Ми можемо ховатися в тіні, офіційно показувати низьку врожайність. Однак просто волаємо: хочемо працювати чесно!
До редакції зателефонував наш постійний читач — фермер із Кіровоградщини (Новоархангельський р-н) Дмитро Бойко. «Наше господарство працює успішно, але сьогодні я хочу розповісти не про досягнення, а про наболіле», — повідомив аграрій, запросивши в гості кореспондента. Спочатку подумалося, що сільгоспвиробник, як, втім, і більшість його колег, скаржитиметься на політиків і високі податки. Однак те, про що розповів Дмитро Олексійович, дещо здивувало: про порушену проблему кажуть усі, але пошепки та в кулуарах. (Це трохи нагадує притчу про голого короля: пам’ятаєте, всі боялися сказати володарю, що він ходить у чому мати народила, аж доки не відшукався сміливець, котрий заявив: «А король же зовсім голий!») Сподіваємося, що і в нас нарешті відшукається політик, котрий заявить із трибуни: «Пардон, а наш агросектор — у глибокій тіні…»
Отож засновник фермерського господарства «ФГ Бойко» розкриває основні тіньові схеми, за якими сьогодні працюють сільгосппідприємства.
— Дмитре Олексійовичу, для знайомства з читачами розкажіть трохи про ваше господарство.
— Я, можна сказати, фермер зі стажем, оскільки наше господарство існує ще з 1992 року. Сам за професією будівельник, проте за 25 років фермерства досконало вивчив і агрономію, і роботу на сільгосптехніці. Разом зі мною працюють син Ярослав (сьогодні він — голова ФГ й одночасно головний агроном), дружина (бухгалтер), зять (працює на пасіці й разом із донькою намагається освоїти технологію вирощування фундука). Словом, в нас невелике сімейне фермерське господарство так званого європейського типу (щорічно в середньому обробляємо 450–500 гектарів землі).
— Що можете сказати про 25 років фермерської діяльності? Коли працювалося найважче?
— Господарювати ми розпочинали з 30 гектарів. Із техніки у 1992 році придбали два трактори. Згодом поступово розширювали земельний банк. Більшість полів тоді були майже цілинними — неораними по 5–6 років. Розробляли землю всілякими способами — навіть котки пускали по бур’янах.
До 2002 року було дуже тяжко. Пам’ятаю, в один період зерно нікому не було потрібне. Отож зібраний урожай лежав на току, а я сидів на телефоні, крутив диск (на вказівному пальці вже утворилася мозоля), а покупців усе не було й не було… Тому виживали, як могли: продавали пшеницю нижче за її собівартість, обмінювали на бартер, а гречку (в сумках, як «човники») возили в Молдову. Проте з 2002 року справи в агросекторі поступово поліпшувалися.
 |
|
У «ФГ Бойко» великі кошти щорічно вкладають у придбання сучасної техніки |
— Які культури сьогодні вирощуєте та яку маєте врожайність?
— Пшеницю, сою, соняшник, кукурудзу. Кукурудза, до речі, в нас є дуже вдалою культурою. Це тому, що модернізували сівалку (тепер в нас механічна сівалка точного висіву, яка працює просто на відмінно). Цього року притягнули з Італії два сушильних агрегати (там техніка з розряду «вживана» продається значно дешевше). Кукурудзи висіваємо два гібриди — із раннім ФАО (збираємо 80–90 ц/га) та пізнім (100–120 ц/га). Урожайність сої в середньому становила 26,5 ц/га, пшениці цього року зібрали по 60 ц/га. Якихось особливих технологій вирощування в нас немає. Головне — треба чітко дотримуватися рекомендацій, які надає виробник насіння. А ще варто передплачувати аграрні видання та читати «розумні» статті (таких, зокрема, є багато в журналі The Ukrainian Farmer). Словом, треба рухатися в ногу з прогресом, і все буде добре. Наприклад, коли ми почали вирощувати пшеницю за інтенсивною технологією, то ця культура стала значно прибутковішою.
— Що у вашому розумінні означає інтенсивна технологія?
— Неінтенсивна технологія — посіяв культуру, вніc гербіциди та забув про неї. Інтенсивна технологія — це коли ти кожного тижня ретельно оглядаєш листочки, дивишся, яка на них з’явилася хвороба, вносиш за схемою фунгіциди, вчасно підживлюєш (пшеницю 3–4 рази підживлюємо по листку — вносимо карбамід, селітру). Доглядаємо посіви, як маленьку дитину. Плюс якісний посівний матеріал (наприклад, нам ідеально підійшов сорт озимої пшениці Овідій). Результат — не лише висока врожайність, а й відмінної якості зерно. Це — вигідно. Адже висока класність зерна дозволяє нам його продавати дорожче десь на 300–500 гривень за тонну.
На мою думку, основна перевага дрібних і середніх господарств — можливість охопити увагою й технологіями всі культури, які вирощуються. Без цього неможливо досягнути успіху. Також я переконаний, що майбутнє України саме за фермерськими господарствами.
— Перейдемо до проблем. Що сьогодні найбільше турбує фермерів?
— У своєму регіоні ми, можна сказати, вже досягнули вершини врожайності. Проте далі не розвиваємося через повну неможливість розширити земельний банк. Уся біда у тому, що в нашій державі сьогодні немає програми розвитку фермерських господарств. Новий аграрний міністр «правильно» розставив пріоритети. Він заявив: «Ми підтримуватимемо фермерів». І тут же додав: «Забезпечимо стабільність роботи великих аграрних корпорацій». Фермерів вони підтримують, схоже, лише на словах, а от аграрні корпорації справді розвиваються впевнено й стабільно, постійно збільшуючи земельний банк.
Розширення «володінь» холдингів відбувається так: власник агрофірми відпочиває десь на яхті в Середземному морі, а його ставленики на місцях починають поступово «віджимати» землю в малих фермерів. Процедура проста. Наприклад, в нашому господарстві ми виплачуємо пайовику більшу орендну плату, ніж в сусідній агрофірмі. Проте перед закінченням терміну договору до нього приходять представники холдингу й пропонують готівкою 5–10 тисяч гривень так званої премії за те, що він віддасть їм свій пай. Звичайно, перед такою спокусою селянин встояти не може. У нас же на такі презенти коштів бракує. До того ж працюємо чесно — «чорний нал» в нашому господарстві не ходить. Тому часто трапляється так: коли строки укладення договорів добігають кінця, земля просто не обробляється, оскільки невідомо, до якого берега приб’ється власник паїв. Буває і гірше — пайовик пообіцяв переукласти договір, ми обробили землю, але тут зненацька «підметушився» холдинг, перекупив пай і селянин передумав. Нам у цьому разі — жодної компенсації.
Загалом, скажу, фермерство — хороша справа, коли працювати прозоро й справді опікуватися землею. В нашому районі, на жаль, створюється дуже багато фіктивних і нелегальних фермерських господарств.
— Що ви маєте на увазі під нелегальними фермерськими господарствами?
— Сьогодні в нашому районі налічується 3,5 тис. одноосібників. У них загалом 15 тис. гектарів землі. І якщо 10% цієї землі вони обробляють самостійно, то — добре. Насправді ж більшість одноосібників за готівку здають землю певним особам, котрі не реєструють фермерських господарств. Тобто, обробляючи тисячі гектарів землі, ці люди навіть не сплачують прибуткового податку. Таким чином, за моїми підрахунками, лише по нашому Новоархангельському району щорічно не надходить в бюджет близько 30 млн гривень.
Не слід також забувати, що в нелегальних фермерських господарствах наймані працівники працюють без оформлення, а отже, без соціального захисту. За приблизними підрахунками, сьогодні в нашому районі в агросфері налічується понад 500 нелегальних робочих місць.
— А навіщо створюються фіктивні фермерські господарства?
— Свого часу в законодавстві була шпаринка — надання новоствореним господарствам земель запасу без аукціону. Проте цим скористалися не новостворені, а чинні фермери, які створили багато фіктивних господарств на своїх родичів і таким чином вибрали практично всі землі запасу.
Є така приказка: розкладати яйця по різних кошиках. Особисто я знайомий з одним із таких фіктивних фермерів. На цього чоловіка оформлене фермерське господарство, але він не оре і не сіє, за нього здають звітність і виплачують щорічно 100 тисяч гривень — за, так би мовити, «весільне генеральство».
Тому, якщо кажуть, що сьогодні серед аграріїв існує велика конкуренція за землю, треба розуміти, що це — нездорова конкуренція. А от захисту десь шукати марно: сьогодні в Україні немає громадської організації, яка реально захищала би інтереси фермерів.
— Чому фермери не об’єднуються? Наприклад, у європейських країнах фермерські об’єднання мають велику силу, навіть можуть впливати на ухвалення політичних рішень.
— Фермери не об’єднуються тому, що в них немає впевненості в завтрашньому дні. Наприклад, Мінагрополітики пообіцяло агрохолдингам стабільність, і ті задоволені. Проте фермери як були нікому не потрібними, так нікому не потрібними і є. Був час, коли сільгоспвиробникам компенсували відсотки по кредитах, то з нашого регіону я не чув про жодного фермера, який отримав би таку компенсацію. Чого не скажеш про агрофірми.
Мінагрополітики лише так називається гарно, насправді ж у ньому немає жодної аграрної політики. А раз немає аграрної політики — фермери сидітимуть по норах, тихенько клепатимуть гроші й вкладатимуть зароблене навіть не у виробництво (адже завтра землю можуть відібрати), а, наприклад, у квартиру синові в Києві.
Об’єднуватися сільгоспвиробники не будуть, оскільки у цьому не вбачають сенсу.
— Тобто висновок: Мінагрополітики взяло курс на агрохолдинги?
— В агробізнесі сьогодні в нас навіть не курс на агрохолдинги, швидше це можна схарактеризувати поняттям «ентропія» (з термодинаміки — міра безладдя системи). І така ентропія в Україні триває вже 24 роки. Складається враження: чим більше коється безладдя, тим більше це влаштовує наших високопосадовців (і це до того, що агросектор є однією з галузей, яка тримає на плаву українську економіку). На жаль, я не чув і жодного посилання президента України про підтримку агросектора.
Та й український парламент і далі ухвалює закони, які занурюють агробізнес у ще більшу тінь.
— Ви, мабуть, хочете сказати про скасування відшкодування ПДВ?
— Цей податок, вважаю, потрібно сплачувати (інші — також). Взагалі, ПДВ «б’є» по коштах, які виділяються на заробітну плату. Проте, якщо ми здали, наприклад, насіння соняшнику й відразу придбали за ці гроші техніку, то в будь-якому разі ПДВ нам повертається. До речі, нинішнього року ми інвестували в техніку близько 3 млн гривень.
Однак, що таке загальне оподаткування, на яке збираються перевести сільгосппідприємства? Це — чим краще працюєш, тим більше платиш. То скажіть, чи вигідно буде сільгоспвиробникам показувати реальні прибутки?
— Проте ж ви можете офіційно вказати нижчу врожайність. Чи зможуть це проконтролювати?
— Я переконаний, що в багатьох успішних підприємств буде дуже низька врожайність (дехто вже давно збирає «малий» урожай). Так, ми можемо ховатися в тіні, офіційно показувати низьку врожайність. Однак просто волаємо: хочемо працювати чесно! Хочемо спокійно спати. Адже немає нічого кращого, коли ти виростив урожай, сплатив податки й нікому нічого не винен. Не слід забувати, що ми постійно допомагаємо селу та різним благодійним організаціям.
На мою думку, найкращі податки для аграрія — податок із гектара землі. Адже вони однакові для всіх: і чесний аграрій заплатив, і тіньовик. Сьогодні ж виходить так: одноосібник у звітах показує, що має п’ять гектарів землі, сіє, наприклад, сою (у нас цією культурою навіть городи засівають, адже вона є дуже технологічною для малих ділянок). Отож реалії такі: з п’яти гектарів одноосібник збирає 10 тонн сої, продає її по 8 тис. гривень за тонну. Таким чином отримує 80 тис. гривень з 5 га землі. Тому по закону він має прозвітувати, що отримав прибуток, і сплатити з нього 18%. Однак на практиці одноосібник чинить по-іншому: заходить в податкову й плачеться, мовляв, я такий бідний, отримав прибутку всього 10 тис. гривень. І спробуй доведи, що це не так.
Сьогодні вже не ми, а податкова інспекція є незахищеною та позбавленою можливості контролю. Коли ж буде податок на гектар землі, тоді жодної тіні, «фокус» із низькою врожайністю не пройде. Ще є господарства, які працюють виключно за «чорний нал»: показали мінімальну врожайність, здали продукцію за готівку. Багато хто готівкою платить за оренду паїв, без оформлення договору.
— До речі, чи простіше стало оформити договір оренди паїв?
— Ні, це так і є тяжкою бюрократичною процедурою. Наприклад, одному своєму пайовику я оформляв договір протягом трьох місяців. Спочатку ми звернулися до реєстраційної служби, яка видала перелік документів. Скажу, їх треба дуже багато. Наприклад, цей чоловік чотири рази їздив у райцентр, щоб оформити доручення на те, що він мені довіряє ходити по інстанціях. Також потрібно знімати копії статутів, витягів із кадастрів й таке інше. Щоб зробити оцінювання землі, треба їхати в обласний центр. Словом, непросто…
— Хабарів не вимагають?
— Ні, сьогодні все стало культурно. Платимо офіційно людині, наприклад, юристу, і він береться оформлювати документи. Скажу, за останніх два роки ми забули про візити чиновників, пожежників й інших. Правда, приїжджали з охорони праці. Проте вони не вимагали хабарів, а пропонували послуги — навчання з електрики, пожежної безпеки. Тому найбільшою бідою агросектора сьогодні вже є не хабарництво, а наявність тіньових схем.
— Своєю чергою, керівники агрохолдингів стверджують, що в тіні працює лише дрібний і середній агробізнес…
— В агрохолдингів є свої тіньові схеми. І незрозуміло, які гірші. Адже якщо дрібні фермери працюють в тіні, то їхні гроші все ж залишаються в Україні (вони ж їх тут витрачають). Аргохолдинги ж вивозять кошти з України в офшорні компанії. Саме тому холдинги часто офіційно навіть завищують свої врожаї, потім купують чужу продукцію, офіційно продають її як свою. На цьому отримують право на більше відшкодування ПДВ й кошти відправляють в офшори.
Словом, усе це — жахливі речі, які відбуваються в агросекторі. У жодної політичної сили я не зустрічав навіть намірів боротьби із цією тінню. Тому складається враження, що кожен політик тут має свій зиск.
Розмовляла Інна Бірюкова
журнал “The Ukrainian Farmer”, листопад 2016 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».