Закладання промислової плантації лохини –– надзвичайно серйозний, складний та ємний проєкт

Її Вибагливість Лохина

Олег і Олена Воробйови бізнесом на землі займаються вже шістнадцять років. Їхня компанія «Українські газони» відома як виробник готових газонів у рулонах, не менш успішним є центр садівництва «Артвіль». Шість років тому фермери замислилися над диверсифікацією бізнесу. Так у 2012 році в селі Забілоччя Радомишльського району Житомирської області з’явилось ФГ «Грасс авеню», а поряд із газонами –– промислові плантації лохини, що реалізується під ТМ Starberries. Про те, чи виправдала лохина сподівання фермерів, наша розмова із кандидатом сільськогосподарських наук Олегом Воробйовим і його дружиною, співвласницею бізнесу Оленою Воробйовою. 

–– Сьогодні лохина настільки популярна й престижна ягода, що люди різних професій кинулися вкладати в неї гроші. Які нюанси мають враховувати початківці?

–– У багатьох потенційних підприємців та й просто споживачів лохина асоціюється передусім із високою ціною в роздрібній торгівлі й відповідно –– з надприбутками. Дехто вважає, що достатньо мати землю, придбати саджанці лохини, посадити, доглядати, як за будь-якою культурою, і вже наступного року гроші потечуть рікою. Якщо є таке мислення –– краще вирощувати інші культури, де проблем значно менше, собівартість нижча, а прибуток більший.

Закладання промислової плантації лохини –– надзвичайно серйозний, складний та ємний проєкт. І я переконаний, що вже на першому етапі прорахунків багато хто замислюється, а чи варто продовжувати.

До початку роботи над проєктом з вирощування лохини передусім треба визначитися, що робити з урожаєм: торгувати на звичайному ринку, постачати ягоди до українських супермаркетів чи експортувати. Адже від цього залежать площа і схема посадки, вибір сортів, підбір техніки, організація збирання врожаю, потреба в холодильних потужностях тощо.

Наведу невдалий приклад із власного досвіду. Нам дуже подобається жимолость. Як на мене, вона на смак навіть краща за лохину. За харчовою цінністю випереджає всі ягоди: у 100 грамах жимолості міститься добова норма йоду для дорослої людини.

У 2015 році ми посадили 11 гектарів жимолості. А 2018 року… викорчували 5 гектарів, 2019-го –– решту. Чому? Припустилися кількох помилок, стратегічних і технологічних. Ми були переконані, що підбір сортів зробили правильно, розмістили їх теж правильно, і це дало нам велику, солодку і смачну ягоду. Як результат, у перші два роки не було проблем із реалізацією, наша жимолость подобалася споживачам, вони хотіли її ще й ще. Але надалі радіти не довелося.

Ми посадили сорти різних термінів достигання, щоб подовжити період збирання, проте вони впродовж двох тижнів масово достигали і починали обсипатися. Жимолость –– північна рослина, і наш теплий клімат та сухе повітря їй, мабуть, не до вподоби. Інша велика проблема –– зі збиральниками. Ягода делікатна і потребує обережного й швидкого збирання. Наші люди до цього не готові. Постала проблема з реалізацією свіжих ягід у супермаркетах. Недостиглі ягоди жимолості кислі, а коли вони достигають та набирають цукор, стають надто м’якими, нетранспортабельними, погано зберігаються на прилавку. Можна було б вирощувати їх для переробки, тим паче, що є покупець –– молокопереробний завод. Та щоб збирати ягоди для потреб заводу, потрібна площа не 11 га, як у нас, а не менше 50 га, збирання комбайном і певна схема посадки під нього. Тобто нам треба було перелаштовувати наявні гряди, робити додаткові… Все це дорого. Дешевше було позбутися посадок узагалі, що ми й зробили.

–– У виборі лохини які були аргументи на її користь?

–– По-перше, сподобався смак. Ми побували на Global Berry Congress у Роттердамі, послухали там про перспективи розвитку ягідних культур і вирішили, що лохина варта уваги.

Загалом, для нас ця культура не нова. Понад 16 років ми знайомимо з нею наших покупців у центрі садівництва «Артвіль», пропонуємо саджанці для приватних ділянок. А шість років тому перед нами постало питання диверсифікації бізнесу. Зробили бізнес-проєкт на 58 га і поетапно втілюємо його в життя. На сьогодні висаджено 46 га, навесні 2020 року додамо ще 6 га. Чи будемо й надалі розширювати посадки –– життя покаже.

–– На Житомирщині кислі ґрунти, що любить лохина. Чи означає це, що вам із ґрунтом можна не так панькатися, як це змушені робити фермери в інших областях?

–– Ґрунт під лохину треба готувати, де б її не висаджували. Проблема цієї ягоди в тому, що вона любить кислі ґрунти, багато органіки й водночас хоче, щоб корені дихали. Житомирські землі піщані, дихати дозволяють, але неродючі. Натомість родючий ґрунт (чорнозем) не підходить, бо запливає і не дає кореневій системі дихати. Підтвердженням цього є кущики нашої лохини, які ростуть в улоговині. Кореням некомфортно, тому надземна частина починає відставати в рості.

Аби всі рослини були в рівних умовах, готуємо субстрат. Він складається з верхового торфу, який закуповуємо в Прибалтиці, бо він кращий за український, а також тирси або трісок. Обидві складові змішуємо з ґрунтом.

Далі копаємо траншею 40 см завглибшки та 60–80 см завширшки. На дно (під субстрат) засипаємо тирсу, що здешевлює процес. Тирса або тріска розкладаються за допомогою мікроорганізмів, які активно поглинають азот, тому азотний баланс треба весь час тримати на контролі.

–– Як організований полив?

–– Відповідно до проєктної документації викопали три водонакопичувальні басейни загальною площею понад 7 га. Для функціонування насосної станції та комп’ютерної системи фертигації проклали понад 3 км ліній електропередач. На кожній гряді –– по дві трубки крапельного поливу, зверху –– плівка. У справі зрошення найбільше довіряю ізраїльтянам як засновникам крапельного поливу. Звісно, системи їхньої фірми Netafim недешеві, проте служать по 15–20 років і виправдовують себе.

Мені не дуже зрозуміло, коли фермери покладаються на свердловини. Ось чую: «Качаю по вісім кубів на годину». А на гектар потрібно 25–30 кубів води. Якщо навіть водозабір робити по 24 годин на добу, то отримати можна 190 кубів води і зволожити лише 6–8 гектарів. Як же решта? Лохина любить воду, а піщано–торфові ґрунти швидко пересихають. Ми, маючи достатній запас води, вмикаємо систему через день-два. За добу встигаємо полити всю площу. Система подачі води та внесення добрив повністю комп’ютеризовані. На жаль, на наших полях відсутній мобільний інтернет і не можна управляти поливом зі смартфону. Плануємо провести оптичну лінію інтернету, що дозволить не тільки управляти поливом на ділянці, а й контролювати багато інших польових параметрів. Уже зараз деякі технологічні процеси контролюємо з дрона.

–– Як обирали сорти?

–– Дивилися, вивчали і все одно припустилися помилки з одним сортом. Є в нас чудовий урожайний раннє-середній Патріот. Ягода великого розміру і чудова на смак. Але має темний колір через те, що позбута характерного для лохини сизого нальоту, і це не подобається реалізаторам і покупцям.

Під час вибору сортів треба враховувати багато факторів. У рекламних проспектах пишеться одне, а в українських реаліях сорт може поводитися зовсім не так, як в Америці, Польщі чи Нідерландах. До того ж є мінливий світовий ринок. На ньому замовляють музику супермаркети, які в курсі селекційних новинок і диктують умови: цей сорт годиться, а цей –– ні, вже старий. Вони хочуть, щоб ягода була велика, хрустка, лежала на полиці без холодильника понад місяць.

Багато фермерів думають, що посадив лохину –– і збирай ягоди 50 років поспіль. У Нідерландах змінюють сорти приблизно раз на десять років. Сорт, якому двадцять років, вважається застарілим, його супермаркет уже не дуже хоче брати.

Ми від початку зробили ставку на сорти Мічиганського університету: посадили нові на той час сорти Aврора і Ліберті, тим самим забезпечуючи своїй продукції затребуваність на роки вперед. Із цієї ж причини наші вільні від жимолості 6 га ми також будемо засаджувати ще новішими американськими ліцензійними сортами.

–– Лохина хоч і вважається самозапильною рослиною, але для щедрого врожаю потребує додаткового запилення. Як вирішуєте це питання?

–– Щороку домовляємося з пасічниками про розміщення вуликів на території плантації. Справа в тому, що бджола летить на лохину, але взятку майже не приносить. Аби зацікавити пасічника, поряд із лохиною в три терміни висіваємо фацелію. Щойно відквітувала лохина –– розпускається медонос.

Та самих бджіл недостатньо. Квітка лохини має форму подовженого дзвіночка, що ускладнює проникнення всередину диких і медоносних бджіл. Через це щороку ми закуповуємо джмелесім’ї –– по три на гектар. Джмелі живуть тільки один сезон, приблизно два місяці. Але вони завдяки довгому хоботку є чудовими запилювачами. Якщо бджолам важливо зібрати нектар, то джмелям –– пилок, і це робить можливим запилення ними більшої кількості квіток за однаковий проміжок часу. За температури повітря нижче плюс 10 °С бджоли не працюють, а джмелі –– охоче. Особливо це важливо, коли цвітіння припадає на ранню, ще прохолодну і дощову весну.

Щоб не зашкодити корисним комахам, обробки за потреби проводимо тільки вночі й попереджаємо пасічників, щоб вони закривали вулики. Своїм джмелям теж закриваємо виходи з вечора до ранку.

Повний текст інтерв’ю читайте у друкованому примірнику журналу «Плантатор» №1/2020

журнал “Плантатор”, січень 2020 року

^{Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Плантатор” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».}