15 тонн із гектара
Співвласник розсадника «Фруктовий Сад АТ» — про 14–16 т лохини з гектара, секрети найвищої якості ягід і перспективи лохинового ринку.
Перспектива для подальшого розвитку плантацій лохини в Україні є, вважає Дмитро Гончарук, який разом з Анною та Тетяною Домбровськими є засновниками розсадника родинного типу «Фруктовий Сад АТ» (Київська обл.), в асортименті якого представлено майже всі основні ягідні культури.
Утім, серед головних трендів у виробництві лохини є як її недостатня якість на внутрішньому ринку та необхідність її підвищення, так і недостатня врожайність. Остання важлива саме для того, щоб господарство більше заробляло на лохині на меншій площі, а внутрішній та зовнішній ринки (і свіжий, і переробки) здатні прийняти великі обсяги лохини.
«Поштовх для розвитку нових площ лохини у 2023/24 році дав державний грант, — зауважує пан Гончарук. — Середнє господарство, яке закладає лохину за цією програмою, становить 5–20 га. Чим далі, тим ефективніше закладають ці плантації, враховуючи географію регіону, бізнес-план, вивчають ринок, знають, куди саме будуть продавати, і вже не садять будь-що».
«Садівництво по-українськи» розпитало Дмитра Гончарука про те, як отримати 14–16 т лохини з гектара, досягти найвищої якості ягід та яку мати перспективу бізнесу на ринку.
— Пане Дмитре, яким ви бачите ринок лохини в Україні?
— Зі спілкування з іншими фермерами минулий сезон у сенсі врожайності та якості ягід лохини був майже такий самий, за винятком того, що через війну у 2022 році експортоорієнтовані господарства не встигли скласти контракти, не отримали кредити на добрива, вся ягода пішла на внутрішній ринок. У сезоні 2023 року господарства вже краще підготувалися, і частина ягід пішла на експорт. Зважаючи на те, що цільова аудиторія в Україні зменшилась, проте ціна була стабільною і прогнозованою: всі були готові, що сезон почнеться з 300 грн і впаде до 70–90 грн, тому особливих несподіванок не було.
Внутрішній ринок хоча і наповнено ягодою, але переважно свіжою. З тим та лохина, яку постачають у мережі, — не найкращої якості, тобто є куди покращуватись. Більшість господарств не охоче працюють із великими мережами через відтермінування платежів, видумані рекламації, тому спрямовують туди ягоду, якщо її в них або надлишок, або відсортовану ягоду нижчої якості, яка не пішла на експорт.
Крім того, український ринок характеризує нерозвинена переробка лохини — у нас дуже мало чого виробляють із цієї ягоди (варення, пастила, різноманітні харчові добавки), ця ніша взагалі відкрита. І це можна закладати в певну бізнес-модель вирощування лохини — тобто обирати певні сорти, які згодяться саме для переробки, наприклад, які дружно достигають, і їх можна швидко зібрати, та розраховувати плантацію не під ручне збирання, а під комбайн.
Тобто наш ринок «не перегрітий», ми бачимо в ньому перспективи, і на ньому є куди рости й покращуватись. Нині в Україні вже досить багато експортоорієнтованих господарств, і після початку війни далеко не всі вони знову вийшли на зовнішньоекономічні поставки. Сьогодні цей процес набуває обертів. Однак не у всіх експортоорієнтованих господарств ще є та врожайність і якість, які потребує, наприклад, європейський споживач: там важко конкурувати з місцевими виробниками через лобіювання. На внутрішньому ринку дрібному фермеру місця багато — ще бракуватиме ягоди, якщо великі гравці зможуть повноцінно вийти на експорт.
Я знаю приклад одного господарства, яке має сильну команду, змогло вийти на експортну якість, проте не змогло сформувати відповідні партії для нього. Тому вони промоніторили дрібніших відповідальних фермерів, відібрали серед них 3–4 з більш-менш відповідною якістю й разом формували товарні партії.
— Сорти лохини, які пропонує ваш розсадник, ви також вирощуєте і на власній промисловій плантації. Як вони поводяться і що б ви радили іншим?
— Ми насамперед створювали господарство як розсадник, але мірою розвитку розуміли, що тільки цього недостатньо, тому що людям, які тільки приходять у цей бізнес, важливо було компетентно показати на власному досвіді, як діє весь процес — від посадки до продажів товарної ягоди. Тому ми додали до розсадника 5 га лохини для сортовивчення, обкатки технологій захисту, обрізування різного типу. І таким чином самі почали вирощувати ягоду на продаж. Ми посадили в себе майже всі промислові сорти (близько десятка), які придатні для промислового вирощування в Україні. Нині задоволені власною плантацією, цього року додали ще 2 га з новим типом насаджень і плануємо поступово розширювати площі.
Як ми бачимо з власного досвіду, абсолютно всі сорти, які є в Україні, мають право на існування, проте той чи інший сорт можна радити фермеру залежно від двох основних чинників — географічного розташування ділянки та де і як він планує реалізовувати врожай.
У нашому господарстві найкраще себе показав Дюк — він має стабільну врожайність, добре прогнозований, не підмерзає, майже п’ять років до нього немає ніяких претензій. Однак це під Києвом, а на північному заході — у Волинській, Рівненській областях я б його категорично не радив садити, тому що, коли Дюк почне там достигати, він уже не буде ранньою ягодою, і великого заробітку на ньому не буде. Ми цьогоріч починали реалізацію Дюка на свіжий ринок із ціни 375 грн, плюс-мінус 10–20 грн вона трималася півтора-два тижні, в пік сезону ціна знизилася до 80–70 грн. Також ми садили пізній сорт Еліот. Для нашого регіону він не дуже годиться, бо фактично починає плодоносити й достигати, як середні сорти на Півночі. Тому нам немає сенсу його вирощувати, а є сенс зосереджуватися тільки на ранніх сортах.
— Чому в разі лохини важлива врожайність з гектара? Чому сьогодні неможливо добре заробити на низькій урожайності?
— Середня врожайність лохини по Україні сьогодні становить близько 2–3 кг з куща — це 8–10 т/га. Тобто 8–9 т/га вважається нормою, якщо не суперурожаєм, для звичайного господарства. Але якщо порівняти два господарства, в одного з яких площа 40 га й урожайність 8 т/га, а в другого — 20 га й урожайність 16 т/га, останнє дасть більший прибуток. Бо витрати на догляд за плантацією (захист, косіння, обрізування) у господарства на 40 га будуть у рази більшими, а врожайність — меншою. Тобто треба гнатись не за обсягами площ, а за врожайністю з гектара. Якщо ви знаєте, як її збільшити, та вже продумали збут, тільки тоді має сенс розширюватись.
Ми підраховували витрати на гектар лохини за збільшення врожайності. Одне, що там змінювалося, — це більша кількість тари та збирання. Але агрохімія, догляд, пальне, амортизація техніки лишались практично однаковими. Стандартна плантація лохини — це 3,3 тис. рослин. У програму фертигації добрива, засоби захисту закладають на 1 га. Тобто кущ, який дає 3 або 5 кг, ви обробляєте однаково, прокосів у вас буде одна й та сама кількість. Змінюючи врожайність до 16 т/га, ми побачили, що собівартість 1 кг ягоди в нас становить приблизно 45 грн/кг, а за 8 т/га — 65–70 грн/кг. От і рахуйте: якщо останні роки мінімальна закупівельна ціна була 70–75 грн, то за 16 т/га ми отримуємо 80% прибутку, а в разі 8 т/га — ледь виходимо в нуль, а той менше.
— Які чинники є найважливішими, щоб отримати врожайність 14–16 т/га?
— 2020 року ми встановили програмне забезпечення для обліку збирання ягоди, щоб зручніше було розраховуватись із працівниками. Відтоді ведемо статистику — яка плантація та який сорт скільки дає врожаю. Ми чітко побачили, що отримувати з куща лохини 4,5–5 кг ягід — цілком досяжна мета, тут немає нічого фантастичного. Ми стільки збирали у 2021 і 2022 роках, коли плантація вийшла на повне плодоношення. У 2023 році вийшла трошки менша врожайність — про це скажу пізніше. Ми зрозуміли, що таку врожайність можна отримувати, якщо працювати дуже системно. Тут я кажу навіть не про базові речі — контроль вологості субстрату, pH води для поливу, внесення добрив тощо. Є ще додаткові чинники — наприклад, специфічне обрізування для кожного сорту (однаково всі не можна обрізувати, кожен сорт має особливості), внесення мікро- і макроелементів по листку (хоча деякі експерти до цього скептично ставляться), застосування біостимуляторів.
Завдяки системі обліку ми помітили, що один квартал у нас дає стабільно більшу врожайність із року в рік. На цій ділянці гряда не вкрита агроволокном чи плівкою, а відкрита. Вже п’ять років восени ми регулярно мульчуємо. За садіння під агротканину чи плівку торф перегниває за 2–3 роки, й фактично лохина починає рости в природному материнському ґрунті, який є зазвичай на полі і який може бути важким за свої складом. У 2015 році ми посадили цей квартал, у 2018-му зняли плівку — і відтоді мульчуємо її тирсою та щепою на 10–15 см, щорічно мульчі досипаємо по 5–7 см. Органічна маса дає додаткове живлення до того, яке ми даємо через фертигацію. Ці зусилля потребують додаткових затрат, але окупаються сторицею врожайністю, яку ви потім отримаєте.
Ще одна важлива операція, яку далеко не всі роблять. Як у вас почала достигати ягода, в липні, треба зробити листкову діагностику. Як правило, у всіх є програма фертигації, але без листкової діагностики вам буде важко зрозуміти, чи правильно працює ваша програма, чи всього достатньо рослині.
Зробивши таку діагностику, десь у середині липня ми побачимо винесення наших мікро- та макро елементів, чого в нас надлишок, а чого бракує. І агроном-технолог залежно від цього має програму корегувати. Ми свою корегуємо вже шість років, а не працюємо по одній. Критичні показники змінюємо відразу в цьому ж сезоні, решту враховуємо на наступний. 2023 рік, напевно, у нас перший, після якого ми програму змінювати не будемо, тому що побачили після аналізу, що в нас усі елементи в балансі.
— Яким має бути посадковий матеріал, щоб отримати з нього максимальну врожайність і якість?
— У соцмережах багато дискутують, який матеріал кращий — європейський чи український. Є дуже багато скептиків останнього, особливо серед керівників великих господарств. Але я наочно порівнював європейські й українські розсадницькі господарства й дійшов висновку, що вітчизняні сьогодні нічим не поступаються. А буває й навпаки, що український матеріал кращий. Це пояснюється дуже великою конкуренцією в нас, адже в Україні не такий великий ринок, як у Європі, і конкурувати між собою доводиться дуже сильно. Тому провідні розсадники працюють над якістю свого посадкового матеріалу.
Коли грантові програми тільки починались, вони дали поштовх для розвитку ринку, зокрема, лохинового буму. На його початку ягідники прагнули закладати плантації матеріалом від наших сусідів-поляків. Знаю, що пізніше ці плантації корчували — під наступні грантові програми наново засаджувалися вже нашим посадковим матеріалом. Бо польський, який нині до нас приходить, далеко не завжди якісний. До голландського претензій немає, але він вдвічі-тричі дорожчий.
— Чому український матеріал кращий за польський?
— Кращий український матеріал у великих розсадниках вирощують, як правило, методом in vitro — це гарантовано здорові рослини. І ці лабораторії можуть забезпечити потребу Україну з головою. У Польщі, як я знаю, in vitro вирощують одиниці з розсадників — в основному купують касетну розсаду, багато хто живцює. Різницю між рослинами, що вирощені in vitro та живцюванням, буде видно через два-три роки: остання росте повільніше, пізніше вступає в плодоношення, дає меншу врожайність. І, по-друге, поляки, як правило, продають нам матеріал, який не можуть продати в себе, тобто більш низькоякісний.
Однак у разі українського матеріалу я все ж хочу наголосити: у жодному випадку не слід покупати його в невідомих розсадників чи в інтернет-магазинів. Обов’язково розсадник має бути внесеним до державного реєстру суб’єктів насінництва та розсадництва, обов’язково проходити щорічну сертифікацію — ДП «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції». Тобто розсадник має бути з іменем — провідних розсадників, які вирощують саджанці лохини, в Україні п’ять-шість. Є й такі фірми, що завозять польський матеріал, але далеко не найкращий, головне для них — щоб був дешевший. Або малі розсадники, які вирощують матеріал із касетної розсади від великих компаній, але працюють по-чорному — не платять податки й не проходять сертифікації, тому що репутація їм не важлива, технології виробництва та захист у них на низькому рівні. Посадивши такий матеріал, можна отримати і пересорт, і хвороби. І якщо виникають проблеми на плантації, такі розсадники не можуть нічого порадити, бо вони — аматори. Великі розсадники завжди супроводжують свій матеріал, надають консультації — це дуже важливо. Тому що відразу у фермера виникають запитання: як посадити, як захистити, як живити, як продавати… Для нього розсадник — фактично, як сімейний лікар, який веде його дуже тривалий час. Такий «лікар» лохини має бути з великим багажем досвіду та знань.
Ми набували досвіду і в Україні, і за кордоном — у Європі. Щорічно намагаємось виїжджати на міжнародні практичні конференції, відвідуємо й всі ті, що відбуваються в нас у країні. Головне на таких заходах — спілкування в кулуарах: раджу всім початківцям не соромитись і ставити всі запитання, що хвилюють, і навіть дурні — на таких форумах, як правило, всі дуже дружньо налаштовані один до одного. І в жодному випадку не слухайте блогерів. Я багато їх передивився, і зі 100 людей там може лише 1–2 дають справді корисну інформацію, а від решти порад більше шкоди, ніж користі.
— Розкажіть, будь ласка, про ваш досвід вирощування in vitro.
— Лабораторія in vitro працює під Вінницею в рамках нашого сімейного бізнесу — нею керує мій батько Володимир, ми плідно співпрацюємо багато років. Батько створив велику колекцію різноманітних рослин. Більшість маточного матеріалу завезено з Європи. Не зупиняється на досягнутому й постійно поповнює колекцію. Дуже вдячні за співпрацю, без них ми б не досягли того рівня розвитку.
— Які сорти краще сьогодні використовувати залежно від регіону та ґрунту?
— Сорт підбирається, по-перше, залежно від бізнес-моделі — чи ви працюєте на свіжий ринок, чи на експорт, чи внутрішній споживач, чи переробка. По-друге — від географії господарства, а саме — де воно розташоване. Для Півдня України кращі ранні сорти: Дюк, Река, Спартан — це те що треба. На Заході через кілька років Дюк, Спартан не будуть уже конкурентними, якщо йдеться за заробіток на ранній ягоді. Пізні сорти для Півночі, Заходу — теж не дуже годяться. Якщо посадити Еліот біля Шацька на Волині, можна взагалі не отримати врожаю — його можуть згубити осінні приморозки й недостатня кількість теплих днів. Про Аврору я взагалі мовчу.
Якщо ж казати про переробку, ідеальний сорт для неї — Река. Він і для збирання комбайном пригодний. Якщо вибирати сорти для присадибної ділянки, тут Река також буде номером першим — за смаком й ароматом ягоди. Однак свіжий ринок його не любить: покупець насамперед купує очима, а в Реки дуже погано тримається наліт.
Якщо йдеться про стійкі сорти, які можуть вибачати незначні тимчасові недоліки в кислотності ґрунту, недополив, — це Блю Голд, Блю Кроп, Река та Еліот. Спартан не пробачить перезволоження, Дюк — лужного ґрунту (pH 6). Тож треба підбирати сорти, виходячи з ринку реалізації та географії господарства.
— Як краще сформувати плантацію відносно сортів різного терміну стиглості — ранні, пізні, середні?
— Якщо полуничні господарства закінчують збирати в кінці червня, а наступна культура, наприклад, обліпиха очікує збирання тільки в серпні, і два місяці треба утримати працівників, вони як раз можуть садити сорти лохини, які будуть плодоносити у цьому проміжку. Є варіанти, коли господарство, яке вирощує тільки лохину й садить усі сорти — від раннього до пізнього, закриваючи весь сезон. Усе залежить від завдань, які ставить перед собою виробник. Наприклад, сорт Чандлер має один із найбільших розмірів ягід, і коли в середині сезону ціна просідає, починає достигати Чандлер. Тож завдяки великим ягодам ви його зможете реалізувати на 10–20% дорожче, ніж усі інші сорти цього періоду. Але треба враховувати, що термін достигання у цього сорту досить розтягнутий — його можна збирати півтора місяця, тоді як інші сорти — за 2–3 збори. Хоча для когось тривалий період збирання може бути й плюсом, наприклад, для тих, хто вирощує для внутрішнього свіжого ринку й може отримати пізніше вищу ціну за розмір ягоди. Експортоорієнтовані не будуть його вирощувати.
— Якими мають бути стратегії захисту та живлення лохини, щоб вийти на високу врожайність?
— Захист треба завжди робити профілактичним — коли рослина захворіла, її пізно лікувати. Ми вже п’ять років відточуємо стратегію захисту. У нас, як і у багатьох, цього року постраждав Спартан. У травні було дуже холодно й дощило — навіть джмелі не літали й не було якісного перехресного запилення, а на початку червня був нічний приморозок. Ці чинники призвели до хвороб, які більшість фермерів прийняли за антракноз, бо крім нього більше нічого не знають. Відповідно, потрібний був зовсім інший захист, ніж було закладено в програмі. Через всі ці обставини була суттєва втрата врожайності. Тож на наступний рік ми заклали в систему захисту препарати, які борються не лише проти антракнозу, а й проти фомопсису та багатьох інших хвороб.
Шкідників на лохині не так багато — це склівка, оленка волохата, галиця та попелиця. У 2020 році було просто нашестя оленки — треба було мати в наявності два-три препарати, якими поперемінно обробляли. А останні роки її майже не було видно. Але препарати мають бути напоготові.
По живленню важливо знати, у які періоди що давати. Середина квітня — кінець травня — інтенсивний акцент на азот, із середини травня по липень — акцент на калій, у липні додаємо кальцій, серпень-вересень — обов’язковий акцент на фосфор. Важливий також контроль вологості при внесенні добрив. Лохина не пробачає пересушування, але ж і перезволоження також не любить. Важливо перевіряти цей показник тензіометром на ділянці два-три рази на тиждень, особливо на важких ґрунтах. Я всім своїм клієнтам зауважую: «Ви тензіометри купили, поставили, перевіряєте?» Придбали всі, поставила половина, дивляться і підлаштовують полив одиниці.
Коли у квітні-травні йдуть дощі, краще в ці дні недовнести азот, ніж ще більше залити коріння й тим самим спричинити ще більший розвиток патогенів. Лохина дуже схильна до стресів, і якщо не дотримуватись цих примітивних правил, можна легко ввести рослину в стрес, а виводити потім не один рік. Якщо недодати азоту, а потім над нормами наганяти, ви за рік не виведете плантацію.
У клієнта 2023 року постраждав Спартан. Коли аналізували причини, то однією з основних причин було постійне перезволоження впродовж усього сезону-2022, яке вони помітили на тензіометрі, але не придали цьому значення. Нині дали рекомендації, як оздоровити коріння у 2024 році, але результату тепер треба чекати рік-два.
— Якщо підбити підсумок, який комплекс чинників важливий для успішної плантації?
— Посадивши плантацію лохини або навіть плануючи її садити, потрібно чітко усвідомлювати такі пункти, якщо орієнтуєшся на високий результат:
1. Для роботи з плантацією потрібна технологічна карта, зроблена й адаптована до вашого ґрунту, води та способу вирощування. Її складають агрономи-консультанти на основі результатів аналізів ґрунту й води. Рекомендую складати цю карту кожного року, доки плантація не вийде на повне плодоношення.
2. Ваша плантація має бути оснащена датчиками вологості та рН ґрунту для контролю цих показників, адже це мало не найперша причина недоотримання врожаю на господарствах.
3. Закладати ягідник варто тільки здоровим, перевіреним посадковим матеріалом із зареєстрованих розсадників. Слід також зауважити, що найякісніший український чи європейський посадковий матеріал не дасть гарантію високих урожаїв за неналежного догляду.
4. Обрізувати кущі лохини варто з урахуванням особливостей сорту та відповідно до термінів (ранні сорти можна починати обрізувати з листопада, пізні — краще лишити на лютий).
5. Не потрібно нехтувати позакореневим живленням рослин, особливо під час весняних заморозків і в посушливі періоди влітку. Біостимулятори допоможуть досягти оптимальних розмірів ягоди та смакових якостей.
6. Важливим є аналіз листків росини, який варто проводити двічі на рік: після цвітіння (щоб скорегувати брак чи надлишок мікро- чи макроелементів) та після збирання врожаю.
7. Ще на власному досвіді переконалися, що наявність на плантації свіжої органіки у вигляді тирси, щеп чи хвойного опаду має величезне значення у формуванні майбутнього врожаю.
Основа будь-якої плантації та розсадника — це посадковий матеріал, системна робота команди в полі, дотримання всіх технологічних процесів. Також треба просто відчувати поле, бачити, чого йому бракує, вчасно робити аналізи, вчасно корегувати, застосовувати сучасні засоби виробництва. Тоді зменшуватиметься собівартість і збільшуватиметься прибуток.