Головне:
Інтерв'ю

Іноземного інвестора в Україні більше за кризу відлякують корупція, нестабільність й орієнтація на олігархів

Дітріх Трайс
генеральний директор «Герром Інвест-Україна»
Поділитись:

Криза, що останнім часом спіткала українську економіку, відчутно вдарила по вітчизняних сільгоспвиробниках. Однак, якщо наші багатостраждальні селяни вже звикли до всіляких неприємних сюрпризів як від погоди, так і від політиків, то європейські фермери, котрі господарюють в Україні, із такими катаклізмами на своїй батьківщині раніше не зустрічалися. Щоб дізнатися, як їм працюється в умовах економічної нестабільності, ми відправилися у Хмельницький, де працює ТОВ «Герром Інвест-Україна» — підприємство, яке повністю належить австрійському інвестору. Зустрів нас генеральний директор товариства Дітріх Трайс: він родом із Західної Німеччини, в Україні вже 15 років, «Герром Інвест-Україна» очолює три роки. Дітріх Трайс із задоволенням відповів на наші запитання. 

 

— Пане Дітріху, ви вже три роки керуєте ТОВ «Герром Інвест-Україна». Тобто розпочинали працювати ще до революційних змін, які відбулися в Україні. З того часу, як всіх нас намагаються переконати урядовці, в Україні швидкими темпами проходить реформування сільського господарства. Особисто ви відчуваєте якісь позитивні зміни?

 

— На жаль, ні. Щодо бюрократії, то вона є такою самою, як і раніше. А в деяких питаннях навіть збільшилася. Узяти хоча б податкові зміни. Так, маємо нові правила ведення агробізнесу, однак вони аж ніяк не полегшують роботу нашої бухгалтерії. Замучила, зокрема, подвійна звітність — сьогодні потрібно подавати звіт в органи статистики, завтра — в податкову інспекцію. Незрозуміло, чому ці установи не встановлять єдину форму звітності? Або хоча б взяти процедуру оформлення покупок. Приміром, на суму 200 гривень купую в магазині якийсь інструмент. Так стільки документів треба оформити! А якщо не подаєш ці «папірці» в податкову, то там дивитимуться на тебе, ніби ти приховав мільйони. Наступне — прийняття працівника на тимчасову роботу. В Німеччині це вирішується просто — людина виконує роботу, виставляє рахунок, їй перераховують гроші — все. Тут же треба укласти угоду, оформити акти виконаних робіт, прийняти їх. І це навіть на найменші суми. Словом, працівникам нашої бухгалтерії розслаблятися ніколи.

 

Також не відчувається, що краще почали працювати державні органи влади. Районні, обласні адміністрації як раніше були опікувалися виключно собою, так і тепер.

 

З другого боку, не скажу, що маємо багато проблем. Передусім тому, що наше підприємство працює прозоро: немає ні «лівої» каси, ні якихось «лівих» зарплат. Ба більше, середній рівень заробітної плати в нас один із найкращих в області. Тому візиту представників контрольних органів не боїмося. Однак вважаю, якби було менше різних бюрократичних перешкод, то життя фермерів стало би значно легшим.

 

— Чи не підірвала роботу вашого підприємства економічна криза, пік якої (коли долар зріс майже до 40) цього року прийшовся якраз перед весняною посівною?

 

— Вплив економічної кризи, зокрема, ми відчули у відносинах із банками, оскільки дуже важко було взяти кредит. Однак торгівля зерном відбувається на світовому ринку й саме тому, вважаю, наші справи не дуже залежать від внутрішньої політики України. А от тим аграріям, котрі реалізують свою продукцію виключно на внутрішніх ринках, справді довелося сутужно. Правда, якщо раніше ми продавали зерно, коли на нього ціна зростала, а добрива та засоби захисту рослин купували безпосередньо перед весняною посівною, то сьогодні не ризикуємо: здали продукцію й швидко беремо все, що потрібно, для закладання нового врожаю. Що поробиш, від економіки можна чекати будь-яких сюрпризів. Нестабільність — штука серйозна…

 

— Справді, цьогорічна посівна аграріям обійшлася дуже дорого. На вашу думку, якою має бути ціна на зерно, щоб фермеру не вилетіти в трубу й отримати прибуток?

 

— Важко сказати. Думаю, мінімум 3000 гривні за тонну. На жаль, ми не можемо диктувати ринку ціну на свою продукцію, тому реалізуємо її за ті кошти, що нам пропонують. Виходом із такої ситуації може бути лише інтенсивний розвиток підприємства. Саме низька ціна на зерно стимулює нас збільшувати врожайність сільгоспкультур, а отже, змушує працювати ефективніше.

Підприємство існує дев’ять років, але перші шість воно розвивалося набагато повільніше, ніж останнім часом. Це тому, що ми почали застосовувати сучасні технології, завдяки яким вдається досягати кращих результатів. Так, торік урожайність озимої пшениці в середньому становила 60 ц/га, цього року сподіваємося отримати 65, ріпаку — 30 ц/га.

 

— Справді, показники непогані. Поділіться хоч одним із власних секретів підвищення врожайності…

 

— Способів досягнути вищої продуктивності сільгоспкультур дуже багато. Основний «секрет» — чітко дотримуватися технологій. Наприклад, щоб отримати добрий урожай ріпаку, потрібно, щоб восени між обробітком ґрунту й сівбою був мінімальний розрив (максимум півдня, а ліпше — кілька годин). Раніше ми висівали цю культуру через кілька днів після обробітку землі, відповідно ґрунт висихав, отож і результати були не ті, що нині.

Також уносимо більше мінеральних добрив і застосовуємо лише якісні засоби захисту рослин. А ще, якщо раніше використовували власне насіння, то сьогодні купуємо лише елітне.

Найприбутковішими культурами сьогодні в нас є озима пшениця та ріпак. Тому основні капіталовкладення саме в них, а не скрізь потроху. Вважаю, в будь-якому бізнесі треба не «розпилятися», а зосереджуватися на основному.

 

— Тваринництво приносить прибуток?

 

— Рік тому працювати у тваринництві було цікаво. Сьогодні ж курс гривні дуже впав, але за молоко нам платять стільки, скільки й раніше. Тому про прибуток казати не доводиться. Проте якщо в нас, наприклад, були б свині, то ми могли б їх продати, закрити до кращих часів свинарники, а потім закупити поросят і відкрити справу знову. Однак із молочним тваринництвом усе по-іншому. Якщо ми позбудемося корів, то це — крах бізнесу. Адже через рік поновити дійне стадо ніяк не вдасться. Тому, щоб зберегти в господарстві тваринництво, складний економічний період треба просто пережити. Знову ж таки, намагаємося отримати хоч якийсь прибуток завдяки ефективності виробництва. Поліпшуємо кормову базу, отож збільшуємо надої. Коли рік тому корова в середньому давала 15 л молока, то сьогодні — 24 л.

Проте, якщо нинішня ціна на молоко (менша за 5 грн/л) триматиметься протягом п’яти наступних років, то тваринництво краще закрити. Та, сподіваюся, ця галузь в Україні має перспективу розвитку.

Також розраховуємо зі своїм молоком вийти на європейський ринок, адже собівартість виробництва цієї продукції в нас набагато нижча, ніж, наприклад, у Німеччині.

 

— Україна взяла курс на Європу. Ви тривалий час працювали в Німеччині. Так у чому ж основна відмінність українського агробізнесу від агробізнесу європейських країн?

 

 

— Важко про це говорити. І тут, і там начебто ми робимо одну справу. Проте різниця все-таки є. Насамперед у фаховій підготовці працівників, що працюють на сільгосппідприємствах. На жаль, в українських аграрних вишах попри розвиток сучасних технологій викладають ті самі знання, що й 20 років тому. Тож кадрова проблема в Україні сьогодні є дуже актуальною. Коли я приймаю на роботу працівника, то не дивлюся на диплом (я ж не знаю, куплений він, чи за знання отриманий), а ставлю йому кілька запитань. Так би мовити, проводжу своєрідний іспит. Потім роблю висновки.

Щодо бюрократії, то в Європі вона також є. Словом, там щось краще, щось гірше. Порівнювати важко. Проте я не можу сказати, що в Україні все так погано. Інакше тут не працював би.

 

— Цікаво, у чому ж в Європі (наприклад, у Німеччині) виявляється бюрократія?

 

— Якщо в українського бізнесу переважно виникають проблеми у спілкуванні з податковими органами та вимагається багато статистичної звітності, то в Німеччині із цим легше. Проте там, наприклад, треба більше подавати звітності в екологічні організації.

 

— А чи беруть європейські чиновники хабарі?

 

— Я 15 років працюю в Україні й уже трохи відстав від європейських реалій. Однак скажу: на такому низькому рівні, як сільгосппідприємство, там хабарів не беруть (податківці однозначно — ні). Проте європейські чиновники можуть не відмовитися від матеріальної винагороди, наприклад, коли йдеться про отримання дозволу на якесь масштабне будівництво тощо. Не скажу, що хабарництво для мене є найбільшою проблемою в Україні. Ми працюємо чесно й прозоро, тому особливих підстав вимагати в мене хабара не виникає.

 

— Для багатьох українських фермерів сьогодні актуальною є проблема взяти в оренду землю з державного фонду. Кажуть, не даси комусь «на лапу», не отримаєш. У вас із цим простіше?

 

— На щастя, ми не маємо великих проблем із цим. Правда, є ще деякі пасовища, які я хотів би орендувати для забезпечення годівлі наших корів. Проте суми, що називають, роблять цю справу нецікавою, а ті площі й далі не обробляються і не використовуються у виробництві…

 

— Нині відбувається реформування адміністративного апарату Мінагрополітики. Зокрема, виникають дискусії: чи потрібна ця структура взагалі. Яка ваша думка із цього приводу, виходячи з німецького досвіду?

 

— У Німеччині відповідне відомство в структурі Міністерства продовольства й органів захисту прав споживачів. Основна його функція — виконавчий орган Євросоюзу в Німеччині, відповідальний за реалізацію аграрної політики ЄС. Крім того, міністерство представляє інтереси сільського господарства Німеччини в ЄС.

На мою думку, оскільки сільське господарство є частиною економіки, то чому б Мінагрополітики України не включити до структури Мінекономіки?

 

— Мережа Мінагрополітики в нас сьогодні дуже розгалужена. Цікаво, вам, як сільгоспвиробнику, чимось допомагає районне управління сільського господарства?

 

— Якщо чесно, то ні. Чим воно може допомогти? Фермерів не фінансує, допомоги в отриманні кредитів не надає. Через низькі заробітні плати там не може бути й висококваліфікованих консультантів. Тому, якщо потрібна консультація, я винаймаю спеціалістів. Та сьогодні є й інтернет, тобто доступ до інформації далеко не такий, як 20 років тому. В управлінні лише вимагають звіти. Відчувається спадщина планової економіки: скільки зібрали, скільки планується, як відбувається хід посівної, збиральної. Або телефонують із райдержадміністрації (початок березня!), запитують: «Чи ви вже посіяли?» Наприклад, у 2013 році була пізня весна, сніг лежав до початку квітня. Адміністрація запитувала, коли ми завершимо посівну, відповідаємо — не можемо, бо ще мокро на полях. Не повірили, приїхали з райцентру — подивилися — чи ж справді таки волого. Через день із цією метою завітали вже з області. Навіть не пошкодували бензину! Мене таке дуже дивує, бо це ж у наших інтересах вчасно посіяти! Не для того ж ми прийшли сюди, щоб просто милуватися полями та платити за них орендну плату. Також дивують жорсткі обмеження в тому, що належить вирощувати (без обмежень можна сіяти лише кукурудзу та пшеницю). Загалом, що й коли вирощувати — такі запитання в мене на батьківщині вважаються особистою справою підприємця.

 

— Нещодавно довелося бачити фотографію, на якій донька американського фермера гордо заявляє: «Мій батько — особливий тому, що він усіх годує». Справді, в США держава дуже поважає сільгоспвиробників, і чиновники до них ставляться приблизно так само, як у нас до голови облдержадміністрації. Як у вас складаються відносини з органами місцевої влади?

 

— Взагалі-то непогано, але трапляється всякого. Так, недавно була неприємна зустріч із представниками райдержадміністрації. Вони ультимативно заявили: або виділяєте гроші в благодійний фонд, або матимете проблеми з контрольними органами. Наше підприємство ніколи нікому не відмовляло в допомозі, але шантажувати — це вже занадто. Правда, із райдержадміністрації потім вибачилися.

Також прикро те, що наш єдиний КАМАЗ забрали в зону АТО. Чому саме наш — не знаю. Наче в Україні й не воєнний стан… Ще постійно призивають в АТО провідних працівників. І це саме тоді, коли йде посівна чи збиральна компанія. Замінити їх ніким, не посадиш же на техніку ненавчену людину. Ось це сьогодні є найбільшою нашою проблемою.

 

— Ви працюєте на орендованій землі. Менш ніж через півроку закінчується мораторій на продаж землі. На вашу думку, чи готова Україна відкрити ринок землі? І якими можуть бути наслідки цього?

 

— Особисто я проти продажу землі. Принаймні протягом найближчих десяти років. Вважаю, сьогодні ринок землі в Україні є — хтось платить меншу орендну плату, хтось більшу. Однак продавати землю категорично не можна. Адже всі великі та середні господарства працюють на орендованих полях. Наприклад, мені, якщо відкриється земельний ринок, доведеться обирати, що придбати: трактор, добрива чи землю. Переконаний, що така ситуація складається і в 90% моїх сусідів-фермерів. Грошей для купівлі землі в сільгосппідприємств немає, тому вони змушені будуть вилучати кошти з виробництва. Це нерозумно й дуже ризиковано. Пам’ятаю свого часу в Німеччині відома фірма «Джон Дір» навіть власний офіс продала, а потім взяла його в оренду, щоб вивільнені кошти вкласти у виробничі процеси. Тому відкриття земельного ринку фактично означає крах фермерському бізнесу.

Окрім цього, треба провести ревізію землі, яка є в Україні, врегулювати державні акти щодо реєстрації, чітко визначити процедуру оцінки та продажу. Якщо вже купуєш поле, то треба мати гарантію, що воно точно стане твоїм.

 

— Усе ж ви припускаєте можливість купівлі землі для свого господарства. Але ж іноземцям це збираються заборонити…

 

— На мою думку, якщо ринок землі стане вільним, то він має бути відкритим для всіх, зокрема й іноземним громадянам. Адже поле (на відміну, наприклад, від якихось історичних цінностей) я не зможу вивезти з України. Воно завжди залишатиметься тут. З другого боку, якщо я витрачаю великі гроші на придбання землі, то не лише вимагатиму від неї віддачі, а й берегтиму, щоб вона добре родила й через сто років. Тому не розумію, чому дехто боїться, щоб іноземці не купували землю. Вважаю, така позиція (усунути іноземних інвесторів, які могли би українцям запропонувати вищу ціну) вигідна лише українським олігархам, які збираються скупити землі за безцінь. Ось побачите: через пару років законодавство зміниться, і нові власники цю саму землю продадуть іноземцям, але значно дорожче.

 

— На вашу думку, в період економічної кризи та політичної нестабільності, чи приваблює Україна іноземного інвестора? Якщо так, то у яких сферах?

 

— Будь-яка криза має свій позитив. Адже слабі підприємства залишають ринок, натомість відкриваються можливості для нових. Однак в Україні іноземного інвестора більше за кризу відлякують корупція, нестабільність, орієнтація на олігархів.

Попри це ваша країна завжди буде цікавою інвестору, оскільки тут можна винайняти висококваліфікований персонал за невисоку, як порівняти з європейськими мірками, зарплату.

Дуже привабливим для вкладення інвестицій є сільське господарство. Це більше стосується рослинництва. Адже ведення такого бізнесу простіше: беру в оренду землю, купую техніку, розгортаю виробництво. Щось не подобається — згортаю виробництво, продаю техніку і йду.

Інша річ — тваринництво та переробна промисловість. Щоб збудувати ферму чи завод, передусім, потрібно вирішити низку питань — виділення землі, отримання дозволів. У європейських країнах це відбувається швидко, а в Україні можна чекати роками. У разі чого й згортати тваринництво (особливо це стосується молочного тваринництва) дуже важко: треба шукати, кому продати вигідно комплекс, у який вкладено немало коштів. А якщо не вдасться? В країні з ризикованою економікою будь-який інвестор прораховує не лише те, як він працюватиме, а й можливі варіанти виходу з бізнесу.

Тому, щоб залучити нові інвестиції, Україні потрібні реформи. Вони полягають навіть не в ухваленні якихось нових законів (закони й так непогані), а в забезпеченні їх виконання.

   

Довідка

 

Поля ТОВ «Герром Інвест-Україна» розташовані в селах Кальня, Загенці та Рідкодуби Деражнянського району Хмельницької області. Загальна площа обробітку — 9000 га. Вирощують зернові культури (ячмінь, пшениця), ріпак, кукурудзу, соняшник, сою, кормові культури для власного тваринництва. Господарство має ферму, де утримується 250 корів дійного стада та 180 голів молодняку.

 

 

 

Розмовляла Інна Бірюкова

Інтерв’ю було надруковано у журналі “The Ukrainian Farmer”. Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».

Поділитись: