Горизонт діяльності
Створити успішний багатопрофільний і багатостадійний аграрний бізнес можливо — довів агрохолдинг «Галс Агро»
Агрохолдинг «Галс Агро» входить до 50 найбільших латифундистів України й вирізняється поглибленою диверсифікацією напрямів діяльності. Багатопрофільна компанія розвиває рослинництво на 40 тис. гектарів землі та є одним із лідерів у виробництві цукру, займається садівництвом і горіхівництвом, спеціалізується на вирощуванні індички, свинарстві та молочному скотарстві, збудувала шість біогазових станцій.
Попри досягнення, компанії властива скромна інформаційна поведінка — як віддзеркалення глибокого розуміння відповідальності за свою діяльність нині і впливу на розвиток галузі в майбутньому. Тому головний постулат компанії — створення продукції з доданою цінністю. Про фундаментальні переконання, на яких базується бізнес, політику надання державних дотацій, перспективні напрями розвитку й довгострокові плани — в інтерв’ю журналу The Ukrainian Farmer розповів генеральний директор «Галс Агро» Сергій Кравчук.
— Сергію Дмитровичу, компанія «Галс Агро» за понад 23 роки діяльності зазнала разом з аграрною галуззю різних трансформацій. Але що лишається незмінним, основоположним для агрохолдингу?
— Ми прийшли в аграрну галузь одними з перших, коли агрохолдинги тільки починали формуватися. Тому всі зміни в розвитку компанії були продиктовані ринком і тенденціями, які формувалися на ньому.
Із самого початку було ухвалено рішення працювати з довготерміновими стратегіями. Ми не ухвалювали проєктів, що існуватимуть рік-два, не гналися за фінансовою вигодою. Курс було взято на створення стабільного агровиробництва. Для нас важливі глобальні речі: зайнятість місцевого населення, створення переробних підприємств, багаторічні насадження. Як результат сьогодні «Галс Агро» — це багатостадійне виробництво, у якому поряд з аграрним максимально залучено й інші ланцюжки.
— На вашу думку, яким чином держава має сприяти розвитку агросектору?
— Допомога держави має полягати в створенні умов для успішного розвитку: будівництво доріг, розвиток інфраструктури, сприяння у введенні об’єктів в експлуатацію, забезпечення безпроблемного приєднання до систем електромережі та газопостачання.
Важливо, щоб держава допомагала розвивати нові напрями. Щоб у майбутньому компанії могли отримувати прибутки й сплачувати податки.
— Ви бачите позитивні зрушення бодай у якомусь напрямі?
— Зрушення відбуваються, однак до глобальних результатів ще далеко. Якщо ми говоримо про стратегічний розвиток, то мають бути розроблені відповідні рішення, програма державного сприяння і гарантія її виконання перед бізнесом. Потрібно, щоб підприємства працювали в рівних умовах і за однаковими правилами гри. Незалежно від їх розміру та обсягів виробництва.
— Тобто ви вважаєте, що умови мають бути однаковими для всіх учасників ринку?
— У країні створено різні умови для роботи агрохолдингів і малих фермерських господарств. У великих компаніях ведуть прозору звітність, офіційно сплачують податки. З малими фермерськими господарствами не все так однозначно. Несплата податків, неврахована продукція, продаж товарів за готівку. Різниця надходжень до ОТГ за використання гектара землі агрохолдингом і фермерським господарством суттєво відрізняється.
Агрохолдингам і фермерам потрібно працювати у єдиних правових відносинах. Завдання держави — забезпечити такі умови.
— Для підтримання агробізнесу розглядаються американська та європейська моделі. Але вони дуже різні. Що, на вашу думку, варто впровадити в Україні? — Дотуючи створення нового чи осередку чинного аграрного бізнесу й компенсуючи частину капіталовкладень, держава може розраховувати на надходження податків, які в рази більші за суму дотацій на старті.
Економіка дуже проста: якщо сьогодні за новостворене робоче місце в Європі підприємство отримає три тисячі євро, то вже за один рік поверне в державну казну вдвічі більше — шість тисяч євро (30% від 24 тис. євро зарплати). Якщо європейська держава за тваринницьку ферму компенсує 50% витрат — наприклад, в один мільйон євро, то протягом п’яти років ферма заплатить податків не менше як п’ять мільйонів євро.
Ухвалення рішення про надання дотацій має базуватися на прозорій звітності агропідприємства незалежно від розміру його земельного банку, а в державі має діяти система прозорого оподаткування. Надаючи такі дотації, держава стимулює розвиток того бізнесу, що здатен працювати ефективно й поповнювати державну казну.
Але дотаційними мають бути ті напрями бізнесу, що є стратегічними для країни. Наприклад, якщо в Сербії ухвалили рішення розвинути напрям виробництва фундука, то найближчі три-п’ять років держава має цільово дотувати насадження кущів горіха і розраховувати на кількаразове повернення дотацій у найближчі десять років.
Цільові програми дотації агробізнесу в Україні можуть стосуватися будь-якого сектору — вівчарства, ягідництва тощо й мати чіткі цілі. Наприклад, стратегічна програма на десять років може передбачати підвищення поголів’я овець у десять разів для забезпечення власного споживача, бо наразі ми купуємо ягнят за кордоном. Для реалізації програми потрібно виділити кошти й зацікавити агровиробників.
Щодо Америки, то це країна приватного капіталу, у якій немає державних дотацій. Бізнес може розглядати податкові канікули, дотації від профільних асоціацій. А держава забезпечує головні функції — інфраструктуру, захист і можливість виходити на міжнародні ринки. Один із прикладів — Америка зацікавлена у продажі своєї кукурудзи на експорт і сприяє в усьому задля досягнення мети.
— Молочне скотарство тривалий час переживає стагнацію. Що потрібно зробити, щоб вирватися із цієї ситуації?
— У молочній галузі знайдеться місце як великим молочнотоварним фермам, так і сімейним. Але умови для розвитку мають бути однаковими для всіх.
Головна проблема — відсутність програми розвитку молочної галузі. Нині відкриваються дуже сучасні молочні ферми, яких навіть у Європі немає, але вони працюють без гарантій від держави щодо підтримання галузі, без захисту внутрішнього виробника й, відповідно, непрогнозованих цін. Фактично — на свій страх і ризик.
— Цукрова галузь є досить ризиковою. Як вам вдається забезпечувати рентабельність вирощування буряків?
— Наші заводи пройшли модернізацію виробництва, вони в прекрасному технічному стані. Плануємо вирощувати цукровий буряк доти, доки переробляння не потребуватиме фантастичних витрат.
Щодо галузі цукрового буряку, то з нею відбулася логічна трансформація: якщо раніше ми виробляли цукор на весь Радянський Союз, то нині така кількість не потрібна. Кожна країна передусім має забезпечити внутрішнє споживання цукру — це основа продовольчої безпеки. Інакше вона потрапляє в залежність від іноземного постачання. Окрім того, треба зважати на світові тенденції щодо зменшення споживання цукру. На зміни ринку потрібно реагувати швидко.
— За якими принципами підбираєте нову техніку та технології?
— У техніку інвестуємо в рамках ухвалених компанією програм, а підходи господарювання однакові для всіх. Наприклад, якщо заміна запчастин у комбайнів потребує багато коштів, його позбуваються. Пошук нових напрямів розвитку — значно ефективніший. Наприклад, вирощування нових культур, які будуть у тренді через кілька років, чи вирощування забутих культур — як-от овес, споживання якого у світі зростає колосальними темпами. Перспективне й органічне рослинництво, бо попит на цю продукцію зростає у Євросоюзі. Тішить той факт, що в Україні з’являються невеликі фермерські виробництва з виготовлення крафтових сирних, хлібобулочних і м’ясних виробів. Дотримання цього тренду додає вартості продукції виробника і ваги України у світі. Об’єднання у кооперативи, як заведено це у країнах Європи, сприятиме налагодженню збуту.
— Ваша компанія шукає інші ніші крім чинних проєктів?
— Ми розвиваємо кілька ексклюзивних проєктів: вирощуємо фундук і сучасні сорти яблук, які експортуємо.
Агрохолдинг не має розпорошуватися на численні локальні проєкти — це справа фермерів. Ми обираємо потужніші, з дохідністю 200–300 млн на рік.
— Ви плануєте викупати землю під довгостроковими проєктами?
— Як керівник компанії я не бачу сенсу поспішати купувати землю — раціональніше інвестувати кошти у довгостроковий проєкт. Наприклад, закладання додаткових гектарів саду.
Наразі підприємству економічно доцільніше лишити землю в оренді, це й справедливо у ставленні до пайовиків, бо розмір орендної плати постійно збільшується. Мені прикро, що в селах орудують земельні спекулянти. Це біда, бо вони прагнуть тільки «відмити» незаконно зароблені гроші й продати землю. У цій схемі немає місця для господарювання, розвитку села.
Придбання сільськогосподарської землі з метою отримання прибутків має відбуватися цивілізовано. Для цього створено Land Club, де зацікавленому в придбанні землі інвестору можуть підібрати ділянку в будь-якому регіоні України. Договір укладається на оренду, а з 2024 року інвестор набуває права запропонувати орендодавцю викупити землю.
— Чого прагнете досягти завдяки членству в різних аграрних об’єднаннях?
— Наша компанія розвиває багато напрямів, тож є членом різних спеціалізованих асоціацій. Окрім того, я входжу до президії УКАБ, який обстоює інтереси всіх агрокомпаній.
Всюди ми тримаємося активної позиції щодо розвитку кожного сектору чи галузі загалом. Наприклад, лобіюємо ухвалення закону щодо виробництва біометану, обстоюємо інтереси щодо виплати за «зелені» кіловати, просуваємо багаторічну програму держпідтримки розвитку горіхової галузі. На рівні УКАБ беремо активну участь у створенні цивілізованого земельного ринку, податкового законодавства, обстоюємо інтереси аграріїв щодо перевезення зерна.
Загальний тренд нашої роботи полягає в тому, щоб розвивати надбудови й отримувати дохід із продукції з доданою вартістю.
— Поділіться, будь ласка, планами компанії на п’ять і 10 років.
— Горизонт нашого планування — 20 років. Я бажаю компаніям, щоб вони також передивилися свої горизонти планування. Важливо думати не лише про заміну комбайна через кілька років, а й про створення переробного підприємства і вибудовування свого агровиробництва таким чином, щоб вони працювали ще десятки років.