Головне:
Інтерв'ю

Агрохолдингам час перейти до більш ефективних моделей господарювання

Пітер Томсон
заступник генерального директора холдингу «Українські Аграрні Інвестиції»
Поділитись:

В умовах економічної кризи та проблем із фінансуванням агрохолдинги, як і решта господарств, змушені «вмикати режим економії» й активно заощаджувати на матеріально-технічних ресурсах, модернізації підприємств, купівлі техніки тощо. Про те, на чому ще слід зосередитися власникам господарств, щоб не втратити бізнес, наша розмова з першим заступником генерального директора холдингу «Українські Аграрні Інвестиції» Пітером Томсоном.

 

— Пане Томсоне, як ви оцінюєте поточну ситуацію в українському агробізнесі, адже деякі з холдингів перебувають у критичній ситуації. Прокоментуйте, будь ласка, їхні прорахунки. 

— Я дивлюся на сьогодення агробізнесу по-філософськи. На моїй батьківщині, у Шотландії, є прислів’я: «Що призначено для тебе, те не оминеш». Тож, що нині відбувається — слугуватиме уроком для тих, хто надалі працюватиме у цьому секторі. Ті, хто роблять правильні висновки, надалі будуть успішно працювати в сільськогосподарському бізнесі.

Щодо проблем у деяких великих агрохолдингах, то я б не хотів заглиблюватись у цю тему, бо це неетично. Вважаю, ця ситуація стала наслідком прорахунків керівництва компаній саме в розрізі ефективного управління. Велика кількість землі та багатошаровість керування призводять до проблем на місцях. Модель управління в нашій компанії також не є ідеальною, проте я щодня на зв’язку із господарствами й знаю всі їхні проблеми. У сезон буваю в полях навіть частіше, ніж тут, в офісі.

 

— Якою має бути кількість землі в агрохолдингу, щоб ним можна було нормально управляти? 

— Усе індивідуально — залежить від того, чи є в господарствах тваринництво, елеваторні потужності тощо. На мій погляд, щоб бізнес нормально функціонував, цілком достатньо й 300 га. Водночас великі холдинги із сотнями тисяч гектар, що пішли в ефективну вертикальну інтеграцію (я маю на увазі «Кернел», «Астарту», «Миронівський хлібопродукт»), фактично убезпечили себе від ризиків — вони є потужними експортерами, їх модель добре застрахована від ризиків.

 

— Ви виступаєте за агрохолдинги, натомість сьогодні багато думок щодо їх неефективності. Тож яка модель господарювання чекатиме Україну в майбутньому? 

— На українських землях місце знайдеться всім — як великим компаніям, так і середнім, і дрібним фермерам. Про те, яким буде їх співвідношення, я не берусь судити — це диктуватиме ринок. Склалася цікава ситуація: з одного боку, агрохолдинги можуть залучити більше інвестицій — 5 і навіть 20 мільйонів доларів за одну трансакцію не є проблемою. Однак із другого — на перший план за ефективністю виходять середні за розміром вітчизняні господарства — вони розраховували лише на свої сили та кошти, тож на сьогодні почуваються краще. На мою думку, саме для їхнього розвитку тепер склалися найоптимальніші передумови — за наступні рік-два українські агрокомпанії середнього розміру мають значний потенціал зростання.

Для галузі ж у цілому нині важливо створити умови, в яких усі можуть розвиватися. Штучно стимулювати розвиток того чи іншого сегмента операторів — навряд чи корисно.

 

— У чому плюси, а в чому мінуси агрохолдингів? 

— До плюсів я хотів би віднести прямий експорт, привабливість для міжнародних інвесторів і кредиторів, великий обсяг переробки, відносно менші витрати на фінансування, більшу професійність персоналу (можна обрати кращих фахівців) і, зрештою, географічна диверсифікація.

Що стосується мінусів, то на перше місце я поставив би центральне управління, консервативність, більші витрати на два чи навіть три рівні управління. Сьогодні також я не можу не сказати й про ризики низького рівня мотивації персоналу, особливо того, що визу виробничого ланцюга. До того ж дуже часто доводиться спостерігати за надто оптимістичними очікуваннями ринку з боку керівництва компаній. Нині реальний середній показник — це 20–25% EBITDA та 30% ROE.

 

— Останнім часом багато точиться розмов про оптимізацію та консолідацію виробництва. Яким чином це здійснити і чи працює цей механізм на практиці? 

— Україна має приблизно 40–50 тисяч агровиробників. Холдинги обробляють приблизно 20% земель. Тобто сектор первинного виробництва ще досить неконсолідований. Уже сьогодні ми бачимо, як виробництво курятини зосереджено в руках кількох великих компаній, те саме відбуватиметься й в інших сферах. Однозначно, залишаться лише найефективніші гравці, які зможуть пропонувати і внутрішньому, і зовнішньому покупцям лише товари найкращої якості.

 

— Не можу не спитати про економію ресурсів. На ваш погляд, на чому у виробництві можна заощадити, а на чому — не варто? Як ви реалізуєте економію та скорочуєте витрати? 

— Варто говорити не про саму економію, а ефективне застосування ресурсів. Ми всі розуміємо, що скрутна ситуація штовхає аграріїв на те, щоб змінити насіння та зменшити внесення добрив, або менше витрачати солярки. Однак, наприклад, щодо насіння економія може зіграти з господарями злий жарт — насіння може не зійти. То кому потрібна така економія? Із другого боку, найдорожчий трактор чи комбайн не завжди є найкращим, а сівалка чи борона не розуміє, які «коні» її тягають.

Ми для підвищення ефективності пішли іншим шляхом: реалізуємо проект, що стимулює працівників до більш ефективної роботи. Звичайно, не йдеться про скорочення штату до мінімуму та покладання на всіх подвійних функцій. Ми намагаємось організувати роботу й умови для кожного працівника, створити систему мотивації та бонусів за їхню роботу. Таким чином, ми отримуємо від роботи кращі результати.

Наприклад, в Аргентині завдяки автоматизації процесів на одній тисячі гектарів працює в середньому 0,5 спеціаліста, натомість у нас у холдингу в сезон близько 8 осіб на 1000 га. Тож підіймати ефективність праці ще є куди.

Також останні два роки ми багато уваги приділяємо автоматизації обліку, особливо це стосується первинної документації, яка подекуди все ще ведеться не на комп’ютерах і програмах, а на папері, що призводить до великої кількості помилок. Автоматизація обліку допомагає ліпше контролювати роботу на місцях й оперативно реагувати на проблеми. Ми кожного дня в режимі реального часу маємо показники по ходу польових робіт, урожайності, пальному та багатьох інших показниках — це дозволяє краще вибудувати роботу підприємства.

 

— Розкажіть, яким був для компанії 2014 рік? Що відбулося за цей період, які досягнення, а можливо й втрати? 

— Зрозуміло, що минулий рік я апріорі не можу назвати добрим. Це був рік виживання для всіх, зокрема, і для аграрної сфери. За умов, що склалися, навіть виживання я вже можу назвати позитивом. Адже подивіться, скільки аграріїв взагалі втратили свої землі та бізнес. Якщо казати про нашу компанію, то, на щастя, у нас немає паїв в окупованих регіонах. Тобто втрати наші такі самі, як у багатьох інших — ми їм співчуваємо та по можливості надаємо колегам допомогу.

Вважаємо досягненням те, що вчасно відсіяли, мали чим доглядати за посівами та зібрали весь урожай у заплановані строки. Добре також, що зберегли земельний банк і у фізичних показниках виконали наш бюджет на 100%. Дійсно, на сьогодні про надприбудковість агробізнесу я б не казав, проте зберегти наявне — це вже велике мистецтво.

 

— Які проекти плануєте завершити, або, навпаки, розпочати реалізовувати у 2015 році? 

— Масштабних проектів ми, на жаль, не плануємо, адже ситуація із фінансуванням цьому не сприяє. Швидше, удосконалюватимемо наші елеваторні потужності й далі модернізуватимемо парк техніки. Зокрема на модернізацію у 2015 році плануємо витратити понад 5 млн доларів. Це в основному на відновлення тракторів, ґрунтообробної техніки та комбайнів. За 2014 рік ми відновили свій парк сівалок на 15%, жаток для технічних культур — на 50%, парк вантажного транспорту розширили на 20%. Фактичні плани щодо кількості нової техніки цього року певним чином залежатимуть від перезимівлі озимих і від курсових коливань.

 

— Поговоримо про рентабельність й урожайність польових культур у розрізі урожаю минулого року та планів на майбутній сезон. 

— Наш агрохолдинг не зорієнтований на рекордні врожайності — цього року кукурудза дала 50 ц/га, пшениця — 40 ц/га, а олійні культури нас трохи підвели — урожайність там на 20% менша за показники 2013 року. Що стосується планів на цей рік, то культури залишаться ті самі, щоправда, трохи розширимо площі під пшеницею через зменшення площ під кукурудзою та ріпаком. Зниження світових цін на нафту однозначно призведе до стабілізації або й зменшення цін на кукурудзу, тож площі під нею потрібно буде скорочувати.

 

— Наскільки я розумію, саме цю культуру ви експортуєте найбільше, чи не так? 

— Ми з 2009 року успішно експортуємо кукурудзу, ріпак, сою тощо. 2014 року ми продали на зовнішні ринки 200 тис. тонн кукурудзи і 150 тис тонн пшениці.

 

— Сьогодні багато говорять про експорт зернових з України у Європу. На ваш погляд, чи доцільно зосереджуватися на ЄС? Які країни можуть бути більш перспективними для експорту? 

— Це можуть бути всі країни. Головне — створити умови для того, щоб продати саме в той час і туди, де максимально вигідно. На жаль, більшість українських фермерів усе ще продають зерно з поля, не маючи змоги надійно його зберегти та дочекатися максимальної ціни. Ось у цьому й полягає найбільша проблема — ви все ще не навчилися підходити до зерна як до бізнесу. Ми готові продавати на будь-яких умовах — від EXW до CIF, усе залежить від економіки кожної транзакції. Тож завжди детально аналізуємо кожен окремий контракт, порівнюємо можливості, щоб досягти максимального прибутку.

 

— Які культури мають сьогодні найбільший попит на зовнішніх ринках? Яка культура продається на експорт найкраще? 

— На сьогодні на першому місці за популярністю — кукурудза, за нею іде пшениця. А найпривабливішою для експорту є, напевно, продовольча пшениця.

Також потенційно цікавими трейдерам можуть бути нішеві культури, які містять білок: наприклад бобові, зокрема горох, нут, сочевиця, харчові боби. Проте у цьому сегменті існують свої труднощі — волатильність ринків і логістика.

 

— Багато великих холдингів мають окрім всього іншого ще й тваринництво. Чому ви фокусуєтесь виключно на рослинництві? 

— Ми маємо дві тваринницькі ферми, але, справді, у форматі компанії не розглядаємо це як окремий бізнес. Для тваринництва потрібні великі капіталовкладення, а на сьогодні будь-які інвестиції є ризикованими — вони можуть і не повернутися.

 

— На початку 2014 року була інформація про те, що ваша компанія планує до 2016 року на 20-25% збільшити елеваторні потужності. Чи не відмовилися ви від цього плану? 

— Ми не відмовилися, але дещо відклали ці плани. Сьогодні ми маємо 5 елеваторів сукупною потужністю одночасного зберігання 185 тис. тонн, тобто ми забезпечені на 50–60% власних потреб у зберіганні зерна. Ми більше модернізуємо наявні в нас потужності, замінюємо обладнання, розширюємо можливості. Зокрема, робимо кроки в напрямі енергозбереження на елеваторах. У нас уже встановлено шість нових американських сушарок замість старих вітчизняних, що дозволяє економити до 50% газу.

 

 

 

Інтерв’ю було надруковано у журналі “The Ukrainian Farmer”. Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ