Якщо не виводи обігові гроші зі свого бізнесу, то можна без зовнішнього фінансування придбати і дороге устаткування для ферми, й імпортні сільгоспмашини.
Про агрофірму «Маяк», що на Черкащині в селі Піщане, де господарює родина Васильченків, написано дуже багато. Передове підприємство, налагоджений бізнес… Здається, історію успіху і спосіб господарювання компанії дослідили до найменших дрібниць. Однак щоразу, коли приїжджаєш до Васильченків, відкриваєш щось нове.
Про господарство
Сімейний аграрний бізнес започаткував найстарший із Васильченків — Микола Семенович — Герой України з 2003 року. 2000 року він заснував СТОВ «Агрофірма „Маяк”» — на сьогодні це підприємство одне з найкращих в Україні.
Як мудрі господарі Васильченки не обмежувалися розвитком лише якогось одного напрямку. Для диверсифікації ризиків компанія провадить кілька видів діяльності: маючи в обробітку понад 7000 га сільгоспугідь, зокрема близько 6500 га ріллі, господарство вирощує зернові, соняшник, кукурудзу.
Поля практично не орють — тільки розпушують і культивують. Відповідно до технологічного процесу сформували й парк техніки — імпортної.
«Поголів’я ВРХ становить 3300 (із них 1000 — дійне стадо). Торік вийшли на 8300 літрів від корови, — розповідає Олексій Васильченко, заступник директора підприємства. — Хоча в Україні вже є господарства, які доять і по 10–11 тисяч».
Корів і телиць у господарстві осіменяють спермою чорно-рябих голштинів канадської селекції, співпрацюючи у цьому напрямі з компанією «Сімекс-Альянс Канада».
В АФ «Маяк» застосовують безприв’язно-боксове утримання корів із доїнням у залі типу паралель виробництва фірми «Боуматік». До речі, ремонт стада здійснюється виключно своїми силами — на підприємстві вирощується ремонтний молодняк.
Про молоко
Молоко, що виробляють на АФ «Маяк», закуповує молокопереробний завод «Вімм Білль Данн Україна», який працює виключно на український внутрішній ринок. Має господарство й ковбасний цех, який працює поки що не на повну потужність. Постачає він ковбасні вироби під маркою «Піщанські ковбаси» у три магазини компанії.
«Десь років 15 тому ми мали дуже багато магазинів і в Києві. Проте треба розуміти: якщо робити все самому й одразу, то нічого хорошого не вийде. Торгівля — досить повільний процес повернення грошей. А кредитів ми не беремо зовсім, інвесторів також не запрошуємо. Це дає нам певну незалежність. Головне — не красти самим у себе. Бо якщо почнеш з обороту виводити гроші або не вкладати їх назад у бізнес, тоді — крім закономірних негативних змін — це помітить персонал і почне створювати проблеми: зливати солярку, красти тощо» — ділиться думками пан Олексій.
Актуальне питання — енергозбереження
Над забезпеченням газової незалежності в господарстві працюють уже протягом п’яти років.
«Першим почав працювати без газу свинарський комплекс, — згадує Олексій Миколайович. — Сьогодні ж на базі механізаторів ми встановили великий мегаватний котел РАВ-600, який повністю обігріває всі приміщення бази. Цей котел може обігріти до 6000 квадратних метрів. Топимо його соломою, бур’яном й іншим сміттям. Кількість спалюваного на добу визначається погодними умовами. Коли морози сягнули нижче за –20 °С і все працювало на повну потужність, спалили півтори тонни — це була максимальна кількість.
Техніка — надійний партнер
Спілкуючись із Олексієм Миколайовичем, ми зайшли на територію, де вишикувалася сільгосптехніка в очікуванні старту весняно-польових робіт.
«На дворі кінець лютого, а в нас уже вся техніка зібрана й готова до роботи», — із гордістю каже молодий господар.
І пишатися є чим. Автопарк сільгосптехніки справді вражає: основні трактори фірми «Джон Дір», дві машини — «Катерпіллер», сівалки «Амазоне», плуги «Квернеланд», фури та багато ін. А два роки тому господарство придбало два гноєрозкидачі фірми «Брошар», які застосовують у сільгоспроботах для розкидання органічних добрив, таких як коров’ячий гній, що містить солому, курячий послід, компост, вапно.
«Перед тим як вибрати гноєрозкидач, вивчили дуже багато варіантів. Обирали за якістю металу. У гноєрозкидача виробництва компанії «Брошар» вантажопідйомність 30 тонн. Два гідромотори на поздовжній транспортер, відкриті планки, ланцюг, два вертикальних шнеки. Якось один із них погнувся — потрапив великий камінь. Так, його на замовлення виготовили в Україні. Два редуктори на подачу, — продовжує розповідь пан Олексій, — реверсний хід, ланцюг складений із швидкозмінних елементів, що є немаловажним фактором, — завдяки цьому їх можна легко та швидко замінити. Ресорний варіант «Брошар» потребує вправного механізатора, тому що він боїться перепадів, потрібно правильно організовувати роботу, уникати горбів.
«Брошар» має досить універсальну комплектацію. Якщо забрати вертикальні шнеки та встановити додаткові борти заввишки 1 м, ним можна перевозити силос і сінаж. Також у комплекті до нього є зерновий шнек — можна транспортувати та перевантажувати зернові в автотранспорт.
Перша й остання осі — поворотні. Тим, хто хоче купувати цей гноєрозкидач, я скажу таке: техніка проста в експлуатації, усі точки змащування виведені, їх не так багато.
Гноєрозкидачі компанії «Брошар» можуть комплектуватися вагами, щоб виставляти потрібну кількість тонн для навантаження. Щільність гною буває різна, тому не завжди можна на око визначити вагу.
На таку комплектацію машини (довжина — 8,5 м ширина — 2,2 м) достатньо дві осі. Однак я радив би брати в комплектації з трьома, бо чим більше коліс на причепі, тим меншої потужності потрібен трактор. У мене все це агрегатується з трактором «Джон Дір 8400» — 240 кінських сил. Тобто потрібно розуміти, що зекономив на одній осі (приблизно 100 тис. грн за минулорічними цінами), отримуєш більше навантаження на трактор, відповідно, трактор має бути потужнішим і важчим».
Також пан Олексій не радить купувати лише один розкидач: «Треба продумати, чим навантажувати, бо розкидає він швидко. Відповідно, для ефективної роботи цієї техніки треба вантажити гній швидко. Я купив два розкидачі для роботи в парі: поки один розкидає, другий навантажують».
Перед тим як випустити техніку в поле, представник фірми «Брошар» провів майстер-клас і показав, як працювати з машинами, як уникнути можливих поламок. До речі, Олексій Миколайович проходив навчання разом із персоналом. А потім самостійно відпрацював на розкидачі повну робочу зміну:
«За одну зміну я сам навантажував і розкидав коров’ячого гною по 700 тонн — нормою 40 тонн на гектар. Максимальна швидкість транспортера — 2 м/хв. Тобто протягом 5–6 хвилин він повністю розкидає гній.
Це дуже надійна техніка — ламатися в ній нічому. Найголовніше, щоб гній був без каміння.
Отже, я вибрав «Брошар», бо хотів мати техніку просту в експлуатації, надійну та міцного металу. І ще таку, яка максимально захищає від непрофесіоналізму людини, що на ній працює. Бо не всі люди здатні відчувати техніку й одразу розуміти, що поламалося. Після купівлі цієї машини я дав рекомендації дуже багатьом людям».
За три роки експлуатації техніки в АФ «Маяк» не мали жодної причини звертатися до компанії-виробника, бо серйозних несправностей не було — усі проблеми вирішували своїми силами.
На підприємстві є зерноперевантажувальний шнек, від якого фури взимку вивозять гній на поля. Чому взимку? Тому що таким чином у персоналу є робота на весь сезон, а по-друге, під час морозів фурам набагато простіше пройти по полю. Розкидачі «Брошар» дуже щільно подрібнюють та добре розбивають гній, і тоді він покриває землю акуратним шаром.
Правильне зберігання сухих кормів для худоби
Щоб худоба давала молоко високого ґатунку, потрібно приділити велику увагу якості кормів. Якість сухих кормів, а саме консервування білка, залежить від правильних умов зберігання. Минулого року ми придбали агроволокно для укриття скирт соломи, сіна та люцерни. Це волокно дуже міцне, не піддається впливу гризунів, захищає від опадів, своєю чергою даючи можливість виходу повітря назовні. У результаті такого зберігання ми отримали тюки без плісняви та пошкоджень. Це волокно стійке до поривів вітру, що дає змогу зручно накривати й закріплювати матеріал. Після року експлуатації матеріал залишився, як новий, — без пошкоджень, і я думаю, що ми зможемо експлуатувати його ще як мінімум 5 років.
Підприємницькі міркування
Щодо перспектив молочного тваринництва на 2015 рік, пан Олексій сказав таке: «Якщо наша влада не знайде можливості експорту молока, щоб таким чином завозити валюту всередину країни, то матимемо погану тенденцію. Якщо раніше в Україні ціна за літр молока становила 0,55 євро, то зараз ледве доходить до 0,17. Ціни на готові молокопродукти піднялися, а закупівельні залишилися на місці. Поголів’я ВРХ в країні вже пішло на спад. Якщо й далі буде така незрозуміла ситуація, не буде стабільного прибутку, то 2015 року галузь занепаде».
Зоя Івченко
журнал “The Ukrainian Farmer”, березень 2015 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
