Кадрова проблема в агросекторі є актуальною вже не перший рік. Підприємства змушені залучати до роботи студентів і роблять це в найрізноманітніший спосіб. Якщо раніше таких випадків було значно менше, то сьогодні, навпаки, молодь намагаються заохотити до співпраці ще з першого курсу або й зі шкільної парти. Причини цього кроку очевидні, варто подивитись на статево-гендерну діаграму України.
Війна суттєво вплинула на демографію й ринок праці: відповідно до даних Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR), станом на січень 2025 року понад 6,8 млн українців перебувають за межами України як біженці. За даними Міністерства національної єдності України, станом на 9 січня 2025 року за кордоном перебувають від 25 до 30 млн українців, зокрема й тих, хто виїхав як під час війни, так і до неї. Понад 4,6 млн стали внутрішньо переміщеними особами. Така картина серйозно впливає на ринок праці, особливо в регіонах, де спостерігається невідповідність між потребами й наявною пропозицією.
— Люди переїжджають у безпечніші регіони, але досвід, який вони привозять, часто не відповідає запитам місцевого ринку. До прикладу, в західних регіонах, куди масово переїжджають українці, такий досвід не завжди потрібен, хоча загалом для регіонального розвитку він цінний. От до прикладу, люди з Луганщини, Донеччини працювали на шахтах і були фаховими спеціалістами, а тепер мігрували в центральну та західну Україну — кому і де потрібний їхній досвід? Розумієте, про що йдеться? Бухгалтери, лікарі, інженери — це професії, які не мають регіональної приналежності. Цим фахівцям легше працевлаштуватися. А от людям, які мають гірничо-видобувні спеціальності, — значно важче. Багато намагаються перекваліфікуватися, але це, на жаль, не всім вдається, — коментує Сніжана Леу-Севериненко, незалежна експертка з питань розвитку трудового потенціалу.
«Підприємства сьогодні намагаються брати всіх охочих, особливо якщо є партнерство із закладами професійної освіти»
В агрогалузі ситуація має свої особливості. Тут ніхто не приховує про «голод» кадрів. До того ж як в агрохолдингах, так і в малих підприємствах, у фермерів-одноосібників. Перші, маючи більший ресурс і можливості, уже кілька років поспіль почали активно працювати із закладами освіти — до того ж на всіх рівнях.
— Підприємства сьогодні намагаються брати всіх охочих, особливо якщо є партнерство із закладами професійної освіти. У разі ефективної співпраці партнери навіть відшукують механізми, як полегшити обмеження, зокрема щодо списків професій підвищеного ризику, де офіційно заборонено працювати неповнолітнім. Наприклад, дорослий працівник може отримати відповідне підвищення чи зміну кваліфікації, щоб перейти на роботи підвищеної небезпеки, а на його місце під наглядом досвідченого колеги (ментора) закріпляють молоду людину. Така потреба стимулює пошук рішень. Однак головне — це мотивація лишатися в Україні. Її можна сформувати тільки через демонстрацію можливостей для професійного зростання. Що раніше молодь про це дізнається, то краще. До того ж сучасне агро — це вже не про лопату і старий трактор. Сектор стрімко автоматизується: з’являються роботизовані прилади, активно застосовують дрони, метеостанції, системи моніторингу погодних умов, аналітики врожайності. Переробка теж переходить на автоматизовані рішення. І молоді потрібно бачити цю реальність, а не уявляти агро через призму минулого, — пояснює експертка.
Якщо раніше до молодих кадрів підприємства ставилися швидше скептично, то сьогодні ситуація змінилася: дедалі більше молодь розглядають як реальний кадровий ресурс, а не як тимчасових стажерів. Агрохолдинги впроваджують низку системних ініціатив: організовують школи, семінари, профорієнтаційні заходи, тематичні зустрічі, навчальні програми, телеграм-канали з актуальними вакансіями. В межах окремих ініціатив уже вдалося працевлаштувати молодь — наприклад, у межах програми Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ) «Агрокебети PRO» за підтримки проєкту USAID «Економічної підтримки України» (2023–2024) офіційно працевлаштували близько трьох десятків молодих людей ще на етапі завершення навчання.
— Інтерес молоді до таких подій зберігається: участь у зустрічах, питання в діалозі, зацікавлення у вакансіях — свідчення цього. Проте подібні активності все ще переважно — на плечах великого бізнесу. У малих фермерських господарствах, на жаль, подібні — рідкість. Причина — не лише у відсутності ресурсів, а й у недостатньому стратегічному баченні. Нерідко фермери навіть не розглядають варіант розвитку своєї команди або бояться, що не зможуть утримати людей. Деякі не готові до зростання, а відповідно, не бачать сенсу в роботі над іміджем компанії як роботодавця, — додає Сніжана Леу-Севериненко.
«Без раннього залучення молоді агросектор не має майбутнього»
Микола Пивовар, директор ПрАТ «Андріївка», господарює в однойменному селі на Харківщині: вирощує сільгоспкультури й має тваринництво. Каже, вже кілька років поспіль окрім профільної роботи працює над тим, щоб виростити нове покоління кадрів. Однак, попри ці зусилля, ситуація є критичною — за три роки до підприємства долучилась усього одна молода людина після завершення навчання. Така динаміка свідчить не просто про брак зацікавлення, а про наростання структурного дисбалансу на ринку аграрної праці, який може мати довгострокові наслідки для всієї галузі. І про це аграрій не мовчить: наголошує, брак фахівців уже сьогодні відчутний, а без належної уваги до підготовки молоді ситуація тільки поглиблюватиметься.
— Ми співпрацюємо зі школами громади, підтримуємо ініціативу впровадження профорієнтаційного предмета «Агросфера» і бачимо, що дітям це цікаво. Вони не лише слухають, а й на практиці вирощують квіти, мікрозелень, розсаду. Ми свідомо інвестуємо у цю роботу, бо розуміємо: без раннього залучення молоді агросектор не має майбутнього, — ділиться пан Микола. — Та попри такі зусилля, кадровий голод відчувається. За останні три роки до нас на підприємство прийшла лише одна молода людина, яка щойно закінчила навчання. Це дуже мало. І ситуація з роками лише загострюється: частина людей виїхала за кордон, частина — на фронті. Дасть Бог, закінчиться війна, вони повернуться додому, але не зрозуміло, чи всі повернуться в професію, бо армія теж буде формувати кадри, і вони можуть лишитись там. Молодь масово навчається дистанційно, а значна частина — за кордоном. В аграрних вишах — порожні аудиторії. Нам потрібно діяти зараз, інакше через 3–5 років ми отримаємо глибоку кадрову прірву. Ми готові вкладатися в людей: навчати, забезпечувати, мотивувати, але для цього вони мають хоча б прийти. І головне — щоб у молоді було бажання працювати саме в агросфері. Бо без мотивації — нічого не буде. Ми можемо дати зарплату, організувати відпочинок, розвивати, але без внутрішнього прагнення це не спрацює.
Директор фермерського господарства «Хутір Агро» з Вінниччини Євген Дороженко каже, що надає перевагу старшим кадрам. Він вирощує овочі й городину, зазначає, що постійних кадрів йому вистачає, більше потрібно людей на сезонні роботи на полі, а молодь до такого не готова на сьогодні.
— У мене дуже мале підприємство, — ділиться пан Євген. — Я обробляю родинні паї, які нам перейшли в спадок. Працюємо всією родиною, вирощуємо капусту, томати — більш городні овочі. Мені потрібні сезонні працівники, молодь про таку роботу й чути не хоче. Вона прагне все й одразу, у мене перспективи не такі, й можливості не ті. Тому вкладати кошти в молоді кадри мені не вигідно. З робочим ресурсом нині велика проблема, але я виграю в тому, що потребую більше «жіночих рук»: посапати, зібрати. А жінки ще, дякувати Богу, у нас в крані є. Інша справа, мені потрібні сезонні працівники, а вони хочуть на постійну роботу — тут і проблеми.
Агрохолдинги в цьому плані пішли далеко вперед. У «Кернел» працює окрема програма, спрямована на співпрацю з різними рівнями закладів освіти, навіть із дитячими будинками. Керівництво МХП також приділяє велику увагу роботі з молоддю: проводять профорієнтаційні заходи, створюють агрошколи, пропонують стажування. Не відстають й інші великі компанії. Якщо молода людина справді налаштована розвиватися в агросекторі, у неї сьогодні більше можливостей, ніж будь-коли раніше, — про це зазначають експерти.
— Великі компанії чудово усвідомлюють: якщо не вкладати зусилля в молодь, уже сьогодні не популяризувати агросектор, не залучати школярів і студентів, не давати їм перші професійні навички, то за кілька років не буде кому працювати. І це не гіпотетичний ризик, а реальна перспектива, яка вже проявляється в дефіциті кадрів, — ділиться Сніжана Леу-Севериненко. — Гарну ініціативу реалізує громадська організація «СвітОсвіт», яка запроваджує курс «Агросфера» для старшокласників. Частково про неї вже згадував Микола Пивовар, — зазначає експертка й додає: — Це чудовий приклад того, як можна зруйнувати застарілі уявлення про сільське господарство, показати школярам, що агро — це технологічно, сучасно, перспективно. І саме такі кроки дають молоді шанс обрати професійний шлях ще зі шкільної парти.
Амбасадори аграрної освіти
Ініціатива громадської організації «СвітОсвіт» з міста Умань ознайомлює учнів із сучасним аграрним сектором. Освітні інноватори у своїх програмах несуть, що агро сьогодні — це не лише агрономія, а десятки суміжних напрямів, де потрібні фахівці — від ІТ до логістики. Це допомагає залучати увагу молоді, формувати інтерес і, зрештою, розвивати кадровий потенціал.
— Багато українців не усвідомлюють, що ми — потужна інноваційна аграрна країна. Однак ті, хто працює в агро, вже напевно десяток років відчувають кадровий голод, оскільки будь-які інновації, зміни й результат потребують прогресивних молодих людей, які сьогодні зазвичай обирають інші галузі, зокрема ІТ-сферу, економіку, юриспруденцію. Проте, щоб підприємства спочатку отримали вмотивованих фахівців, має бути розуміння самого аграрного сектору і мотивація стати частиною великої агросфери. Ми робимо все, щоб сформувати такий патріотизм — не просто повагу до країни, а що я можу зробити щось для неї, особливо в такі важкі часи. Для менших — це навчатися, розвиватися, щоб бути корисним цій країні й комфортно в ній жити, — каже Олена Ярошинська, співзасновниця громадської організації «СвітОсвіт», директорка приватного закладу «Український аграрний ліцей» і освітня експертка.
Пані Олена з однодумцями є амбасадорами аграрної освіти в Україні. Громадська організація «СвітОсвіт» спільно з експертами аграрного сектору — Всеукраїнської аграрної ради, Асоціації виробників молока та представниками бізнесу — розробили стартовий навчальний курс «Агросфера». Він адаптований для учнів середньої школи, щоб на рівні середньої освіти показати молоді, що аграрна сфера є сучасною, технологічною й різнопрофільною. Його мета — не просто зацікавити дітей, а сформувати в них системне уявлення про агросектор як про одну з головних галузей економіки країни з великою потребою у фахівцях різного профілю. Програма курсу охоплює найрізноманітніші аспекти аграрної сфери — від екології та біотехнологій до економіки, логістики й керування. Навчальні модулі базуються на сучасних підходах до освіти, зокрема передбачає активне застосування ІТ-інструментів, інтерактивні форми роботи, проєктну діяльність. Усе це було створено за американським зразком, адаптованим до українського контексту. Команда експертів підготувала посібник для учнів і повноцінний методичний супровід для вчителів з урахуванням специфіки навчання в українських школах.
Курс має гриф Міністерства освіти й науки України, що дозволяє офіційно впроваджувати його в закладах освіти. Хоча він не входить до обов’язкової частини програми, його охоче беруть як у сільських, так і в міських школах як факультатив, курс за вибором або в межах гурткової роботи. Практика показала, що найбільший інтерес виявляють саме заклади, які вже мають профільну орієнтацію або зв’язки з агропідприємствами.
— Ми заходимо в школу не для того, щоб розказати, що агро — це круто. Ми заходимо в школу, щоб показати: ось твій вибір, ось які є варіанти, ось які є шляхи. Обери свій, — веде далі розмову Олена Ярошинська. — Проте дитина має побачити, що це не просто десь там — це тут, поруч. Є підприємство, є можливість піти на екскурсію, є можливість побачити справжній кейс, є можливість відчути себе частиною процесу. І тоді зовсім інше сприйняття.
«Учитель сіє зерно любові до агросфери в учнів»
Разом із тим виявилась і ще одна потреба — більшість учителів не мають профільної аграрної освіти, тож потребують підготовки. У відповідь на це було запущено програму підвищення кваліфікації «Інноватори профільної аграрної освіти». У її межах понад 270 педагогів уже пройшли навчання, а понад 150 викладають цей курс у школах. Саме через підготовку вчителя як головної фігури освітнього процесу і вибудовується логіка впровадження — спершу навчається педагог, далі він передає знання учням.
Курс викладають у сучасному форматі — з акцентом на прикладні кейси, дослідницькі проєкти, аналіз аграрних рішень. Частину занять підтримують агропідприємства: вони долучають фахівців, надають майданчики для практик, допомагають із прикладами з реального виробництва. Це дозволяє молоді бачити агросектор не в теорії, а в динаміці реального життя — як складну, але цікаву й потрібну систему, у якій є місце для кожного, хто прагне розвитку.
— Учитель сіє зерно любові до агросфери в учнів. А щоб це зерно проросло, потрібно мати не лише вміння, а й знання. Тому ми й навчаємо педагогів: даємо їм сучасний інструментарій, прикладні кейси, живі приклади з виробництва, щоб вони могли захопити дітей. Сьогодні курс «Агросфера» викладають у понад 150 школах, але з 2027 року його вивчатимуть усі охочі старшокласники незалежно від регіону. Це передбачає реформа профільної школи: кожен учень навчатиметься в академічному або професійному ліцеї протягом трьох років, і аграрний профіль стане одним із запропонованих напрямів. Ми вже працюємо над створенням повноцінного агроекологічного профілю з обов’язковими курсами, зокрема «Агросфера» та «Земля України», — розповідає Олена Ярошинська.
В Умані вже кілька років працює унікальний освітній заклад — Український аграрний ліцей, директором якого є Олена Ярошинська. Це приватний академічний ліцей, який став не просто експериментальним майданчиком для впровадження нових аграрних курсів, а справжнім осередком сучасної агроосвіти для школярів.
— Ми себе називаємо амбасадорами аграрної освіти, — пояснює пані Олена. — Наш заклад заснувала Всеукраїнська аграрна рада (ВАР), фінансують його агропідприємства, які хочуть, щоб молодь лишалась в агро. Ми не просто викладаємо предмети, ми апробуємо всі наші курси, тестуємо їх у реальному освітньому процесі, а потім поширюємо напрацьовані методики по школах України.
У ліцеї навчаються діти з різних регіонів — багато з них мають пільги чи отримують соціальні стипендії. Навчання безплатне, а умови — максимально сучасні. Тут акцентують не лише на академічній успішності (ліцей входить у топ за результатами НМТ у Черкаській області), а й на формуванні лідерських і комунікативних навичок, практичній орієнтації на агросферу. Учні беруть участь у проєктах, екскурсіях на підприємства, мають доступ до сучасних лабораторій, а в навчальний процес вплетено реальні теми з агрономії, тваринництва, харчових технологій, агроінженерії.
— Ми не просто викладаємо про агро — ми змінюємо фокус сприйняття: агросфера — це не «трактор і буряк», це більше ніж 150 сучасних професій, це екосистема для розвитку ІТ, економіки, комунікацій, журналістики, права. І ми хочемо, щоб молодь це бачила змалку, — додає пані Ярошинська.
Покоління зумерів
Раніше молодих спеціалістів у агросекторі сприймали доволі скептично, очікуючи від них готових знань і навичок, що значно ускладнювало їхній вхід у професію й обмежувало можливості для навчання безпосередньо на підприємстві. Сьогодні ж ситуація кардинально змінилася: аграрії почали усвідомлювати гостру потребу в кадрах і активно інвестують у розвиток молоді, впроваджуючи програми стажувань, профорієнтаційні заходи та співпрацюючи з навчальними закладами. Окрім навчання для залучення й утримання молодих фахівців створюють конкурентні умови праці — сучасне обладнання, цифрові технології, можливості кар’єрного росту та гідну оплату. Молодь усе більше бачить агросектор не як традиційну фізичну працю, а як високотехнологічну, інноваційну галузь із широкими перспективами. Без таких системних зусиль ризик кадрового дефіциту тільки зростатиме, що негативно вплине на розвиток аграрної сфери, тож сьогоднішні інвестиції у молодь є стратегічним кроком, необхідним для сталого майбутнього українського агросектору.
— Нині зайшло на ринок праці покоління зумерів — це цікаве покоління, яке виросло на блогерах, на TikTok, Інтернеті, — веде далі Олена Ярошинська. — Вони хочуть вау-ефекту. Вони бачили його у своєму житті, тому потрібно поєднати вау-ефект із фінансовим забезпеченням. Це покоління хоче комфортних умов праці, сучасного середовища, бо це бачать навколо. Вони хочуть все й одразу. Проте роботодавцю теж важливо, щоб вони віддавали. Яким має бути молодий фахівець?
В університетах є чек-лист першого робочого дня — це ті хард-скіли, які людина має мати. Однак підприємства часто готові брати всіх, хто каже: «Я хочу працювати», і їх готові навчати. Soft-scills сьогодні дуже важливі, і зумери мають їх більше, ніж hard-ів. Вони можуть працювати в команді, находити спільну мову, але їм треба підказувати, як це робити. Це покоління хоче нового, цікавого, щоб з’явилася мотивація, і, звичайно, для них важливі матеріальні умови — життя матеріальне, і це треба враховувати.
Раніше роботодавці часто нарікали, що вища школа дає застарілі знання, і випускники не завжди були готові до реальних викликів ринку праці. Однак сьогодні університети активно розвиваються: вони оновлюють навчальні програми, впроваджують практичні курси, а також мають сучасні класи, новітню техніку й навіть власні поля для обробітку. Це створює ідеальні умови для студентів, щоб отримати не лише теоретичні знання, а й безпосередньо відпрацювати практичні навички. Завдяки цьому випускники виходять більш підготовленими, а викладачі мають змогу професійно зростати й тісно співпрацювати з агропідприємствами, що допомагає краще поєднати освіту з потребами ринку.
— Сьогодні можливостей стати професіоналом значно більше, ніж раніше. Усе залежить від самої людини: якщо вона має бажання працювати й розвиватися, то зможе стати справжнім спеціалістом, а не просто отримати диплом. Нині, звичайно, через війну університетам стало важче реалізувати програми стажування за кордоном, але деякі, наприклад, Сумський аграрний університет, і далі підтримує такі практики й адаптують їх під нові умови. Партнерство освіти й бізнесу активніше розвивається, і навіть у воєнних реаліях університети намагаються забезпечити студентам якісну практичну підготовку, — зазначає Сніжана Леу-Севериненко.
***
Кадрова криза в агросекторі — це не просто тимчасова проблема, а системний виклик, який потребує комплексного підходу. Війна і демографічні зміни значно ускладнили ситуацію, але водночас створили простір для нових можливостей і змін у підходах до підготовки кадрів. Активна співпраця між агровиробниками, освітніми закладами та громадськими ініціативами дає змогу формувати сучасний образ агросфери як інноваційної та технологічної галузі, що приваблює молодь.
Професійне залучення та мотивація молодих спеціалістів, розвиток практичних навичок і створення комфортних умов праці — це головні складові, що забезпечать не лише подолання нинішніх викликів, а й сталий розвиток агросектору України в майбутньому. Тільки спільними зусиллями можна сформувати якісний кадровий потенціал, який стане основою для відновлення та процвітання українського сільського господарства.
The Ukrainian Farmer
