Нинішній сезон не став для агровиробників прибутковим. Тут, як кажуть, зірки зійшлись: погодний чинник вплинув на урожайність і якість збіжжя, геополітичні аспекти не віщують сприятливих цін, а логістика внаслідок активних обстрілів подорожчала й уповільнилась. До того ж перероблення сировини цьогоріч також ускладнено й не балансує ринок. Загальна ситуація дуже нагадує сезон 2022/23 року.
Пшенична стабільність
2025 року Україна зібрала майже 23 млн тонн пшениці, що не набагато перевищує торішні показники. Тож потенційно за кордон можна відправити комфортно близько 17 млн тонн зерна. Проте станом на 2 січня з початку маркетингового року було експортовано 7 млн 905 тис. тонн пшениці. Відповідно, вже нового календарного року лишилось вивезти трохи менш як 10 млн тонн. 10 млн тонн за шість місяців до збирання наступного нового врожаю, це більше як 1,5 млн тонн потрібного експорту на місяць.
Щоправда, тут відіграє роль логістична компонента й стабільна робота залізничної та портової інфраструктури. Нинішнього маркетингового сезону структура експорту української пшениці чітко змістилася в бік ринків Північної Африки та Близького Сходу, які є основними споживачами нашого зерна. Найбільші обсяги поставок спрямовують до Алжиру, Єгипту та Сирії — саме ці країни формують ядро попиту на чорноморську пшеницю. Натомість присутність України на ринку Європейського Союзу скоротилася до мінімуму. Це зумовлено одночасно і високим урожаєм у країнах ЄС та сусідніх регіонах, і посиленими обмеженнями на імпорт української продукції, що фактично звузило можливості для конкурентного постачання в Європу. У результаті українська пшениця дедалі більше орієнтується на регіон MENA, який є найбільш динамічним і найбільш чутливим до логістики Чорного моря. Як наслідок логістичних викликів і нестабільності відвантажень 2025 року Україна лишила невикористаною понад 230 тис. тонн своєї 758-тисячної квоти на пшеницю для ЄС.
Загалом пшениця є доволі гарною балансувальною культурою в портфелі агровиробника. Адже врожай високої якості можна продати на переробку на внутрішньому ринку, а фуражне зерно реалізувати тваринникам або експортувати. Тож із цією культурою завжди є місце для маневру з огляду на опцію внутрішнього попиту на фуражні та продовольчі потреби. Ба більше, у сезоні-2025/26 вона була доволі прибутковою. Особливо для тих агровиробників, які встигли продати зерно на початку сезону, коли давали 235 дол./т за продовольчу й до 228 дол./т за фураж. Не були в програші й ті фермери, які реалізували пшеницю на понижувальному тренді у серпні-вересні. Бо станом на початок січня спотовий індекс ціни продовольчої пшениці (11,5% білка) з поставкою CPT-порт становив уже 211 дол., а фуражної пшениці — 205.
Проте є ложка дьогтю в загальній картині. Нинішнього сезону прогнозується рекордне світове виробництво пшениці — на рівні 837,81 млн тонн. USDA у грудневому звіті підвищило прогноз врожайності цієї культури для Канади, Аргентини, ЄС та рф. Оскільки на ринок уже починає надходити пропозиція з Південної півкулі, а Австралія й Канада активізувались ще напередодні новорічних свят, конкуренція тільки посилюватиметься, що відбиватиметься у ціновій кон’юнктурі. Крім того, уповільнення темпів експортних відвантажень української пшениці внаслідок атак на портову та залізничну інфраструктури підвищує ймовірність накопичення перехідних залишків зерна, що додатково посилить ціновий тиск як наприкінці поточного сезону, так і на початку наступного.
Кукурудзяні негаразди
На відміну від пшениці, яка є певним осередком стабільності кілька сезонів, українська кукурудза переважно залежить від кон’юнктури зовнішнього ринку. Адже внутрішнє споживання зернової становить орієнтовно 5 млн тонн, натомість прогнозований урожай оцінюють у близько 32 млн тонн. Саме кукурудза є основною культурою, що завантажує експортну логістику, тож темпи вивезення зернової напряму залежать від безперебійної роботи портів.
Щоправда, ще на початку сезону ніщо не віщувало українській кукурудзі «теплої ванни», зокрема внаслідок рекордного врожаю в США й активного просування закупівлі американської агропродукції на світовий ринок. Тож фактично ті країни, що традиційно мали партнерські відносини зі США, збільшили обсяги експорту агропродукції. Йдеться про Мексику, Південну Корею, Японію й інші, які створили добрий контекст і передумови для підтримання цін саме на американську кукурудзу.
Унаслідок фундаментальних чинників на тлі активної пропозиції надлишкової, рекордної по врожаю американської кукурудзи по світу українська кукурудза мала вигляд достатньо переоціненої, як порівняти з американською. Ми стали свідками, як Штати й Бразилія вдвічі наростили присутність на ринках ЄС. Загалом імпорт кукурудзи у ЄС знизився з 10,33 млн до 8,22 млн тонн (–20%). Україна втратила більш ніж половину своєї тогорічної присутності: з 5,78 млн тонн (56%) до 2,15 млн (26%). Вакантну частку ринку заповнили Бразилія (2,88 млн тонн, 35%) та США (2,62 млн тонн, 31,8%), які разом забезпечують понад дві третини імпорту. Світовий ринок кукурудзи стає одним із найбільш конкурентних, а позиції України ослабли через затримання збиральної кампанії й логістичні обмеження, пов’язані з постійними атаками рф на портову інфраструктуру. Водночас агресивна експансія Південної та Північної Америки гарантувала ЄС стабільні постачання.
Варто зазначити, що левову частку у Європі закупівель зернової з України нинішнього сезону здійснила Італія, яка є нашим чи не єдиним ринком збуту, до якого можна дістатися морем і суходолом і куди не везуть американську та бразильську кукурудзу через внутрішнє регулювання й певний консерватизм.
Однак ринок Італії працює на 1,5 року вперед, маючи фінансовий інструментарій хеджування цінових і валютних ризиків. Тож наша звичка до спотової торгівлі суттєво обмежує взаємодію й роботу з Італією та більшістю ринків збуту у світі, які хочуть плановості, надійності та прогнозованості. Саме тому спотовий ринок ніколи не буде преміальним. А на тлі викликів, з якими стикаються українські агровиробники, варто замислюватись над зміною концепцій торгівлі з укладанням довгострокових договорів із перевізниками в період низьких цін.
Наразі ж можна тільки казати, що кукурудза не стала для агровиробників високомаржинальною культурою. Адже до витрат на вирощування додались сушіння й підвищення логістичної компоненти.
Унаслідок ускладненої логістики темпи експорту зернової значно поступаються торішнім показникам. І хоч у грудні Україна різко збільшила експорт кукурудзи, відвантаживши 2 млн тонн, але загалом у першій половині 2025/26 МР експортовано менше як 6 млн тонн кукурудзи, що становить 23% від прогнозованих до експорту на цей сезон 25 млн тонн. Тому, щоб вийти на прогнозований показник, наступні вісім місяців потрібно буде відвантажувати близько 2,5 млн тонн кукурудзи щомісяця. А це вже майже нездійсненна місія. Адже українська зернова є найдорожчою у світі. Так, у перший тиждень нового року ціни підвищились до 207 дол./т з доставкою до чорноморських портів у зв’язку із тимчасовим підвищенням попиту. На вартість зернової також впливає і девальвація курсу долара США до інших світових валют. Водночас морози й снігопади значно сповільнили поставки товару в порт.
Ураховуючи активізацію атак на порти Великої Одеси, можливо варто було б налаштуватись для агровиробників Заходу України на збут агропродукції в режимі через кордон потягами й той самий же основний ринок збуту — Італія. Щоправда, це може бути економічно доцільним для господарств Заходу України, тоді як для виробників інших регіонів України цей напрямок експорту може мати додаткову витратну частину від 3 до 7 дол./т.
На сьогодні, щоб становити конкуренцію американській і бразильській кукурудзі на ринках Північної Європи й Іспанії, потрібно поступитись у ціні кукурудзи ще хоча б 10 дол./т. Тому найімовірніше значна частина зерна перейде у залишки, а навесні та влітку реалізувати її буде складно через домінування зернової вже з Південної Америки. Такий контекст поточного року дещо нагадуватиме сценарій 2022 року з можливим скороченням площ під кукурудзу в посівних планах 2026 року. Проте за великим рахунком альтернативи кукурудзі наразі немає. Тож сільгоспвиробники все одно засіватимуть поля зерновою хоч і, можливо, зменшать площі.
Соняшниковий гамбіт
На старті сезону перспективи соняшнику були напрочуд непоганими. Адже збільшення площ під культурою давало надію на близько 13–14 млн тонн урожаю олійної. Проте погода, як і торік, внесла свої корегування вже другий рік поспіль. Тож нині, за різними оцінками, Україна отримає 9,5–10,1 млн тонн соняшнику.
Ціни на старті сезону також додавали оптимізму: вони добігали 710 дол./т.
Ураховуючи, що 98–99% олійної спрямовують на внутрішню переробку, світові ціни на сировину на нас не впливають, допоки вартість переробки обчислюють на рівні 40–50 дол./т. Однак цього сезону, значне здорожчання енергоносіїв і руйнування експортної інфраструктури для продуктів переробки, а саме олії, вносять свої корективи. Невпевненість в експортній логістиці та потреба закладати додаткові витрати за експорту альтернативними шляхами, ціни на соняшник стрімко поповзли донизу на внутрішньому ринку за підвищення цін на зовнішньому ринку. Так, експортна альтернатива на ринки Болгарії та деяких інших країн Європи почали рахуватися з перевагою до 30 дол./т вже на початку нового року — 2026. А перші угоди не десятки тисяч тонн на ринок Болгарії валідували, по суті, цю альтернативу.
Обстріли портової інфраструктури з поцілюванням на резервуари з олією, а згодом й атаки на ОЕЗи, змусила переробників припиняти закупівлю сировини, і ціни на соняшник одразу впали, натомість олія у європейських портах і далі дорожчала з поставкою в найближчі місяці.
Після новорічних свят ділова активність почала відновлюватись, що спонукає переробників до активніших закупівель. Щоправда, ураховуючи підвищення вартості енергоресурсів, яка обіймає значну частину витрат у переробленні, закупівельні ціни на початку року знизились до 550–560 дол. без ПДВ з доставкою на завод у Центрі України.
На жаль, наразі внутрішня переробка не може бути інструментом стабілізації ринку соняшнику. Енергетичне, логістичне та безпекове дисконтування соняшнику на внутрішньому ринку буде таким великим, що навіть наявність мита не стануть великим бар’єром. Наразі все активніше розглядаються варіанти експорту соняшнику на ринок Європи, де експортне мито торік було знижено до 1,8%.
В умовах війни державному регулюванню варто бути гнучкішим. Тож якщо аграріїв, які є рушієм ВВП країни, не обмежувати в альтернативі збуту й сприяти таким альтернативам, це забезпечить своєчасне надходження валютної виручки в країну у цей непростий період і підтримає сільгоспвиробників.
Соєво-ріпакові лещата
Запровадження так званих соєворіпакових правок і експортного мита на рівні 10% у пік сезону фактично стало переломним моментом для ринку. У найактивніші місяці експорт був суттєво загальмований, а після формального унормування процедури звільнення агровиробників від мита відновити втрачені темпи поставок так і не вдалося.
У результаті з валового врожаю ріпаку на рівні близько 3,2–3,3 млн тонн до кінця осені за кордон було вивезено значно менше, ніж попереднього сезону. Якщо торік за аналогічний період експорт сягав майже 2,8 млн тонн, то цього сезону виробники змушені були переорієнтовуватися на внутрішню переробку, лишаючи на ринку понад 1 млн тонн потенційного залишку.
З одного боку, це призвело до високої завантаженості переробки в першій половині сезону. За серпень-грудень Україна експортувала 364 тис. тонн ріпакової олії, що еквівалентно переробці близько 866 тис. тонн насіння. Пік припав на вересень, після чого експорт олії почав поступово знижуватися — до 47 тис. тонн у грудні. Основними чинниками стали скорочення доступної сировини та різке підвищення собівартості переробки.
І саме тут проявився головний структурний дисбаланс сезону. Якщо торік вартість переробки ріпаку становила 40–45 дол./т, то цього сезону вона підвищилась до 85 дол. Подвоєння витрат повністю лягло на агровиробника, різко знизивши економічну привабливість внутрішнього каналу збуту. Додатково ситуацію погіршили безпекові ризики: обстріли портів й атаки на олійноекстракційні заводи наприкінці 2025 року змусили частину переробників припинити закупівлі, а інших — суттєво знизити закупівельні ціни.
Показово, що на початку нового року експортні ціни на ріпак знову пішли вгору — до 530–535 дол./т. Це свідчить про збережений попит і потребу трейдерів формувати експортні партії. Водночас подальша реалізація напряму залежить від стабільності електропостачання на терміналах і загальної безпекової ситуації. До того ж часовий чинник є критичним: уже в лютомуберезні на ринок ЄС вийде додаткова пропозиція сої з Південної Америки й ріпаку від європейських фермерів, що створить тиск на ціни.
Європейський контекст тільки підсилює ці виклики. У сезоні 2025/26 імпорт ріпаку в ЄС скоротився на 43% — з 3,23 млн до 1,85 млн тонн — через високий власний урожай і зниження попиту з боку біопалива. Україна формально зберегла перше місце серед постачальників, однак її частка зменшилася з 62% до 57%. Натомість ринок ріпакового шроту кардинально переформатувався: імпорт збільшився майже у 2,5 раза, а домінування перейшло до Канади, тоді як частка України скоротилася через логістичні ризики та фокус на експорті насіння й олії.
Схожі тенденції простежуються і в соєвому комплексі. Імпорт сої у ЄС з липня зменшився на 12% рік до року, а конкуренція з боку США та Бразилії, які пропонують стабільніші логістичні ланцюги, посилилася. Частка України у європейському імпорті сої зменшилася до 9,5%. Водночас у сегменті продуктів переробки ситуація — значно більш позитивна.
Імпорт соєвого шроту у ЄС зменшився, однак частка України збільшилась до 4,4%, що свідчить про підвищення конкурентоспроможності переробників. Найбільш показовою стала динаміка соєвої олії: Україна вийшла на перше місце серед постачальників, наростивши обсяги майже в сім разів і зайнявши майже половину європейського ринку. Це чіткий сигнал, що ЄС поступово скорочує імпорт сировини, зберігаючи водночас високий попит на продукти з доданою вартістю.
Цінова ситуація з тим є стриманою. Ціни на сою стабілізувалися, хоча напрям переробки демонструє помітніше зниження маржі. Це ще раз підкреслює: нинішнього сезону ні ріпак, ні соя не можуть вважатися високомаржинальними культурами за замовчуванням.
У підсумку два сезони з подібним обсягом урожаю дали кардинально різний економічний результат. Причина — не в агрономії, а в структурі збуту, логістиці й регуляторних рішеннях. Європейський ринок уже зробив вибір на користь мінімізації енерговитрат й імпорту продуктів переробки замість сировини. Україні ж у воєнних умовах критично важливо діяти гнучко: не створювати додаткових бар’єрів для агровиробників, підтримувати альтернативні канали реалізації та диверсифікувати ризики. Бо світові імпортери не чекатимуть. А наздоганяти втрачений час і обсяги, як показує практика, доводиться тільки ціною додаткового дисконту.
The Ukrainian Farmer
