завод. І не буду цього робити нинішнього року, бо очікується мільйон тонн цукру перехідного залишку. А от відомі вітчизняні компанії монстри — виробники цукру, та навіть власники кількох цукрових заводів — не можуть зупинити підприємства. Сьогодні тонна цукру коштує менше за 400 доларів, а я пам’ятаю час, коли ціна 700 доларів за тонну вважалася дуже дешевою… Усі кроки, що робить країна, профільна асоціація, виробники — їх недостатньо. Є багато прикладів збанкрутілих компаній, орієнтованих на виробництво цукрового буряка. Тому національні виробники цукру будуть вкрай обережні.

 

— Тобто буряки ви сіяти не будете?

 

— Не буду. Вважаю, що це — викинуті гроші. Кілограм цукру коштує 12 грн, а має коштувати в 3,5 раза дорожче, щоб його виробництво мало хоч якийсь сенс. До речі, низька ціна на паливо потягнула за собою й зниження цін на цукор-сирець, і сьогодні 70% цукрових заводів Бразилії перебувають на межі банкрутства. Це при тому, що вони кредитуються фактично під 0%.

 

— Тоді які культури ви вважаєте найбільш перспективними?

 

— Минулого року ми посіяли по 5–10 га пробних ділянок цукрового сорго й отримали 12–14 т/га урожайності. Якщо я отримаю навіть 8 т/га — результат буде кращим, ніж коли б я вирощував кукурудзу. Сорго на 30% менш витратне у вирощуванні, швидше віддає вологу, вміст протеїну в півтора рази вищий. У Китаї ціна на цю культуру на третину вища від кукурудзи — це величезна цифра. Цього року ми посіємо 1000 гектарів сорго, щоб зрозуміти специфіку його вирощування на великих площах. Якщо система покаже результат, то через 3–5 років ми в Україні сіятимемо 2–5 млн га сорго. Десять років тому структура збіжжя на елеваторі була така: сої — 0%, кукурудзи — 15%, пшениці — 30–40%, ячменю — 30%, гороху, жита, вівса — 15%. Сьогодні: кукурудза — 70%, соя — 15%, пшениця — 15%. Часи змінюються.

 

— Які інвестиції були вкладені в розвиток підприємства минулого року та які будуть зроблені поточного?

 

— Біогазовий проект коштував нам 12 млн євро. Інших інвестицій фактично не робили, по техніці робили вкладення в поточний ремонт. Інвестувати великі кошти у виробництво — сьогодні недоцільно. Розумієте, якби я знав, що буде така війна, я, мабуть, не взяв би кошти в ЄБРР. Проте процес уже був запущений, тому довелося доводити все до кінця. Мені дуже хочеться вірити, що все буде гаразд.

 

— Отже, ваша група підприємств розвиває переважно два напрями: рослинництво та виробництво електроенергії…

 

— Так. Утім, третій напрям — елеваторна промисловість — досі дозволяє диверсифікувати свій бізнес. Однак, я б сказав, що наш основний напрям — це зелена енергетика. Якщо проект розвиватиметься так, як ми запланували, ми збудуємо ще п’ять таких біогазових заводів у 2017 році, десять — у 2018-му та п’ятдесят — 2019-го. На це даватимуть інвестиції, кожен такий завод видаватиме 200 тис. євро на місяць прибутку тільки на електроенергії. За таких показників окупність заводу становить 4,5 роки, що досить прийнятно. Ба більше, виробництво електроенергії — це більш стале виробництво проти сільського господарства. Ми також маємо намір реалізувати проект із виробництва біоетанолу, але у віддаленій перспективі. Я впевнений, що сьогодні обробляти 20–25 тис. гектарів економічно доцільно в контексті виробництва електроенергії десятьма такими заводами, або ж одним великим. Два мільйони євро на місяць — і навіщо робити іще щось?

 

— Тобто всі поля господарства теоретично можуть працювати лише на завод?

 

— Зелена енергетика — це основний наш напрям. Усе інше — додаткове. Проте тут важливе питання логістики. Землі, які обслуговують завод, мають бути сконцентровані якомога ближче до нього. Скажімо, врожайність кукурудзи на зелену масу становить 140 т/га. Перевезення тонни маси коштує 280 грн/км, на 5 км — вже 1400 грн.

Заробляти на зеленому тарифі надзвичайно перспективно. Це та ніша, де ще нікого немає. Я спілкувався з багатьма людьми. Вони кажуть: ми не розуміємо, як будувати, куди подіти електроенергію, до того ж, що буде завтра? Краще нехай це хтось зробить. Проте, коли я збудував, до мене приходили вже кілька власників цукрових заводів. Тож не виключено, що напрям виробництва електроенергії з альтернативних джерел просто-таки вибухне кількістю нових проектів.

 

 

Розмовляв Андрій Федорчук

Інтерв’ю було надруковано у газеті “АгроМаркет”. Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».

Поділитись: