Головне:
Інтерв'ю

За 22 роки фермерське господарство «Бойко» жодного разу не спрацювало в збиток.

Дмитро Бойко
керівник ФГ «Бойко»
Поділитись:

 

У фермерському господарстві «Бойко» на 500 га вирощують традиційні сою та пшеницю, але оперують технікою, потужності якої втричі перевищують потреби. Пшениця ФГ «Бойко» цього сезону ледь не сягнула першого класу, а її рентабельність становила неймовірні 400%. В основі успіху лежать знання та працьовитість. На, здавалося б, загальні питання керівник господарства Дмитро Бойко дає конкретні відповіді, які, проте, сповнені глибини та паралелей.

  

– Дмитре Олексійовичу, чому одні фермери банкрутують, а інші досягають успіху?

– Коли ми лише починали, то перше, що збудували, — це тік, хоча самі жили у вагончику. Таким чином, ми зберегли багато грошей, які б віддали елеваторам. Другий момент: ми цього року виростили пшеницю, сорт Овідій, із середньою врожайністю 71 ц/га зерна. Лише однієї сотої відсотка по білку зерну не вистачило, щоб досягнути першого класу. Проте ж перед тим мій син Ярослав, можна сказати, у полі жив. Тільки десь побачить захворювання чи шкідника — одразу купує препарат і проводить обробку. По-третє, ми постійно вчимося продавати. Окрім моніторингу цін на внутрішньому ринку знаємо, як складається кон’юнктура в Бразилії чи США та робимо висновки. Четвертий фактор — знання. Кожну справу я починаю з візиту до науковців. Свого часу бралися за вирощування гусенят з яєць. Я — інженер-будівельник, нічого не знав про гусей. Та дві коробки цукерок чинять дива: дівчата з профільних установ розкривали всі секрети особливостей інкубування гусячих яєць. Наші, українські науковці, — це прекрасні люди та чудові фахівці.

 

– Напевне, це за їх порадами у вас запроваджено систему обробітку ґрунту без обороту пласта?

– Так, академік Шикула, уже покійний, дав нам рекомендації, як себе поводити з нашими полями. Наш кіровоградський ґрунт — важкий, його потрібно розпушувати, але не орати. У нас поле 12 років не бачило плуга — і за весь час господарювання ми не мали жодного збиткового сезону. Пожнивні рештки на полі зберігають вологу. Навіть якщо на потреби господарства потрібна солома, я її купую, але з поля не беру.

Минулого року ми вирішили взяти курс на інтенсифікацію, бо на поточному рівні вже досягнули певної «стелі». Маємо достатньо потужностей: трактор на 300 к. с., зернозбиральний комбайн на 260 к. с., посівну та ґрунтообробну техніку, зокрема для внесення рідких добрив у ґрунт. Потужностей цілком вистачить, щоб обробити 1,5 тис. га. Здавалося б, навіщо нам, порівняно невеликому господарству, стільки техніки? Щоб робити все швидко. Це вкрай важливо. Ще б потрібен самохідний обприскувач, він коштує дорого, але себе виправдовує. Спіймати момент унесення препаратів — це дуже важливо.

Цього сезону вперше за 10 років провели глибоке розпушення на 30 см, маємо намір робити це й далі. На наступний рік сіятимемо кукурудзу, щоправда, не більше ніж 100 га. Ця культура приваблює не лише можливістю добре заробити. Кукурудза — чудовий попередник для сої. Єдиний, можливо, недолік — після кукурудзи потрібно орати, а інакше таку масу пожнивних решток ефективно не переробити.

 

 

 

– Чи виправдовує себе інтенсифікація землеробства? Наприклад, у країнах Північної Америки є рух за оптимізацію прибутку, що передбачає зменшення витрат, зниження врожайності, але при цьому чистий прибуток зростає.

 

– У нас все виправдано. Навіть така очевидна річ, як витрата палива. Під ріпак ми двічі робили глибоке дискування, на що витратили разом 24–26 л/га соляри. Зорати достатньо раз, витрата пального буде 20 л/га. В обох випадках поле потрібно волочити й коткувати кільчастими котками, оскільки чимала кількість великих грудок збільшує площу поля вдвічі, а, отже, удвічі збільшується й випаровуваність.

Інтенсифікація, за великим рахунком, це — вирощування хороших сортів за продуманою агротехнологією. Я думаю, усім цікаво працювати з насінням із високим потенціалом урожайності. Проте слід зробити все, щоб якомога повніше цей потенціал розкрити. Азоту потрібно дати не в економ-режимі, а скільки потрібно, має бути нормальний захист. Інтенсивна технологія збільшує витрати максимум на 30%, а врожай — зростає вдвічі. Упроваджувати інтенсивну технологію вчимося у «Миронівського хлібопродукту», там так працюють уже давно. МХП — це одна з небагатьох великих структур, яка викликає повагу. Там — скрізь порядок і працюють хороші спеціалісти.

 

– Вас не турбує зростання залежності від постачальників насіння, добрив?

– По ріпаку, сої, пшениці ми до цього часу застосовуємо своє насіння. Його слід ретельно відбирати. Для цього я зробив власну насіннєву машину, яка навіть у насіннєвому матеріалі, що вироблене на заводі, знаходить 10% відходів.

Із другого боку, виникає залежність по кукурудзі, добрий урожай можуть дати лише гібриди. По міндобривах — я вже починаю переживати, чи будуть вони восени. Телефонували із Черкас, казали, на складах лишилося 3 тис. тонн КАС…

В інтенсивній технології мене більше непокоять технологічні речі. Наприклад, як ефективно загорнути пожнивні рештки? Адже на полі після 70 ц/га пшениці лишається 7 тонн соломи. Думаю, що немає більш ефективного способу, ніж механічний обробіток і ворушіння. Випробовував деструктори стерні, але не помітив різниці в стані оброблених і необроблених рослинних решток. Бактеріям потрібна волога — по сухій погоді вони не працюватимуть.

Потужний ефект дають рідкі мінеральні добрива. Рівномірність унесення добрив обприскувачем становить близько 98%, розкидачем — максимум 70%. Ще краще вносити добрива культиватором прямо в землю. Минулого сезону мали перший досвід унесення КАС по мерзлоталому ґрунту з нормою 140 л/га. Через 2–2,5 тижні після відновлення вегетації озимої пшениці робили ще одне підживлення 100%-м розчином КАС із нормою 100–110 л/га. Було страшно, що спалимо… Однак відійшла.

 

– Як ви ставитеся до ГМ-культур?

– Технології — це добре. Цього року ми посіяли 175 га трансгенної сої. Восени ціна на таку сою не відрізняється від зерна традиційних сортів, а вирощувати її суттєво легше. Як виявилося, цього сезону ГМ-соя нас, фактично, врятувала. Дощі не дали вчасно здійснити хімічне прополювання, сьогодні 80 га сої традиційних сортів стоїть у лободі. Трансгенна соя дозволила внести гербіцид суцільної дії і стоїть сьогодні чистенька. А ми знатимемо, що перед посівом слід внести ґрунтовий гербіцид, який притримає розвиток бур’янів.

 

– Ви, напевне, чули про проблеми країн, де ГМ-культури культивуються давно. Наприклад, з’являються бур’яни, що стійкі до гліфосату.

– Однак гліфосат був винайдений у 70-х роках. Науці слід шукати нові способи захисту, зокрема й від стійких бур’янів. Сьогодні світ виробляє набагато більше продукції, ніж століття тому, що є результатом упровадження нових технологій. Інакше, що б ми їли?

До речі, чи чули ви про теорію червивого яблука? Згідно з нею живі тварини вибирають для заселення екологічно більш безпечні рослини. Одного року в нас на сої завелися шкідники: совка, акацієва огнівка й інші. Парадоксально, але тварини ігнорували традиційну сою, і навпаки, селилися переважно на генетично модифікованій. Щоб боротися зі шкідниками, за зиму мій зять зробив 25 шпаківень.

Ми хочемо перейти на пізні сорти й сіяти сою широкорядним способом, на 70 см. Тоді всі ярі культури зможемо сіяти однією сівалкою. Окрім того, широкорядні посіви зручні для культивації, цього року така операція була необхідна, адже після сильних дощів утворювалася кірка, рослини відчували кисневе голодування. Щоправда недолік пізніх сортів полягає в тому, що їх активний розвиток припадає якраз на липневу спеку, що може знизити врожайність. Нині культивуємо й ранню сою, зокрема, це радянський сорт Білосніжка, який може бути страховим, бо дає врожай, навіть якщо посіяти у червні, гарантовано 20 ц/га й іноді 30 ц/га, і цей сорт дуже добре витримує посуху.

 

– Як нині складається цінова кон’юнктура на сою й інші зернові культури?

– Цього року ціни на сою, здається, не буде. Нині, у переддень сезону, за тонну пропонують 4–4,5 тис. гривень, причому соя не дуже й затребувана. У минулі роки сезон починали із 6 тис. гривень, мене покупці знаходили самі.

На пшеницю цього року непогана ціна, була 2250 грн/т, через тиждень виросла на 100 грн. Раніше пшениця нікому не була потрібна, а про висококласну пшеницю і мова не йшла. Проте кілька років тому ситуація змінилася докорінно. Нещодавно двічі телефонували з «Тальнемлин», шукали якісне зерно. Минулого року, коли ми мали таку саму за якістю пшеницю, до нас приїжджали аж із Херсонської області, за 400 км, купили 150 тонн. Казали, що за 18 років уперше бачили пшеницю такої якості.

Рентабельність нашої пшениці становить 400%. Це при тому, що деякі науковці переконували мене її не сіяти, бо рентабельність начебто не може перевищувати 40%.

Досягнуті результати є прямим наслідком нормального ведення господарства, чого не мають переважна більшість великих структур. Поля компаній, які сконцентрували по 2 тис. га, у жахливому стані. Нам потрібно будувати таку політику, як у Канаді, де середній розмір ферми становить 500 га, але для цього має проводитися державна політика. Інакше дійдемо до аргентинського варіанту, коли на нашій землі хазяйнуватимуть французи та німці, а наші хлопці, які від діда-прадіда були землеробами, їм прислуговуватимуть.

 

– Чи є у вас бажання дібрати ще землі?

– Є, але не більше 200 га. Мені потрібно встигати об’їжджати кожне поле особисто. Максимальний розмір фермерського господарства не має перевищувати 700–1000 га, оптимальний на одну сім’ю — 200–300 га. Тоді поле використовується нормально. За прикладом далеко ходити не треба: великі компанії, які обробляють по 2000 га, збирали суттєво нижчий за кількістю та якістю врожай пшениці. Це і є ще не розкритий потенціал України. Земля обробляється неефективно. Замість одного великого господарства могло б бути чотири фермери, а з ними — працівники, діти.

 

– Чи вважаєте ви, що ринок землі сільськогосподарського призначення треба відкривати?

– Землю не можна продавати. Я не знаю, звідки взялася думка, що приватна власність призведе до підвищення якості земель. Чому ж тоді в мене, коли я орендую землю, уміст гумус підвищується, що підтверджують аналізи ґрунту, які ми з власної ініціативи робимо кожні два роки? Я плачу людям 10% орендної плати, вони це бачать і розмірковують, чи не піти від одноосібників.

 

– Якої ви думки про ще одне нововведення — Закону про сівозміни?

– Це — величезна дурниця, але від нас вимагають дотримання сівозмін. Який може бути проект, якщо трапилася посуха й доводиться пересівати частину площ, як це було цього року? Ідея цих проектів зводиться до непогіршення стану ґрунтів, що, до речі, і так зафіксовано в договорі на оренду землі. Беріть проби з моїх полів, оцінюйте якість ґрунту й тоді судіть, завдвю я шкоди землі чи ні. Що я сію — це виключно моя справа.

 

– Ви вирощуєте невеликий асортимент культур. Не думали над розширенням видів діяльності?

– Ми постійно працюємо ще над чимось окрім землеробства. Розвивати господарство краще не збільшенням земельної площі, а іншими напрямами. Наприклад, всерйоз міркуємо над установленням міні-млина з тим, щоб вийти на роздрібну торгівлю борошном у райцентрах, там ми вже викупили кілька кіосків. Думаємо над тим, щоб робити пелети. Деякі лісосмуги позалазили в поля на 15–20 м, дороги заростають кленком. Сировини вистачить років на 10. Можна садити й штучно, але не вербу, а саме кленок — ця рослина добре адаптована під місцевість і швидко росте. У Черкасах, Кіровограді, Вінниці виробляють непогані лінії для виробництва пелет, брикетів. Думаю, ми цим займемось, причому якомога швидше. Знайти б вільних 1,5 млн гривень. Вироблятимемо саме пелети, бо, по-перше, вони технологічні й зручні у використанні, по-друге, їх менше крастимуть, ніж брикети. Пелети можуть бути достойною конкуренцією дровам, вологість гранул становить 8%, дрова ж треба сушити 3 роки, щоб знизити їх вологість до 12%. А це втрата КПД. Думаю, їх купуватимуть і котельні, що в райцентрах. Кожна з них у сезон спалює газу на 2,5 млн грн. Я знаю, бо працював керівником тепломережі. За моїми розрахунками, за вартості газу 300 USD/тис. кубометрів, якщо обладнати ці котельні теплогенераторами на пелетах, інвестиції окупляться повністю за один сезон.

 

– Чи не збираєтеся розширятися в садово-ягідному напрямі, який нині набуває популярності, чи якихось інших?

– Це теж цікаво, у нас є 5 га фундука, закладеного два роки тому, однак поки що не розвиненого на повну. Потрібне крапельне зрошення. Воду братимемо із ставка — там вона м’якша, ніж із свердловини, де вона більш засолена. Дуже цікавий напрям — кози. Хоча б десятків два-три. Робили б козячу бринзу на продаж. Чудова річ! Моя донька готує таку бринзу, що італійським сирам далеко до неї. Ще один напрям — раки. У Катеринополі на ринку 1 кг живих раків 100–110 грн. Туреччина посідає перше місце у світі з виробництва раків, там — цілі ракові ставки. Я читав літературу з їх розведення, цього року завіз першу машину каменів в ставок…

 

 

 

Інтерв’ю було надруковано у газеті АгроМаркет. Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті АгроМаркет та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».

Поділитись: