Про бізнес в умовах економічної нестабільності розповів голова наглядової ради Агропромгрупи «Пан Курчак» Сергій Горлач
За словами Сергія Горлача, вітчизняні виробники курятини не знають, чого чекати в майбутньому. Основна причина цьому – відсутність стабільності та падіння платоспроможності населення. Ситуацію ускладнює відсутність радикальних змін у державній системі.
— Пане Сергію, розкажіть, за яких умов нині працюють виробники курятини в Україні? Як позначаються на бізнесі коливання національної валюти та зменшення споживчого попиту?
— Попит на курятину не зменшився, але мене як виробника не влаштовує ціна реалізації, що склалася на внутрішньому ринку. Ми нині працюємо з позитивною рентабельністю, але за умови подальшої девальвації гривні ринок чекатиме серйозна криза. Девальвація відбувається набагато швидше, ніж інфляція.
І хоча в нас майже замкнений цикл виробництва, по АПГ «Пан Курчак» значно погіршились економічні показники виробництва. Величезну роль у цьому відіграє імпортна складова в собівартості курятини. Експортні поставки нашої продукції поки що покривають цю різницю, тому ми продовжуємо збільшувати обсяги реалізації на експорт (наразі всі потужні виробники працюють над цим). Але ж наш основний ринок збуту – внутрішній, тому ми більшою мірою залежимо від того, що відбувається в країні. А населення тут стає біднішим, купівельна спроможність знижується. Відповідно, й виробники курятини втрачають прибутки.
Підкреслю: на сьогодні зростання собівартості продукції можна перекрити за рахунок експорту або якогось внутрішнього ресурсу. Хтось буде покривати збитки з інших джерел і продовжувати працювати, щоб утримати частку в галузі, хтось почне пропускати чи скасовувати посадки (або ж взагалі піде з ринку). У такому разі може виникнути дефіцит курятини всередині країни, що призведе до зростання цін. Загалом же конкурентна перевага буде в тих компаній, що мають інтегровану структуру виробництва, сучасні виробничі потужності, низьку закредитованість (особливо у валюті) та високий рівень ефективності.
— Яку частку вирощеної курятини АПГ «Пан Курчак» реалізує на експорт?
— Сьогодні ми експортуємо приблизно 15% виробленої продукції. Маємо можливість нарощувати експорт, не втрачаючи внутрішні ринки збуту: за рахунок збільшення обсягів виробництва, розширення відгодівельних майданчиків і додаткової посадки товарного поголів’я. Згідно з планом розвитку компанії, приріст виробництва цього року становитиме приблизно 60%. І цей додатковий обсяг плануємо направляти на експорт. Робимо ставку зокрема й на Європу. Розраховуємо на те, що станемо третім потужним українським виробником, який постачає свою продукцію до Євросоюзу. У нас для цього є логістична перевага, адже наше господарство знаходиться за 500 км від кордону. За умови використання вантажного транспорту, таку відстань можна подолати майже за 10 годин. Враховуючи термін реалізації охолодженої продукції у 72 години, це значна перевага.
Також цікавими ринками збуту для нас є Північна Африка, Арабські країни, Азія. Нещодавно ми пройшли сертифікацію за стандартами халяль. У такий спосіб розширюємо географію збуту.
— Пане Сергію, АПГ «Пан Курчак» працює напряму із закордонними торгівельними мережами чи через посередників?
— В основному працюємо через гуртові компанії, що спеціалізуються на імпорті. Щоб напряму виходити на іноземні торговельні мережі, треба мати за кордоном свою юридичну особу, зареєстровану за усіма правилами. Поки що нам це не потрібно.
— Чи зможуть працювати та отримувати прибуток ті компанії, що не мають експортних поставок? Що робити фабрикам, які не отримують валютних надходжень?
— М’ясо бройлера – валютна позиція за своєю собівартістю. Відбулася девальвація. Щоб споживання курятини залишилося на тому самому рівні, треба збільшити фонд оплати праці в середньому в 4 рази. Найближчим часом, як мінімум ще протягом двох років, цього не станеться. І якщо споживання курятини в Україні ще донедавна сягало майже 25 кг на душу населення, то вже в найближчій перспективі може знизитися до 15 кг. Отже, ми маємо пристосовуватися до нових умов, що наразі складаються.
— Тобто складається сприятлива ситуація на внутрішньому ринку для входження іноземних інвесторів?
— Якщо не враховувати зовнішньої інтервенції, складаються дуже позитивні умови для надходження зовнішніх інвестицій. Але, на мою думку, закордонні інвестори, навіть якщо вони заходитимуть, не будуть орієнтувати своє виробництво на внутрішній ринок. Якщо раніше на це можна було розраховувати (в Україні живе 46-мільйонне населення, тут потенційно високий середній рівень споживання тощо), то в найближчій перспективі український ринок не цікавитиме закордонних бізнесменів. Більшу цінність для інвестора становить наявність сировинної бази, дешевої робочої сили, зручна логістика (вихід до моря). Тобто в Україні є все для організації виробництва і подальшого експорту виробленої продукції. Можливо, з такими намірами інвестори прийдуть. Дешева робоча сила – це плюс для капіталізму, для заснування нового виробництва. Не може так бути, щоб країна працювала в збиток і при цьому зростав фонд оплати праці для населення. Країна має почати заробляти, і тоді всім буде добре. А держава може заробляти на своїх суб’єктах, які заробляють більше і сплачують більше податків у бюджет. Тобто їй залишається тільки зрозуміти, як збільшити кількість таких суб’єктів і які умови створити, щоб їх виручка, а відповідно, і податкові надходження, збільшувалися.
Загалом же, щоб залучати іноземних інвесторів, потрібна об’єктивність із боку держави щодо податкового законодавства й адміністрування. В Україні цього немає. Хоча є проблема платіжного балансу, і всі зацікавлені в тому, щоб валюта йшла в країну, виробники роками не можуть отримати відшкодування ПДВ. Податкова адміністрація будь-якими шляхами вишукує можливість не підтвердити, затягти час, зробити будь-що, аби не повернути кошти.
— Що, на ваш погляд, у першу чергу треба зробити для відновлення платіжного балансу в країні та її подальшого нормального розвитку?
— Передусім треба зупинити девальвацію гривні, балансувати експорт та імпорт. Будь-яка країна зацікавлена в тому, щоб обсяг експорту переважав імпорт, оскільки це одна з умов позитивного платіжного балансу. Тому розвиток тих видів бізнесу, що здатні допомогти в імпортозаміщенні, треба всіляко стимулювати (у вигляді дотацій, відшкодувань тощо).
Що стосується експорту, слід зробити все, щоб експортувати вітчизняну продукцію було вигідно. Стабільність і передбачуваність – дуже важливі передумови для розвитку бізнесу. У наших реаліях виходить так: пустив кошти в обіг один-два рази – і в тебе їх стало вполовину менше. Далі розвиватися допоможе тільки кредитування. В умовах, коли держава тобі винна кошти (мова йде про ПДВ) і ти роками ходиш, щоб повернути це відшкодування, стрімкий розвиток експорту не відбуватиметься. На сьогодні неповернення ПДВ – найбільша проблема вітчизняних виробників. Вирішення проблеми неповернення відшкодувань експортерам вирішить проблему платіжного балансу країни.
Під голослівну декларацію, що в бюджеті закладені кошти на відшкодування ПДВ або на повернення витрат на будівництво комплексів, інвестор не прийде. На мій погляд, щоб наша країна розвивалася, є два шляхи: диктаторський і демократичний. Демократичний шлях – це все одно диктатура закону. А диктаторський шлях – теж диктатура, але більш суб’єктивна. Демократичний шлях для українців більш природний. Саме таким шляхом, сподіваюся, ми будемо розвиватися.
Розмову вели Наталія Колос та Вікторія Дичаковська
Інтерв’ю було надруковано у журналі “Наше Птахівництво”. Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Наше Птахівництво” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».