Головне:
Інтерв'ю

Вінницький фермер Олексій Дон з успіхом запроваджує на своєму полі «нову систему землеробства агронома Івана Овсінського», яку той розробив понад 100 років тому

Олексій Дон
фермер із Вінниччини
Поділитись:

Який обробіток ґрунту є найприйнятнішим — оранка чи поверхневий?

Суперечки навколо цього питання, особливо з упровадженням нових технологій, розгортаються з новою силою. А розпочалися дебати на цю тему ще 100 років тому. Першим, хто в Російській імперії заговорив про шкідливість полицевого обробітку, був агроном-українець Іван Овсінський. На його світогляд вплинув досвід китайських землеробів, який він перейняв, працюючи на Далекому Сході, і згодом удосконалював його в Бессарабії та на Поділлі. Свої погляди та практичні навички вчений виклав у книзі «Нова система землеробства» (1909 р.). «Уже понад 10 років під час обробки землі я керуюсь принципом, що верхній шар ґрунту слід залишати на поверхні для того, щоб він збагатився перегноєм. Це має велике значення, оскільки дає можливість повітрю постійно проникати в ґрунт, унаслідок чого в ньому посилюються фізичні й хімічні процеси, що сприятливо впливають на розвиток рослинності», — писав агроном.

Інша важлива складова методу Овсінського — система самостійності рослин. Вона передбачає створення таких умов для розвитку культур, коли вони змушені боротися за своє існування — тільки так вони виростають сильними. «По-перше, треба, щоб рослини росли густо, оскільки це змушує їх боротися за існування, по-друге, потрібно, щоб кожна рослина мала навколо себе доволі життєвого простору, який давав би їй світло та поживу. На щастя, сучасна техніка дає можливість задовольнити таку вимогу», — зазначав 100 років тому агроном.

Цікавою видається й інша теза вченого: вносити добрива для росту рослин непотрібно, адже в достатній кількості вони містяться в ґрунті й атмосфері, зокрема в росі й тумані, зокрема й такі потрібні, як азот, фосфор, калій. Треба лише зберегти ці елементи у верхньому шарі ґрунту — зробити це можливо, знову ж таки, застосовуючи виключно поверхневий його обробіток.

Звісно, у невеликому журнальному матеріалі неможливо переповісти всі нюанси системи Овсінського. Завважимо лише, що завдяки їй автор отримував стабільні врожаї зернових — «по 270–330 й більше пудів із десятини в дощове чи посушливе літо», які іноді вдвічі перевищували врожаї сусідів. Його збіжжя визрівало швидше, менше страждало від хвороб і примх природи. На довершення витрати на обробіток ґрунту та культур часто були вдвічі меншими.

У наші дні в системи Овсінського є чимало послідовників — насамперед із числа прихильників органічного землеробства. Зокрема, фермер із Вінниччини Олексій Дон завдяки цій системі вже впродовж десятка років отримує стабільні врожаї сої, пшениці, гречки, а також чечевиці, нуту й машу. Професію фермера Олексій Пилипович поєднує із саном священика. Ми побували в господарстві панотця та розпитали, як він застосовує призабуту технологію землеробства в сучасних умовах.

 

— Отче Олексію, вибачте, можливо, за нескромне запитання, але як ви поєднуєте службу в церкві та землеробство?

— Так склалося, що одне без другого для мене не існує. Служба Господу — це моє покликання, а сільське господарство можна назвати хобі. Хтось колекціонує марки чи картини, а я працюю на землі. Це мені приносить задоволення. Великого прибутку від цього заняття я не маю, хіба що отримую кошти на церковні потреби, адже наша парафія небагата, маю змогу виплачувати людям зарплатню та сплачувати податки.

Взагалі то я за освітою вчений-агроном, закінчив Уманський сільгоспінститут. Потім два роки працював у колгоспі. Однак бажання служити церкві перемогло, адже віра в Господа була зі мною завжди — я з дитинства ходив до церкви. Тож став священиком. Повернутися знову до землі мене змусила матеріальна скрута: пам’ятаєте, як то було в 90-х… Працювати було де — мав свій колгоспний пай, згодом тато й інші родичі віддали мені свої ділянки. Так мій наділ зріс з 3 га до 100 га. Стати на ноги теж допомогли близькі: сестра, яка працювала в Італії, позичила гроші. І протягом семи років ми вкладали кошти тільки в розвиток господарства. До речі, спочатку я вів традиційне землеробство — орав, застосовував гербіциди тощо. А потім випадково у свого колишнього однокурсника побачив на полі сою. Яка вона була гарна! Виявляється, той обробляв землю пружинною бороною. Я вже тоді загорівся: цей механізм можна й по-іншому зробити. І ми почали майструвати свою техніку: спершу борону, потім сівалки. Так ми із сусідами-фермерами перейшли на органічне землеробство, яке ведемо вже 10 років. Згодом почули про систему Овсінського й захопилися цією технологію, але в нас не було знарядь, щоб працювати за його системою, а без них вона не діятиме. Почали міркувати, як їх виготовити. Так народилися спеціальна сівалка, потім зробили мотику, культиватор. Це колективна праця, в якій найперша роль належить нашому фермеру Анатолію Побережному — він унікальний майстер.

 

— Чим ваша техніка відрізняється від традиційної?

— Вона виготовлена саме під технологію Овсінського. Ми не оремо, а розпушуємо землю на глибину 5 см, не закопуємо пожнивні рештки — вони залишаються на поверхні, утворюючи мульчувальний шар. Такий ефект досягається саме завдяки нашій техніці. Маємо саморобні культиватор і сівалку, ще купили дискову борону та лущильник. Наприклад, цінність нашого культиватора в тому, що він не перевертає землю, має жорсткі лапи, які нижче 5 см можуть утворити хіба що невеличке ущільнення, але аж ніяк не плужну підошву. Слідом за культиватором ставимо пружинну борону, яка кріпиться до нього гнучким шлейфом, — таким чином зберігаємо вологу в ґрунті. Пожнивні рештки перемелюємо за допомогою дискового лущильника, що працює по самому верху ґрунту.

Найцінніший механізм — сівалка, яку зробили наші фермери. Вона може сіяти всі культури — пшеницю, ячмінь, кукурудзу, соняшник, гречку. Ми, наприклад, збираємо сою й одразу за комбайном іде сівалка, яка сіє пшеницю. Або ж збираємо пшеницю й одразу сіємо гречку. Фактично ця система певною мірою застосовується в ноу-тілл, хіба що там не розпушують ґрунт.

 

— Чому ви зачіпаєте ґрунт саме на глибину 5 см?

— Це шар мульчі, під якою ґрунт завжди зволожений, а наявність вологи — основне для рослини. Зверху ж на мульчу щоночі випадає роса, тобто кожну ніч ніби відбувається полив. Зерно ми кладемо на поверхню капілярного шару, не глибше за 5 см, і воно обов’язково сходить, бо йому достатньо вологи. За такої технології значно меншою стає залежність від погоди й дощів. Овсінський казав: «Коли не йдуть дощі, я дуже радію, що буде добрий урожай». Бо чим більша різниця температур денних і нічних, тим більше випадає роси. У нашій зоні ефект роси дуже сильно працює. Ми якось дивилися супутникові знімки поля під соєю, одна частина якого була змотижена, а друга — ні. Так от, соя на першій половині стояла зелена, а на другій — уже жовта…

Інше важливе питання в методі Овсінського — система живлення. Усі знають, що на першому місці серед елементів живлення стоїть азот. Хоч насправді на першому місці — вуглець. Бо основою сухих речовин рослини є саме вуглець, азоту в ній менше, фосфору й калію — ще менше. Коли ми утворюємо спушений шар мульчі, то в ньому утворюється вуглекислий газ — із пожнивних решток, які розкладаються. Коли з’єднується водяна пара та вуглекислий газ, отримуємо вугільну кислоту. Ця кислота, як зазначає Овсінський, переводить недоступні для рослини поживні речовини на доступну форму. Окрім того, надзвичайно велика роль для живлення рослин належить дощовим черв’якам і черв’якам, що працюють у мульчі. Як відомо, останні переробляють органіку на гумус. Коли ми восени збираємо культуру, то землю не зачіпаємо, залишаємо її вкритою мульчею. Працюють лише черв’яки — ми надаємо можливість їм наїстися. Їх розводиться там неймовірна кількість. Черв’як — це наш основний виробник добрив, який забезпечує нас урожаєм. Вони наробляють нам добрив по 500–600 кг/га, причому найвищої якості. А якщо ми ріжемо землю плугом, то тим самим ріжемо ходи черв’яків, таким чином знищуючи повітряну аерацію та можливість отримати високоякісне органічне добриво в доступній формі. Тобто, коли земля зорана, він залишається без продуктів живлення. У нашому ж випадку він, так би мовити, завжди ситий, а продуктами своєї життєдіяльності живить рослину.

 

— Тобто за такої технології взагалі не потрібно вносити добрива?

— Так, на наших ґрунтах не потрібно. Я вже протягом 15 років не вношу. Окрім того, не забувайте, що в ґрунті є калій, фосфор й інші елементи живлення у величезній кількості, проте вони недоступні для рослин. Є вони і в повітрі. Система землеробства Овсінського дає змогу цим елементам переходити в доступну форму для живлення рослин. Також бобові, зокрема соя, і мульчування сприяють надлишковому накопиченню доступного азоту в ґрунті.

 

— Проте ж окрім азоту в ґрунт потрібно повертати інші поживні елементи, які виносяться разом із товарною частиною врожаю. Без удобрення їхні запаси в ґрунті з кожним роком будуть зменшуватися. Чи робили ви хімічний аналіз своїх ґрунтів?

— Усе це вигадки, це — дискусійне питання. Земля — це живий організм, в якому постійно відбуваються відновлювальні процеси. Існує ротація поживних елементів. Досліджено лише орний шар ґрунту глибиною 20–35 см, а над ним і під ним — кілометри, наповнені мінеральними речовинами. Чимало вчених, зокрема й Овсінський, стверджували, що і саме повітря містить складові частини ґрунту. Основне тут — наявність мульчувального шару, щоб там працювали бактерії, які фіксують азот ыз повітря. Єдине, що варто на початках зробити, — внести через листок органічні добрива за допомогою обприскувача.

 

— Ваша система сівби чимось відрізняється від традиційної?

— Так. Цього року я вперше випробував нову технологію. Суть її така. Наприклад, пшеницю сіємо смугами: 27,5 см — пшениця, 27,5 см — вільна земля. За допомогою мотики, до якої приєднано пружинну борону, ми виконуємо під час одного проходу дві операції одночасно: по посівах боронуємо, а по міжряддях — проводимо міжрядний обробіток, або ж мотиження. Це теж система Овсінського. Він пояснює це так: рослина, коли росте, має свій розум — вона бачить, що збоку вільна земля й намагається сформувати крупне насіння, щоб воно впало недалеко, на вільну землю. І це справді працює. Так само ми сіємо сою й інші культури. Це дуже добра технологія: окрім сівби, ми більше жодних операцій не виконуємо — ні дискування, ні культивації, ні коткування. Витрати мінімальні — кілька літрів дизельного палива на гектар ы вартість насіння. Навесні ж проводимо по два міжрядні обробітки та боронуємо.

Ще один важливий чинник, який впливає на урожайність культур: ми намагаємося ввести рослину в стрес, щоб вона не буяла. Бо коли все добре, то рослина крупних плодів не дасть. У певний період ми проводимо боронування, щоб трохи її ранити. Завдяки цьому потім активніше відбувається процес бутонізації, а відтак, зав’язуються крупніші плоди.

 


— 
Як ви боретеся з бур’янами з огляду на те, що застосовувати гербіциди ви не можете?

— Із бур’янами боремося просто: за допомогою мотиження та боронування пружинними боронами. Із пшеницею взагалі проблем немає. Оскільки ми сіємо тільки озиму, причому пізно, то на ній бур’яни не ростуть. Навесні ми її заборонували двічі, промотижили, і вона стоїть чиста. Сою сіємо, коли починає проростати бур’ян мишій — найбільший, поряд із лободою, ворог цієї культури. Це кінець першої декади травня. Раніше її сіяти не можна, оскільки ще немає суми температур, за якої вона буде нормально себе почувати. У такому разі вона просто буде гнити в ґрунті. Коли ми робимо передпосівну культивацію, то водночас боремося із цими бур’янами, тобто забираємо першу хвилю бур’янів. А під час сівби уже відходить друга хвиля бур’янів. Окрім того, ми ж ґрунт не перевертаємо, тому весь шар насіння бур’янів залишається на одному місці. Ще один наш помічник у боротьбі з бур’янами — солома, що залишається на полі після збирання врожаю. Вона певною мірою виступає як гербіцид, особливо пшенична. Коли солома розкладається, то виділяє речовини, що мають гербіцидну функцію й приглушують бур’яни. І, нарешті, третій чинник — черв’яки. Адже за нашої технології вони не тільки з’їдають мульчу, а ще й багато насіння бур’янів.

У боротьбі з бур’янами механічним способом важливу роль відіграє той факт, що земля завжди залишається спушеною. Ми ж після сівби не коткуємо — я навіть продав котки. І коли соя проростає, вона корінчиком дуже добре зачіпляється за твердий шар, що нижчий за 5 см, тоді як бур’яни проростають вище. Вони ніби зависають, бо їхнє насіння не зафіксоване. І пружинна борона легенько їх збиває. Після того, як борона пройде, на поверхні залишаються тонкі нитки бур’янів. Єдина проблема з осотом. Однак тут спрацьовує старий дідівський метод — ярусна культивація. Спосіб такий: осот зійшов — ми зрізали його на глибину 3 см, але ж він пускає розетку нижче — тоді ми зрізали його на глибину 4 см, він знову пустив коріння — ми ще нижче зрізали. Після цього він пропадає й пізніше вже не сходить. Цікаво, що коли осот поселяється в сої, його там з’їдає чорна попелиця — якщо його небагато. Сою ж вона не чіпає.

Взагалі якоїсь чіткої схеми боротьби з бур’янами немає, тут рік на рік не припадає. Буває, якщо весна суха, він навіть не сходить. Пройшов дощ — ми зробили одне боронування, і цього досить. Тобто все залежить від рівня вологи. Можемо два-три рази проборонувати. От цей рік був дуже складний — навесні постійно йшли дощі, тому ми сіяли сою пізніше. Бур’яни ростуть, а зробити з ними нічого не можна. То я вперше перекультивував 3 га. І пересіяв сою.

 

— Як ви справляєтеся із хворобами та шкідниками без хімічних препаратів?

— Шкідників у нас практично немає, в усякому разі вони не переступають порогу шкодочинності, оскільки за 15 років, що ми працюємо, вже виробився біоценоз. Ми вносили трихограму, вона фактично вже є місцева. Попелиць у нас зовсім немає: щойно вони з’являються, їх повністю з’їдають ентомофаги, яких у нас повно. Щодо хвороб, то проблема була з прикореневими гнилями сої. Із нею ми боролися вітчизняним органічним препаратом — це гриб-антагоніст, який обсідає ризосферу рослини й не пускає туди збудників хвороб. Працює на 100%. Там, де трохи не обробив — були гнилі, на решті посівів — чисто. Ще одна проблема — вірусні інфекції на сої. Єдиний вихід — стійкі сорти й вчасна сортозаміна. Тут постає проблема і урожайності, і стійкості сортів до інфекції. Наші сорти за своєю врожайністю не дотягують до імпортних — більше ніж 20 ц/га не дають, натомість іноземні, хоч і мають високу якість і врожайність, не стійкі до хвороб. Окрім того, ми як господарство, що провадить органічне землеробство, маємо ще одну «соєву» проблему — ризик від генномодифікованої сої. Таку сою ми не маємо права сіяти, натомість, як відомо, інші господарства не дотримуються таких вимог. Проте ж ГМО-організми — це ж фактично той самий вірус: трипс чи попелиця сіли на модифіковану сою, потім перейшли на мою сою й перенесли генетичний матеріал. Окрім того, є ще вірус капустяної мозаїки: якщо він є у сої, то лабораторний аналіз покаже наявність ГМО. Наше зерно за кордоном уже не візьмуть, хоч ми маємо відповідний сертифікат. Вихід той самий: щороку сіяти свіже насіння та дотримуватися сівозміни.

 

— Якої сівозміни ви дотримуєтеся?

— Нині ми постійно сіємо сою, пшеницю та гречку. Час від часу вводимо чечевицю, нут, маш. Проте збут цих культур на ринку України обмежений. Гречку ми сіємо пожнивно — одразу після збирання озимої пшениці. На полі вона стоїть до морозів, після того як відбудеться природна десикація, ми її збираємо прямим комбайнуванням. Урожайність гречки в середньому 5–8 ц/га. Проте навіть якщо вона не вродила, ми її залишаємо на полі, після чого навесні злегенька пригортаємо лущильником. Насіння знову сходить, і ми отримуємо весняний сидерат. Тобто гречка в нас може рости й до травня. Поки що ми з гречкою експериментуємо — придивляємося до неї. Для нас гречка — це не тільки додаткова органіка. Найголовніше те, що вона переводить калій і фосфор на доступну форму й оздоровлює ґрунт.

Тобто сівозміна проста: соя, по сої — пшениця, пожнивна гречка, яка відіграє роль весняного сидерата, і знову в травні соя. Ще наші фермери практикують таку схему: соя — пшениця, пожнивна гречка — кукурудза — соя. Замість сої може бути чечевиця, нут, маш. Ми дотримуємося норм органічної системи землеробства, згідно з якими бобових культур у структурі посівів має бути не менше ніж 30%. Тому соя в нас — обов’язковий продукт. На перших порах вона була в монокультурі — ми вирощували її до 5 років на одному місці, бо мали потребу в грошах. Поки насиченість соєю в області була малою, і поки не зайшли на неї хвороби — було добре. Однак переймаємося, що скоро до нас може зайти іржа сої й випалить наші посіви. І монокультура сої відійде. Можливо, сіятимемо чечевицю й маш, якщо знайдемо добрих покупців на цю продукцію.

 

— Чи працюватиме ваша система на інших ґрунтах?

— Однозначно я не можу цього сказати. На наших ґрунтах мульчу можна сформувати за 3–4 роки. В інших умовах, наприклад, піщаних, пройде більше часу. Думаю, ідея працюватиме на всіх ґрунтах. Мені поляки розповідали, що працювали таким способом на піщаних ґрунтах, для утворення мульчі навозили гілляки й отримували добрий урожай.

 

— Із погляду рентабельності, якого розміру має бути земельна ділянка?

– Щоб провадити органічне землеробство, зокрема й за такою технологією, землі багато не потрібно. Для фермера оптимальним буде 200–300 га. До речі, ми розширятися також не думаємо — максимум до 200 га. Для холдингів така система просто неможлива. Та й взагалі холдинги — це катастрофа для села та всієї України.

 

— Чи цікавляться інші фермери вашою технологією, і чи важко на неї перейти, особливо після традиційної системи землеробства?

— Так, нею цікавиться чимало людей. Я допомагаю, консультую на місці, навіть семінари проводив. Якихось особливих умов тут не потрібно. Загалом же чітких схем немає, проте є багато нюансів. Дуже багато чинників залежить від погодних умов, місця розташування господарства, особливостей ґрунту, попередників, гербіцидів, які застосовувалися раніше, тощо. Однак головне — це ставлення самого фермера до такого землеробства. Тут не слід чекати швидких грошей. Тут важливо отримувати від своєї роботи задоволення.

 

— Чи допомагає вам у вашій роботі віра в Бога?

— Без неї в нас би нічого не вийшло. Ми постійно молимося. Я навіть можу навести конкретний приклад Божої допомоги. Це було весною 2007 року. Ми мали продати сою, тож відправили машину із зерном на ХПП, щоб зважити. Я саме в той час був у церкві. Коли ж приїхав на підприємство, мені сказали, що сої в машині значно менше, ніж має бути. Тобто в нас просто вкрали багато сої. Мені навіть бракувало коштів розрахуватися з боргами. Коли ж настала пора в травні сіяти, ми довго не могли цього зробити — було дуже мало опадів, до того ж ще й осінь і зима були сухими. Доки обробляли ґрунт, зникла остання волога. Усі навколо сіють, а ми не сіємо. Лише в червні пішов дощ, причому на небі була єдина хмара, яка накрила тільки частину наших полів. Ми швиденько її засіяли. Пройшов час — заходить ще хмара і накриває другу половину поля. І відтоді аж до серпня дощу не було. Утім, той червневий дощ дав нашій сої добрий старт, серпневий теж пішов їй на користь — якраз формувався врожай. Ми тоді отримали рекордну врожайність: один сорт дав 34 ц/га, другий 40 ц/га. До того ж лабораторні аналізи показали вміст протеїну 41%. Це були канадські та сербські сорти. Я тоді і борги віддав, і техніку нову закупив. В інших же людей, хто посіяв раніше, соя запарилася, і врожаї були мізерними. До речі, ні бур’янів, ні вірусної інфекції на наших посівах не було — вони просто не встигали за темпом росту рослини. Це дійсно був промисел Божий.

 

Говорить експерт

 

Едуард Дегодюк, д-р с.-г. наук, професор: «Не все з того, що опубліковано Іваном Овсінським сьогодні є прийнятним або актуальним, адже за цей час пройшла справжня революція в технічному переоснащенні землеробства та зроблено величезний крок уперед у теорії мінерального живлення рослин. Так, автор вважав, що відшкодований фонд поживних речовин урожаєм поповнюється за рахунок діяльності дощових хробаків і надходженням з атмосферними опадами. Це порушує встановлений ще Ю. Лібіхом закон повернення відшкодованих урожаєм поживних речовин. Утім, сучасна наука може підказати вихід із положення. Для цього цілком придатними будуть рекомендовані пожнивні рештки та сидеральні культури, а також нове покоління органо-мінеральних біоактивних добрив. За І. Овсінським обробіток ґрунту має запобігати утворенню кірки на поверхні поля та зберегти природні канавки в товщі ґрунту, які залишились від стлілого коріння попередніх рослин і проритих дощовими хробаками. Глибока оранка руйнує ці канали. Якраз 5-сантиметровий обробіток ґрунту нагадує собою ґрунтовий покрив у лісі, де немає кірки, а повітря проникає тими самим ходами. Наближення технологій хлібороба до природних процесів — основна заслуга вчення І. Овсінського.

Важливим агротехнічним заходом І. Овсінського є черезсмужжя загущеного посіву хлібів до 30 см із залишенням такої самої смуги без посіву. Тут чітко вимальовується «крайовий» ефект поля, де формується найвищий урожай зерна, а залишена незайнята площа слугує для боротьби з бур’янами — як природна фабрика «виробництва» добрив, адже тут залишається побічна продукція попередника, а її справно переробляють на біогумус мікроорганізми та дощові хробаки. А ще на поверхні ґрунту добре використовується ефект роси, а тверде ложе під висіяною рослиною зберігає минулі ходи, кореневищ рослин і дощових хробаків.

Неоціненою заслугою українських фермерів о. Олексія Дона та його колег є пристосування ідеології І. Овсінського до сучасних технічних засобів. Завдяки їм вони одержали незаперечні результати — високі врожаї й ідеально чисте поле від бур’янів і навіть хвороб. І все без хімії».

 

 

Інтерв’ю було надруковано у журналі The Ukrainian Farmer. Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі The Ukrainian Farmer та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».

Поділитись: