За три роки Україна має запровадити європейські механізми щодо регуляції та обігу ГМ-організмів.
В Україні ситуація з вирощуванням ГМ-рослин невизначена: з одного боку, закон ніби забороняє це робити, із другого — за неперевіреними даними, третина наших полів засіяні ГМ-культурами. Тому аграрії дедалі наполегливіше ставлять питання про створення чіткої правової бази, яка б регулювала ці питання. Вітчизняні науковці також усе активніше переймаються застосуванням біотехнологій у рослинництві. Так, під час засідання круглого столу в Аграрній академії наук нещодавно обговорювали питання їх розвитку на 2016–2020 рр. Тож про те, бути чи не бути офіційним генетично модифікованим рослинам в Україні, ми запитали у віце-президента НААНУ, доктора біологічних наук Максима Мельничука.
— Максиме Дмитровичу, чому науковці саме тепер зібралися для обговорення проблеми ГМО?
— Почнемо з того, що з кінця 90-х років, коли в США була вперше офіційно зареєстрована трансгенна рослина — томат подовженого зберігання — почалася ера фундаментальної прикладної біотехнології в рослинництві з використанням генетично змінених рослин. Звісно, Америка тривалий час була лідером у фундаментальних дослідженнях із цього питання та їхнього впровадження. Декілька років Європа наздоганяла Америку й штучно стримувала експансію трансгенних технологій на європейський ринок. Тоді як Україна відставала безнадійно. Проте вже з 2000 року в нашій країні з’явилися фундаментальні напрацювання, які стосуються діагностики наявності трансгенів у продукції. На сьогодні деякі вітчизняні наукові установи готові до створення власних ГМ-рослин, проте виникають правові питання та питання інтелектуальної власності. Нині Україна посідає лідерські позиції у виробництві сільськогосподарської продукції, зокрема рослинницької, значна кількість якої може мати проблему щодо генетичної чистоти. Це насамперед соя, кукурудза, ріпак, цукрові буряки. Не кажучи вже про генетично модифіковану овочеву продукцію, яку вирощують наші виробники, навіть не підозрюючи про це. Адже ГМ-насіння завозиться в Україну безконтрольно. Саме тому настав час навести лад у цьому питанні. Оскільки Україна прагне євроінтеграції, нам слід визнавати правила гри Європи й визнавати закони та директиви, які діють у країнах ЄС, зокрема, щодо регуляції й обігу генетично модифікованих рослин та організмів. Саме тому наша академія провела засідання круглого столу, на якому ми обговорили питання ГМО в Україні, їх стан і перспективи. І саме Академія аграрних наук має координувати діяльність різних зацікавлених інституцій із числа центральних органів виконавчої влади у цьому напрямі.
— Яким чином?
— Існує модель, яка працює в усьому світі. Міносвіти та науки, Мінагрополітики, Мінекології та Мінохорони здоров’я беруть на себе відповідальність за контроль, обіг і регуляцію використання та вирощування ГМ-рослин. Водночас Академія наук, як державна наукова установа, має координували моніторинг обігу ГМО, відстежувати дотримання авторських прав, контролювати ліцензійні угоди й у цілому оцінювати ризики для людини та всієї біоти навколишнього середовища, щоб не створити неконтрольовану загрозливу ситуацію.
— Дискусія щодо вирощування генетично модифікованих рослин точиться, відколи вперше з’явилися такі рослини. Яка нині позиція науковців із цього питання — дозволити, заборонити, обмежити вирощування?
— На одному з європейський конгресів я дозволив собі сказати, що біотехнологія та трансгенетика — це явище, подібне до атомної енергії: вона може служити людству, даючи нашим оселям світло й тепло тощо, а може його знищити, якщо процес її вивільнення з атомного ядра застосувати в атомній бомбі. Тут треба чітко розділити цілі, які ставлять перед виробниками цієї продукції. Якщо йдеться про генетичні модифікації в рослинництві та про його кінцеву продукцію, яка потрапляє без будь-якої обробки на стіл споживачеві, — це одна відповідальність. Інша ситуація, коли йдеться про рослинний продукт, який отримуємо в результаті повного циклу переробки: наприклад, біоенергетичних, олійних культур. Ще один аспект, на який потрібно зважати: які наслідки вільного вирощування з ГМ-рослин будуть для інших біологічних видів некультурних рослин у разі їх перезапилення. І врешті-решт, які будуть наслідки для біоти як частини екосистеми. Тобто вирощувати ГМ-рослини можна, але контрольовано. Нічого не потрібно вигадувати — усі концепції та стратегії вже розроблено в розвинених країнах світу. Тому не потрібно обговорювати прописні істини, а говорити про місце України у цих технологіях. Бо Україна не має практично жодної власної генетичної конструкції, яка може дозволяти змінювати біологічні організми. У найкращому разі ці конструкції затверджені на рівні однієї-двох держав і не мають світового юридичного регулювання.
— Нині аграрії все наполегливіше піднімають питання щодо створення чіткої правової бази використання ГМО. Проте ж є чинний Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів». Невже цього замало?
— Так, справді, в Україні з 2007 року діє закон, спрямований на регуляцію використання ГМО в Україні. Проте, окрім нього, ми фактично не маємо жодного підзаконного акта, який би визначив відповідальних за дію певних норм цього закону, установив бюджет його виконання тощо. Натомість, підписавши угоду про асоціацію з ЄС, ми будемо змушені визначити ці параметри. На щастя, при Мінекології вже створена комісія, яка має імплементувати вимоги ЄС щодо регуляції цього питання. Як член цієї комісії я можу повідомити, що в програмі ЄС зазначено: протягом трьох років Україна повинна запровадити відповідні регуляторні механізми, що діють нині в ЄС та світі.
На мій погляд, це велика перемога. Адже, що ми маємо насправді? З одного боку, закон забороняє використовувати й вирощувати в Україні генетично модифіковані рослини, окрім вирощування їх у наукових цілях, якщо установа має відповідний статус й умови та немає загрози вивільнення цієї продукції назовні. Проте не секрет, що нині велику кількість ГМ-культур у нас неконтрольовано вирощують у відкритому ґрунті. Достовірної цифри не знає ніхто, але за останні роки лабораторія якості та безпеки продукції АПК Нацуніверситету біоресурсів і природокористування зафіксувала 5–7% позитивних результатів від загальної кількості аналізів на генетичні модифікації. І це лише одна лабораторія! За іншими даними, 10–30% загальної площі посівів деяких культур в Україні можуть бути під ГМ-культурами. Треба врешті-решт визнати, що цю продукцію виробляють, бо вона має свій ринок збуту і її вирощування економічно більш вигідне, ніж звичайних рослин. Я знаю, що багато фермерів Центральної України без вагань сіють генно модифіковану сою і не збираються відмовлятися від неї. Бо стійка до гербіциду соя дозволяє безконтрольно вносити гліфосати, знищуючи все живе на полі, окрім самої сої. І в цьому разі економіка регулює, чи бути ГМО, чи ні. Це екологічний колапс і певною мірою свавілля: бо люди мають право щонайменше бути поінформованими, яку продукцію вони споживають, особливо, коли є така безконтрольна ситуація щодо застосування пестицидів.
— Однак, де гарантія того, що в певного виду бур’яну чи шкідника не з’явиться стійкість до відповідного гена й фермеру доведеться застосовувати ще більше засобів захисту? Невже й це не переконає його не вирощувати ГМ-рослини?
— Тут є дві боки питання. Наприклад, якщо ми говоримо про трансгенну картоплю, стійку до колорадського жука та споріднених йому комах, — не факт, що вона буде стійка до інших шкідників. Проте колорадський жук — це домінантний патоген, який може знищити картопляний урожай. Тобто тут стратегія була націлена на боротьбу з моношкідниками, які є домінантними на культурі. Якщо ми кажемо про ген стійкості до гербіциду, то треба вивчати й контролювати питання неконтрольованого розповсюдження генетичного матеріалу у вигляді пилку, який може перезапилити ті бур’яни, з якими людина бореться, застосовуючи гербіцид. Тобто генетична конструкція стійкості до гербіциду буде імплементована в ці бур’яни, й вони будуть стійкими до цього гербіциду. Відтак, агрохімікат виявиться неефективним. Саме тому компанії постійно розробляють технології з альтернативною стійкістю до гербіцидів. Це питання із питань. Адже привнісши штучну генетичну модифікацію в рослинний чи тваринний світ, людство може мати неконтрольований перебіг подій у майбутньому. Можуть зникнути навіть цілі біологічні види, з’явитися нові форми мікроорганізмів — вірусів чи грибів. Однак, на жаль, фермера цими жахами не переконаєш не сіяти ГМ-рослини. І тому ганьба тій державі, яка не візьме під контроль цей процес, і фермер буде сам вирішувати, добре це чи погано, вигідно чи ні — сіяти ГМ-рослини. Тобто треба цивілізовано підходити до питання регуляції цих технологій, щоб фермер не випробував їхню ефективність на власному досвіді.
— У такому разі, можливо, варто більше пропагувати вирощування екологічно чистих продуктів, популярність яких зростає у світі та які до того ж коштують дорожче? Тим більше, що Україна у світі асоціюється із саме з такою продукцією, наші ґрунти порівняно менше «удобрені» агрохімікатами.
— Така тенденція вже намітилася, в усякому разі у Європі. Нещодавно я ознайомився зі звітом європейської комісії щодо вирощування трансгенних ліній кукурудзи в ЄС. Зі звіту видно, що посіви ГМ-ліній кукурудзи там зменшилися в рази. Це наслідок регуляції ЄС площ посівів у певних її країн-членів, запровадження квот на окремі партії врожаю. Ви знаєте, у жодній країні Європи я не відчував захвату від того, щоб вирощувати ГМ-продукцію. Нині Україна, втративши російські ринки, виходить на нові, зокрема й європейський. І саме тому, як на мене, вирощування будь-якої ГМ-продукції буде не настільки актуальним порівняно з високоякісною нетрансгенною продукцію — із мінімальним застосуванням хімії, із відсутністю карантинних хвороб, підвищеним умістом поживних речовин — білків, жирів тощо. Це саме те, що зробить нашу продукцію конкурентною за ціною й насамперед за якістю на ринку Європи, який для нас відкривається. Треба посісти свою нішу в ньому.
— Проте, як виробникам такої продукції витримати конкуренцію з тими, хто вирощує ГМ-рослини? Одна з проблем: фермери, які опікуються органічним землеробством, скаржаться, що часто їхня чиста соя перезапилюється з модифікованою, відтак, лабораторний аналіз вказує на наявність у їхньому зерні ГМО. Продати таку сою як органічний продукт нереально.
— Цю проблему повинні розв’язати державні структури та лабораторії на місцях. Нині ж це питання практично ніяк не регулюється. Натомість є відповідні вимоги, зокрема й щодо просторової ізоляції цих полів, але цього ніхто не дотримується, навіть коли вирощуються культури не модифіковані, а звичайні. Тобто ми повинні вибудувати систему контролю й організації цього процесу відповідно до європейських стандартів.
— Яким чином в інших країнах вирішено питання контролю над посівами ГМ-рослин?
— Євросоюз чітко контролює вміст ГМО у своїй продукції: якщо її менше за 1% у партії, то така партія визнається не генетично модифікованою. Там повною мірою діють закони та підзаконні акти. Коли ці закони хтось порушує, суперечки вирішуються в суді. Це звична практика. Великі штрафи — той чинник, що змушує фермерів дотримуватися правил. А в Україні все інакше: я не чув жодного позову від біотехнологічної компанії до компанії, яка продукує ГМ-насіння, щодо нелегального його потрапляння та вирощування в Україні. Бо, на мою думку, є певна взаємна фінансова зацікавленість цих компаній і економічний ефект від такого явища. Оскільки в країні, в якій питання не регулюється юридично, завжди буде регулюватися фінансово-економічно. Не важливо, на чию користь — вітчизняних чи іноземних компаній.
Людмила Морозова
журнал “The Ukrainian Farmer”, січень 2015 року
The Ukrainian Farmer
