Площі посівів озимої пшениці на Вінниччині на 16% поступаються минулорічним
За даними Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН, у Вінницькій області упродовж останніх днів середньодобова температура повітря становила +1,5-2°С, що свідчить про зупинення стабільної вегетації озимих колосових культур. В області завершено сівбу пшениці озимої, площа якої на 16% менша від минулорічного показника. Із загального обсягу посіву 35% становить листопадова сівба, яка є надто пізньою і несе в собі ризики зниження врожайності.
Про це йдеться в аналітичній довідці НААН.
Значне зменшення загальної площі посіву, аномально велика частка пізньої сівби в умовах воєнного стану є серйозною проблемою і потребує додаткового аналізу ситуації. Пізня сівба та недосів прямо пов’язані з дефіцитом, а в багатьох випадках – відсутністю попередників, які б рано, або не надто пізно звільняли поле. Основу таких попередників, поряд із озимим ріпаком та горохом, складають кормові культури. Однак посівні площі під ними зменшуються пропорційно зменшенню поголів’я худоби.
Структура попередників пшениці озимої на Вінниччині сформувалась таким чином, що біля 1/3 посівних площ розміщується після сої. При цьому враховувалась перевага урожайності сої середньо- та пізньостиглих сортів над ранньостиглими. Цьогоріч аномально холодний і дощовий травень унеможливив своєчасну сівбу, появу сходів і, як наслідок, дозрівання сої. Невелика тривалість «сухих» періодів у вересні та жовтні внесла додаткові складнощі в дозрівання пізніх сортів та їх збирання, а відтак і сівбу пшениці.
Багаторічними науковими дослідженнями та передовою практикою вирощування пшениці озимої в Лісостепу України було встановлено оптимальні морфо-біологічні параметри рослин на час завершення осінньої вегетації та оптимальні строки сівби для кожної зони області – для південної зони сівбу слід завершувати не пізніше 15, для північної – 10 жовтня. Проте досвід останніх років показав, що відхилення від цих строків у бік запізнення на 5-7 днів не призвело до відчутного зниження врожайності.
Відсутність реальної можливості сівби в оптимальні строки через обмеженість попередників, які рано звільняють поле, з одного боку, м’які зими, що дозволяють перезимівлю сходів у фазі «шильця» і навіть проростків – з іншого, стали підставою не тільки для толерантності до пізніх строків сівби, а і до їх доцільності серед частини аграріїв, особливо зони достатнього зволоження. Разом з тим, перевага осіннього кущіння над весняним є очевидною. Коли розкущені з осені рослини сформують колос, розкущені весною (якщо таке відбудеться) матимуть лише перше міжвузля. Загалом надто пізня сівба є ризиком, що за інших ризиків, які охоплюють усі строки сівби, буде додатковим, а в окремих випадках (наприклад за квітнево-травневої посухи) – вирішальним.
Разом з тим слід зазначити, що упродовж останніх 5 років в області не встановлено загибелі під час перезимівлі рослин, що увійшли в зиму у фазі «шильця» і навіть проростків. За дотримання рекомендованої норми висіву (до 7 млн. шт/га) такі посіви навіть за слабкого весняного кущіння формували 600-650 продуктивних стебел на 1 м2, що давало змогу отримати врожайність на рівні до 6 т/га, що значно менше від генетично потенційного, але в умовах дефіциту саме продовольчого зерна є цілком прийнятним.
Нагадаємо, листопад був одним із найтепліших за весь період спостережень.