Через втрату основних промислових міст Луганська область перетворилася на житницю сходу України й доводить цей статус високими врожаями.
Луганська область завжди була зоною ризикованого землеробства. Сьогодні до цих ризиків додалися ще й труднощі, пов’язані з бойовими діями, третина ріллі залишилася на непідконтрольній українській владі території. Проте всупереч усім негараздам хлібороби області не лише не зменшують обсягів виробництва зернових культур, а й збільшують: 2017 року було зібрано рекордний за останні 10 років урожай зернових — 1,62 млн тонн, засвідчивши найвищу врожайність у степовій зоні України — 37,7 ц/га за середньої 33,7 ц/га. Ми вирішили дізнатися, яких ще змін зазнав регіон, і вирушили на інтерв’ю із заступницею директора Департаменту агропромислового розвитку ОДА Луганської області Любов’ю Безкоровайною.
|
| Любов Безкоровайна |
— Любове Григорівно, розкажіть про стан агропромислової галузі на Луганщині.
— Зауважу, що через втрату частини території області, на яку припадало близько 70% промислового потенціалу регіону, Луганщина перетворилася на аграрний регіон. Під контролем української влади залишилося кілька великих міст, а все інше — це сільська місцевість. Якщо раніше Луганщина була впізнаваною по заводах і металургійному напряму, то в останні роки, можна сказати, створилися умови для розвитку сільських територій. Сього дні агропромисловий комплекс дає близько 20% валової доданої вартості та є одним з основних бюджетоутворювальних секторів економіки. На території області сільськогосподарську продукцію виробляють 1059 агропромислових формувань, із них фермерських господарств — 804, товариств з обмеженою відповідальністю — 141, приватних підприємств — 83, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів — 9, державних підприємств — 9. Агрохолдингів лишилося два: ПРаТ СВФ «Агротон» — земельний банк 86,7 тис. гектарів і ПП ТОВ СП «НІБУЛОН» — земельний банк 18,2 тис. гектарів.
— Як відомо, ґрунтово-кліматичні особливості регіону не дуже сприяють господарюванню на землі…
— Частково ви маєте рацію. Понад 87% території області — степи. Землі — переважно чорноземи, але за бонітетом ґрунтів область посідає останні місця в Україні (40 балів). Однак водночас не все так погано. Земельні ресурси Луганської області становлять 1876,1 тис. гектарів, зокрема сільськогосподарські угіддя — 1427,4 тис., із них рілля — 997,2 тис. гектарів. За якісною характеристикою орні ґрунти Луганської області поділяють на чотири категорії: добрі родючі ґрунти — 37%; ґрунти середньої родючості — 47; ґрунти слабкої родючості — 13; низькородючі або неродючі ґрунти — 3%.
Це означає, що за рівних умов вирощування сільськогосподарських культур їхня врожайність формується нижче, ніж у сусідніх областях. Тим не менше, у 2017 році наші аграрії перевершили себе й зібрали рекордний для області врожай за останні 10 років.
— На вашу думку, із чим такий успіх може бути пов’язаний?
— Усе просто: сільгоспвиробники почали вести справи чесним шляхом — сплачувати податки, робити звіти, вести «білу» бухгалтерію. Вони зрозуміли: щоб вийти в майбутньому на зовнішні ринки, потрібно вже сьогодні грати за правилами. І, чесно кажучи, такий підхід подає надію, що Луганщина наступного маркетингового року покаже ще кращі результати.
— У структурі аграрного виробництва переважає рослинництво чи тваринництво?
— Безумовно — рослинництво: йому належить 85%. Здебільшого вирощують зернові й технічні культури. В структурі технічних першість належить соняшнику — 97,2%. Під його посівами торік було 339,4 тис. гектарів, зібрано 665,5 тис. тонн, середня врожайність — на рівні 19,6 ц/га, що є максимальним показником в історії АПК області. Найкращих показників урожайності досягли підприємства Марківського (24,2 ц/ га), Білокуракинського (23,0 ц/га) та Сватівського (22,0 ц/га) районів. І хоча ці результати є справді дивовижними для тих умов, у яких ми опинилися, однак нам є до чого прагнути — за посівними площами соняшнику Луганська область посідає лише 14 місце серед інших областей України.
До кормових культур, які вирощують в області, належать кукурудза на силос і зелений корм, кормові коренеплоди, баштанні кормові, однорічні трави, багаторічні трави. Протягом останніх років спостерігається тенденція до скорочення кормового клину, що зумовлено стрімким зменшенням поголів’я сільськогосподарських тварин. Торік частка цих посівів становила 3,8% (26,2 тис. га).
Із зернових вирощуємо озимі (пшеницю, ячмінь, жито) та ярі зернові й зернобобові культури (ярий ячмінь, овес, горох, просо, гречку, кукурудзу, сорго). Торік під ними було засіяно 379,4 тис. гектарів, зокрема під озимими — 224,5 тис., ярими — 154,9. До того ж потреби населення області в хлібі та хлібобулочних виробах, борошні, макаронних виробах у перерахунку на зерно становили 95,3 тис. тонн, тобто повною мірою задовольняються власним виробництвом.
Посівні площі під овоче-баштанними культурами та картоплею постійно збільшуються — в структурі області 2,2%, або ж 28 тис. гектарів. З них 98% (27,4 тис. га) зосереджено в господарствах населення. Така тенденція зумовлена тим, що райони, які раніше вирощували овочеву продукцію, залишилися на тимчасово окупованій території. Безперечно, частково овочі завозять з інших регіонів, але слід зазначити, що частка власного виробництва зростає. Водночас помітно знизилося виробництво овочів захищеного ґрунту внаслідок високої енергоємності та розташування цього виробництва вздовж лінії розмежування.
— Перейдім до тваринництва. Ви зазначили, що поголів’я скорочується. У чому полягають проблеми?
— Тваринництво до недавнього часу було однією з провідних галузей аграрного сектору Луганщини, але на сьогодні ситуація змінилася як на рівні держави, так і на регіональному. Якщо 1990 року частка продукції тваринництва в структурі валової продукції сільського господарства області становила 53,1%, то нині — 15%. У сільгосппідприємствах він знизився з 46,4 до 5,8%, у господарствах населення — з 73 до 29,9%. На превеликий жаль, реалії такі, що люди втратили зацікавленість у розведенні худоби, тож спостерігаємо зменшення обсягів виробництва тваринницької продукції.
— А що відбувається, зокрема, з молочним тваринництвом?
— У 2017 році налічувалося 53 300 голів великої рогатої худоби, з них 27 000 корів. Найбільше поголів’я зосереджено в Біловодському та Новопсковському районах: на них припадає 70,6% загальної кількості ВРХ. З 123,8 тис. тонн виробленого молока у 2016 році частка сільгосппідприємств становила 37,4 тис. тонн, а господарств населення — 86,4 тис. Дані за 2017 рік ми підіб’ємо трохи згодом. Однак уже зрозуміло, що молока виробляється мало. В області здійснюють виробничу діяльність шість молокопереробних підприємств, річна потужність яких — 135 тонн на рік, а це лише 45,5% необхідного для задоволення потреб споживачів області.
— Що можна сказати про свинарство?
— Ситуація критична. Зниження закупівельних цін на свиней, реалізація карантинних заходів із ліквідації осередків спалаху АЧС негативно вплинули на галузь і спричинили зниження поголів’я свиней. Окрім того, в області немає жодного сертифікованого забійного цеху. Вірніше, є один у сірій зоні. Ми розробили проект будівництва м’ясокомбінату й працюємо над тим, щоб утілити його. Сподіваюся, що таким чином ми зможемо спонукати наших тваринників до розвитку цієї ланки галузі та зупинити потік вивезення сировини на переробку в сусідні регіони. Споживання м’яса та м’ясопродуктів на одну особу на рік становило 37,5 кілограма, тоді як середня раціональна норма для населення Луганської області з урахуванням віку людей — 49,7 кілограма на рік. В області основними виробниками м’ясопродуктів є три малих підприємства — ПСП «Агрофірма Привілля», ПП «Любий», ТОВ «Беком». Їхня річна потужність становить 3,6 тис. тонн. Випуск ковбасних виробів — 0,99 тис. тонн. Раніше монополістом на ринку були «Луганські делікатеси», а тепер усе більше можна побачити м’ясних і ковбасних виробів із Харківщини.
— Як щодо інших ланок тваринництва?
— За останні 10 років поголів’я овець і кіз в області скоротилось у 2,5 раза. Однак усе одно не так критично, як, наприклад, із великою рогатою худобою. Наразі по всіх категоріях господарств налічується 27,3 тис. голів овець і кіз, зокрема в господарствах населення — 23,7 тис. голів. Тринадцять сільськогосподарських підприємств області утримують овець в основному по 50–500 голів, лише у ТОВ «Айдар» Марківського району налічується понад 1600 голів — 45% усього поголів’я овець сільгосппідприємств області.
Серед виробників птиці великих не лишилося жодного. На непідконтрольній українській владі території — 99% птахокомплексів. Тому чотири інкубаторних птахостанції — Сватівська, Новопсковська, Білокуракинська, Старобільська — законсервували виробництво. Загалом в області налічується 858,7 тис. голів птиці всіх видів, із них у ТОВ «Стімул-777» Кремінського району утримується 84,3 тис. голів, а решта 90,2% поголів’я птиці сконцентровано в особистих господарствах населення.
— З якими ще проблемами стикаються місцеві аграрії?
— Через АТО вкрай важко залучити інвестора, люди скаржаться на неможливість взяти кредит у банку. З одного боку — це зрозуміло, бо ризик завжди є, але з іншого — потрібно робити все, аби не втратити тих фермерів, що не кинули працювати на нашій землі. Своїми силами ми намагаємося залучати міжнародних інвесторів і колег з інших областей. Ось, наприклад, львів’яни приїздять до нас охоче, підтримують, пропонують ідеї для спільних проектів. Однак представники профільного міністерства не були жодного разу. Ми запрошували їх неодноразово, хоча б для того, щоб показати, що ми не залишили регіон і списувати з рахунків нас ще зарано. Якщо ж говорити про першочергові потреби, нам необхідно в області подолати проблему невідповідності значної частини переробних підприємств вимогам міжнародних стандартів щодо якості сировини та готової продукції, яка пропонується на зовнішні ринки. Для цього Луганщині потрібен завод із переробки молока, бо ті, що були, — на непідконтрольній території. Як наслідок, люди незацікавлені у тваринництві, а ті, що тримаються, здають молоко за копійки.
— Чи передбачено програми заохочення тваринників за таких скрутних умов?
— Так, у бюджеті Луганської області вже сьогодні є кошти на пряму підтримку фермерства — держава повертає 20% вартості придбаної сільгосптехніки вітчизняного виробництва. Крім того, працює проект підтримки розвитку переробки м’яса та молока, за яким фермери можуть фінансувати такі стартапи у співвідношенні 30:70, де 70% надається саме за цією програмою підтримки. І таких проектів в області багато.
— І наостанок не можу не запитати про науковий потенціал Луганської області: які ж тут реалії та перспективи?
— На жаль, єдиний вищий навчальний заклад Луганської області, де можливо здобути вищу аграрну освіту — Луганський національний аграрний університет наприкінці 2014 року змушений був переїхати до Харкова: 60 викладачів і близько 600 студентів розмістилися на базі Національного університету сільського господарства ім. Василенка. Однак в області збереглися шість професійних аграрних ліцеїв у Біловодську, Білокуракиному, Марківці, Сватовому, Новоайдарі та Новопскові. Щороку ці навчальні заклади випускають понад 1000 молодих спеціалістів, з яких понад 60% направляється для роботи на підприємства агропромислового комплексу. Однак рівень закріплення їх протягом останніх трьох років є низьким. Припускаю, що це пов’язано з якістю навчання та зацікавленістю самих студентів. Необхідно реформувати систему підготовки, щоб постійно оновлювати знання аграріїв. Тоді ми зможемо досягати нових рекордів.
Марина Терещенко
журнал “The Ukrainian Farmer”, березень 2018 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
