Гармонія розвитку

Розвиток м’ясного напряму ВРХ є важливим в агровиробництві країни.  

М’ясний напрям ВРХ в Україні сьогодні поступово набуває розвитку. Наразі агровиробники роблять ставку не лише на прирости, а й на якість продукції, мріючи, щоб смачне м’ясо куштували не лише за кордоном, а й усередині країни.

На переконання директора СТОВ «Ратнівський аграрій» Валентина Бебеса, де сформовано племінне стадо ВРХ загальною кількістю 2255 голів, на бідних землях у симбіозі з рослинництвом м’ясне тваринництво може давати певний прибуток. Проте українським агровиробникам дуже важливо набувати нових знань, які допоможуть досягати найкращих результатів. 

— Пане Валентине, чому Ви обрали м’ясний напрям ВРХ? 

— На період заснування 2011 року СТОВ «Ратнівський аграрій» у районі функціонувало 24 сільгосппідприємства. Однак на сьогодні лишилось усього сім, і ті на межі виживання. Тож завдяки вдалому поєднанню рослинництва й тваринництва, а також бездоганній команді ми є найбільшим підприємством району. 

Наше підприємство розташовано на Поліссі: тут бідні ґрунти й болотиста місцевість. Тож у нас сам Бог велів провадити тваринництво. Обрали для себе м’ясний напрям, бо таких тварин значно простіше утримувати. 

Засновник ухвалив рішення щодо якісної європейської селекції худоби. І фактично станом на тепер наші основні породи — шотландська абердин (ангус і французькі шароле) й лімузин. Також тримаємо ВРХ волинської м’ясної та польської м’ясної порід. Вони добре пристосувались на наших територіях, дуже гарно себе показують по середньодобових приростах і мають добрий вихід смачного дієтичного м’яса. 

— Ви практикуєте штучне і природне запліднення? 

— Так, застосовуємо цих два методи. Ми завезли худобу прекрасної селекції з-за кордону. Наразі по цих п’яти породах маємо статус племрепродуктора. Працюємо з каталогами найкращих європейських биків — репродукторів, дуже прискіпливо ставимось до питання розведення. 

Наразі вже маємо і власних бичків-плідників «штучників», які теж працюють у стаді. Худоба перебуває на випасі з кінця квітня-травня до жовтня-листопада. У цей період у стаді протягом 20 днів перебуває тільки один бичок, потім його міняють на іншого. Таким чином, ми легко встановлюємо батька майбутнього телятка, де легко відстежується його родовід. Постійно працюємо над виведенням бичків-штучників європейської селекції, найкращих з яких лишаємо для себе, щоб не було спорідненого розведення. 

— Які генетичні компанії Вам допомагають? 

— З постачання спермопродукції працюємо з ДП «Волинське обласне сільськогосподарське виробниче підприємство по племінній справі у тваринництві» та ТзОВ «Українська генетична компанія». У кінці 2024 року до нас на ферму приїздив француз із ТзОВ «Муто генетік», який започаткував свою справу в Україні щодо постачання спермопродукції. Він був приємно вражений якістю нашого стада, умовами утримання й раціонами відгодівлі. Надав нам певні рекомендації щодо покращення структури нашої худоби. Ми замовили в нього пробну партію спермопродукції. Тож восени очікуємо на потомство. Тоді на очно побачимо, чи якісна продукція, я ку ми придбали. 

— Яка чисельність плем’ядра? 

— На сьогодні маточне стадо становить близько 1000 голів. Загальне стадо — до 2,5 тис. голів. 

— За Вашими спостереженнями, яка порода найкраще себе зарекомендувала? 

— Вони всі пристосовані до наших умов і дуже добре почуваються. Проте, звісно, є різниця у якісних показниках м’яса: якесь світліше за кольором, а якесь, навпаки, темніше. Аналогічна історія і з жирністю продукції. Кожна порода має свою родзинку. 

Найкращий приріст дає шароле. М’ясо абердина більше схильне до мармуровості. 

Лімузини — це дуже дбайливі мами, високорослі тварини з добре вираженою м’язовою мускулатурою, великою відтворювальною здатністю, дають хороші середньодобові прирости й вихід м’яса на забої. Ця порода агресивніша, але середньодобовий приріст майже на рівні із шароле. Тож якщо корова ходить зі своїм телятком, у стайню просто так не зайдеш. Коли малечу потрібно забрати від мами, щоб ідентифікувати або провести якісь інші маніпуляції (обробки), доводиться застосовувати спецтехніку. А потім, коли телятко повертають, мама заспокоюється. 

— Чи відрізняються умови утримання залежно від породи корів? 

— Ні, їх утримують фактично в однакових умовах. Наше господарство сформовано на базі майнового комплексу колишніх сільськогосподарських виробничих кооперативів. Тож наявні приміщення, які були занедбаними, ми реконструювали, зробили там кормові столи, в стелі змонтували витяжку, виділили спеціальне місце для утримання маленьких телят, так звані ясла. Є в нас і криті навіси з металоконструкції, які огороджено бетонними плитами, щоб не було протягів. Це найоптимальніше рішення по вартості й умовах утримання такої худоби. 

— Коли відлучаєте телят? 

— Телятка у нас гарантовано ходять біля мамки до 6–7-місячного віку. Весь цей період вони харчуються маминим молоком і з травня по листопад перебувають із нею на випасі. На зимовий період худоба повертається в реконструйовані корівники. Утримання в нас безприв’язне, телятка перебувають в окремому відгородженому місці з можливістю вільного доступу до мамки для підгодівлі молоком. Там вони живуть, відпочивають, харчуються окремим раціоном із посиленим умістом білкової групи, спеціально розведена схема годівлі телят до 7-місячного віку. В раціон входить сіно найкращої я кості, екструдовані палички тощо. Корми готуємо з власної сировини й на власному обладнанні. 

Після відлучення у віці 6–7 місяців й за ваги тварин 200–230 кг групуємо їх по групах: окремо телички й бички. Коли тварини досягають ваги 350 кг, бичків відправляємо на активну відгодівлю. Телички за ваги 350 кг також отримують окремий раціон, адже йдуть на племпродаж: там зовсім інша економіка. Якщо ж їх не продали на плем’я, за досягнення ваги 400+ кг їх переводять на активну відгодівлю, як і бичків. 

Щороку найкращих тварин відбираємо для себе на поповнення маточного стада. 

— Ураховуючи те, що маєте власну рослинницьку базу, який тип годівлі переважає? 

— Застосовуємо різні типи годівлі залежно від вікової групи. Ми маємо земельний банк понад 11 тис. гектарів. Щороку засіваємо 8,5–9,0 тис. гектарів озимими й ярими культурами. Щоправда, урожайність зернових у нашому регіоні не дуже велика, бо переважають бідні на гумус ґрунти. Тому тваринництво у наших умовах є необхідним напрямом діяльності. Завдяки рослинництву отримуємо якісну кормову базу: зернову групу для виробництва комбікорму, солому, сіно, силос, сінаж, плющену кукурудзу тощо. У нас переважає комбінований тип годівлі. 

Для нашого поголів’я максимальна кількість одночасного утримання становить до 2,5 тис. голів, ми заготовляємо близько 1,2 тис. тонн сіна, до 3,5 тис. тонн соломи, близько 10–11 тис. тонн сінажу й силосу, а також близько 2–2,5 тис. тонн зернової групи. Силос і сінаж заготовляємо з розрахунку 1,5-річної потреби, бо погодні умови дуже впливають на врожайність зеленої маси. Раціони доповнюємо соєвою макухою та мікроелементами. 

— Годуєте тварин досхочу чи по годинах? 

— Ми годуємо худобу двічі на день. Тож кормів їм вистачає. 

Активно застосовуємо плющену кукурудзу, цього року хочемо спробувати замінити її на кукурудзяну пасту, яка має добрі відгуки й засвоюється на 100%. 

Плющена кукурудза, як і паста, зберігається в поліетиленових рукавах. Через місяць після заготівлі її можна додавати в раціони. Плющена кукурудза має приємний запах, тому тварини її залюбки споживають. Для виготовлення плющеної кукурудзи й пасти використовується кукурудза вологістю 30–36%. Концентровані корми й екструдовані палички використовують для тварин на дорощуванні та відгодівлі — важливе значення для нас має середньодобовий приріст. Для маточного поголів’я раціон формується тільки з урахуванням потреби її в енергії, сухої речовини, білка, мікроелементах і вітамінах, адже функція корови — народити здорове життєздатне телятко. Хоча є випадки, коли одна корова народжувала двійню й навіть трійню телят. Назвали їх Рита, Зіта й Гіта. Але трійня — це, швидше, виняток, ніж правило. 

— Ви постійно експериментуєте з покращенням раціонів? 

— Так, наше завдання — здорова тварина й хороший середньодобовий приріст. І поки що нам це вдається. 

У середньому від народження середньодобовий приріст становить від 1,5 кг. На фінальному етапі відгодівлі він сягає понад 2 кг, окремі тварини показують результат і до 3 кг. 

— Чи є певні особливості утримання м’ясних ВРХ? 

— Порівнюючи з молочним напрямом, утримання м’ясної худоби дещо простіше. Щоб почати молочний бізнес, потрібен значний ресурс на генетику,  доїльні зали, облаштування корівників, забезпечення якісними кормами тощо. М’ясникам же фактично потрібно придбати якісний генетичний матеріал і навчитись із ним працювати, гарний корм, а також потрібні вода, сіль і навіс для утримання. 

— Як оцінюєте статус здоров’я вашого поголів’я? 

— Нині здоров’я тварин — на високому рівні. Це забезпечується регулярними профілактичними дослідженнями в державних ветеринарних лабораторіях, постійно проводимо планові вакцинації тварин, розроблено спеціально підібрані схеми вакцинації для наших тварин. Обов’язково проводимо моніторингові дослідження, тісно співпрацюємо з Київським НДІ НААН, Поліським національним університетом (м. Житомир), підтримуємо тісний зв’язок із науковцями, практиками, теоретиками. Хвороби, звісно, є, але вони не мають загрози або мають так звану незаразну етіологію. Постійна дезінфекція, дератизація, добра годівля, якісні корми, комфортні й чисті умови утримання худоби, дбайливе ставлення — це і є запорука здоров’я тварин. 

— Цього року ящур став проблемою для багатьох тваринницьких комплексів у Європі. Як убезпечуєте поголів’я від проникнення цієї хвороби? 

— Ящур — це гостра і, найголовніше — високозаразна хвороба парнокопитних жуйних тварин. З метою профілактики й надання рекомендацій до нас приїжджали спеціалісти Держпродспоживслужби. Зокрема, вони звернули нашу увагу щодо необхідності обмежити доступ техніки на територію ферми під час відвантаження худоби. Ми дотримались їх рекомендацій. Раніше ми всю техніку дезінфікували перед в’їздом, тепер зробили окремий вихід для тварин під завантаження в автотранспорт, тому сторонні автівки взагалі не потрапляють на територію комплексу. Вважається, що мухи можуть бути переносниками різного роду захворювань. Тож ми придбали для знищення комах спеціальні лампи. Ну й дезінфекцію ніхто не скасовував. 

На сьогодні з’явилася проблема у вигляді популяції лис зі сказом у нашому регіоні. У цьому напрямі ми дуже плідно спрацювали з Держпродспоживслужбою: розкидали спеціальні препарати, надані цією установою, обробляли пасовища тощо. Тож наразі у нас, на щастя, не було жодного випадку захворювання. 

— Улітку стає дедалі спекотніше. Які заходи проводите задля уникнення теплового стресу? 

— У нас на фермі влітку лишаються тільки тварини на відгодівлі, які фактично перебувають у відкритих навісах. Тож у таких умовах тваринам легше переживати спеку. Територія пасовищ у нас також підліснена, відповідно, коли худобі спекотно, вони ховаються в затінок під деревами. А з мухами й комарами боремось так: працівники поставили саморобні стаціонарні споруди, обмотані спеціальною ковровою тканиною, обробленою інсектицидними репелентами. Худоба сама підходить туди й, чухаючись об опори та матеріал, вкриває своє тіло інсектицидним репелентом, що відлякує комах. Тварини дуже розумні, тож швидко привчаються. 

— Пасовища орендуєте? 

— Так. Частково орендуємо в людей, частково — в ОТГ. У нас близько 700 гектарів пасовищ, усі вони мають водопостачання, огороджені електропастухами. Працює охорона, яка фактично 24/7 об’їжджає територію й стежить за стадом. Раніше з пасовищами була складніша ситуація, тому що доводилось підшуковувати ділянки, щоб наше стадо не контактувало з худобою громадян.

Наразі ж корів у населення майже немає: тільки одиниці тримають худобу, не хочуть нею опікуватися. І хоч держава стимулює цей напрям і надає дотації, але люди масово збувають ВРХ. Тож не виняток, що скоро корів доведеться заносити до Червоної книги України. 

— Чи довелось під час війни змінювати напрями реалізації або певні підходи щодо бізнес-діяльності? 

— До 2022 року племінних тварин у нас активно купляли в Україні, адже держава компенсувала покупцю до 80% вартості за придбану племінну тварину, а також купляли в Середню Азію. Практично відгодівлі у нас не було. З початком війни ці дотації припинено, і це зрозуміло, бо Держава не має коштів на цей напрям. Тож у нас виникло питання: що робити з відгодівлею молодняку ВРХ. Відтоді ми серйозніше поставилися до цієї справи, експериментуючи з раціонами, щоб мати добрі середньодобові прирости. І на сьогодні маємо гарний результат. 

Війна триває вже четвертий рік. А наша нація дуже сильна й здібна. Тому на теперішній час усе більше агропідприємств, які провадили тільки рослинництво, поступово замислюються й про тваринництво, зокрема на Дніпропетровщині. Адже дедалі більше дається взнаки проблема з вологою. Тож там, де не дозріває (горить) кукурудза, вона стає прекрасною кормовою базою для худоби. 

Крім того, уряд ухвалив постанову №950, якою відновлено дотацію на купівлю племінної худоби на рівні 80%, але не більше як 50 тис. гривень. Тому на сьогодні попит на племінну худобу відновився, у нас є замовлення телиць уже по червень 2026 року. Попит наразі значно перевищує пропозицію, бо ВРХ м’ясних поряд в Україні дуже мало. Тому цей напрям потрібно розвивати. 

Ми завжди ділимось із нашими партнерами своїм досвідом, пропагуємо розведення м’ясної породи ВРХ. Крім того, на мою думку, в Україні потрібно постійно розширювати базу знань усім. Тому вкрай потрібно проводити різного роду форуми з м’ясного скотарства, де учасники зможуть ділитись практичним досвідом, пропагувати доцільність розведення ВРХ тощо. 

— В Україні виробники м’яса дедалі більше роблять ставку на якість м’яса, але чи доріс до цього кінцевий споживач? 

— Справді, наше м’ясо — недешеве, але воно якісне. На жаль, яловичина в торгівельних мережах — це здебільшого вибракувані корови молочного напряму, яким виповнилось 10 років, а може, і більше. Їх закупівельна ціна — 70–80 грн/кг. 

Ми також реалізуємо таку худобу на українському ринку. Все інше в Україні не купують, відправляють на експорт. На сьогодні ціна бичка 500+ кг становить 145–150 грн/кг із ПДВ. Торік його собівартість становила близько 100 грн/кг із ПДВ. Тому заробіток є тільки на експорті продукції, хоча він незначний, бо від народження до реалізації тварини минає до 18 місяців. А якщо ще урахувати інфляцію та курсові коливання, то це більше схоже на хобі. 

Незважаючи на те, що ми фактично є господарством повного циклу, маючи власний рослинний напрям, що дає певну незалежність від ринку зернової продукції, собівартість м’яса з року в рік усе одно підвищується. Адже витратні матеріали не дешевшають. 

Тому дешевою ця продукція для України, на жаль, не буде. Водночас у нас у країні відсутня культура споживання яловичини, переважає свинина й курка. Дуже хочеться, щоб люди в Україні купували наше якісне м’ясо, а не ту вибраковку, яку їм наразі пропонують. Хоча варто зазначити, що в людей вже з’являється цікавість до мармуровості м’яса. Це дуже дорогий продукт, проте є споживачі, які готові за нього платити. 

До нас приїжджали представники підприємства зі Львівщини з пропозицією щодо спільного проєкту із залученням польської сторони. Планувалося, що львів’яни закуповуватимуть телят польської генетики й передаватимуть нам на відгодівлю. Далі, коли тварини досягають певної кондиції, ми їх передаємо на забій, адже львівське підприємство спеціалізується на м’ясній продукції вищої категорії ВРХ, свиней, птиці тощо, яку реалізують в Україні. 

Проте, коли ми обрахували економіку цього проєкту, виходило, що на ньому заробить тільки польська сторона. Тож довелось відмовитись від такого партнерства. 

— Ви реалізуєте телят тільки живою вагою? 

— Так. І фактично зараз уся наша худоба йде на Ліван. Українська компанія закуповує телят у нас, везе в порти й вантажить у судна. За кордон худоба потрапляє живою вагою. 

— Розкажіть про ваш комбікормовий завод. 

— Його, швидше, можна назвати мінізаводом. Він складається з дробарки й двох кормозмішувачів загальною потужністю п’ять тонн на годину. Наразі цих потужностей вистачає для задоволення наших потреб. 

— Щоб замкнути цей цикл, чи обраховували доцільність розвитку власної переробки? 

— Ми над цим думаємо. Наразі болгари нам запропонували спільний проєкт, щоб виготовляти в Україні продукт, який потрібно буде тільки розігріти в мікрохвильовці. 

Також плануємо відкрити власний невеличкий магазинчик, щоб реалізувати нашу продукцію. Щоправда, реалізація у нас невелика, всього 600– 800 голів на рік, це орієнтовно 400 тонн живої ваги. Це не така велика кількість для задоволення потреб України, максимум — нашого Ковельського району Волинської області. 

— Усе ж таки м’ясний напрям може бути прибутковим і чи прибутковий він для вас? 

— Для нас він точно не є збитковим. Адже м’ясний напрям розглядається в комплексі. Бо корова — це не тільки м’ясо. Нинішнього року ми придбали обладнання українського виробництва й запустили компостування гною. На виході отримуємо компост — якісне органічне добриво, що повертається в ґрунт і покращує його родючість. У нас на Поліссі — суглинки, торф’яники або піски. Тож якщо ми нічого не вкладатимемо у неї, лишимось без урожаїв. Зі свого боку рослинництво дає кормову базу, й навіть відходи стають у пригоді для тваринницького напряму. 

З тваринництва на сьогодні ми отримуємо орієнтовно прибуток до 30 грн/кг, проте це рентабельність двох років, бо тварина продається у віці до 18 місяців. Також щось дає рослинництво. Ураховуючи, що ми маємо можливість зберігати до 30 тис. тонн збіжжя, можемо чекати на кращу ціну, а не продавати врожай одразу з поля. А щоб закрити нагальні потреби, нас рятує худоба. Тож усе працює в ланцюгу, тому наша діяльність точно не збиткова. У загальному прибутку частка тваринництва становить 5–7%, усе інше дає рослинництво. 

Підсумовуючи, можу твердо сказати: тваринництво треба розвивати в Україні. Особливо на тих територіях, де землі бідні. На сьогодні нашими партнерами є українські підприємства з Бучі, Дніпра, Сум, Рівненської, Житомирської, Львівської, Івано-Франківської областей. І це гріє душу. Особливо, коли до нас звертаються ще й ще. До 2022 року наше підприємство брало участь у виставках, де наші бички-плідники щорічно посідали 1-ше місце в Україні. Перевіряли нашу якість і наші партнери. Так, представники підприємства з польськими інвестиціями з Львівщини вирішили дослідити родовід куплених у нас телиць через проведення тесту ДНК батька (відібрали біоматеріал бичка-плідника). Після цього вже тричі купляли в нас телят. Тому в нас племінна справа на високому рівні, і СТОВ «Ратнівський аграрій», на мою думку, є одним із найкращих підприємств України у цій галузі. Ми відповідаємо за якість.