Для вітчизняних аграріїв технологічні труднощі чи недосконалість техніки не є перепоною для розвитку. Навпаки — стимулом для удосконалення.
Ноу-тілл — технологія творча. Принаймні так відгукуються про неї віддані прихильники. Проте рецепт успіху, як і бачення подальшого розвитку, в кожного ноу-тільника свій. Про свій шлях до нульової технології та дев’ятирічний досвід роботи з нею розповів директор ПП «Михайлівський лан», що в Київський області, Анатолій Шумко.
— Анатолію Костянтиновичу, як ви зважилися перейти на «нуль»? Які аргументи для вас стали вирішальними?
— Підштовхував мене придивитися до цієї технології брак вологи. Зазвичай ми маємо 300–350 мм опадів на рік, але ж вони не розподілені рівномірно, особливо їх бракує влітку під час вегетації рослин. Натомість температура повітря висока. Окрім того, дошкуляла водна та вітрова ерозії ґрунтів.
Тож років дев’ять тому я почав детально вивчати ноу-тілл: читав статті в журналах, інтернеті, побував на семінарах. Найбільше відповідей на свої питання почув у компанії «Агромир» — і не тільки на їхніх семінарах. Я зазирав у різні куточки їхніх полів: може, це якісь хитрощі, може, показуха; з дороги показують — добре, а глибше зайдеш — не дуже. Однак переконався, що з ноу-тілл працювати можна, тим більше, їхні ґрунтово-кліматичні умови схожі до наших…
Другий аргумент — підвищення продуктивності праці, зменшення витрат, адже тут тільки дві операції проводиш: посіяв і зібрав, а внесення ЗЗР нічим не відрізняється від звичайної технології.
— А вартість ноу-тільної техніки вас не стримувала?
— Так, із цим було важкувато, але я сподівався на те, що вона хоч і дорога, але себе окупить. Проте була економія пального: за нульової технології, щоб виростити врожай, треба витратити тільки 35–40 л/га. Тому розрахунок був на те, що завдяки економії пального, зменшенню інших затрат, підвищенню врожайності зможемо компенсувати вкладення в техніку.
Перші наші сівалки були перехідного типу, придатні і для міні-тілл, і для ноу-тілл. Не обійшлося й без промахів: перша сівалка погано сіяла ріпак у стерню, тож довелося її продати. Натомість купили суто ноу-тільну, ще й на вигідних умовах: продавці відтермінували частину платежу на цілий рік. Другу сівалку, для просапних культур, використовували спершу на мінімальному обробітку, потім — на «нулю». Довелося її трохи модернізувати, зробити важчою. Річ у тім, що за технології ноу-тілл тиск на сошник має бути 250–300 кг, а якщо сівалка важить 1 т, то тиск на сошник буде значно менший. Відтак дискова сівалка (а ми використовуємо тільки такі) не проріже рослинні рештки. Модернізована сівалка працює у нас дотепер.
На жаль, стикнулися з тим, що деякі наші продавці або не знають, що таке ноу-тілл, або не хочуть знати. Їм краще завозити моделі техніки для традиційної технології. От я хотів купити аргентинську сівалку — бачив її у кількох господарствах, сподобалася. Заплатили передоплату, а сівалка прийшла зовсім не така, як ми замовляли: не сіє по нулю. Нині намагаємося повернути її продавцеві через суд.
Для порівняння можу розказати, як працюють фермери в Америці. Вони взимку власноруч перекомплектовують техніку потрібним їм обладнанням, а завод їм це обладнання постачає під індивідуальне замовлення. У наших дилерів такого немає: може, тому що везти з-за океану один-два комплекти їм не вигідно.
— Чому віддаєте перевагу саме дисковим сівалкам?
— Мене вчили, що після збирання культур має залишатися висока стерня. Тоді менше рослинних решток лежить на поверхні, дискові сошники легше йдуть і не забиваються. За такої технології анкерні сівалки не зможуть сіяти, тому що для них потрібне дуже ретельне подрібнення соломи і нижчий зріз рослини.
Ми ж після пшениці залишаємо стерню заввишки 30–40 см, на кукурудзі — все стебло, обриваємо тільки качани. Проте мульчі на поверхні ґрунту багато немає, бо ми після збирання врожаю вносимо біодеструктор стерні, тож до осені все розкладається бактеріями. Я вважаю, мати подушку з рослинних решток — не самоціль, треба, щоб пожнивні рештки розкладалися й поживні речовини з них потрапляли в ґрунт і підвищували його родючість.
 |
| На висівні комплекси встановили місткості для
внесення рідких добрив |
— Щоб уже закрити тему ефективності сівалок: як ви вважаєте, чи потребує ця техніка удосконалення, і якого саме?
— Проблемою є нерівномірність висіву насіння. Особливо це проявляється під час сівби соняшнику. В чому причина — не вдалося встановити. У нас остання сівалка обладнана сучасною, високоякісною системою точного висіву, але й вона не сіє ідеально. Крім того, сівалці важко витримати однакову глибину висіву. Адже через проходи техніки поле має певну нерівність і нерівномірну щільність ґрунту. В результаті отримуємо нерівномірні сходи, що впливає на врожайність.
Ще однією проблемою для ноу-тілл є те, що ми не можемо внести великі норми добрив — 200–300 кг. За традиційної технології добриво розкидають по поверхні ґрунту, а потім його можна приорати чи задискувати. Ми ж можемо тільки розкидати, але добриво довго лежатиме на рослинних рештках, доки розчиниться. Особливо це стосується фосфорно-калійних добрив. Натомість американські фермери застосовують сівалки, якими вони вносять під час сівби кілька видів добрив одночасно. Причому якісно: частину добрив уносять збоку, частину — внизу рядка. В тих сівалках, що продають в Україні, такого немає. Довелося самим удосконалити сівалку.
— То як ви нині вносите добрива?
— Ми робимо ставку на КАС. Окрім того, під час аналізу ґрунту визначаємо, яких елементів бракує — у нас це насамперед сірка та цинк. Їх уносимо розкидним способом або ж робимо розчини сульфату амонію, сульфату магнію й уносимо рідкими. Нещодавно встановили на сівалку обладнання для внесення рідких добрив, за допомогою якого даємо NPK під час сівби. Це вигідно з двох причин: по-перше, рідке добриво не потребує великої кількості вологи для розчинності, по-друге, ми в нього додаємо біопрепарат, що містить азотфіксувальні, фосфорта каліймобілізаційні бактерії, і вносимо цю суміш у насіннєве ложе.
Цей біопрепарат нам дуже допомагає. Річ у тім, що в наших ґрунтах калію і фосфору достатньо, тільки рослина їх не може дістати з ґрунту, а бактерії допомагають перевести їх у доступну форму. Тому фосфорних і калійних добрив ми вносимо відносно небагато — 30–50 кг/га в д. р., а решту елементів поповнюємо біопрепаратом, який наносимо на насіння перед сівбою й додаємо до рідкого добрива під час сівби.
Дехто думає, що ноу-тілл — це численні хвороби та шкідники в посівах. Нічого подібного. Коли ноу-тілл працює по-справжньому, то природа сама балансує між корисними та шкідливими організмами й бореться зі шкідниками. А тут ми ще разом із добривами вносимо спеціальний комплекс бактерій, які сприяють перетворенню поживних речовин у ґрунті в доступну форму, забезпечують біоконтроль над збудниками хвороб.
— Як ви переорієнтувалися на біологізацію землеробства?
— Я дуже давно знайомий із Леонідом Центилом, директором АФ «Колос», що в Сквирському районі Київської області. Він активно працює в напрямі біологізації, хоча в нього традиційна технологія — оранка. Досвід показує, що, незважаючи на цю різницю, результат застосування комплексу бактерій однаковий.
Наведу такий приклад. Коли ми робимо аналіз ґрунту, то лабораторія у своєму висновку зазначає: щоб отримати 100 ц/га кукурудзи, потрібно внести 140 кг/га д. р. азоту. Ми даємо його 100 кг/га, але все одно отримуємо 100 ц/га зерна. Тобто завдяки меншим нормам добрив маємо результат. Я вважаю, що це робота бактерій, які ми вносимо під час сівби.
Загалом урожайність щороку зростає. Так, озима пшениця на початку родила по 4,5 т/га, цього року — 7,5 т/га, і це за невеликих затрат на добрива. Добре показує себе кукурудза: врожайність зросла з 6–7 до 10–12 т/га, теж за мінімуму добрив й інших затрат. Соняшник родить по 3–3,5 т/га, соя та ріпак — по 3–4 т/га.
— Яка культура для вас є стратегічною?
— На одну культуру ставку не роблю. Найбільші площі під кукурудзою, соняшником і пшеницею. Ріпак — добрий попередник і в липні дає перші гроші. На ріпак ми дивилися як на проміжну культуру: висівали сорт, насіння якого вирощували самі, — затрати були мінімальними. В мене колись була можливість бачити технологічні карти великих компаній. Тож вони, щоб покрити витрати на заплановану врожайність ріпаку 5 т/га, «віддавали» 2,5 т. Тобто фактично вони отримували 2,5 т/га. Ми ж маємо 3 т/га, а наші затрати відповідають 0,5 т/га. Тобто чистими отримуємо ті самі 2,5 т/га. Шлях мінімізації затрат на ріпаку вважаю виправданим, адже були зими, коли він вимерзав, особливо гібриди. Проте після ріпаку ми маємо добрий урожай пшениці. Соя добре працює з ґрунтом, залишає біологічний азот, бактерії. Однак чи будемо й надалі її вирощувати, з огляду на економіку… Не знаю.
— Чи не міняли ви сівозміну через перехід на ноу-тілл?
— Практично ні. Зменшили площу ярого ячменю. Ячмінь для ноу-тілл — проблемна культура, особливо ярий, тому що його потрібно сіяти рано, коли є волога. Якщо ранні строки впустив — різко падає врожайність. Ми не можемо сіяти рано, бо на ту пору ще вологий ґрунт. Коли він дозріє, ми вже на два тижні відстаємо від оптимальних строків. Тому площі під ячменем ми зменшили до мінімуму, фактично сіємо його для пайовиків. Та й урожай він дає не дуже добрий: в основному 3, рідше — 5 т/га.
Раніше кукурудзи висівали мало, тепер — більше, оскільки це культура прибуткова. Був захопився соєю, але коли у 2015 році вона вродила по 1 т/га, запал пропав. Останні роки дає по 3–3,5 т/га, окремі ділянки й по 4, але держава забрала ПДВ, і тепер соя нікому не потрібна — лежить у складі, ціни на неї нема.
Взагалі американський класичний «нуль» — це кукурудза та соя. До того ж працюють одна сівалка, один трактор і один механізатор. Однак я намагаюся дотримуватися класичної сівозміни, чергувати культури зі стрижневим, мичкуватим коренем, теплолюбні, холодостійкі. Завдяки такому чергуванню добиваємося зменшення забур’яненості, не «вирощуємо» бур’яни, стійкі до однієї групи гербіцидів, розпушуємо ґрунт. На «нулі» плужної підошви немає й не може бути.
Багато країн, де за ноу-тілл працюють давно, потерпають від резистентності бур’янів, тому що працюють практично на монокультурі: кукурудза, соя, інколи соняшник — і гліфосат, гліфосат… Натомість ми завдяки сівозміні та ще й тому, що вирощуємо не ГМО-культури, використовуємо гліфосат в обмежених кількостях.
Злісних бур’янів не маємо, але деколи з’являються нові, тож підбираємо гербіциди, щоб їх забрати… Проте, буває, що й гербіцид не бере: наприклад, ваточник сирійський нічим не знищиш — тільки викопавши корінь. З хвощем польовим проблеми. До речі, наявність цього бур’яну вказує на значну кількість вологи в ґрунті (кислотність у нас в нормі). Якось науковці влітку відбирали зразки ґрунту й визначили, що вологи більше на 30–40% на тих полях, де «нуль», ніж на тих, що оброблені за традиційною технологією. Хоч, звісно, треба робити поправку на культуру та кількість решток попередника.
— Яке питання захисту культур для вас є найпроблемнішим?
— Миші. Ці гризуни дуже швидко розмножуються, і в жовтні все поле може бути порите. Тому ми починаємо з мишами боротися одразу після посівної. Якщо, наприклад, 10 серпня ми посіяли ріпак, то 11 серпня обробляємо поля — розкладаємо принади з біологічними чи хімічними препаратами. Відколи ми почали так робити, проблем не маємо. За сезон три-чотири рази обходимо поля.
Щодо інших шкідників, то в нас їх не більше, ніж за звичайної технології. Обов’язково обробляємо насіння інсектицидами — якщо воно не оброблене на заводі. Посіви також обробляємо різними групами інсектицидів. Десь — слабенькими, десь — сильнішими.
Хвороб завдяки застосовуванню біопрепаратів стало менше. І дози фунгіцидів зменшуємо. Наприклад, якщо фунгіцид можна застосовувати в нормі 1–1,5 л/га, то ми працюємо мінімальною або й нижче за мінімальну норму. Такі експерименти будемо проводити ще, щоб отримати об’єктивну інформацію.
— Доводиться чути, як досвідчені ноутільники інколи критикують своїх колег, мовляв, за «неправильний ноу-тілл». Для вас принципово дотримуватися правил чи допускаєте відхилення?
— Коли ми тільки почали за ним працювати, перед сівбою ріпаку спалювали рослинні рештки, тому що немає сівалки, яка б сіяла якісно ріпак у солому. Це неправильно. Проте врешті-решт я знайшов спосіб, як і рештки не спалювати, і ріпак сіяти. Ми почали сіяти ріпак після ячменю або після карликових сортів пшениці: збирали ячмінь чи пшеницю на низькому зрізі, солому тюкували й роздавали пайовикам. Це також не зовсім правильно, але краще, ніж спалювати.
Друге відхилення — не використовуємо сидератів. Я не бачу доцільності у висіві покривних культур і не розумію, коли їх висівати. Наприклад, зібрали ячмінь 15 липня, а 5 серпня сіємо ріпак. То який може бути сидерат, коли два тижні розриву між цими операціями? Інший приклад: соняшник, кукурудзу та сою збираємо пізно, з кінця вересня по листопад. Як сидерат сіяти в жовтні? Після пшениці ми залишаємо високу стерню, пшениця дає багато соломи, ми її якісно розстеляємо по полю, утворюється велика подушка і сіяти сидерат у цю подушку не бачу сенсу.
Однак те, що люди, які називають себе ноу-тільниками, раз у чотири роки поля дискують, потім пускають глибокорозпушувачі на 40–60 см, я вважаю неправильним. Нібито так вони борються з ущільненням ґрунту. Проте це не ноу-тілл.
— Однак у вас також залишаються колії від проходу техніки. Як ви даєте їм раду?
— З часом біологічні процеси у ґрунті розм’якшують їх, і вони стають практично непомітними. Крім того, з ущільненням ґрунту після проходів техніки ми боремося зміною напрямку сівби просапних культур — на 20–30 градусів до напрямку попередньої сівби.
— До речі, помітила, що місцина у вас горбиста. Як це впливає на стан посівів?
— Раніше проблеми були: після дощу по дорогах у низині джипом проїхати не можна було — товщина змитого верхнього шару ґрунту сягала 20–30 см. Та ще пилові бурі: коли 12 років тому почав працювати в господарстві, то пилова буря, що тривала 1–1,5 години, знищила 30 га кукурудзи — наче ножем зрізало. Тепер після дощів уже машиною можна їхати вільно: з поля практично нічого не змиває. «Блюдець» на полях немає, бо ґрунт має добру вбирну здатність. Рослинні рештки та коренева система культур-попередників, що залишається в ґрунті, «тримає» ґрунт від водної та вітрової ерозії.
— Які найбільші виклики для нульової технології нині стоять перед вами?
— Різкий перехід від зими до літа, який відбувається останні роки, без перехідного періоду. От ми соняшник сіємо після кукурудзи, хоч у нашій зоні сіють навпаки. А років два тому кукурудзу почали сіяти 20 травня — це для нас дуже пізно. На тому полі було так багато рослинних решток, що затримували дозрівання ґрунту й тому довелося чекати майже місяць. А сонце пече. То стрес для культури був. Крім того, довелося сіяти кукурудзу з ФАО 180, що також негативно вплинуло на врожайність.
А згадайте минулий рік: на полі сніг і лід, а через короткий проміжок часу — сухий ґрунт. І де той мерзлоталий ґрунт, по якому добрива розкидати? Тому потрібно підлаштовуватися під зміну погодних умов.
Я в Канаді, в провінції Вінніпег, бачив, як один фермер застосовував технологію вертикального обробітку ґрунту. На мою думку, це на 95% ноу-тілл. Цей агрегат працює з ефектом відбійного молотка: утворює в ґрунті мікротріщини, подрібнює рештки на полі, тож ґрунт дозріває швидше і можна сіяти раніше. Хоч інші канадці зневажливо махали рукою на цього фермера.
Ще один виклик — якість техніки. Як правило, за технології ноу-тілл швидкість сівби — 8 км/год, за традиційної — 15–17 км/год. А весняна посівна має тривати тиждень. Однак ми ж не можемо вкластися в цей термін і сіяти швидше, бо заважають нерівне поле і рослинні рештки. Тому повинен бути інший тип висівного апарата, щоб насінина не «бігла» за ним по інерції на великих швидкостях.
— Насамкінець традиційне запитання: які плани маєте на майбутнє?
— У планах плануємо переводити сушарки на біопаливо — на відходи зерноочисного комплексу та на щепу. Подрібнювач уже маємо, тепер планую створити бригаду, яка заготовлятиме сировину, чиститиме лісосмуги, ділянки пайовиків із самосійними деревами.
Найбільша зміна — впровадження точного землеробства. Для цього потрібна нова техніка, і вже маємо нові комбайни, обладнані системою картографування полів. Саме на часі роботи з картографування. Тож ноу-тілл удосконалюватимемо.
Розмовляла Людмила Морозова
журнал “The Ukrainian Farmer”, 2019 рік
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».