У 2021 році господарство «Перлина Поділля», що у Вінницькій області, розкорчувало старі яблуневі сади й минулої весни посадило нові, навіть попри те, що вже почалося російське вторгнення. Відкласти цей процес було неможливо, бо ще до війни господарство закупило саджанці.
Закладання ще 25 га площ «Перлина» планує цієї весни та вже взимку розкорчувала їх частину під новий сад. Яблуні господарство садитиме частково за кошти державного грантового фінансування, яке воно, нарешті, отримало.
Новий сад «Перлини Поділля» складається тільки з актуальних і ефективних сортів — Гала та Кінг Роат Ред Делішес, бо господарство планує поновити свій потужний експорт, який у нього був до війни.
Про це, а також про труднощі на шляху до оновлення саду, процес отримання гранту й кооперацію із сусідами, яка допомагає працювати ефективно, «Садівництво по-українськи» поспілкувалось зі співвласницею «Перлини Поділля» Оленою Пастух.
ПЕРЛИНИ САДУ
Це господарство — одне з найстаріших на Вінниччині, вирощує яблука 20 років. Починали з площі 15 га, потім орендованими пайовими землями збільшили її до 60 га, нині насадження становлять 80 га. Частину цих площ «Перлина» взяла під розкорчовування старих садів колишнього місцевого радгоспу.
«Корчувати їх було дуже важко та затратно, — розповідає Олена Пастух. — Частина сортів, які ми садили в ті часи за схемою посадки 2 . 4 на підщепі 106, сьогодні вже не є ефективною: Айдаред, Ренет Симиренка, Глостер, Монтуан, Спартан, Флоріна, Слава переможцям, Аскольда».
На початку нульових господарство ще не планувало працювати на експорт, пояснює сортовий вибір пані Пастух. Проте ці сорти добре йшли на внутрішньому ринку й Росію та Білорусь. Сьогодні яблуні сортів Слава переможцям, Симиренка, Пріма, Глостер, Флоріна вже розкорчовано. Їх замінюють інші — орієнтовані на європейський експорт. Утім, господарство не відмовляється і від таких сортів, як Чемпіон, Джонагоред і Голден, які й нині мають попит на внутрішньому ринку.
Експорт «Перлина Поділля» починала з таких країн, як Лівія, Ефіопія, пізніше — Об’єднані Арабські Емірати, Індія й інші. Нині через розірвані війною ланцюжки логістики, закриті порти відправляти на зовнішні ринки стало значно складніше. Та все одно господарство замінюватиме сортовий склад — на перспективу.
Сьогодні «Перлина Поділля» пакує яблука в бушелі, в кожному з яких має бути рівно 18 кг (нетто) плодів відповідного забарвлення. У кожного яблука обов’язково перевіряють щільність — така продукція має витримувати без втрати якості шлях до пункту призначення 30–40 днів, зауважує пані Пастух.
«Відправляння на зовнішні ринки — дуже трудомістка робота, — розповідає вона. — Пакуємо ми на сортувальній лінії: кожне яблуко перекручуємо, підбираємо, ретельно зважуємо ящики. Якщо на внутрішній ринок можемо спакувати за день дві фури, то на експорт формуємо одну машину в три дні».
У лютому 2022-го (у звичайний рік — найкращий термін для продажів) експорт для «Перлини Поділля» геть закрився. На внутрішньому ринку також стали важкодо ступними багато напрямків — Київ, Чернігів, Суми, східні та південні області.
«У нас новий холодильник на 4 тис. тонн лишився заповнений яблуками, — згадує власниця підприємства. — Ми думали: куди цей обсяг подіти. Умовно кажучи, де найти таку велику “яму”, куди таку кількість висипати. Через півтора-два місяці, дякувати Богові, ситуація змінилася — ми почали потрохи працювати на внутрішній ринок».
Спочатку «Перлина» продавала залишки врожаю зі сховищ куди тільки можна. Багато відправляли на потреби української армії та територіальної оборони. Згодом почали працювати сокові заводи — і господарство відвантажувало яблука туди. Звичайно, це була вже безвихідь, каже пані Пастух.
«Ціна на той момент упала в рази, але мусили виживати. А ще й садити новий сад — бо вже саджанці закупили», — додає вона.
Якщо до війни «Перлина Поділля» садила українські саджанці — з Богданівського та Бахмутського плодорозсадників, то коли вони опинилися поза зоною досягнення, а Бахмутський взагалі знищили окупанти, перейшли на інші канали отримання садивного матеріалу. Частину саджанців (однорічки) закупили в одного з розсадників Закарпаття, а іншу (кніп-баум) — у польської компанії.
«Останні були набагато дорожчі за перші, — зауважує пані Пастух. — Українські ми дорощували, і вони непогано пішли, проте плодоношення, звичайно, відтягується. На наступний рік там ще великого врожаю не буде. У кніпованого саджанця закладання непогане, вже у 2023 році ми будемо мати якийсь урожай».
ЯБЛУНЕВА КУЛЬТУРА
Щоб посадити нові насадження, «Перлина Поділля» спочатку скористалась можливістю державних безвідсоткових кредитів. Проте з цим у господарства вийшло несподіване затримання. У банку власникам заявили, що вони ненадійні клієнти, бо в них взагалі немає кредитної історії.
«Мене це обурило: як ми можемо бути ненадійними, якщо ми успішно працюємо 20 років і без жодного кредиту посадили вже не один сад, купили техніку й інвентар, побудували плодосховище?! — посміхається Олена Пастух. — Звичайно, пізніше ми знайшли спільну мову».
Пізніше, коли влітку з’явилася державна кредитна програма на закладання нових садів, «Перлина» скористалася і нею. За всіх задекларованих нею позитивних цілей — підтримання суб’єктів підприємництва, агровиробників, створення робочих місць і забезпечення продовольчої безпеки — виробники відразу стикнулись з її мінусами.
Наприклад, той сад, що господарство посадило вже в умовах війни, — навесні 2022 року, — лишився без уваги держави. Програма відшкодування для садівників саджанців й інших витрат на закладання дерев, яка існувала до вторгнення агресора, припинила дію. До того ж грантова програма ще не почала діяти, й виявилося, що сади, посаджені у найважчий період на початку війни, під грант не підпадають.
А насадження «Перлини» були створені саме після оголошення акції «Сади Перемоги», які держава покликала садити, щоб забезпечити продовольчу безпеку країни в період вторгнення. Утім, пані Пастух усе ж уважає грант дуже великою підтримкою для аграріїв.
«Хтось каже, що для бізнесу грант має бути як бонус — тобто розраховувати треба тільки на власні сили, — розмірковує вона. — Може й бонус, але сьогодні садівництво України перебуває у таких важких умовах, яких не було в останні 20 років».
Власниця «Перлини» наводить просту арифметику. У 2002 році, коли господарство тільки починало працювати, курс долара був до 5 грн, звичайне яблуко коштувало 4–6 грн, а сортове гарне — до 8 грн, наприклад, той самий Айдаред, який сьогодні багато сучасних садівників уже не вважають за яблуко. Тепер порівняємо ціни, наприклад, на фунгіцид Мерпан, пропонує пані Пастух. Тоді його ціна становила 24 грн, а нині — 600 грн. А яблуко — добре якщо за 20 років воно зросло у ціні хоча б удвічі.
До того ж в Україні ще й досі низька культура спожи вання яблук, уважає керівниця «Перлини Поділля». «З нашого села більше як 20 селян воюють, ми з ними спілкуємось, багато чого передаємо їм, — розповідає пані Пастух. — Так вони кажуть: “Дайте нам яблук, бо нам постійно дають апельсини та банани. А яблука — не часто”. Та й до війни, скажімо, у закупівлі для харчування в дитячих закладах держава підтримує будь-які фрукти, завезені з-за кордону, але не наше яблуко».
Культуру обслуговування грантів в Україні теж не дуже опанували, вважає пані Пастух. Менше з тим, що багато хто з агровиробників стикаються з новими для себе складними речами в оформленні, так ще й виходять рогатки з боку чиновників. Наприклад, «Перлина Поділля» змогла подати проєкт тільки з четвертого разу.
«Перший раз повернули проєкт, бо там було щось недосконало зроблено, — згадує пані Олена. — Переробили — знову відхилили, бо знайшли якусь кримінальну справу, пов’язану з керівництвом. З’ясували, що це помилка, та знову подали на грант. І знову приходить відхилення — за несплату аліментів керівником. А йому 65 років, і він каже: „Я пишаюсь, що мені у мій вік ще аліменти приписують” (посміхається)».
Сміх-сміхом, але це дуже затягувало час на отримання дозволу на грантове фінансування — доки з’ясовували, звідки взялися аліменти, одна з умов гранту змінилася не на користь господарства, наголошує засновниця.
«Нам кажуть представники Мінагрополітики: мовляв, вивчайте досконало умови програми. Але ж ми садівники, та в нас просто немає часу, особливо в розпал сезону, коли подавалися на грант, вивчати законодавчу базу на 200 сторінок», — резюмує вона.
Сьогодні впоратись із грантом господарству допомагає асоціація «Укрсадпром», до складу якої «Перлина Поділля» входить багато років. Пані Пастух уважає, що сьогодні, як ніколи важливо об’єднуватись насамперед, щоб вивчати досвід інших господарств, спілкуватись з іншими садівниками та компаніями, які виробляють засоби захисту.
«Ми дослухаємось до консультантів великих компаній — “Басф”, “Байєр”, “Сингента”, до їх наукової думки. Але виникає запитання: чим сьогодні працювати садівникам і як вижити в цих умовах? — розмірковує пані Пастух. — Стоїмо перед дилемою: чи внести добриво, чи захистити сад. Наприклад, у нас дома є пасіка й поруч із нею ми посадили 80 соток імунних сортів — для екологічності, та й не дуже їх захищаємо. І я вам скажу, що там і результату немає. Не буде й імунний сорт нормально родити, якщо його не захищати зовсім. Це, як дитина, — ми її захищаємо від хвороб й укріплюємо організм незалежно від того, хороший у неї імунітет чи ні».
Коли виникає дилема між якістю й ціною, виробник починає вираховувати між вартістю гектарної норми та ефективністю препарату. Так, можна виходити на дженерики, каже пані Пастух, — це буде дешевше, але ми втратимо у якості. І знову лишається питання — у чому ми виграємо?
Для ефективнішого господарювання «Перлина Поділля» та господарства й фермери, що працюють по сусідству, створили кооператив. Не в кожного господарства є сорти, клони або кількість того яблука для виходу на експорт, пояснює пані Пастух. Наприклад, є заявка від експортера на 100 т сорту Гали, і якщо фермер тільки посадив нові сади, у нього одночасно не буде такого обсягу. Отже, гуртом господарства Вінниччини формують потрібні партії як на експорт, так і на внутрішній ринок, і таким чином можуть економити на логістиці. Спільно вони закупляють ЗЗР і добрива — що також вигідніше.
«Це тільки початок, — каже Олена Пастух. — Далі ми будемо вдосконалювати цю форму кооперації: можна закупити одну сортувальну лінію на кілька господарств, холодильники тощо. Адже будувати окреме сховище на 10–15 га саду сенсу немає».
Садівництво по-українськи
