Криза в країні призупинила вкладання коштів у серйозні інвестиційні проекти. Про те, як інвестори оцінюють загострення політичної ситуації та масові заворушення газеті «АгроМаркет» розповів Вадим Бодаєв, директор міжнародної інвестиційної компанії «SigmaBleyzer».
– Чи є в України шанс на залучення іноземних інвестицій, зокрема в аграрний сектор, після політичної кризи, яка спостерігається останнім часом?
На сьогодні є певне нерозуміння того, що найголовнішим фактором, який обмежує потенціал агросектора України, є відсутність інвестицій. Якби інвестиційний клімат був сприятливим, цього було б достатньо, щоб аграрний сектор став локомотивом економіки України. Таких природних ресурсів, які має Україна, мало у світі. Проте це не означає автоматичного надходження зовнішніх коштів на розвиток АПК. Конкуренція за гроші завжди була й буде. І для України нинішня політична криза може означати втрату перспективи. Гроші йдуть туди, де можуть працювати. Тому сьогодні їх спрямовують в Африку, Азію… Є певна пересторога, що про нас почнуть потихеньку забувати, і ті технології, що можна було б розвивати, будуть профінансовані в іншому місці.
Залучення інвестицій, на жаль, поки що не є пріоритетним завданням для наших державних діячів, депутатів й ін. Вони, як завжди, націлені на те, щоб лобіювати свої інтереси, не розуміючи, що всі заробили б, якби в Україну прийшло більше інвестицій. Криза в країні породжує те, що акції наших публічних агрокомпаній на міжнародних майданчиках демонструють спад. Привабливість ведення аграрного бізнесу знижується. Інвестори призупиняють розвиток проектів в Україні та відкладають їх на більш віддалену перспективу.
– Які головні перепони на шляху залучення інвестицій? Це корупція, нестабільність у країні…
Це все разом, і нічого нового я не скажу. Основні фактори, що впливають на можливість залучення інвестицій, — корупція та політична нестабільність. Треба додати й третій пункт — законодавчу нестабільність. Ці фактори залишаються, просто міняються місцями. То на перший план виходить політична криза, то корупція, але все разом — це те, що не дозволяє українському агросектору розвиватися. Усі ці питання зупиняють потенціальних інвесторів в ухваленні рішення. Вони не перестають тримати Україну у фокусі інтересів, але радше приїжджають сюди як туристи, а не бізнесмени. Вони спостерігатимуть за розвитком подій. Процес вичікування з позиції Заходу — це нормальний процес.
– Наскільки критичною є ситуація з інвестиціями сьогодні?
Той, хто вже прийшов сюди, можливо, й не зможе швидко згорнути свою діяльність, але справа не в цьому. Через політичну кризу інвестори не розвивають свої проекти, що рівнозначно стагнації сектора. Не прийдуть нові інвестори, не будуватимуть нових об’єктів, ферм, не вкладатимуть кошти в розширення бізнесу. Три роки поспіль ціни на аграрну продукцію були високими, тому 2011 рік можна вважати дуже динамічним у плані розвитку. І багато хто вирішив вкладатися в аграрний бізнес, 2012-го в багатьох виробників був неврожай, але всі розуміли типові ризики для аграрного бізнесу. У 2013-му рекордні врожаї по всьому світу знизили ціни до собівартості, а в кінці року відбулися масові заворушення. Інвестори, що вже присутні в Україні, змушені розвивати бізнес, бо інакше вони втрачатимуть гроші, але відчувають труднощі в залученні коштів на обігову діяльність.
Криза в країні призупинить вкладання коштів у серйозні інвестиційні проекти — це не припущення, а точне твердження. Процес залучення коштів пригальмував із кінця минулого року. Ті потенційні інвестори, з якими ми розмовляли, сказали, що чекатимуть, поки в нас все не закінчиться, бо навіть приїздити в Україну було небезпечно.
– Які наслідки для аграрної галузі матиме низька рентабельність підприємств за результатами роботи 2013 року?
Я припускаю, що будуть скорочені посіви під кукурудзою на 15% і насамперед за рахунок дрібних товаровиробників. Ми точно не знаємо, скільки посіяно озимих в країні, тому що, на жаль, наша статистика звикла ще з радянських часів звітувати про рекорди і на її цифри важко спиратися, щоб об’єктивно оцінити ситуацію. Буде втрачена врожайність, тому що багато виробників не мають коштів на придбання добрив і якісного насіння. Цього року не будуть застосовані нові технології та запроваджені нові проекти, не оновиться технічний парк підприємств.
– Чи вплинула низька рентабельність підприємств за результатами 2013 року на призупинення інвестицій із-за кордону?
Це, звичайно, теж вплинуло, але всі розуміють особливості ведення сільського бізнесу. Є неврожайні роки або рекордні за валовим збором і низькими цінами, і ризики аграрного бізнесу всі приймають, хоча за рахунок технологій вони мали б бути мінімізовані. Однак наголошую, що на сьогодні це не головний фактор відсутності інвестицій.
Невизначеність в оподаткуванні аграрних виробників теж не додає оптимізму. Ми достеменно не знаємо, чи воно не зміниться, але владі треба зрозуміти, що вона ріже курку, що несе золоті яйця. Нині з’явилося багато охочих працювати на аграрному ринку, бо тут можна заробити. А отже, знайдуться й ті, хто захоче відібрати, зокрема й через скасування пільгового оподаткування чи неповернення ПДВ зернотрейдерам. Це все призупиняє динаміку розвитку АПК, і щоб надолужити згаяне, знову доведеться чекати 3–5 років. За цей час ми можемо перестати бути цікавими для іноземних інвесторів, бо знайдуться більш цікаві ринки. Тому найважливіше, що може зробити влада для аграрного сектора, — не заважати розвиватися.
– Чи відчуваєте ви за останній час посилення уваги до аграрного сектора з боку державних органів влади?
Останні два роки ситуація оптимістична. По-перше, за тривалий період часу у Верховній Раді є потужне аграрне лобі. Велика частина депутатів хоч якось розуміє, що таке сільське господарство, саме тому є більш-менш цивілізований діалог, і це дозволяє зупиняти неконструктивні законодавчі ініціативи, які народжуються у занадто гарячих головах. Зокрема, було відхилено введення єдиного сільгоспподатку, обмеження за договорами оренди, зняття мораторію на продаж землі для Земельного банку… Тому є певна надія, що в процесі ухвалення законодавчих ініціатив все-таки можна буде знайти золоту середину, яка дозволить сподіватися на розвиток аграрного сектора. За останній період збільшилася роль громадських організацій. Багато депутатів в Аграрному комітеті — мажоритарники, і вони змушені дослухатися до громадської думки. Хоча процес впливу дуже складний.
– Які закони, на вашу думку, треба ухвалити в першу чергу?
Запровадити довгострокову оренду землі, мінімальний термін визначити на рівні 7–10 років. Чітко прописати, що податкове законодавство, яке є сьогодні, не змінюватиметься принаймні 5 найближчих років, зменшити кількість перевірок і ліцензій для аграрних підприємств. Держава повинна контролювати, скільки сплачують податків і як використовують землю, а контроль якості зерна, продукції мають здійснювати за допомогою інших механізмів. Ще один не менш важливий закон — про захист інвестицій, в якому б ішлося про те, що держава вважає залучення інвестицій у сільське господарство пріоритетним напрямом роботи.
– Пройшло понад два місяці з того часу, коли Україна відмовилася підписувати Угоду про асоціацію з ЄС. Як ви оцінюєте цей час для АПК? Чи відновився втрачений експорт аграрної продукції в Російську Федерацію?
Ми не повернули експортний ринок Російської Федерації, проте втратили політичну стабільність, на яку всі сподівалися. Для інвесторів підписання Угоди про асоціацію з ЄС відкривало б можливість доступу до дешевих кредитів, інвестицій тощо. Зрозуміло, що в разі підписання Угоди виникли б певні проблеми, але не можна сказати, що про них ніхто не знав раніше. Адже будь-яка нова справа завжди пов’язана з проблемами. Для сім’ї це те саме, коли дитина вступає в університет: додаткові видатки, проблеми адаптації, нові умови… Проте батьки розуміють, що для їх дитини вступ у виш — це можливість через 5 років заробляти більше грошей. Є й інший вибір — не навчатися, не вкладати, не заробляти… І це має бути свідомий вибір. Із підписанням Угоди про асоціацію є ризики, однак є й нові можливості. Угода з ЄС насамперед передбачає реформування галузі АПК, а не відкриття нових ринків, хоча певні бар’єри в торгівлі були б зняті.
– Як ви оцінюєте перспективи ринку Південно-Східної Азії для української агропродукції?
Насправді глобальний ринок один. Південно-Східна Азія теж має вимоги до якості, як і Європа. Ніхто ринки не відкриває і не закриває, тільки ми самі можемо йти і завойовувати ті з них, що нам будуть цікаві. Поки що східні ринки не висувають такі вимоги до якості, як Європа, але це поки що. Через три роки все може змінитися. Завжди треба орієнтуватися на виконання максимальних завдань. У європейські країни необхідно експортувати не сировину, а готову продукцію. Для цього її треба переробити, упаковувати, слідкувати за якістю… А як ми зможемо підтягнути якість нашої аграрної продукції без інвестицій у галузь?
– Як ви оцінюєте домовленості українського уряду з КНР на поставку українського зерна, олії?
Вони важливі та корисні для українського агросектору. Однак поки що їх результат неочевидний. На заваді домовленостям ДПЗКУ та китайської сторони стала проблема логістики. Крім того, виникла звичайна бюрократична процедура. У китайського контрагента закінчилася ліцензія і це, зокрема, загальмувало процес поставок, тому контракт було подовжено. Таким чином українська сторона змогла уникнути санкцій. Також відкритим залишається питання придбання китайської продукції в рамках товарного кредиту. Поки що не зрозуміло, що це за продукція і чи купуватимуть її українські аграрії.
– Які є особливості в роботі з китайськими інвесторами?
Думка про те, що китайці менше піддаються впливу політичної нестабільності, ніж європейці, — абсолютна утопія. Ми особисто проводили переговори з китайськими інвесторами й бачили їх занепокоєність подіями, що відбуваються в Україні. Відверто, були здивовані такими заявами, адже в КНР теж жорстко придушують буд-які акції протесту проти влади. Справа в тому, що всі китайські інспектори пройшли навчання в Лондоні, США й застосовують однакові матриці з оцінки компаній за інвестиційною привабливістю, де на другому місці стоїть політична нестабільність. Вони оцінюють нас за традиційними схемами, як і будь-які інші компанії світу, Європи чи Америки, бо відповідають за результат і намагаються врахувати всі фактори, що можуть на нього вплинути. Так, інвестори продовжуватимуть з нами розмовляти, що б тут не відбувалося, але поки людей вбиватимуть на вулицях Києва, сюди ніхто не приїде.
Ринки скрізь однакові, вони ледь-ледь відрізняються відтінками. Наприклад, на Близькому Сході є свої особливості ведення бізнесу. Мусульмани не дають кредитів — їм це заборонено Кораном. Вони можуть казати про купівлю бізнесу, інвестиції, спільне підприємство, будь-які приховані форми позик… Однак якщо б ми просили гроші так, як в Китаю, під відсотки, то нам би відмовили. І на Близькому Сході, так само, як і скрізь, ураховують на ризики і обчислюють рентабельність. Тому скрізь сьогодні працюють ринкові відносини.
– Як ви оцінюєте нещодавню купівлю «Каргілом» 5% акцій агрохолдингу «Укрлендфармінг» за 200 млн доларів?
Позитивно. Це ще один доказ перспективності аграрного сектора України. Цим шляхом, напевне, підуть інші інвестори, якщо буде позитивний результат. На мій погляд, це вірна стратегія. Трейдер отримує одного гарантованого контрагента по зерну. Така угода сприятиме й розвитку «Укрлендфармінгу» й налаштовує інших крупних гравців шукати схожі схеми залучення інвестицій. Головне, щоб тут не повторилася ситуація з акціями деяких публічних українських агропідприємств. Їхнє падіння призвело до падіння всього ринку, і ставлення до українських компаній змінилося на негативне. І тепер будь-яка українська компанія, хоче вона того чи ні, несе на собі ризики країни.
– Які інструменти по залученню коштів залишаються актуальними для компаній у 2014 році?
Пошук прямих інвестицій. Залучення партнерів, які б так чи інакше розділили ризики, торгове та експортне фінансування. Підтримка держави, яка має полягати у тому, щоб не заважати бізнесу працювати. І розуміння чиновників, що інвестиції — це є єдине джерело розвитку аграрного сектора.
Розмовляла Зоряна Гошовська
Усі авторські права на інформацію розміщену в газеті АгроМаркет та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
При використання інформації з подальшим будь-яким відтворенням, републікацією, поширенням, переробкою, перекладом, включенням її частин до інших творів обов’язкове посилання на газету АгроМаркет з гіперлінком https://agrotimes.ua/journals.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
