Через помилки агрономів, неправильні підбір техніки і її налаштування втрати врожаю сої в господарствах сягають 50%.
Потенціал урожайності вітчизняних сортів сої високий і становить на суходолі 20—32 ц/га, а на зрошенні — 30—35 ц/га і більше, проте на практиці він використовується лише наполовину. Разом з тим зацікавленість у виробництві сої останнім часом неухильно зростає. Для цього є всі підстави: соя — незамінний компонент у кормовиробництві, чудовий попередник для інших культур, закупівельні ціни на неї стабільно високі.
Ціна помилок
У багатьох господарствах 2010 року сою почали вирощувати вперше, припустилися типових помилок і отримали низький урожай. Гірким прикладом цього слугують господарства, де не зібрали і 8 ц/га. Так, в одному з фермерських господарств Васильківського району Київщини вперше посіяли сою на площі 100 га; для цього придбали нерайоноване насіння сорту ЮГ-30 в Херсонській області. Ширину міжрядь не коригували, а висівали зерновими сівалками СЗ-3,6 з міжряддям 15 см, тобто тими, якими сіяли інші культури в сівозміні. Непереобладнаний металевий котушковий висівний апарат цих сівалок травмував до 15% насіння, тоді як згідно з агровимогами цей показник не повинен перевищувати 1,5%. Поле обрали забур’янене і невирівняне, ґрунт запливаючий та закислений. Насіння не обробили протруйниками, сіяли в пізні строки і не внесли гербіцидів. Тому збирали низькорослу, забур’янену сою з великими втратами. Вийшло так, що зібрали зерна не на багато більше, ніж посіяли. На жаль, цей випадок непоодинокий.
Головні елементи технології
Яких же помилок припустилися спеціалісти деяких господарств у вирощуванні сої минулого року? Зупинимося на найтиповіших. У багатьох господарствах сіяли не районовані сорти сої інтенсивного типу, а ті, що були під рукою. Тоді як при виборі сорту треба насамперед звертати увагу на його продуктивність; наступне — це вміст білка у зерні, який має становити не менше 40%. Слід також мати на увазі, що в господарстві треба сіяти щонайменше два сорти: ранньостиглий і середньостиглий. А якщо це південь України, то додають ще й середньопізній сорт. Так, на півночі України районовані ранньостиглі сорти, що мають вегетаційний період 85—90 днів, у Лісостепу — 115—120 днів, а на Півдні в умовах зрошення — 130—140 днів.
При виборі сорту враховують його придатність до механізованого збирання, тобто визначають відстань між нижнім бобом і поверхнею поля. У низькорослої сої цей показник знижується до 3—4 см: тоді, крім низького рівня врожайності, втрати при збиранні сягають 30—40%. У деяких нових сортів (Ятрань, Одеська 150, Донька, Берегиня, Сяйво, Данко та інших) перші боби зав’язуються на висоті 16—18 см, завдяки чому при збиранні комбайном втрати мінімальні.
Дехто вважає, що ранньостиглі сорти треба сіяти раніше, а пізньостиглі — пізніше. Але, як свідчить практика, серед скоростиглих є такі сорти, які краще висівати наприкінці травня або у червні. Наприклад, сорт Аннушка. Проте зазвичай сою висівають наприкінці квітня — у першій половині травня, залежно від погодних умов весни.
Сіють сою різними способами: широкорядним з міжряддями 45, 60, 70, 90 і 140 см і звичайним рядковим з міжряддями 15 і 30 см. В останні роки все більше з’являється експериментальних даних про переваги рядкового способу сівби за умови якісної боротьби з бур’янами за допомогою гербіцидів. При такому способі врожай сої збільшується на 20—30%, зменшуються витрати пального на 20—25%, скорочується на 3—4 кількість операцій технологічного процесу.
При рядковому способі сівби конфігурація площі живлення і освітленість рослин сприятливіші, ніж при широкорядному. Рядковий спосіб ефективніший завдяки ранньому затіненню ґрунту, пригніченню розвитку бур’янів, зменшенню випаровування вологи, продуктивному використанню сонячної енергії і поживних речовин.
Однак слід пам’ятати, що в рядковому посіві при глибокому загортанні насіння в ґрунт відбувається зниження висоти прикріплення нижніх бобів. Тому дуже важливо висівати сою на глибину 3—4 см.
Червоною ниткою через всю технологію вирощування сої повинна проходити агровимога щодо вирівнювання поверхні ґрунту. Це дозволить на рівномірній глибині посіяти насіння і значно зменшити втрати при збиранні. Проте в багатьох господарствах цієї рекомендації не дотримуються. Вирівнювання слід проводити важкими або середніми зубовими боронами; можна також використати широкозахватну пружинну борону-вирівнювач БП-8. Передпосівну культивацію виконують безпосередньо перед сівбою на глибину 5—6 см культиваторами для суцільного обробітку ґрунту. Сіють сою зерном першого класу районованих сортів з показниками схожості не нижче 90% і чистотою — не нижче 97%.
У день сівби проводять інокуляцію насіння активними штамами бульбочкових бактерій — препаратами ризоторфін, ризобовіт та іншими. Здатність сої до засвоєння азоту з атмосфери — одна з основних біологічних особливостей цієї культури. За оптимальних умов рослини сої засвоюють до 150—190 кг/га біологічного азоту. Збільшення урожайності завдяки інокуляції насіння становить 2—5 ц/га, а вміст білка в зерні підвищується на 1—6%.
Одночасно насіння протруюють проти хвороб: за нинішньої фітосанітарної ситуації висівати сою непротруєним насінням означає свідомо йти на втрати врожаю.
Починають сіяти сою тоді, коли ґрунт на глибині загортання насіння прогріється до 12—14 ºС. Спочатку висівають пізньостиглі сорти, а закінчують скоростиглими. Оптимальна норма висіву на богарі становить для скоро- та ранньостиглих сортів 600—700 тис., середньостиглих — 500—600 тис., пізньостиглих — 400—500 тис. схожих насінин на гектар. У рядкових посівах норму висіву насіння збільшують від 700 тис. до 1,1 млн/га схожих насінин. При вирощуванні сої на зрошенні висівають насіння на 15—20% більше.
Глибина загортання насіння при достатньому зволоженні верхнього шару ґрунту становить 3—4 см, а при пересиханні посівного шару — 5—6 см. Сівбу на одному полі закінчують за 1—2 дні. За надто ранніх термінів сівби насіння потрапляє в недостатньо прогрітий ґрунт, довго не сходить, може загнивати, внаслідок чого сходи зріджені. Вибираючи сівалку, бажано надавати перевагу тим агрегатам, в яких висівні апарати не механічного, а пневматичного типу. Інакше сівба призводить до значного травмування насіння, зменшуючи його врожайність.
Важливим елементом технології вирощування сої є застосування заходів захисту рослин. У господарствах часто обмежуються застосуванням лише агротехнічних методів, але цього замало. Адже ця культура дуже чутлива до бур’янів на початку вегетації. У забур’янених посівах урожайність сої зменшується на 40—50%, а можна взагалі не отримати врожаю. Найбільш згубно діють бур’яни в перші 40—50 днів її життя. Тому на початкових стадіях розвитку сої (перша пари простих листків — перший-другий трійчасті листки) культурні рослини слід захищати.
У боротьбі з бур’янами застосовують агротехнічні та хімічні методи. Агротехнічні включають досходове і післясходове боронування та одну-дві культивації міжрядь. При досходовому та післясходовому боронуваннях знищується до 90% бур’янів. Боронування до появи сходів також порушує кірку, що поліпшує аерацію ґрунту. Цей захід виконують тоді, коли бур’яни перебувають в стадії «білої ниточки». Швидкість руху агрегатів має становити 5—6 км/год. Сходи боронують упоперек або по діагоналі рядків за швидкості 4,5—5 км/год. На цій операції використовують легкі зубові борони ЗОР-0,7 та пружинні БПУ-0,8. Пружинні борони знищують 95% бур’янів, а пошкодження сої не перевищує 7%.
Першу культивацію проводять ближче до рядків рослин, тоді як друга, щоб не пошкодити кореневу систему, передбачає рихлення та знищення бур’янів у міжряддях. Глибина першого обробітку становить 5—6 см, другого — 6—8 см.
Важливим агрозаходом є внесення гербіцидів. Вибір гербіциду визначається ботанічним складом бур’янів, який прогнозується в посівах попередників, або згідно з потенціальною засміченістю.
Особливу увагу зверну на питання боротьби з шкідниками сої. Зі збільшенням площ під соєю ця проблема стає дедалі актуальнішою. Найбільшої шкоди посівам завдають акацієва вогнівка, павутинний кліщ, гусениці совок, луговий метелик. Правильний підбір відповідних інсектицидів і своєчасне їх застосування в період вегетації дозволить успішно вирішувати цю проблему.
У загальному комплексі робіт з вирощування сої найбільш складним і трудомістким процесом є збирання врожаю. Зумовлюється це біологічними та сортовими особливостями рослин у період дозрівання. Жнива на соєвій плантації розпочинають за настання повної стиглості насіння (вологість 14—15%), основними ознаками якої є опадання листя, побуріння бобів, відставання насіння від стулок.
При підготовці вітчизняних зернозбиральних комбайнів до роботи дообладнують жатку пристосуванням для зменшення висоти зрізу (до 4—6см). Адже основні втрати при збиранні (до 80%) виникають через роботу жатки. Один біб, залишений на кожній стернині, — це мінус 1—2 ц/га. Крім того, щоб не було пошкодження і травмування насіння, частоту обертання молотильного барабана встановлюють в межах 450—650 об./хв.
Проте, як засвідчили соєві жнива 2010 року, в більшості господарств, особливо в південних регіонах, зернозбиральні комбайни не налаштовували на цю культуру, а збирали її з тими самими параметрами робочих органів, що й зернові. При цьому не витримували оптимальної швидкості руху комбайна (4,5—5,6 км/год.), а працювали на швидкості 8—9 км/год. із втратами до 40—50% врожаю.
Досвід свідчить, що у господарствах, де сою вирощують на площах до 100 га, доцільно використовувати вітчизняну техніку, яка задовольняє агровимоги і на порядок дешевша. А там, де площі вирощування сої великі, краще використати високопродуктивний, а отже, дорожчий іноземний комплекс машин.
Олександр Головашич, старший науковий співробітник
ННЦ «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства» НААНУ
журнал “The Ukrainian Farmer”, лютий 2011 року
The Ukrainian Farmer
