Засновник ФГ «Макосад» не просить допомоги у держави і готовий допомогати їй сам. Головне — щоб не заважали працювати.
Засновник фермерського господарства «Макосад», що в селі Рідківці Новоселицького району Чернівецької області, Леонід Макаренко — великий оптиміст і не нарікає навіть на теперішню кризу.
— Українська економіка переживає важкий період. Якою є ситуація на садівничому ринку України?
Минулого року в нашому регіоні закупівельна ціна на яблука коливалася від 5 до 10 гривень за кілограм (найдорожче платили за сорт Фуджі). Цей рік, не зважаючи на значне подорожчання валюти, закупівельна ціна для всіх сортів піднялася лише на одну гривню. Ми підрахували: якщо продавати яблука згідно з курсом валют, то минулорічна ціна 5 грн/кг мала би перетворитися на 9,75 грн/кг. Однак цього нема й близько. У попередні 5–10 років закупівельні ціни на садовину в Україні також не дуже росли, натомість витрати на засоби захисту та паливо-мастильні матеріали збільшилися в кілька разів. Цей рік тенденцію до збільшення витрат на виробництво зробив ще відчутнішою. Господарства, в яких великі обсяги вирощування та висока врожайність (завдяки досконалому володінню технологією), почуваються сьогодні більш-менш упевнено. А от ті, де площа не перевищує 5 га, і де навіть у кращі роки економили на добривах і захисті, нині опинилися в скруті. Вони не мають високих урожаїв, не мають якісного товарного яблука, і їм буде тяжко виживати в нинішній ситуації.
— Наскільки критичним може бути подальший розвиток подій? Як це все перенесе ваше підприємство?
Малі господарства обрізку й інші агрозаходи виконають, а от із захисними обробітками саду їм буде важко. Препарати значно подорожчали, про те, щоб робити якісь запаси пестицидів (купувати систему захисту саду на весь рік), в Україні вже давно не йдеться: якісні препарати коштують дорого, і купувати зайве мало хто може собі дозволити, потрібне купують за два-три дні до запланованої обробки. Отже, запасів пестицидів нема ні в кого.
Якщо ж в яблуневому саду не провести потрібної кількості обробок від парші, то це призведе до катастрофи. Урожай буде неякісним, а наступного року дерева навіть не цвістимуть. Проте обробляти такий, не квітучий та не родючий сад, все одно буде потрібно — інакше у наступні роки він знову не дасть урожаю.
Щоб із честю вийти із цього скрутного становища, садівники муситимуть докласти чимало зусиль. Вони припинять купувати нову техніку, перестануть будувати сховища, скоротять свої особисті витрати — і все це для того, щоб виробництво садовини й далі провадилося на належному рівні. У деяких господарств знизиться врожайність, їм буде тяжко, але, я думаю, що вони вистоять: українці — то вперті люди.
Велику роль відіграватиме також і те, якими будуть погодні умови наступного сезону. Якщо навесні та влітку йтимуть численні дощі — це погіршить шанси садівників на успіх, а якщо весна та літо будуть сонячними, то захисних обробок потрібно буде менше, відповідно, більше господарств зможе забезпечити своїм садам якісний захист.
Що стосується нашого господарства, то й п’ять років тому, і сьогодні я впевнений, що зможу вигідно продати вирощене, бо маю конкурентоздатну продукцію. До прикладу: цієї весни ми мали багато пропозицій продати яблука. Оптові покупці-посередники, які з нами постійно працюють і знають якість нашої садовини, хотіли купити яблука, щоб експортувати їх у Румунію та Індію. Проте в нас на той час вже не було товару — ми вже все продали. Я думаю, що сьогодні найголовніше — мати якісний товар, і тоді проблем зі збутом не буде. У своєму господарстві ми цього досягли: маємо якісне яблуко, грушу, сливу, маємо, де все те зберігати. У нас ще кульгає маркетинг — не маємо належної тари, ще не зареєстрували власну торгову марку, немає в нас і сучасного сортувального цеху. У майбутньому все те буде, але, оскільки розраховуємо лише на власні кошти, то мусимо робити все поступово.
— Чи одним лише яблуком мають жити наші садівники, чи їм варто подумати й про черешневі та сливові сади?
Цього літа до мене приїздила ціла делегація депутатів Верховної Ради, хотіли дізнатися, чим живуть фермери в глибинці. То вони дивувалися, чому я не вирощую вишню, адже вона в Україні — дефіцит. Вишню я поки що боюся садити — її купують для переробки, а я не впевнений, чи буде кому тут продати такий урожай. А от того, що влітку їсться свіжим, ми вирощуємо чимало. Перші гроші в сезоні нам дає черешня — продається вона тут чудово. Є в нас також абрикос, персик, слива, літня груша. Скільки б його не вродило, стільки ми і продаємо, ніколи не хвилюємося за збут товару. Виручені влітку гроші — нам як знахідка! Так само вестиметься й іншим господарствам, якщо вони вирішать закласти такі «літні» садки.
— Переробка фруктів силами господарств — це правильно?
Без переробки садівництво приречене на загибель. Буває, що пішов град, або сад опосіла парша, і яблука з плямами, або немає чим полити, і яблука дрібненькі. Для свіжого ринку, для продажу в магазинах чи на ринку такий товар не годиться. Однак, якщо його здати на переробку, то садівник зможе повернути хоча б частину витрачених на вирощування коштів, а садовина не пропаде намарне — із неї виготовлять сік або джем. Переробка — це одне з основних джерел стабільності садівництва. Однак це зовсім інший бізнес, і займатися ним повинен не садівник, а окремий підприємець, який матиме завод, ємності, договори щодо збуту продукції в магазинах тощо. Єдина переробка, про яку варто подумати садівнику, — виготовлення невеликого обсягу соків прямого віджиму. Європейські фермери ставлять у себе такі лінії, ми про таке також мріємо, але зможемо купити це обладнання ще не скоро.
— Якої стратегії дотримується ваше господарство?
Ми почали працювати 2000 року. У нас тоді було 14 га землі, своєї й орендованої. Земля нам дісталася не в найкращому стані — до цього вона 5–7 років стояла без обробітку, подекуди на ній не лише чагарники росли, а й дерева. Довелося те все викорчовувати, приводити до ладу, а потім уже закладати сад.
Сад ми садили потроху. Спочатку, у перший рік — півтора гектара, наступного року — три гектари, потім п’ять, і так само далі — щороку потроху. У нас нині близько 70 га саду. Маємо яблуні, груші, сливи, абрикоси, персики, черешні, малину, чорну й червону смородину, аґрус. Частка яблуні у площі саду — 70%, 20% — груша, 10% — кісточкові. Також маємо плодорозсадник площею15 га і потужністю 250 тис. саджанців на рік.
Один зі складників успіху — те, що вирощуємо популярні у споживачів сорти яблук: Хоней Крісп, Редчіф, Ренет Симиренка, Голден Рендерс, Джонаголд, Джонапринц, Лігол, Чемпіон, Гала. Урожайність у молодих садів 20–40 т/га (2–3-й рік від закладки), у тих, що вже увійшли в товарне плодоношення (5–6-й рік від закладки) урожай сягає 100 т/га. Ми застосовуємо в садах механізовану обрізку, досконало опанували хімічне та ручне проріджування зав’язі — отриманий урожай має високу якість, його охоче купують.
Наш принцип — розраховувати лише на власні кошти. Наше господарство ніколи не брало кредитів. В Україні діяла програма підтримки садівників, відповідно до якої відшкодовували витрачене на закладку нових садів. Ми в тій програмі участі свідомо не брали і нічого від держави не отримували. Усе, що зробили — зробили власними силами. Розраховували лише на власне виробництво та високий урожай, що його нам забезпечував високий рівень технології.
Кожний рік ми починаємо зі складання бюджету фермерського господарства. І потім намагаємося цього бюджету дотримуватися — робимо все, щоб у нас не виникло дефіциту зарплати чи коштів на придбання палива та ЗЗР. Частину коштів резервуємо на непередбачувані витрати, а все решта в нас згідно з планом. Якщо ми заклали в бюджет будівництво чи придбання нової техніки, то стараємося те все виконати.
У садівництві, якщо не мати бюджету й сподіватися на галай-балай, можна дуже легко збанкрутувати. Багато хто починав садівничий бізнес «із розмахом» — закладали щороку по 30–40 га саду, сьогодні вони не виходять із боргів.
Ми маємо, де зберігати садовину. Діючий холодильник ємністю 3 тис. тонн, у якому яблуко може зберігатися цілий рік, і ще не введене в експлуатацію сховище на основі технології РГС. Сховища ми будували так само, як і закладали сад — кожного року потроху. В один із років зробили фундамент, на другий рік — каркас, на третій — дах, на четвертий — запустили шість камер. На п’ятий рік облаштували цех для сортування, цех готової продукції. Завжди виходили з бюджету, із тих грошей, що мали.
У саду працюємо всією сім’єю. Старший син закінчив економічний факультет Чернівецького університету, працює виконавчим директором, молодший — агрономічний факультет Уманського університету садівництва, зараз він головний агроном. Дружина працювала медсестрою, нині вийшла на пенсію й працює пліч-о-пліч зі мною. Невістки обидві так само — із нами. Лише на сезонні роботи залучаємо додаткових працівників, а так наша сімейна команда знає і вміє все — і які сорти вирощувати, і як обрізати, і як від хвороб захищати. Фахівцями ми стали не відразу, але вчимося й досі — щороку відвідуємо садівничі господарства у Європі, постійно запрошуємо консультантів у господарство. І це нам допомагає вирощувати добрі врожаї.
— Чого потребують українські садівники? І що їм може дати держава?
Для садівників досить проблемним є питання юридичного оформлення користування землею під садами.
Купівлі-продажу землі сільськогосподарського призначення в Україні немає, і нас це трохи бентежить. Із купівлею та продажем було б набагато простіше й прозоріше провадити садівництво. А нині одне лише оформлення спадщини на паї провокує купу паперової тяганини, не кажучи вже про все інше. У нас своєї землі — 5 га, решта — в оренді та в довгостроковій оренді, ми ситуацію із землею добре знаємо.
Ще українським садівникам поки що трудно продавати вирощене: значну частку прибутку отримує посередник, а не той, хто виростив яблуко. Із роздрібними мережами працювати теж не мед. Два роки тому одна з великих мереж зголосилася до нашого господарства й сказала, що купуватиме яблука. Попросили мене зібрати відповідні документи. В Україні то не дуже легко. Я два місяці тим займався — був і в Києві, і скрізь. Коли дійшло до реалізації, і я виставив на продаж 10 сортів яблук — то менеджер-закупник сказав: «Я у вас візьму Ренет Симиренка та Голден Рендерс, а решту нам вигідніше буде купити за кордоном».
Але ж ми укладали договір із мережею на всі 10 сортів: один лиш Ренет Симиренка та Голден Рендерс господарство з вигодою продало б і без супермаркетів! У продажах, у стосунках із партнерами багатьом учасникам українського ринку садовини бракує культури.
Держава має полегшити українським садівникам вихід на іноземні ринки. Сьогодні отримати відповідні сертифікати дуже важко — бюрократія страшенна! А все решта — то нам не потрібно допомагати, головне — не заважайте. Бо, бува, у чиновників аж очі загоряються, коли бачать, що котресь із господарств купило нову техніку чи сховище побудувало. Охочих повитискати соки — ой як багато.
Як держава нам не заважатиме — ми їй самі допоможемо. Ми й сьогодні вже допомагаємо: і армії бронежилети купували, і дороги за свій кошт ремонтували. І далі допомагатимемо, де зможемо.
— Поділіться з колегами якимось секретом.
Те, наскільки старанно працює той чи інший робітник, дуже впливає на якість кінцевої продукції.
Я приклав усі зусилля для того, щоб створити сезонним працівникам гарні умови. Триразове харчування, зручне житло, побутові вигоди — мої колеги з Польщі кажуть, що в їхніх господарствах умови не такі гарні. І от сьогодні існує невеличка черга, щоб потрапити до мене на сезонні роботи. Я можу фільтрувати робітників й обрати з них найкращих. Хороші умови праці впливають на якість продукції та на працездатність людей — робітники менше втомлюються, вони більш слухняні, правильно все роблять і дуже цінують ту роботу, що мають.
Інтерв’ю було надруковано у журналі Садівництво по-українськи. Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі Садівництво по-українськи та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».