Спроби розпочати виробництво конкурентоспроможного вітчизняного трактора тривають уже десятки років. Чи не забагато, щоб і далі вірити у здійснення цієї мрії?
|
| Завод Massey Ferguson, Бове, Франція |
Українські аграрії щороку все більше купують тракторів: від МТЗ до дорогих імпортних машин. Проте власного виробництва тракторів фактично немає, і багатьох це питання підштовхує до критики чи то влади, чи ще когось, хто насправді не винен. Отже, чому українського трактора досі немає?
Розберімося з початку. Дніпропетровський «Південмаш» сконцентровано на зовсім інших завданнях, і ще за радянських часів виробництво тракторів тут було за залишковим принципом. Пізніше деякі кроки зі створення нових сучасних моделей здійснювалися, але масового їх виробництва так і не розпочали. Причин було багато: тут і економіка втрутилась, і якість продукції не завжди була на належному рівні. Крім того, основний конкурент — білоруський МТЗ пропонував надійнішу й конкурентну продукцію.
Рідною домівкою реального українського трактора все ж є Харків. Саме тут сконцентровано найбільше професійних кадрів і виробничих потужностей, які здатні не просто копіювати закордонні досягнення, а створювати власні доволі цікаві рішення. Проте й тут прогрес постійно буксує. Тракторобудування потребує ефективної роботи цілого комплексу суміжних підприємств, які виготовлятимуть двигуни, трансмісії, електроніку, гідравліку тощо. І це перша проблема, з якою постійно стикаються харків’яни. Можна встановлювати імпортні агрегати, але це значно збільшує вартість трактора. До того ж покупець не хоче купувати дорогий трактор, де половина деталей якісна й надійна, а друга половина викликає сумнів. Таку техніку можна використовувати хіба що на другорядних роботах, а на основних потрібна справді надійна, високопродуктивна й економічна. І байдуже, що її ціна в 5 разів вища. Головне, що строки та якість виконання технологічних операцій не будуть під загрозою. Ці принципи пропагують в усьому світі, тож люди добре розуміють, що для ведення ефективного бізнесу потрібна відповідна техніка.
Ціна та ефективність
Ніша дешевих тракторів доволі велика: здебільшого продаж здійснюється саме в цьому ціновому сегменті, але тут безперечним лідером є МТЗ. До речі, цей бренд поки що єдиний імпортний виробник тракторів, які складають в Україні. Фактичний ступінь локалізації невеликий, тобто українці трохи крутять гайки. Білоруські трактори давно завоювали прихильників серед українських аграріїв насамперед завдяки простоті, доволі непоганому рівню якості й надійності, а також низькій ціні. Утім, істотне використання китайських складників дещо похитнуло позиції бренду, але все одно ціна для українських селян і тепер є визначальним чинником під час вибору тракторів.
До того ж слід звернути увагу на той факт, що кількість нових тракторів МТЗ, які продають в Україні, сягає 1000 на рік. Саме ця цифра визначає вигідність створення підприємства з великовузлового складання. Скільки така ситуація триватиме — сказати важко, усе залежатиме від заробітків наших фермерів. Нині всі кажуть, що МТЗ — хороший трактор. Це справді так, але хороший для своєї ціни. Якщо говорити про функціональність, надійність і економічність, то деякі китайські аналоги можуть стати реальним конкурентом. Дещо більша вартість «китайців» нівелюється протягом року-двох меншою витратою палива. Тому цілком очікувано, що гегемонія МТЗ не буде вічною й незабаром скінчиться.
У спілкуванні з аграріями можна практично від кожного почути про бажання придбати європейський або американський трактор. Нехай вживаний, але імпортний. Що спонукає до такого кроку? Відповідь проста — надійність, економічність, значний ресурс, широка функціональність. Трактор не повинен раптово зупинятися в полі в гарячу пору через технічні негаразди. Має бути прогнозованість, чого досі немає ані в українських, ані в білоруських машинах. Економічність досягається не лише роботою двигуна й паливної системи. Тут працює все в комплексі, але двигун і трансмісія впливають на витрату палива найбільше. Саме ці агрегати в білоруського виробника хоч і надійні, але з їх економічністю ще треба працювати. Ресурс і функціональність теж не на боці МТЗ, оскільки нині можливість працювати з причіпним обладнанням будь-якої складності та з будь-якими вимогами до гідравліки й електроніки є визначальним чинником у виборі трактора.
Чому нас усі ігнорують…
Усі основні світові корпорації, що виробляють левову частку тракторів на нашій планеті, нині представлені в Україні. І хоча обсяги продажу стабільно зростають, жодна з них не відкриває власне виробництво в Україні. Навіть складати з машинокомплектів не хочуть. Очільники аграрного міністерства періодично порушують це питання серед імпортерів, але нічого не змінюється. З одного боку, це нібито погано: втрачається перспектива збільшити кількість робочих місць у країні. Однак чи потрібні такі трактори українцям?
Як розповів представник однієї з корпорацій, ситуація насправді дуже проста. Потрібно уважніше подивитися на всі процеси, що супроводжують організацію складального заводу в Україні. Перше, на що варто звернути увагу, — це економіка. Якщо протягом року один закордонний бренд продає в Україні 200–300 тракторів, то який сенс створювати тут виробництво? Навіть за найменших інвестицій термін окупності проекту буде надто великим, щоб навіть теоретично розглядати таку можливість. Крім того, економія через відсутність мита (на сьогодні для тракторів мито не перевищує 5%) буде незначною й на ціну трактора не вплине. Ба більше, ціна, навпаки, збільшиться через додаткові виробничі витрати.
Тут потрібно дещо детальніше розповісти про те, як відбувається процес великовузлового складання тракторів поза межами країни-виробника. Спочатку трактор повністю складають на «рідному» заводі в Німеччині, Франції або Італії. Готовий трактор перевіряють, він отримує сертифікат відповідності, аби завод мав гарантію, що в разі якщо з трактором щось трапиться, його вини в цьому не буде. Після цього трактор везуть на інший виробничий майданчик, розбирають, кладуть по частинах у контейнер і відправляють у країну, де його вивантажать із контейнера, складуть докупи й продадуть фермеру. В результаті всі ці додаткові операції збільшують вартість трактора так, що він стає дорожчим, ніж повністю оригінальний, складений і перевірений на «рідному» заводі. Отже, кому такий трактор потрібен, і хто його купуватиме? Власне це ї є відповідь, чому в Україні й досі ніхто з провідних виробників не організовує виробництво.
Звісно, держава могла б сприяти появі щонайменше складальних майданчиків, як це сталося в недружній до нас Росії. Не секрет, що там відкрили свої заводи майже всі основні гравці тракторного ринку. Це відбулося лише тому, що на техніку, яку вироблено в Росії, фермери могли отримувати безвідсотковий кредит. Отож, така ситуація стала причиною значного попиту на трактори з надписом «зроблено в Росії», і, враховуючи значні обсяги продажу, світові виробники вирішили відкрити там свої заводики. Цілком зрозуміло, що ступінь локалізації таких виробництв украй низька, й ніхто не зацікавлений в її розширенні. Виробник не хоче ризикувати якістю, а покупець хоче отримувати надійну техніку.
На жаль, для України такий шлях поки що неможливий. Причин кілька: це відсутність грошей на компенсацію відсотків, а також менші обсяги продажу техніки на внутрішньому ринку. Лишається хіба що збільшити ввізне мито до рівня 30% або й більше, щоб зібраний в Україні трактор був значно дешевшим від імпортного. Проте це мабуть не найкращий шлях, оскільки всередині країни немає жодного виробника тракторів, який міг би хоч трохи конкурувати зі світовими брендами.
Утім, приклад складання імпортної сільгосптехніки є. Щоправда, це не трактори, а комбайни одного відомого виробника. Так от, за останні роки склали цілих чотири (!) одиниці. Невже в Україні не купують комбайнів? Купують, але попит на українське виробництво чомусь відсутній. Ну не хочуть фермери ризикувати! Якщо техніка коштує декілька сотень тисяч євро, який сенс заощаджувати копійку, щоб якась випадкова халепа трапилася під час посівної або жнив?
Інвестиції в невідомість
Для власного виробництва тракторів потрібен не лише потужний науковий потенціал, а й багато суміжних підприємств. Кожен відомий виробник вкладає у відділ розробки десятки й сотні мільйонів доларів. Зрозуміло, що без таких інвестицій неможливо отримати якісний трактор, який буде на 100% відповідати потребам сучасного агробізнесу. Проте кожен виробник розраховує, що його трактори купуватимуть не лише в країні-виробнику, а й по всьому світі. Рахунок ведеться на сотні тисяч або й мільйони одиниць для кожної окремої моделі. Саме тому потужні інвестиції в розробку окупаються й не дуже позначаються на кінцевій ціні трактора.
Що ми маємо в Україні? Попит на трактори всіх категорій потужності (не будемо рахувати міні-трактори) протягом року становить до 5000 одиниць. Якщо навіть водночас зникне вся імпортна техніка, то якомусь вітчизняному підприємству доведеться вкласти скажені гроші в розробку сучасного модельного ряду. Навіть грубі підрахунки підтверджують про те, що ціна тракторів буде тоді щонайменше на рівні найкращих імпортних, щоб власник підприємства хоч щось заробив.
Такий розвиток подій можна вважати нереальним, оскільки вітчизняне тракторобудування відстало від лідерів ринку щонайменше на кілька десятків років, і наздоганяти їх уже немає жодного сенсу. Проте можна спробувати йти шляхом розвитку певних напрямів, що також можливо.
Наприклад, китайські виробники досить непогано опанували схему залучення чужих розробок і тепер створюють продукцію, що вже подолала рівень МТЗ й активно рухється далі. Найшвидше через 3–4 роки ми зможемо побачити реальних китайських конкурентів John Deere, Case IH, Fendt й ін.
Доволі цікавим прикладом можуть бути вантажівки Ford турецького виробництва. У їхній конструкції застосовують агрегати багатьох всесвітньо відомих виробників. Проте власне виробництво обмежується рамою, кабіною та невеликим переліком дрібниць. Тобто все начиння, з чого власне й складається автомобіль, виробляють інші компанії. І в цьому немає нічого поганого. Покупець отримує сучасну машину, яка за своїми характеристиками не поступається відомим брендам, але ціна її відчутно нижча. Хто заважає зробити так само в тому ж Харкові з тракторами? Як показує досвід тих самих китайців, можна купувати не найновіші розробки, а щось просте та надійне. Питання в тому, чи знайде власник ХТЗ сили та бажання йти таким шляхом. Оскільки це теж багатомільйонні інвестиції в невідомість.
Можна також пригадати й досвід створення 300-сильного трактора білорусами (МТЗ 3022). З двигуном питання вирішили швидко — установили відповідну модель Deutz. Почали працювати й побачили, що не витримує трансмісія. Відповідно, вирішили удосконалити трансмісію… В результаті багаторічної роботи трактор реально став непоганим, але коли підрахували інвестиції, то побачили, що вартість трактора вже мало чим відрізняється від імпортних аналогів. Отже, питань є багато, а відповіді можна отримати, лише пірнувши з головою в мутну річку, що має назву «український трактор».
Володимир Огійчук
журнал “The Ukrainian Farmer”, вересень 2017 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
