Створення нових сортів ― клопітка праця, що вимагає чіткого планування та документування селективної роботи.
Створення нових сортів плодових культур ― це складна, багаторічна і захоплива праця. Вона несе виконавцю також і насолоду, особливо якщо увінчується народженням нових, досконаліших форм рослин.
Загалом селекція плодових ― справа науковців із відповідною фаховою підготовкою, цю роботу вони зазвичай виконують у межах певних посадових обов’язків. У всі часи інтерес до селекції проявляли також і садівники-аматори. Зазвичай вони висівали насіння плодів відомого сорту. Таке насіння отримувалося за допомогою вільного природного запилення, і одна з батьківських форм була невідомою. До гібридизації аматори вдавалися рідко, іноді вони також відбирали спонтанні мутації. Над вибором батьківських форм під час гібридизації аматори не надто задумувалися. Як наслідок, без чіткого спрямування селекції, без знань про комбінаційні властивості та перспективи повторних схрещувань сортів, зі старими інтродукованими зразками, не дотримуючись принципу географічно віддалених схрещувань, без залучення досвіду наукових установ та методів селекції, без належних випробувань нового селекційного матеріалу, аматорів дуже швидко охоплювали відчай та розчарування, адже труднощі були нездоланними і їх селекційний задум не виправдовувався. До того ж гібридизація, вирощування сіянців, випробування нового сорту потребують ретельного документування. Для передачі сорту у державне сортовипробування потрібно підготувати цілу низку документів та сплатити грошовий внесок.
Минулого року в аграрній пресі було опубліковано статтю Тетяни Кондратенко про етапи та тривалість виведення і оцінювання сортів яблуні. Сьогоднішню публікацію присвячено висвітленню лише деяких, найважливіших для садівника-аматора або фермера, моментів селекційного процесу.
Програмування сорту
Приступаючи до селекційної роботи, слід хоча б подумки запрограмувати сорт ― селекціонер має уявити, якими будуть властивості шуканого. Тільки після цього можна починати добір вихідних (батьківських) сортів і складати комбінації схрещування. Підбір батьківських форм доцільно вести за даними сортовивчення, які публікуються в збірниках праць науково-дослідних установ і в «Помологіях», враховуючи також кліматичні особливості регіону, де виконувалася селекційна робота.
Гібридизація
Для гібридизації обирають дерева без ознак ураження хворобами та шкідниками. Заздалегідь готують марлеві або паперово-марлеві ізолятори (чохли, які надягатимуться на гілки з квітами), ексикатор (посудину з притертою кришкою, в якій підтримується певна, зазвичай близька до нуля, вологість повітря, це може бути скляна банка, на дно якої поміщений поглинач вологи ― хлористий кальцій або деревне вугілля), дрібні аптечні пляшки для зберігання пилку та пензлики для його нанесення, етикетки.
За 1–2 дні до розпускання квітів на гілки материнського сорту надягають марлеві ізолятори, їх зав’язують з обох боків так, щоб бджоли та інші комахи не занесли на квіти небажаного пилку. Щоб заготувати пилок із дерев батьківського сорту, збирають квіткові бутони, коли ті стають пухкими (готовими до розпускання). Пилку з однієї батьківської квітки достатньо для запилення 5–7 материнських квіток. Пиляки з батьківських квіток дротяною петлею вибирають в паперовий лоток, де вони протягом 1–2 діб, далеко від прямих сонячних променів та за температури +23.. +25 °C дозарюються. Підсушені пиляки, що тріснули і висипали пилок, та сам пилок, зсипають у скляні пляшечки з наклеєними етикетками, на яких пишуть назву сорту пилку; пляшечки закривають ватяним чопиком та кладуть в ексикатор.
У період масового цвітіння материнського сорту, коли під ізолятором розпустилися майже всі квітки, кожен ізолятор по черзі розв’язують з одного боку і на приймочки квітів шпичкою із гумовою насадкою (див. фото 1.) наносять пилок, далі ізолятор зав’язують, чіпляють до нього етикетку, на якій зазначають дату гібридизації, батьківський сорт і кількість запилених квіток. Під час переходу до іншої комбінації схрещування гумові насадки, якими наносять пилок, потрібно замінити.
Через два тижні після запилення зав’язі оглядають, із гілок знімають ізолятори ― під час розвитку плоди повинні отримати належну кількість сонця.
Заготівля насіння та сіянці
За 2-3 тижні до збирання врожаю на гілки знову надягають ізолятори (щоб не втратити плодів, які обпадатимуть).
Ізолятори знімають разом із плодами, коли ті досягнуть знімальної стиглості. Після повного дозрівання з плодів вибирають насіння і, не підсушуючи, кладуть у холодильник на час до осіннього висіву (без стратифікації) або доводять до повітряно-сухого стану і так зберігають до стратифікації, яку виконують у січні-квітні протягом 70―100 діб за температури + 3… + 5 °C.
Навесні, за настання теплої погоди, насіння висівають рядами у добре підготований ґрунт. Відстань між рядами 25―30 см, відстань в ряду 6―8 см. За наявності теплиці або парників гібридне стратифіковане насіння висівають у лютому-березні в дерново-перегнійні горщики, а в травні рослини садять у відкритий ґрунт (рядами) і дбайливо доглядають.
Селекційний сад
Серед дворічних сіянців слід відібрати стійкі до парші, борошнистої роси і шкідників, вибрані рослини також повинні мати ознаки «культурності». Якщо йдеться про культурність сіянці яблуні, то це мають бути рослини із гладенькою шкіркою та великим листям на короткім, товстім, опушенім черешкові, верхній бік листкової пластинки має бути матовим, нижній ― опушеним, жилкування дрібним, краї листків зазубреними, міжвузля пагонів короткими, бруньки і підбрунькові опуклості великими, самі пагони ― без колючок. Відібрані сіянці пересаджують в селекційний сад, ґрунт у якім має бути придатним для садівництва та належно підготованим. Рослини розташовують за схемою 3…4 × 1…2 м. Доглядаючи сад, слід створити умови для прояву потенціалу дібраних гібридів. Легке обрізування, за якого проріджують крону і видаляють нижні гілки, забезпечить кращу освітленість і достатню фізіологічну активність асиміляційного апарату рослин.
Моніторинг
За гібридними сіянцями в селекційному саду спостерігають. Оцінюють такі ознаки, як габітус дерева, зимостійкість, ступінь ураження грибними хворобами, рівень скороплідності (щорічно обліковують обсяг цвітіння і плодоношення), якість плодів (маса, форма, забарвлення, смак, консистенція м’якоті, аромат). Ці ознаки вивчають упродовж 3―5 років після вступу дерев у плодоношення.
У суворі зими у польовому журналі фіксують ступінь підмерзання кожного сіянця, зважають на підмерзання кори штамбу та розвилок основних гілок, на потемніння деревини та загибель плодових утворень. У епіфітотійні роки фіксують ступінь ураження рослин паршею і борошнистою росою. У зв’язку з тим, що розмір і якість плодів гібридних сіянців значно змінюється по роках, властивості плодів вивчають не менше трьох років після вступу рослин у плодоношення. Аналізуючи плоди за ознаками якості, перевагу віддають гібридам, які формують яблука, більші від середньої величини (151―200 г), округлої, округло-конічної або яйцеподібної форми з яскраво-зеленим, чисто-жовтим основним та яскраво-червоним або оранжево-червоним розмитим покривним забарвленням, соковитим, щільним, хрустким або ніжним дрібнозернистим м’якушем гармонійного кислувато- або кисло-солодкого відмінного смаку (8―9 балів). Смакові якості оцінюють під час дегустацій, у яких задіяні садівники і спеціальні фахівці. Як контроль під час дегустацій використовують яблука кращих районованих і популярних сортів відповідного терміну достигання.
Відбір
На підставі багаторічного вивчення відібраних гібридних сіянців у селекційному саду обирають форми, що перспективні за комплексом господарсько-цінних ознак. Перевагу надають рослинам, у яких компактний габітус поєднується зі скороплідністю, стійкістю до основних грибних хвороб та зимостійкістю, а плоди мають належний розмір та є смачними і привабливими. Обрані рослини розмножують окуліруванням у розсаднику або шляхом перещеплення в крону забракованих сіянців.
Кращі з сіянців, які відібрано за комплексом ознак протягом трьох років плодоношення, називають елітними, їх часткастановить 0,5―2,0% від усіх вивчених сіянців. Як правило, їх передають у науково-дослідні установи, де на основі угод із садівниками-любителями нові форми фруктових порід всебічно вивчають фахівці.
Випробування
Науковці нові рослини розмножують на кращій районованій (зареєстрованій у зоні) підщепі і протягом 8―10 років, до отримання 2―4 врожаїв у період плодоношення, вивчають за методикою первинного сортовипробування.
У випробувальному саду кожний елітний сіянець та його контроль ― кращий районований сорт, представлені 7―10 деревами. Випробування елітних сіянців продовжується і в саду садівника-аматора. За підсумками первинного випробування науковці виділяють лише поодинокі елітні сіянці, які за комплексом таких ознак, як зимостійкість, посухостійкість, стійкість до основних хвороб і шкідників, скороплідність, врожайність, біохімсклад, смакові, товарні і споживчі якості плодів, напрям використання, перевершують кращі районовані сорти. Саме ці елітні форми можуть бути рекомендовані для реєстрації та широкого виробничого розмноження та впровадження.
Документування селекції
Виведення сортів плодових культур ― тривале і трудомістке заняття, і його етапи слід фіксувати у спеціальній документації. Сподіватися на свою пам’ять або на уривчасті записи у випадкових блокнотах та аркушах паперу не варто.
Селекціонер-аматор має вести п’ять окремих журналів, а саме: гібридизації; 
стратифікації насіння; селекційної шкілки; селекційного саду та журналі попереднього розміщення та вивчення нових сортів і елітних сіянців.
Наприклад, у журналі гібридизації зазначають адресу (номер ряду і номер дерева) та назву запилюваного сорту, адресу та назву сорту-запилювача, записують дату запилення і кількість запилених квіток, кількість знятих зрілих плодів і кількість добре виповнених насінин. У журналі селекційного саду зазначають рік і дату садіння сіянців, назву гібридної сім’ї, вказують постійну адресу кожного сіянцю. За їх вступу у плодоношення зазначають терміни і ступінь цвітіння, терміни дозрівання, врожайність (кг), розмір і форму плодів, характер основного і покривного забарвлення плодів, їх смак і аромат. Після суворих зим кожен сіянець оцінюють за зимостійкістю, а в роки поширення хвороб і шкідників дають оцінку стійкості до них сіянців.
Регулярне і акуратне заповнення зазначених журналів дозволить повно охарактеризувати сіянці і нові сорти, дасть можливість уникнути плутанини в походженні нових сортозразків і мати всі дані для заповнення документів під час підготовки кращих із них до реєстрації.
Реєстрація нового сорту
В Україні реєстрацію нових сортів плодових і ягідних культур за даними заявника виконує Держветфітослужба (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони прав на сорти рослин). Таким заявником може виступати і селекціонер-аматор. Він (одноосібно або у співавторстві), так само як і селекціонери наукових установ, оформляє за встановленою формою «Заяву про визнання прав на сорт», заповнює «Технічну анкету», у якій подає інформацію щодо схеми селекції і методів розмноження сорту, а також характеризує сорт за основними ознаками рослини і плоду, вказує подібні сорти і ознаки, за якими новий сорт від них різниться, додає фотографії рослин сорту та садивний матеріал для експертизи. У формі «Показники для визначення придатності сорту для поширення в Україні» селекціонер вказує врожайність нового сорту, масу плоду, вміст у ньому основних органічних речовин, наводить дегустаційну оцінку, лежкість, транспортабельність і напрям використання плодів, зимо-, морозо- та посухостійкість, стійкість до хвороб и шкідників.
В Українському інституті експертизи сортів рослин спочатку виконують формальну експертизу документів заявки. Якщо заявку складено правильно та подано усі потрібні документи, заявник отримує повідомлення про позитивні результати формальної експертизи та початок виконання кваліфікаційної експертизи. Остання стає можливою лише за умови сплати збору за кожен рік її проведення. Кваліфікаційна експертиза складається з експертизи назви сорту, експертизи новизни сорту, встановлення відповідності сорту критеріям відмінності, однорідності і стабільності (проводиться у насадженнях заявника) та експертизи на «Придатність для поширення сорту».
Права на сорти
Якщо за результатами кваліфікаційної експертизи заявлений сорт відповідає всім вимогам (нормам) Закону «Про охорону прав на сорти рослин», уповноважений орган приймає рішення про «Виникнення прав на сорт», в іншому випадку приймається рішення про відмову «у виникненні прав на сорт». Цивільним Кодексом України та Законом України від 17 січня 2002 р. «Про охорону прав на сорти рослин» встановлено такі види прав на сорт рослин:
особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин ― права особи (фізичної ― автора сорту), що своєю інтелектуальною працею створила певний сорт. Ці права не відчужуються, не передаються, діють безстроково і засвідчуються Свідоцтвом про авторство на сорт рослин;
майнове право інтелектуальної власності на сорт рослинзасвідчується Патентом на сорт рослин. Власник патенту має право на використання сорту та виключне право на дозвіл чи заборону використання сорту іншими особами. Майнові права інтелектуальної власності на сорт набирають чинності з дати сплати державного мита за їх виникнення; відомості про нього вносяться до Реєстру патентів. Таким чином об’єктами патентного права є лише патентоспроможні селекційні досягнення, які зареєстровані у Державному реєстрі прав власників сортів. Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин можуть відчужуватися, передаватися. Термін чинності майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин плодових і ягідних (чагарникових) культур становить 35 календарних років;
майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин ― це право особи (фізичної чи юридичної) на поширення (комерційне розповсюдження посадкового матеріалу) сорту в Україні і на дозвіл чи заборону поширення сорту іншими особами. Це право реєструється на підставі рішення про державну реєстрацію прав на сорт, набирає чинності з дати сплати збору за його виникнення, після чого відомості про сорт вносяться до «Державного реєстру сортів рослин поширених в Україні». Майнове право на поширення сорту рослин діє безстроково, може відчужуватися, передаватися і засвідчується Свідоцтвом про державну реєстрацію сорту рослин.
З моменту подання до Держветфітослужби заявки на сорт рослин заявник відповідно до «Порядку сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на сорти рослин» (затверджено Постановою Кабміну України від 19 вересня 2007 р., № 1154), поетапно сплачує збори до державного бюджету через банківські установи. Розміри зборів наведені у Додатку до Порядку сплати зборів: наприклад, збір за подання заявки на сорт рослин становить 1300 грн, за визначення відповідності сорту критеріям ВОС-тесту (експертиза вирізняльності, однорідності та стабільності сорту) безпосередньо у заявника ― 210 грн, експертиза на придатність сорту для поширення ― 4070 грн, за виникнення майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту ― 500 грн.
У Постанові «Про доповнення Порядку сплати зборів…» (від 09.04.2008 №331) зазначено, що з дня вступу України до Світової організації торгівлі (16 травня 2008 р.) державні установи сплачують значно менші за розміром збори за дії, пов’язані з охороною прав на сорти рослин, ніж наведені вище. Зокрема, там вказано: «Коли заявником (заявниками) чи володільцем патенту або власником майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту є неприбуткова установа та організація, що фінансується з державного бюджету, кожен збір за дії, пов’язані з охороною прав на сорти рослин, сплачується в обсязі 10% встановленого розміру, збори за підтримання чинності патенту, а також майнових прав інтелектуальної власності на поширення сорту сплачуються в обсязі 5% встановленого розміру».
Нові сорти й ринок
Багаторічний досвід нашої роботи свідчить, що внесення сорту до «Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні» не робить його популярним і таким, на який відразу з’являється великий попит. Щоб новий сорт, навіть дуже цінний, став бажаним для садівників, селекціонери і сортознавці мусять певний час знайомити з ним широкі кола виробників, активно рекламувати його ― через публікації в науково-популярних виданнях, представлення плодів на виставках-дегустаціях, на базі насаджень сорту слід улаштовувати семінари, де демонструвати високу технологічність і переваги сорту порівняно з відомими та поширеними сортами.
Тетяна Кондратенко, д-р с.-г. наук, професор
Інститут садівництва НААН України
Валентина Матус,
Український інститут експертизи сортів рослин
журнал “Садівництво по-українськи”, грудень 2015 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Садівництво по-українськи” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
Садівництво по-українськи
