У більшості регіонів України є об’єктивні умови для розвитку високотоварного виробництва яблук. Завдяки насамперед ґрунтово-кліматичним умовам. Утім, за інтенсивного вирощування вітчизняні сади здатні не тільки задовольнити внутрішні потреби ринку, а й виробити значну кількість плодів на експорт.
Останнім часом у технології вирощування яблук відбуваються докорінні зміни: йде заміна підщеп, сорти яблуні замінюються імунними до хвороб, приділяється увага скороченню до мінімуму передпосадкового періоду шляхом використання слаборослих підщеп, швидкоплідних сортів, застосування спеціальних способів вирощування садивного матеріалу. Важливе місце в інтенсивній технології займає конструкція насаджень, якою визначається швидкоплідність, врожайність, тип підщепи, форма і параметри крони дерева, схема і густота садіння, помологічний сорт. Розглянемо особливості та нюанси трьох важливих етапів агротехніки інтенсивного садівництва: формування крон, підготовки ґрунту та профілактики шкідників.
ФОРМУЛА ФОРМУВАННЯ
Через місяць-півтора після садіння яблуневих саджанців слід видалити конкурент центрального провідника, найближчий у верхній частині крони, залишивши неушкодженим центральний провідник. Це сприяє покращенню росту центрального провідника та утворенню коротких бічних пагонів з верхівковою генеративною брунькою. Пагони (що ростуть вертикально) завдовжки 40−60 см нахиляють, а у разі запізнення з цією операцією — видаляють.
Обмеження росту досягається перенесенням строків обрізування на період відразу ж після червневого осипання зав’язі та пізньо-літнього обрізування в серпні. Після літнього обрізування пагони ростуть слабше та мають здатність розгалужуватися — замість одного довгого утворюють 2−3 коротші.
В інтенсивному саду на карликовій підщепі кожне дерево повинно мати підпору (бамбуковий, металевий чи дерев’яний кілок) на всю заплановану висоту дерева. Верхівки кілків прив’язують до дроту, закріпленого на шпалері і таким чином ряд перетворюється в єдину підпорну конструкцію. Для її міцності через кожні 16−20 м встановлюють залізобетонну чи металеву підпору.
Є доволі багато форм крони для інтенсивного саду, але найбільшого поширення одержало струнке веретено, веретеноподібний кущ і площинне веретено.
СТРУНКЕ ВЕРЕТЕНО
Сформоване дерево має штамб, центральний провідник і обростальні гілки, які рівномірно розміщені по стовбуру через 15−20 см. Біля основи стовбура формуються гілки більшої, а вище — меншої довжини. Цим створюється крона, що має контур подовженого конуса з шириною основи 1−1,5 см і з 20−30 обростальними гілками.
У зв’язку з використанням карликових підщеп і швидкоплідних сортів у перші 4−5 років вегетації застосовують мінімальне обрізування, що сприяє ранньому плодоношенню дерев. Для посилення рівноваги між процесами росту й плодоношення після 4−5 вегетацій обрізування посилюють. У кроні дерев не допускається наявність сильних вертикальних пагонів, зокрема й сильного центрального провідника, який до висоти 2−2,2 м формується із пагона-конкурента, а потім переводиться на бічну гілку.
Для формування крони залишають гілки помірного росту з тупим кутом відходження, що сприяє швидшому закладанню плодових утворень.
Після 1−2-річного плодоношення треба систематично обновляти обростальну деревину, що забезпечує високу товарність плодів і підтримує рівновагу між процесами росту і плодоношення.
Техніка формування. Висаджені однорічки вкорочують на різній висоті залежно від сорту й висоти. У сортів з помірним ростом саджанці вкорочують на висоті 70−75 см, а дуже сильнорослі — на 90−95 см, бо укорочування на меншій висоті може спричиняти утворення дуже сильних пагонів з гострими кутами відходження. На кронованих однорічках видаляють пагони з гострими кутами відходження, на яких у рік садіння можуть формуватися генеративні бруньки. Це дає можливість отримання врожаю у наступному році. Навесні наступного року за наявності сильного конкурента пагін подовження центрального провідника вирізають переводом на конкурент, який у сортів із високою пробуджуваністю бруньок не вкорочують. Бічні гілки за достатніх кутів відходження не обрізають. На кільце видаляють лише гілки, що ростуть вертикально.
Навесні третього року проводять слабке обрізування крони, в основному проріджування. При цьому видаляють сильні гілки у верхній і середній частинах крони для того, щоб нижні гілки були довшими за верхні. Сильний центральний провідник переводиться на більш слабкий конкурент, що сприяє потовщенню стовбура і обростанню гілок. За відсутності конкурента провідник вкорочують. Сильні бічні гілки переводять на зовнішнє бокове розгалуження.
Навесні четвертого року і за наступних вегетацій дерева обрізають за силою росту і плодоношення минулого року.
За достатнього росту пагонів проводять мінімальне обрізування. Центральний провідник на висоті 2,0−2,2 м переводять на бокове розгалуження, направлене в ряд, а окремі сильні гілки вкорочують переводом на слабші галуження. На п’ятий-шостий роки у нижній, найстарішій частині крони гілки під масою врожаю провисають, ослаблюючи ріст пагонів. Тому треба відновити рівновагу між процесами росту і плодоношення. У цей період крону проріджують, вкорочуючи гілки на бокове розгалуження. Обростальну деревину проріджують і вкорочують плодові утворення на 1/2−1/3 для того, щоб спричинити утворення більш молодої і високопродуктивної деревини.
ВЕРЕТЕНОПОДІБНИЙ КУЩ
Ця крона з одним порядком скелетних гілок має більш широку форму, довжина гілок сягає 1 м, які в кроні розміщуються без’ярусно — не дуже рідко і не густо. Форма крони пірамідальна: з більш широкою основою і звуженням до верху.
Після садіння кущ обрізають не дуже сильно: нижні гілки вкорочують на 5−8 бруньок, а верхні — на 1−2, провідник обрізають на 5−6 бруньок. У сильнорослих сортів обрізують слабшу. В Угорщині вкорочують центральний провідник для його галуження, а бокові гілки не обрізають, а тільки нахиляють вниз, підв’язуючи до кілочків. Ця крона проста у формуванні, невеликої ширини, забезпечує добру освітленість усіх частин і допускає велику кількість рослин на 1 га.
Скелетна деревина у кроні дерев яблуні представлена одним стовбуром, а плодові утворення розміщуються лише на напівскелетних гілках.
ПЛОЩИННЕ ВЕРЕТЕНО
Площинне веретено (площинний шпіндельбуш) від веретеноподібного куща відрізняється формуванням крони яблуні в одній площині.
Рекомендовано використовувати середньо та слаборослі сорти, які вирощено на карликових чи напівкарликових підщепах. Застосування більш сильнорослих сортів чи підщеп приводить до виникнення на горизонтальних гілках сильних вертикальних пагонів, які треба видаляти. Комбінація слаборослих підщеп і сортів з горизонтальним розміщенням гілок сприяє ранньому вступу в плодоношення, формуванню малогабаритних крон, високій щільності розміщення на одиницю площі, що дає можливість отримати ранні високі врожаї.
Дерево, яке сформовано по типу площинного веретена, має штамб заввишки 30−40 см, центральний провідник — 2,0−2,2 м. На ньому сформовані без’ярусним способом і направлені в бік ряду 10−12 горизонтальних гілок першого порядку галуження, покритих обростальною деревиною.
Висаджені однорічки вкорочують на висоті 50−60 см, обшмульгують бруньки в зоні штамбу, а з весни наступного року вибирають дві бічні гілки, направлені в бік ряду і центральний провідник. Бічні гілки прив’язують до дроту чи кілка під кутом 70−75°, а центральний провідник вкорочують наполовину. Дріт діаметром 3 мм натягують між опорними стовпами, розміщеними через 15−20 м.
Весною на 2-й, 3-й, 4-й роки після садіння коротко обрізають центральний провідник, що сприяє рівномірній появі по його боках пагонів, які в серпні чи наступної весни пригинають і підв’язують у горизонтальному положенні до шпалери. Формування площинного веретена закінчується обрізуванням центрального провідника на висоті 2,0−2,2 м і за наявності основних бічних гілок на відстані 15−20 см одна від одної.
На 3−4-й рік осі основних гілок і обростальні гілочки покриваються плодоносною деревиною типу кільчаток, що забезпечує вступ у плодоношення дерев у цьому віці. Але з часом це призводить до послаблення росту і може спричиняти періодичність плодоношення. Крім того, кільчатки на осях основних гілок недовговічні (2−3 роки), що призводить до оголення середньої частини крони. Тому через декілька років слід проводити легке омолоджування плодової деревини, а в наступні — омолоджувати основні гілки на 2−3-річну деревину з одночасним проріджуванням обростальних гілок.
ҐРУНТОВЕ ПОЯСНЕННЯ
Система утримання ґрунту в саду є одним із головних чинників високої продуктивності плодових насаджень. Вибір системи утримання ґрунту залежить від кількості опадів, які випадають протягом року, особливо у вегетаційний період, можливості зрошення, глибини залягання підґрунтових вод, рельєфу, властивостей ґрунту, густоти садіння дерев, їхніх біологічних особливостей, віку та врожайності. З урахуванням цього в міжряддях ґрунт утримується під чорним паром, сидеральним паром та задернінням.
Чорний пар. У районах з річною кількістю опадів менше як 500 мм ґрунт у міжряддях і пристовбурних смугах молодих і плодоносних дерев утримується під чорним паром. Завдяки цьому у ґрунті накопичується більше вологи, поживних речовин у легкозасвоюваній формі. Протягом вегетації ґрунт утримують у розпушеному, вільному від бур’янів стані. За ущільнення ґрунту змінюють знаряддя для обробітку та глибину останнього. У пристовбурних смугах ґрунт обробляють фрезами, висувними секціями культиваторів та плоскорізами.
Сидеральна система. У районах, де річна сума опадів понад 500 мм, у молодих і плодоносних садах ґрунт у першу половину літа утримують під чорним паром, а в другій половині міжряддя засівають однорічними культурами на зелене добриво (сидерати). Продуктивність садів, у яких висівають сидеральні культури, підвищується завдяки поліпшенню родючості ґрунту.
Успішність вирощування сидеральних культур залежить від вологості та передпосівної підготовки ґрунту, добору культур, якості насіння, строків і способів сівби. Для доброго розвитку сидеральні культури потребують багато води, тому сіяти їх треба тільки тоді, коли ґрунт досить вологий. Перед сівбою його обробляють культиваторами чи дисковими боронами завглибшки 8−12 см у два проходи.
В інтенсивних садах ґрунт обробляють в одному напрямку. Зразу ж після розпушування у міжряддях висівають сидеральні культури і одночасно боронують та коткують. Норми висіву такі: люпину — 200−225 кг/га, гірчиці — 20, фацелії — 15 кг/га. Найкращі строки сівби сидератів: для люпину і фацелії в період від 1 до 10 липня, гірчиці — 15 липня — 10 серпня. Заорюють сидерати в період квітування, а за вологої погоди — пізніше або залишають до весни. Мінералізація заораної маси починається за температури ґрунту +10 °С. Ефективність зеленого добрива відповідає гною, компостам і іншим органічним добривам. Користь від сидератів збільшується, якщо вони є добрими медоносами.
Задерніння ґрунту.
У міжряддях зрошуваних плодоносних садів краще запровадити посів багаторічних злакових трав для постійного задерніння ґрунту. Залежно від кількості опадів трави висівають суцільно або через міжряддя. При цьому їх систематично скошують і залишають на місці у вигляді мульчі. Утримання саду під задернінням є одним з ефективних заходів боротьби з ерозією ґрунту. У молодих зрошуваних садах багаторічні трави висівають через 5−6 років після садіння дерев, а до цього часу міжряддя утримують під чорним паром.Для задерніння використовують багаторічні злакові трави з такими нормами висіву (кг/га): райграс пасовищний — 13−15, грястиця збірна — 15−20, костриця червона — 12−16, костриця лучна — 15, польовиця біла — 9. Висівають їх весною або влітку.
Мульчування пристовбурних смуг. З метою збереження вологи пристовбурні смуги мульчують перегноєм,тирсою, соломою, плівкою, скошеною травою, торфом шаром 5−10 см. У молодих інтенсивних садах на слаборослих підщепах як мульчувальний матеріал найкраще використовувати солому й перегній. Шар мульчі у безсніжні зими зберігає корені, які розміщені поверхнево, від підмерзання.
ШКІДНИЦЬКИЙ ЧИННИК
У плодоносному саду рано навесні треба раз на три роки провести так зване «викорінювальне» обприскування проти щитівок, кліщів, яйцекладок попелиць та листоблішок. Якщо не проводили викорінювального обприскування, то у фазу «зеленого конуса» треба зробити «голубе» обприскування — 3%-ю бордоською рідиною чи препаратом купроксат. Протягом усього періоду вегетації яблуні ведуть постійні обстеження і спостереження за розвитком шкідників та хвороб. За їхньої наявності вище порога шкідливості вживають заходів з обмеження чисельності комах, користуючись системою захисту, прийнятою в господарстві.
Найпоширенішими хворобами насаджень є парша, борошниста роса та бура плямистість. Важливим заходом боротьби зі зниження шкодочинності фітофагів і хвороб в яблуневих садах є агротехнічний, зокрема: в листопаді розкладають отруйні принади в нори мишоподібних гризунів на основі гліфтору та вологого зернового бактороденциду. У пізньоосінній і зимовий періоди збирають та спалюють зимові гнізда та яйцекладки білана жилкуватого, золотогуза, непарного і кільчатого шовкопрядів, муміфіковані плоди.
Садівництво по-українськи
