Щоб займатися органічним виробництвом, потрібно мати органічний мозок, вважає фермер із Київщини Вікторія Венчковська.
Органічне господарство Вікторії Венчковської знаходиться за 29 кілометрів від Києва в селі Дзвінкове, на стику Васильківського та Макарівського районів. Це напрочуд мальовнича місцевість, наче з творів українського класика Івана Нечуя-Левицького: тоненька смужка річки Ірпінь із похилими вербами, а навколо — заплавні луки.
Вікторія Венчковська — людина активна, із тих, які не сидять на місці. Органічне господарство — це вже далеко не перша справа, якою вона займається. В аграрному «портфоліо» Вікторії — розведення кіз і бджільництво, а ще у Дзвінковому вона будує на продаж еко-будинки. Органічне виробництво стало для неї не просто роботою, а покликом душі. І хоча землі в неї небагато — 6 гектарів — цього вистачає для фахового вирощування овочів, зелені, ягідних культур. Цього року її приватне господарство отримало сертифікат на виробництво органічної продукції від компанії «Органік Стандарт». Пані Вікторія працює в органічному напрямі лише рік, проте вже нині готова впевнено сказати, що така продукція потрібна споживачам. Вони голосують за неї власним гаманцем, розкуповуючи органічні товари навіть за значно вищою ціною, ніж коштує звичайна сільгосппродукція. У планах Вікторії — нарощування обсягів виробництва та закладання першого в Україні біо-саду.
— Вікторіє, як ви почали займатися фермерством?
— Ферму організував ще мій чоловік. Його родичі свого часу були міцними господарниками, через що їх розкуркулили. Очевидно, в чоловікові пробудилася селянська жилка. У тяжкі кримінальні 90-ті він пропав без вісти, а я залишилася сама з трьома дітьми та землею, яку чоловік оформив під фермерство. Займалася тваринництвом, розводила кіз, робила на продаж сичужний сир. Діти мої в п’ять років уже самі випасали худобу, працювали змалку. Зате тепер — усі самостійні та мають власне життя.
— А до цього займалися сільським господарством?
— Ні, я закінчила математичну школу, а потім отримала вищу освіту за спеціальністю інженер лісового господарства. Працювала в лісовому господарстві в республіці Комі, а потім тут, у Дзвінківському лісництві. А після цього 10 років займалася бджільництвом. Можна сказати, що все моє життя потихеньку підштовхувало мене до природи.
— Чим вас зацікавив органічний напрям?
— Я не роздумувала над тим, вибирати чи не вибирати органічний напрям. Це рішення ішло від моєї душі. Люди сьогодні експлуатують землю й не замислюються над моральною стороною подібного ставлення. А так не можна. Земля — це живий організм, і ставлення до неї впливає на наше майбутнє. Я й від м’яса відмовилася, не замислюючись, просто почала так жити. Також займаюся будівництвом будинків з екологічно чистих матеріалів, сама живу в еко-будинку, поруч ще один зводить сім’я моєї доньки.
Органічне землеробство я обирала не з фінансової точки зору — воно стало втіленням моєї життєвої філософії. Навіть якщо б мені не вдалося сертифікувати своє господарство, все одно б вирощувала продукцію без хімії. Звісно, сертифікація дає перевагу — моя продукція отримала підтвердження своєї якості.
— Як відбувалася сертифікація?
— Ми провели її цього року за пришвидшеною схемою. Це було обумовлено специфікою використання території, яку займає господарство. Тут була річкова заплава, її осушили в 1971 році, до мене цю землю взагалі ніхто не обробляв, добрив чи пестицидів сюди не вносили. Я пасла тут кіз і велику рогату худобу, коли займалася тваринництвом.
Отже, я зробила аналіз ґрунтів в одному з київських інститутів, потім подала запит на сертифікацію в компанію «Органік Стандарт». Протягом року до мене приїздили чотири інспектори, зокрема й представники міжнародної швейцарської організації, яка перевіряє роботу «Органік Стандарту» на місцях. Первинна сертифікація коштувала близько 3000 гривень, кожна додаткова перевірка оплачувалася окремо.
— Ваші 6 гектарів знаходяться між річкою та дренажними каналами. Землеробство на заплавній ділянці має свою специфіку?
— Звичайно. Це ризикована зона. Коли проходять дощі, ґрунтові води тут піднімаються до 20 сантиметрів. Повністю ділянку не заливає, однак земля вимокає, і в деяких місцях неможливо проїхати.
Цікаво, що різниця в якості ґрунту в межах господарства велика: біля каналу він піщаний (сюди висипали ґрунт, коли чистили канал). А з боку річки маю м’який, чудовий чорнозем. На ньому працювати — хоч копати, хоч полоти — задоволення: навіть у спеку земля не стає схожою на камінь, та й поливу майже не потребує.
Узагалі, це чудова місцевість для органічного землеробства. Тут навіть бобри водяться, а вони на забрудненій території не житимуть. У гаю на водоохоронній смузі живуть косулі. Росте кропива, а хвощів, навпаки, немає — це значить, що земля не кисла, не потребує вапнування.
— Якими культурами займаєтеся?
— Цей рік був експериментальним. Ми вирішили подивитися, що буде рости в наших умовах, на що є попит на українському ринку. Добре себе показала сезонна суниця. Смак у неї — ананасно-солодкий, неймовірний. Уявіть: у київському супермаркеті Good Wine її продавали по 360 грн/кг, і до того ж усі привезені на продаж ягоди розійшлися за 15 хвилин! Поряд із сезонною купила також посадковий матеріал восьми сортів ремонтантної суниці. Сорт Реґіна плодоносив до пізньої осені. Єдина проблема в тому, що суниця росте при землі, тому збирати її тяжко. Я ножицями відрізала цілими китицями та складала в ящички, а вже потім обривала плоди.
Для ягідника в Національному ботанічному саду купили саджанці ожини, посадили в три ряди. Однак не вистачало рук, щоб полоти на ній бур’яни. Це навіть зіграло позитивну роль: там, де ділянка була прополота, доводилося обов’язково поливати саджанці — інакше вони засихали. А там, де все позаростало бур’янами, волога зберігалася добре і саджанці плодоносили до пізньої осені — живе підтвердження системи «Пермакультура» по Хольцеру. Тепер я до бур’янів ставлюся інакше: треба вміти використовувати їх як помічників.
Ба більше, цей досвід спонукав мене замислитися про комбінування кількох культур на одній ділянці, щоб вони допомагали одна одній рости. У міжряддях ожини я планую висаджувати інші культури, скажімо, цього року там ріс баштан: товарні та насіннєві кавуни.
Також ми посадили малину трьох сортів. Майже одразу почалася спека, тому я засадила малину гарбузами, щоб давали прихисток саджанцям. Ще півтора гектара відвела під гарбузи лише заради того, щоб земля не заростала без догляду.
— Ви вирощуєте лише ягідні культури та баштан?
— Ні, у мене великий набір культур. Багато уваги приділяю зелені: цього сезону добре виріс кріп, непоганий урожай віддала рукола. Щоб не застосовувати «хімію» проти шкідників і бур’янів, я накривала її агроволокном «спандбонд», обприскувала відваром насіння гірчиці. Проте виявилося, що українські споживачі зовсім не сприймають широколисту руколу, тому знайти на неї покупця в Україні було нереальним завданням. Не склалося в мене і з продажем вузьколистої німецької руколи, яку я висадила на 10 сотках. Покупець на неї знайшовся, але поставив умову: відкрити юридичну особу, щоб вести безготівкові розрахунки. А мені було ніколи цим займатися. Відкриття юридичної особи — справа клопітка, яка потребує багатьох формальностей, а в мене в господарстві стільки роботи — вгору глянути ніколи. Трохи зелені постачали до ресторанів — на пробу.
Також придбали насіння дуже цікавого салату — він називається Спаржевий. Ми звикли, що салат — це щось таке зелененьке, трава без виразного смаку, яку треба спершу чимось приправити. А цей салат солодкуватий, соковитий — його можна просто брати та їсти — надзвичайно смачно.
Вирощувала й інші овочі, але з ними виникли проблеми — їх постійно крадуть захожі бомжі. Якби до господарства було зручніше добиратися, то до часу збирання нічого б не доросло — усе б винесли. А так безхатченків стримує те, що їм далеко носити мішки… Без нагляду залишати грядки просто не можна. Тому я кажу своїм дітям, що хтось повинен жити тут постійно, якщо ми хочемо отримувати віддачу від посадженого.
На славу виросла пізня капуста, а ось із кабачками та помідорами стався «прокол»: коли садили насіння, була посуха, щоб покласти насіння в добре зволожений ґрунт, зробили лунки дуже заглибленими — до 50 см від рівня поверхні ґрунту, потім пішли рясні дощі, й лунки позатоплювало.
— Як ви обирали постачальників насіння та посадкового матеріалу?
— Насіння більшості культур ми купували в Національному ботанічному саду ім. Гришка в Києві. Наша продукція поки що має статус продукту перехідного періоду, тож експериментуємо, шукаємо сорти, які підійдуть найкраще для наших умов.
— Хто допомагає вести господарство?
— У мене працює агроном зі Ставрополя Сергій Жуков, який два роки займався органічним овочівництвом у Німеччині. Саме через це мені його порадили. Я займаюся організаційними питаннями, а він опікується технологічною стороною.
Допомагають і діти. Син Роберт працює разом зі мною і навіть збирається поставити будинок недалеко від нашого органічного господарства — ділянка під забудову вже готова.
— Яка ситуація зі збутом, наскільки важко знайти покупців на органічну продукцію?
— За цей рік зрозуміла, що неможливо одразу налагодити великий ринок збуту. Для цього потрібні значні фінансові інвестиції в господарство. Розраховувати можна тільки на себе, а не на тих, хто щось порадить чи пообіцяє.
Якось я поїхала на Троєщинський овочевий ринок і привезла звідти чоловіка, який займається продажем овочів і зелені, подивитися на моє господарство. Він був у захваті від тутешніх просторів, хотів співпрацювати. Проте почав доводити мені, що працювати без «хімії» не прибутково. Сказав, що треба витравити весь бур’ян гербіцидами. Звісно, я не погодилася. На цьому наша співпраця закінчилася.
Як успіх можу собі зарахувати добру реалізацію суниці та кропу. Цього року активно працювала із супермаркетом Good Wine, вони займаються продажем органічних продуктів. Однак магазини хочуть отримувати вже розфасовану продукцію, а в мене приміщення для фасування ще тільки в планах.
Нині я в пошуку своїх покупців. Так сталося, що Новий рік — 2013 я зустрічала в Пущі-Водиці на фестивалі розвитку та творчості «Зимова казка». Це був захід для широкої аудиторії, з’їхалося багато молоді, і я щиро була здивована тим, як добре вміють відпочивати сучасні молоді люди: весело, цікаво, але без алкоголю, з різноманітним вегетаріанським меню. Гадаю, що органічна продукція знайшла б свою аудиторію на подібних заходах і збираюся працювати у цьому напрямі.
— Які плани маєте на майбутній рік?
— Мій син хоче переїхати на територію господарства, щоб займатися ним постійно. Ми прокладаємо тут дорогу, щоб можна було заїхати після будь-якого дощу, не загрузаючи. Для нас це справді важливо, адже ситуація з крадіями критична, та й земля постійно потребує догляду.
Також у планах вирити тут копанку, щоб було зручно брати воду для поливу. На території господарства, де не копнеш — вода близько.
Обладнаємо приміщення, де фасуватимемо продукцію — напівфабрикати нікому не потрібні.
Плануємо розширити органічний портфель: маю досвід утримання кіз і хочу знову цим зайнятися — уже заплатила за нових сертифікованих тварин. Гектар поля відведено під сінокіс — це буде органічний корм для органічних кіз. Робитиму з козячого молока м’які та тверді сири. Спробуйте у Києві купити смачний козячий сир — ця ніша вільна.
Також плануємо зайнятися садівництвом. Для цього вибрали ділянку з кращими умовами, ніж у заплаві.
— Які культури плануєте посадити?
— Акцент хочу зробити на суниці, бо вона вже показала себе якнайкраще. Перцем і помідорами займатися більше не буду. Зосереджусь на ягідництві та зеленних культурах — руколі, спаржевому салаті, кропі, петрушці; посаджу моркву, буряк, капусту — це програма-мінімум. Також будуть гарбузи — до них нині додають трохи яблук і роблять сік. Покупець у мене на прикметі вже є — домовилася з власником фреш-клубу, який віддав перевагу моїй органічній продукції. У нього принципова позиція — хоче робити соки винятково з чистих продуктів, без «хімії». Подібна підтримка спонукає працювати далі.
— Чи не збираєтеся зайнятися зеленим туризмом?
— Дзвінкове — мальовничий куточок із чудовою природою, і до Києва недалеко, усі зручності цивілізації під боком. В Олександра Корнійчука навіть п’єса така є — «Приїздіть у Дзвінкове». Та й місця в мене достатньо. Хочу влаштувати симбіоз відпочинку на природі в мобільних дерев’яних будиночках, органічного харчування та можливості отримати інформацію про здоровий спосіб життя.
Інтерв’ю було надруковано у журналі Плантатор. Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі Плантатор та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».