Запропонована науковцями технологія дозволяє досягти бездефіцитного балансу гумусу в ґрунті й забезпечує високу врожайність озимих зернових.
Система удобрення озимих зернових зазвичай складається з трьох етапів — основного, припосівного удобрення та підживлення. З погляду застосовуваних видів добрив вона може бути мінеральною або органо-мінеральною. Остання передбачає внесення гною у дозі 30–40 т/га під основний обробіток ґрунту. Результати досліджень Миколаївської ДСДС ІЗЗ НААН доводять, що за внесення 18–20 т/га гною приріст урожайності пшениці озимої становитиме 6,6 ц/га, ячменю озимого — 5,5, жита озимого — 3,1 ц/га, тритикале озимого — 7,2 ц/га, а за внесення 36–40 т/га гною — відповідно 9,9, 7,6, 5,6 і 12,1 ц/га.
Однак через обмеженість ресурсів гною в господарствах використання його останніми роками становить менше ніж 1 т/га. Тому для регулювання балансу елементів живлення потрібно застосування інших видів органічних речовин — соломи, рослинних решток культур, сидератів.
За внесення соломи в перший рік може відбуватися деяке зниження врожайності культур через додаткове споживання азоту ґрунту мікрофлорою, що розкладає солому. Щоб запобігти цьому на 1 т соломи вносять 10–15 кг азоту. Додаткового внесення азоту більшою мірою потребує солома озимих і ярих зернових культур, менше — кукурудзи, гречки та хрестоцвітих культур. За використання на добриво соломи бобових культур, що відрізняється високим умістом азоту, компенсаційні дози добрив можна не вносити.
Однак одні органічні добрива проблему збереження родючості ґрунтів розв’язати не можуть. Це можливо лише за комплексного застосування їх із мінеральними добривами. Найбільш раціональним є внесення мінеральних добрив на кращих землях, розташованих на вододільному плато та пологих схилах крутістю не більше як 1° і за певних умов — слабоеродованих землях ІІ та ІІІ категорій на схилах крутістю 1–3º за інтенсивної технології вирощування озимих зернових культур.
Основне удобрення
Під основний обробіток ґрунту або під передпосівну культивацію вносять усю дозу калію, 2/3 фосфору (дози добрив розраховуються згідно з розрахунково-балансовим методом) і не більше за 30–40 кг д. р./га азоту по непарових попередниках.Найкраще застосовувати більш концентровані добрива типу амофоска, сульфоамофос, діамофос, суперагро, вміст елементів живлення у яких досягає 60–70%.
З елементів мінерального живлення в першому мінімумі для зернових культур є азот. Винятком є посіви, розміщені по пару або попередниках, що залишають значну кількість багатих на азот рослинних решток (трави літньої оранки, зернобобові із залишенням на полі рослинної маси). В умовах промивного режиму спостерігаються великі втрати азоту в осінньо-зимово-весняний період, що й пояснює значну перевагу весняного внесення азотних добрив перед осіннім.
Фосфор і калій підвищують холодостійкість і стійкість рослин до грибних хвороб, ведуть до збільшення майбутнього врожаю тощо. Посилене живлення озимих фосфором і калієм сприяє кращому кущінню та розвитку рослин, накопиченню більшої кількості цукрів. На добре оброблених парах із середньою забезпеченістю фосфором, де накопичилось 100–120 кг азоту, достатньо за сівби внести фосфорні добрива в кількості 20–30 кг д. р./га. Треба мати на увазі, що рухливість фосфорних і калійних добрив у ґрунті слабка, вони закріплюються ґрунтом і зазвичай залишаються в тому шарі, куди були внесені. За мілкого загортання цих добрив рослини погано використовують поживні речовини, оскільки верхній шар ґрунту підсихає, дрібні корені з кореневими волосками відмирають. Усе це порушує живлення рослин і знижує ефективність добрив. Найвищий ефект досягається за локального внесення добрив на глибину не меншу як 8–10 см для важких і 12–15 см — для легких за гранулометричним складом ґрунтів.
У разі сівби озимих зернових по зайнятих парах без застосування добрив або ігнорування чинника оптимізації поживних речовин усі життєво важливі процеси в рослинах ослаблені, сходи мають блідо-зелений колір, кущіння різке знижується, а за сильного голодування рослини зовсім не кущаться й за несприятливих умов зимівлі відбувається їх загибель.
Калійні добрива не відіграють вирішальної ролі в підвищенні врожайності зернових, тому що вважається, що ґрунти південного регіону цим елементом забезпечені добре. Проте позитивна реакція зернових на внесення калію відзначається нашими науковцями постійно. Зі збільшенням урожайності потреба в калії збільшується, й отже, дія калійних туків зростає.
Припосівне удобрення
Припосівне добриво забезпечує живленням молоді рослини в період, коли вони ще не мають потужної кореневої системи й погано використовують поживні речовини з ґрунту. Зазвичай уносять мінімальну дозу, щоб уникнути у ґрунті (біля молодих коренів)високої концентрації поживних речовин. Зважаючи на те, що фосфор ефективніший в ранні фази розвитку озимих зернових культур, недостатнє фосфорне живлення можна поліпшити внесенням складних добрив. Як припосівне добриво застосовують суперфосфат або амофос (10–15 кг/га д. р.). По непарових попередниках під час сівби вносять, крім того, аміачну селітру або сульфат амонію (30–40 кг/га д. р.).
Припосівне добриво, що розраховане, головним чином, на забезпечення рослин легкодоступними формами елементів живлення в початковий період їх життя, має велике значення для розвитку рослин. Сприятливі умови живлення з початку вегетації сприяють формуванню в молодих рослин потужнішої кореневої системи, що забезпечує надалі краще використання елементів живлення з ґрунту й основного удобрення. Завдяки рядковому внесенню добрив рослини швидше розвиваються й легше витримують тимчасову посуху, менше ушкоджуються шкідниками й хворобами, краще пригнічують бур’яни.
У степовій зоні чорноземи звичайні, південні та каштанові ґрунти недостатньо забезпечені рухомим фосфором, і це є основним чинником, що обмежує ріст урожайності й не дозволяє одержати повну віддачу від інших видів добрив. Найбільша ефективність припосівного добрива проявляється на ґрунтах невисокої родючості з низькими запасами елементів живлення. Рядкове удобрення зменшує негативну дію строкатості ґрунтового покриву та нерівномірності внесення основного добрива. Результатами досліджень Миколаївської ДСДС ІЗЗ НААН встановлено, що 0,5 ц гранульованого суперфосфату, внесеного на 1 га в рядки з насінням, підвищує врожай зерна озимих зернових в середньому на 2,5–3,0 ц/га, найбільші прирости були отримані за використання нітрофоски (3,6–4,6 ц/га).
Унесення мікродобрив
Застосування мікроелементів значно підвищує дію азотних, фосфорних і калійних добрив. На сьогодні пропонується досить широкий спектр мікродобрив (Нутрівант, Вимпел, Реаком, Кристалон, Еколист, Вуксал й ін.), які у своєму складі крім мікроелементів містять і різні біологічно активні речовини, стимулятори, ферменти. Ці препарати застосовують у вигляді робочих розчинів, які готують в день використання. Дози їх унесення на тонну насіння доволі малі, тому важливо, щоб препарати були рівномірно розчинені в робочому розчині. Доцільно цю операцію поєднувати з протруюванням насіння. Досліди Миколаївської ДСДС показують доцільність використання мікродобрив у складі композиції для протруєння насіння. Так, приріст урожайності озимих зернових культур становить 3–6 ц/га (або 8–16%), що зумовлено підвищенням польової схожості, енергії проростання та рівномірності сходів.
Між економікою та екологією
Максимальне використання потенційних генетичних можливостей озимих зернових культур можна досягти за ведення землеробства з інтегрованим застосуванням органічних і мінеральних добрив, що забезпечує збереження та відтворення родючості ґрунтів. Як і в інших областях України, у Миколаївській області процес втрати гумусу прогресує внаслідок того, що зменшилося внесення органічних і мінеральних добрив, суттєво скоротилися площі зернобобових і багаторічних бобових трав тощо. У таких господарствах учені Миколаївської ДСДС для пришвидшеного відтворення родючості низькопродуктивних ґрунтів розробили спосіб екологізації ґрунту в сівозмінах, що заснований на певному визначеному розміщенні культур і заорюванні їхніх післяжнивних решток спільно з унесенням мінеральних добрив. В запропонованих сівозмінах досягається певний компроміс між екологічними вимогами та економічною доцільністю, що дозволяє оптимізувати моделі землекористування відповідно вимог сучасних систем землеробства. Адже така технологія дозволяє досягти бездефіцитного балансу гумусу в ґрунті й забезпечує високий вихід сільськогосподарської продукції на 1 га сівозмінної площі. Рівень рентабельності таких сівозмін становить 30–40%.
Володимир Ганганов, Лариса Андрійченко, кандидати с.-г. наук
Миколаївська ДСДС ІЗЗ НААН України
журнал “The Ukrainian Farmer”, вересень 2016 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
