Ефективно керувати агробізнесом можна коли сам працюєш засукавши рукави
Зі Станіславом Котенком ми познайомилися у Білій Церкві під час конференції «Системи землеробства», організованої нашим журналом. Вразила його оригінальна доповідь, нетривіальний підхід до систем обробітку ґрунту, внесення добрив та й загалом роботи в сільському господарстві. А ще ставлення до нього колег, зокрема й представників компаній — виробників техніки як до аграрія-новатора. Тож це інтерв’ю — спроба з’ясувати, чи є місце творчості в сільськогосподарському бізнесі та як зробити його успішним.
— Станіславе Івановичу, ви не аграрій за фахом, народилися не в селі. А тепер до вас звертаються за порадами аграрії. В чому тут секрет?
— Час летить швидко — вже 15 років я в аграрному бізнесі. Щодо освіти та моїх давніх уявлень про сільське господарство — все правда. Я ще 1991 року організував власний бізнес, ми заробляли на торгівлі продуктами харчування, нафтопродуктами. У 2001 році за невеликі гроші купили льонозавод, який був у стані банкрутства, зробили реконструкцію. На підйомі льону працювало до 300 людей — усе ручна робота. Колгоспи в той час «вмирали», тож вирощувати сировину довелося самим. Задля сівозміни сіяли й інші культури. Так плавно ми нарощували свій бізнес — без великих коштів, родинних зв’язків чи червоних директорів. Для цього нам знадобилося 15 років кропіткої праці. Сьогодні вирощуємо стандартний набір культур — пшениця, ріпак, кукурудза, соняшник, соя. Маємо 8000 гектарів. Два невеликих елеватори загальним обсягом 50 тис. тонн, 10–20% земель — слабкі малогумусні ґрунти, суглинок, кислуваті, де пшениця та соя не ростуть, але кукурудза та соняшник показують непогані результати. На кращих полях отримуємо по 9–10 т/га кукурудзи, на гірших — на тонну менше. Слава Богу, з вологою на Поліссі поки що легше. Пшениці маємо 8–9 т/га на круг, соняшнику та сої — по 3 т/га, рекордний урожай ріпаку мали 5,3 т/га, а в середньому отримуємо 3–4 т.
— Тобто добрий урожай на слабеньких ґрунтах. Завдяки чому?
— Жодного фокусу тут немає. Сьогодні є поняття «промислове виробництво зерна» — завдяки технології, розробленій ученими, перевіреній на практиці, яку треба ретельно виконувати. Звісно, якщо в господарстві коштів немає і бракує техніки виконати роботи вчасно, тоді директор чи агроном чухає потилицю, як це все витягнути. Нічого не потрібно витягувати. Потрібно взяти нормальне насіння, добрива, захист, виконати всі умови й отримати нормальний урожай. Звісно, бувають погодні аномалії, але такого, щоб ми не отримали врожай, — не було. Буває, не всі сорти розкривають потенціал. Наприклад, пшениця Богемія давала 10 т/га, але коли стає спекотно, вона горить. Довелося її виключити з посівів. А сорт Скаген й інші німецькі сорти, що створені для північних регіонів, добре почуваються в наших кліматичних умовах — не вимерзають взимку й не припалюються у червні в спекотні дні. Щодо кукурудзи, то ми беремо гібриди з низьким ФАО. Кукурудза невисока, з одним невеликим качаном, але їх 100 тис. шт./га, із яких ми отримуємо наші 10 тонн. Те саме стосується й пшениці, ріпаку й інших культур. От соняшник ми хочемо прибрати, але ніяк не можемо цього зробити, бо він приносить гроші — за врожайності 30 ц/га рентабельність висока. Проте все одно соняшнику поступово позбуваємося, бо п’ять років поспіль ми пригнічуємо культури й дещо втрачаємо по урожайності, оскільки треба боротися з його падалицею. Крім того, він не мириться з ріпаком — відмінним попередником для пшениці. Доволі невдала культура для нас соя — її рентабельність значно нижча, хоч урожайність, як і в соняшнику. Маємо кілька сівозмін: де земля гірша, сіємо три роки поспіль кукурудзу, на четвертий — соняшник; де краща — поперемінно кукурудзу й сою. Також на кращих землях декілька років застосовуємо двопільну сівозміну: пшениця — ріпак. Щодо хвороб: ми протруюємо насіння доволі дорогими препаратами, застосовуємо найефективніші фунгіциди й вносимо необхідні мікроелементи, щоб рослини були сильні та здорові. В результаті виходить економічно вигідно.
— Вочевидь, ви позитивно ставитеся до монокультур. А як щодо виснаження ґрунту?
— Ми навчаємося працювати на землі без перебільшення в найкращих аграріїв світу. Наша технологія дозволяє залишати в полі щороку 6–8 т/га рослинних решток. Я не перераховуватиму їх на гній, але, повірте, завдяки такій технології, внесенню достатньої кількості збалансованих мінеральних добрив, розкисленню ґрунтів, ми щороку поліпшуємо стан своєї землі.
 |
| Середня врожайність сої в господарстві становить 3 т/га Ріпак не лише високорентабельна культура, а й відмінний попередник для пшениці |
— «Олстас-льон» в аграрних кругах відоме як господарство, де застосовують систему стрип-тілл. Чи виправдала вона себе?
— Після того, як п’ять років пропрацювали із цією технологією, неодноразово побувавши у Європі й Америці, в чистому вигляді я взагалі її не розглядаю. Якщо п’ять років тому я думав, що стрип-тілл — це економний спосіб обробітку ґрунту, то тепер для мене — це спосіб ефективного внесення добрив. Бо розкидати добриво по поверхні дуже дороге задоволення. З другого боку — а чи засвоїть це добриво рослина? От ми звикли застосовувати комплексні добрива — нітроамофоску тощо, але, як з’ясувалося, таке добриво не завжди ефективне. Фосфор, який там міститься у вигляді фосфатів, не завжди доступний рослині саме в той момент, колі вона його має спожити. Провідні виробники техніки пропонують обладнання, що дозволяє під кожну насінину кукурудзи імпульсно вносити рідке стартове добриво — щойно насінина вилетіла із сівалки. Це вже недалеке майбутнє. Технологія стрип-тілл дозволяє адресно, на глибину 15–20 см під рядок посіву не лише вносити високі норми збалансованих добрив, а й уносити їх диференційовано — на одній ділянці більше, на іншій менше — залежно від ґрунту. Загалом у світі стрип-тілл у чистому вигляді не надто популярний. Один із братів Хорш після 10 років роботи зі стрип-тілл визнав, що він у Європі не пішов, така техніка не популярна. Бо у Європі фермер оре на своїх 50 га, вносить по 8 ц/га добрив й отримує по 10 т/га пшениці — навіщо йому стрип-тілл? Однак уже із цього року європейська комісія на вимоги екологів на законодавчому рівні істотно обмежила кількість унесення азоту на гектар. Навіть багаті баварці будуть змушені давати добрив менше, а отже, не розкидати лійкою, а потім в річки та ґрунтові води, а вносити конкретно під рядочок для ефективнішого живлення культури.
— Які ще бачите резерви для підвищення ефективності використання добрив?
— Вартість добрив сьогодні дуже висока. Й щоб отримати максимальну ефективність від їх застосування, потрібно знати багато нюансів. От чим добрі західні виробники добрив? Вони не просто умовляють вас купити в них товар і йдуть на всілякі хитрощі. Вони показують, як вони їх роблять, залучають учених зі світовими іменами для навчання аграріїв того, як економічно та екологічно грамотно працювати з добривами. Один всесвітньовідомий виробник добрив (не називаю його імені) за власний кошт запросив нас на свій завод. Там нічого суперособливого немає. Проте їхній головний технолог нам прочитав лекцію, я йому поставив 12 запитань — й отримав вичерпні відповіді. В результаті ми закупили в них велику партію.
На сьогодні є велика проблема з якістю добрив. Наприклад, російський виробник пише: амофос 12–52. В Німеччині роблять аналіз цього добрива й присилають нам результат: виявляється, засвоюваного фосфору там не 52, а тільки 28%. Як таке може бути? Відповідь фахівців: ми робимо аналіз фосфору, що засвоюється рослиною, а не загальні фосфати в перерахунку на Р2О5. Тобто це ніби баласт. Умовно кажучи, він засвоїться рослиною, якщо якісь мікроорганізми поєднаються з іншими й до того ж світитиме сонце, температура буде оптимальною, ґрунт не буде кислим тощо. І термін перетворення цих фосфатів на засвоювану рослиною форму невідомий. Тоді, як можна планувати й контролювати збалансоване живлення рослини? Неоднозначна ситуація і з хлористим калієм: з осені чи по весні? На поверхню ґрунту, в рядок чи на 20 см під рядок? Тобто до традиційних добрив ми ставимося критично. Європейці кажуть, що ми за російські добрива дуже переплачуємо, вони того не варті. З другого боку, навколо Черкаського заводу з’явилося багато маленьких фірм, які роблять різноманітні рідкі добрива, такі як КАС-28 або 32, РКД й інші. Проте купувати такі добрива, як на мене, дуже ризиковано: за кустарного виробництва можна мішати все, що завгодно, і крім ореометра перевірити якість цих добрив немає чим і немає де. Ба більше, ми не знаємо, які відходи хімічної промисловості там намішані та якими токсичними вони будуть для рослин і ґрунту. Наприклад, КАС польського виробництва не підпалює культуру, а український палить. Чому? Згідно із сертифікатом, склад і кількість пожнивних речовин однакові! Насправді по добривах питань більше, ніж відповідей.
— Які ви застосовуєте знаряддя для обробітку ґрунту?
— Найрізноманітніші… Є дискування, турбочизель, культиватор, оранка — залежно від завдання, стану поля, вологи, гербіциду в посіві попередника тощо. Наприклад, весна цього року була дощовою та холодною — хвощу стільки вилізло, що страшно на поле глянути. Тому соняшник наступного року прибираємо, оскільки в посівах соняшнику неможливо боротися із хвощем. А якщо з ним рік-два не боротися, то буде плантація хвощу. Відтак, наступного року збільшуємо посіви кукурудзи, щоб механічним і хімічним способом поборотися з хвощем. Під ріпак — виключно оранка, нам же треба солому приорати, бо солома у верхньому шарі ґрунту згубно впливає на сходи ріпаку. Другий момент — миші. Наших мишей витруїти неможливо: полівка лущить насінину й з’їдає зернівку, а лушпиння, на якому отрута, — не чіпає. Тому проти мишей ми оремо й одночасно застосовуємо техніку стрип-тілл (сівалка «Хорш Фокус») — для внесення комплексних добрив на глибину 15–20 см під час сівби. Під пшеницю в сухий рік робимо глибоку обробку турбочизелем — щоб увібрати вологу. Якщо вологи достатньо — вистачає дискування, і потім «Хорш» на глибину 25 см розпушує землю та вносить добрива. Однак кожен рік щось і змінюємо: погодні умови змушують.
— Звідки ви берете ідеї?
— У нас є креативні фахівці. Остаточне рішення, звісно, ухвалюю я, бо я не лише співвласник і директор підприємства, а й мені це цікаво (сміється). Як кажуть американці, бізнес робить той, хто і вдень, і вночі обмірковує свою ідею. А якщо людина працює з 9-ї до 18-ї, то, зрозуміло, багато інновацій вона не напродукує. Фахівці, інтернет, виставки, навчання у європейських колег, публікації тощо — ось наші джерела ідей. Поїздки за кордон в нас такі ж часті, як і по Україні. Я чи моя заступниця можемо двічі на тиждень злітати в одну країну — на випробування якогось препарату, а згодом на виставку. Дуже цікаво у німців. Вони вже давно дійшли до максимуму щодо використання добрив, застосування технологій. Майбутнє за біотехнологіями — і там вже це є. Майже після кожної зустрічі із закордонними вченими, фахівцями розумієш, як відстає наш аграрій (мова не йде про передові підприємства). От, наприклад, усі кинулися до КАС. Ми з ним працюємо 5 років — супер. А провідні агрономічні інститути Європи до КАС ставляться погано. Бо його не можна виливати просто оюприскувачем, як ми це часто робили, через великі втрати. Крім того, він надто сильно закислює ґрунт. А всі ми добре знаємо, що добрий урожай на кислому ґрунті не росте. Й ефективність азоту в ньому набагато менша, ніж у карбаміду чи селітри.
 |
| На техніці в «Олстас-льон» не звикли економити. «Олстас-льон» має у власності два елеватори загальним обсягом 50 тис. тонн |
— Які ще усталені в нас норми виявляються хибними?
— В Україні одна з основних помилок стосується живлення рослин. Тобто люди вважають: дав 100 або цілих 200 кг нітроамофоски в рядок — і це вже панацея. Це далеко не так. Принаймні у нас на Поліссі. Кожне поле складається з великої кількості маленьких ділянок, як ковдра з клаптиків матерії. І майже всі ці ділянки різні за складом поживних речовин. І вносити на все поле один склад добрива — все одно, що лікувати в шпиталі всіх хворих однаковими ліками й порівну. Сьогодні ми тільки розпочинаємо відокремлювати «проблемні» ділянки поля, диферинційно вносити вапно, добрива. Коли дивишся фото полів, що зроблені дроном, карти продуктивності, виконані за допомогою супутникових технологій, робиш аналізи окремих ділянок поля та порівнюєш їх — ось тут з’являється зовсім інше розуміння проблем і завдань щодо вирішення. З цього року застосовуємо систему картування врожайності на комбайнах. Аналіз чотирьох-п’яти різних показників продуктивності поля за 3–4 роки дає можливість ухвалювати агрономічні й управлінські рішення. У нас на одному полі є ділянка у 12 га, на якій ми вирішили не сіяти основні культури зовсім — немає сенсу. На 2–3 роки посіємо конюшину чи суміш трав. Це наші «секрети» врожайності.
— Які технічні інновації ви запровадили останнім часом?
— Дуже сильно допомагає супутниковий моніторинг посівів, система Cropio. За її допомогою ми можемо бачити проблемні зони на полі, стежити за індексом вегетації рослин. Її мінус — дуже маленька роздільна здатність зображення. Дрони, якими ми теж послуговуємося, показують якісніше, за день облітаємо 400–500 га. Користуємося системою «Агроконтроль»: за допомогою GPS-трекерів бачимо обсяг виконаних робіт, швидкість руху, витрати пального тощо. Наприклад, установлена швидкість сівалки — 7 км/год, тож щодня маємо звіт, з якою швидкістю сівалка сіяла насправді. Це дуже допомагає, дисциплінує персонал.
— На конференції ви розповідали, як власними силами вдосконалюєте техніку…
— Дійсно, багато чого ми переробляємо. Наприклад, на внесенні вапна. У нас вапно вносять розкидачем типу РУМ — такий собі причіп із транспортером всередині та двома дисками. Коли я побачив, як це працює — враження, ніби «гради» стріляють: вапно летить на 100 м догори і на 500 м за вітром. Тобто відсотків 30 вапна використовується не за призначенням. Я подивився в інтернеті: у Європі розкидачі обладнані шнеками — той же наш РУМ, тільки позаду встановлено два шнеки, далі два полотнища до самої землі, завдяки чому вапно сиплеться на землю й не розпилюється. В Україні такого немає — треба купувати в Німеччині, де воно коштує 36 тис. євро. Ми замовили такий агрегат за нашими кресленнями на «Заводі Кобзаренка». Тепер уносити вапно зручно, але агрегат нам коштував 32 тис. грн. І таких удосконалень, як і в багатьох розумних аграріїв, у нас чимало.
— На чому можна заощадити в землеробстві, а де треба витрачатися на повну?
— Я б сказав: слід не заощаджувати, а рахувати. На власних розвагах і забаганках треба заощаджувати. Ніколи не потрібно заощаджувати на насінні, бо, як кажуть, що посієш, те й пожнеш; немає сенсу заощаджувати на захисті та живленні рослин. Інакше ти приречений на низький урожай. Також не слід шкодувати гроші на підтримку села, а особливо на навчання персоналу, бо саме працівники мають максимально правильно виконати всі технологічні завдання, щоб вкладені кошти не перетворилися на мильну бульбашку через одного тракториста чи агронома. Ми не економимо на техніці — цього року купили комбайн «Джон Дір» S690i з напрацюванням 1500 годин — не новий, але потужний і «розумний» із повною навігацією, картуванням урожайності й іншими технічними зручностями. Взяли один на пробу, якщо сподобається, переходитимемо на такі. Купили ще один трактор «Джон Дір» на 500 к. с., щоб тягати нову сівалку. Будуємо новий склад на 13 тис. тонн зерна на одному зі своїх елеваторів. Робимо автоматичне завантаження складів. Тобто це робота постійна: левову частку прибутку ми щороку інвестуємо в будівництво, купівлю техніки тощо. А із цього року запроваджуємо навчання трактористів — щось на кшталт коледжу при господарстві. Нині є гострий дефіцит фахівців, які могли б працювати на сучасній техніці. Молодим хлопцям її довірити неможна. Тому треба навчати, потім рік-два за ними спостерігати й тільки потім довіряти техніку. Головне, щоб людина дорожила своїм робочим місцем, якісно виконувала роботу. Так само ми навчаємо агротехнологів — беремо здібних молодих людей, які зазвичай в сільському господарстві ніколи не працювали. Бо маємо негативний досвід, коли брали «готових фахівців». З них відсівалися 90% — або некваліфіковані, або приходили на роботу з іншою метою. Натомість нам потрібні люди, які хочуть реалізувати себе на виробництві, добре знають комп’ютер, самостійно можуть скласти звіт в електронному вигляді про використані насіння, палива, добрива тощо.
— Чи маєте проблеми зі збутом виробленої продукції?
— Жодних. Є відомі світові компанії, які працюють в Україні. Якщо ти нормальний виробник і виробляєш гарантовано якісний продукт, то проблем не виникає. Ми дуже ретельно слідкуємо за якістю зерна починаючи зі стадії вибору насіння. Якість товару має бути однаково доброю в кожному вагоні, автомобілі, в кожному кілограмі зерна. Наша гарантія якості за багато років роботи високо цінується покупцями й дає нам додатковий бонус до стандартної ціни. Ми маємо привабливі форвардні контракти з хорошою ціною. Порядність і надійність — це основа ведення бізнесу. На жаль, в нашій країні це правило майже не працює, багато хто вигоду сьогодення ставить вище репутації та майбутньої роботи. Тому в таких компаній немає майбутнього. Я маю дуже освіченого й кваліфікованого заступника з якості продукції, яка контролює проведення міжнародної сертифікації наших елеваторів — приїжджають відповідні фахівці, спілкуються з лаборантами, персоналом елеватора, перевіряють лабораторні прилади, склади, обладнання тощо. Для експорту продукції у ЄС сертифікацію проходять і наші поля, перевіряється технологія вирощування, добрива й ЗЗР, навіть транспорт, що перевозить зерно з поля. В результаті ми реалізуємо нашу продукцію дорожче.
— У чому ви бачите перспективи розвитку господарства? Чи змінюватимете щось в технологіях?
— Про один революційний вчинок я вже сказав — наступного року прибираємо соняшник. Другий революційний вчинок — ми вже вдруге за останні п’ять років укрупнюємо поля, де одне поле буде близько 500 га. Нині в нас поля по 100, 200, 300 га, де ростуть дві-три культури. Тепер буде одна культура на одному великому полі. Ризиків багато — раптом град усе виб’є тощо. Проте ми пішли на це, бо маємо проблеми з логістикою. Зробили знаряддя для вапнування ґрунту. Купили сівалку «Хорш» із можливістю внесення добрива під рядок. Купили багато високоякісного добрива, яке легко засвоюється рослиною. Плануємо під озимі ріпак, пшеницю покласти близько 500 кг добрив, зокрема диференційно. Прагнемо розширити банк землі до 10–12 тис. га. Ефективну команду однодумців для цього ми маємо. Технічне забезпечення вирішити найпростіше.
— А яке ваше ставлення до купівлі-продажу землі?
— Нормальне. Якщо власник не має права продати своє майно, то це нонсенс. Я за продаж, але продавати приватну землю в численні руки клаптиками неможна. Аграрне виробництво просто паралізується. Треба створити національне агентство, яке купуватиме в населення землю. Так, як в Німеччині, де після її об’єднання продаж 800 тис. га розтягли на 10 років — щоб не демпінгувати. Так і в Україні треба виставити спочатку 100 тис. га і подивитися. А якщо кинути на ринок 2 млн га, то й ціна буде копійчана, і купувати буде нікому — хіба що іноземцям, бо заможних фермерів в Україні можна порахувати на пальцях. Питання тільки в тому, як усе це зробити в нашій надто корумпованій країні.
— Ваш рецепт, як стати успішним.
— Основна наша проблема — в головах. Якщо людина розуміє, що і як вона хоче зробити, то знайдуться і гроші, і ресурси. Інакше, навіть якщо дати гроші — їх украдуть, проп’ють і ходитимуть босі, голі й холодні. Тямущі хлопці й сьогодні в селі живуть добре. Ось один мав в оренді 20 га, згодом ще орендував, почав вирощувати картоплю. Тепер у нього 300 га, вирощує ріпак, картоплю, пшеницю. До свого будинку проклав 4 км асфальту. Спершу в нас купував насіння, потім напряму в дилера. Підросли діти — помічники та спадкоємці. Так має бути. Інша категорія аграрного бізнесу — коли просто приходить бізнесмен, інвестує у виробництво. За такою схемою було створено «Олстас-льон». Я прийшов, так би мовити, з вулиці, не маючи відповідної освіти, досвіду. Працювали на 200, 500, 1000 га. Потім у 2007 році отримали збиток 200 тис. доларів. Із семи культур прибуток дало тільки жито, хоча в господарстві працювало багато людей із досвідом, зокрема поважні агроном і директор. Однак працювали так, як звикли, «бо так треба», так до них працювали всі. Ще рік-два такої роботи і я був би банкрут. Поїхав до досвідчених людей на консультацію. Мені сказали: ти ще не почав аграрний бізнес вести, ти тільки відчинив двері (а я вважав, що вже 5 років у цьому бізнесі): ти повинен сам створити команду фахівців, знайти та вкласти пару мільйонів доларів, або йди зі справи. То я засукав рукави й сам почав їздити в поле та керувати виробничими процесами. Багато чого змінилося в компанії з тих часів, на керівних посадах працюють «свіжі» молоді люди, вони не навчалися в радянських аграрних вишах, але прагнуть добре виконати свою роботу, заробляти гідні гроші, мати власну автівку, нормально жити. І це головне: мотивація людей, робітників усіх рівнів, дуже важлива. Не вкрасти, не зробити «бізнес» на чужій проблемі, а стати класним високооплачуваним фахівцем, жити у власному будинку на своїй землі. Мати можливість створити сім’ю, ростити дітей, навчати їх в нормальній школі.
Розмовляла Людмила Морозова
журнал “The Ukrainian Farmer”, серпень 2016 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».