Примітивне розуміння законів економіки й ігнорування законів агрономії — це шлях до знищення аграрного виробництва.
Робота аграрного сектору економіки має багато вимірів. Аграрії не можуть ігнорувати вимоги економіки, як і не здатні повністю їх дотримуватись. Як відомо, економіка індустріальної епохи вимагає максимальної концентрації та вузької спеціалізації виробництва. Розрахунки доводять, що такий підхід сприятиме отриманню максимальної кількості товарної продукції з одиниці наявних у господарстві орних земель, зменшенню кількості необхідної спеціалізованої техніки й максимальному її застосуванню, спеціалізації агрономів і механізаторів на вирощування кількох, а краще — взагалі одного виду рослинної продукції. Такий підхід спрощує весь технологічний цикл вирощування й переробки отриманої продукції, не потребує великої кількості працівників і відповідно витрат, задовольняє потреби споживачів товарної продукції та дозволяє формувати товарні партії потрібних обсягів.
Усе це формально правильно на калькуляторі, проте в реальному житті призводить до несподіваних і небажаних результатів. Питання не в сумнівах щодо коректності законів економіки. Вони справедливі, наприклад, як для хімічної, так і для металургійної промисловості. Водночас аграрне виробництво крім економічних ще має відповідати біологічним й агрономічним законам. Вони в житті так само об’єктивні, як і закони математики або фізики. Їх ігнорування на догоду економіці призводить до невдач як фінансових, так і більш глобальних.
Сьогодні — прибуток, завтра — коренеїд
Спробуємо проілюструвати цю думку конкретними прикладами. Наявність цукрового заводу вимагає формування відповідної сировинної зони, де маємо вирощувати цукрову сировину — коренеплоди буряків цукрових. Така зона за площею орних земель має відповідати потребам заводу в цукровій сировині. Тобто в ідеальній версії максимальної концентрації всі площі орних земель такої сировинної зони мають бути під посівами буряків цукрових. Легко порахувати на калькуляторі, що такий рівень спеціалізації й концентрації економічно був би найдоцільнішим. Набір ґрунтообробних машин і комбайнів мінімальний, завантаження механізмів — максимальне. Плече перевезення вирощеної сировини для переробки на заводі — найменше. Відповідно, витрати на виробництво й транспортування сировини будуть прийнятними. З погляду економіки все буде найоптимальнішим для отримання прибутків. Проте в реальному житті успіху не буде. Можливі позитивні результати лише на один сезон, а далі розпочинаються проблеми й втрати.
Поглянемо на завдання не лише з позицій економіки, як це роблять бізнесмени, а й агрономії. Ми одразу ж стикаємось із системою об’єктивних біологічних обмежень, які так не люблять і часто просто ігнорують власники земель, заводів і їхні економісти з менеджерами.
Розпочнемо в нашому прикладі з потрібної для нормальної роботи цукрового заводу площі орних земель, де будемо вирощувати необхідний обсяг цукрової сировини — коренеплодів буряків цукрових. Агрономія доводить, що концентрація посівів цієї культури не має перевищувати 20–25% площі орних земель сировинної зони. Господарникам не подобаються такі обмеження, що їх доводять науковці, й тому вони часто їх просто ігнорують. На перший погляд, на такі обмеження і справді можна не зважати. Проведемо сівбу буряків цукрових не через три роки на четвертий, як пропонують науковці, а через рік, або й кожного року, як було б бажано згідно із законами економіки.
Прийшла осінь, і маємо потрібну сировину для переробки на заводі. Проте такі результати оманливі. Велика концентрація посівів головної культури призводить до швидкого прояву негативних наслідків ігнорування агрономічних законів у формі накопичення на орних землях великої кількості спеціалізованих збудників хвороб і шкідників. Серед хвороб це — цілий комплекс збудників під загальною назвою «коренеїд». Значна присутність патогенів створює складні проблеми збереження сходів рослин культури, особливо пізньої весни, коли протруйники насіння вже не забезпечують захисту.
Патогенні бактерії у ґрунті в другу половину вегетації спричиняють масове загнивання коренеплодів — «хвостову гниль» й ускладнюють зберігання й переробку сировини восени. Водночас зростає небезпека масового поширення у процесі вегетації збудників хвороб листкового апарату, що вимагає збільшення витрат фунгіцидів на його хімічний захист.
Контролювання збудників хвороб лише протруюванням насіння перед сівбою та застосуванням фунгіцидів по вегетації можливо лише частково. Збудників бактеріозів, що зберігаються в орному шарі ґрунту, контролювати пестицидами нереально. Напрошується логічне запитання: як за таких умов господарювання на орних землях протистояти небажаній інфекції й отримувати потрібний обсяг здорових коренеплодів з високим умістом цукру для роботи заводу?
Відповідь відома. У виробничій діяльності треба дотримуватися не лише вимог і логіки економіки, а й рекомендацій аграрної науки. Для цього потрібно відповідно знизити рівень концентрації посівів буряків цукрових до оптимальних показників і максимально використати, крім хімічних, ще й відомі агротехнічні заходи оздоровлення: чергування культур у часі й просторі — сівозміну. Це лише один із чинників, які потрібно враховувати, а в технології отримання цукрової сировини є ще багато інших, і кожен із них потребує відповідного та вдумливого врахування.
Відповідно, сировинна зона цукрового заводу має відповідати вимогам агрономії щодо площ. Якщо немає власних площ, то доцільно скористатися можливостями вирощування сировини партнерами — аграріями, що господарюють на прилеглих територіях. Звичайно, це додаткові клопоти для власників, проте такий підхід формує перспективу надійної роботи цукрового заводу в майбутньому.
Підвищення цін не врятує
Інший приклад. Масова присутність у посівах соняшнику бур’яну-паразита вовчка соняшникового в Степу, особливо в його східній частині, не є результатом змін клімату, а наслідком людського варварства на орних землях. Ігноруючи закони агрономії й рекомендації аграрної науки в бажанні заробити сьогодні та якомога більше, орендарі засівають соняшником часто до 40–60% площ орних земель. Як результат такої згубної практики, вовчок став таким масовим у посівах, що вирощувати соняшник у регіонах стає недоцільно взагалі.
Ствердження представників комерційних компаній про те, що гібрид «саме нашої іноземної насіннєвої фірми є стійким до вовчка», є правдою лише частково. Річ у тому, що вовчок соняшниковий має майже два десятки різних рас. Якщо селекціонерам і вдалося створити гібриди соняшнику відносно стійких до певних рас паразиту, то це ще не означає, що присутні на ваших полях раси такого бур’яну не будуть здатні успішно їх заселяти. Імунних гібридів соняшнику до всіх відомих рас вовчка ще ніхто не створив. Тому найбільш надійним і дієвим шляхом контролювання такого небезпечного виду бур’яну-паразита є класичні заходи агротехніки, насамперед науково обґрунтовані сівозміни.
А що реально маємо? Кукурудзи — 5–6 млн га, соняшнику — тут облік реальних площ, які засівають, навіть визначити неможливо, сої — майже 2 млн гектарів і т. д. Згідно з якими агрономічними законами й науковими рекомендаціями засіваємо по кілька районів суцільно одною просапною культурою? Це за умови, що в структурі посівів більшості регіонів країни під посівами широкорядних культур згідно з науковими рекомендаціями не має бути більше як 30% площ орних земель.
Якщо такі проблеми ігнорувати й далі, то незабаром біда зачепить усіх — від власників земель до споживачів хліба. Небажані побічні ефекти непродуманої господарської діяльності біля землі поставлять на межу саму доцільність вести аграрне виробництво цілих регіонів. Нема рентабельності — нема й прибутків. Підвищенням цін тут не відбудемося. За неможливості отримати врожай на полях буде відсутня сама товарна продукція. Хто тоді матиме прибутки?
У цій ситуації мало констатувати факти, потрібна конструктивна робота. Тут є місце для ініціативи й реального внеску всіх членів суспільства, а фахівці з проблем землеробства мають бути лідерами й активними пропагандистами, компетентними консультантами розробки системи заходів і їх утілення в життя для нейтралізації негативних явищ, що проявляються вже сьогодні.
Сьогодні має бути впроваджене науково обґрунтоване землекористування, що як мінімум зберігає, а краще — відновлює рівень родючості ґрунтів. Для цього насамперед потрібно зупинити активні ерозійні процеси й забезпечити системне надходження в орний шар ґрунту органічної речовини. Без достатньої кількості гумусу в орному шарі зберегти вологу в періоди відсутності опадів під час вегетації рослин неможливо.
Сучасна практика застосування парів без обов’язкового внесення органічних добрив щороку призводить до втрат понад 2 т/га гумусу. Замість користі отримуємо лише збитки. Основні втрати вологи відбуваються в результаті випаровування з ґрунту й транспірації води з рослин у результаті дії постійних і сильних вітрів, що мають низьку відносну вологість повітря. Необхідно зупинити вітер не лише над конкретним полем, а й над цілими регіонами. Досягнути такого результату можливо насамперед раціональною системою лісових насаджень, застосуванням кулісних і смугових посівів, формуванням рослинної мульчі й т. ін. Усі названі заходи відомі, проте цього мало. Вони мають бути у широкій практиці аграрного виробництва. Без них стабільного вирощування й отримання вагомих валових зборів сільськогосподарських культур просто не буде.
Олександр Іващенко, академік НААН
журнал “The Ukrainian Farmer”, березень 2018 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
