Чим багатша країна, тим більше вона споживає індичатини

 

Перш ніж говорити про те, як в Україні розвиватиметься ринок індиківництва, слід з’ясувати загальний напрям розвитку нашої країни.

 

Сьогодні на державному рівні питання «куди нам, як країні, розвиватися» мало хто порушує. Наші можновладці переслідують, на жаль, здебільшого свої власні інтереси. Більшість серйозних питань розвитку агробізнесу стають «актуальними» та обговорюються — перед виборами та в популістському контексті. За весь період існування незалежної України перед країною не стояло жодної великої стратегічної економічної мети. Відсутність зрозумілого вектора розвитку призводить до невизначеності. Якщо обираємо євроінтеграцію, то робімо все, що для цього потрібно; якщо хочемо стати абсолютно незалежною трансконтинентальною країною, то спрямовуймо зусилля на будівництво незалежної держави.

 

Роль держави має проявлятися в вирішенні стратегічних завдань — це розвиток логістичних хабів транспортних артерій, створення привабливих умов для інвесторів. Ці питання має порушувати й розвивати держава. Від держави та бізнесу потрібні чіткі напрями розвитку, що відповідають глобальним світовим тенденціям, які дозволять реалізувати потенціал наших компаній.

 

Чи потрібно нам будувати виробництво під сертифікацію Євросоюзу, коли усі ми розуміємо, що Євросоюз не купуватиме нашу продукцію? Чи нам потрібно будувати своє виробництво у розрахунку на ринок Азії? Тоді це вже зовсім інша тема. Якщо ми обираємо такий шлях розвитку, то слід збиратися з представниками азіатських країн і домовлятися, потрібно під потреби цього ринку підлаштовувати сільське господарство.

 

От як розвивалось індиківництво в Польщі: Євросоюз профінансував будівництво величезної кількості індичих комплексів у Польщі, зокрема інвестував кошти у вирощування материнських стад і забійні цехи (для порівняння — в Україні нині працюють три забійних цехи на індичих виробництвах, а в Польщі їх побудували близько п’ятдесяти). Разом із налагодженим виробництвом і новими робочими місцями поляки отримали гарантований ринок збуту — Євросоюзу.

 

У нас же навіть якщо хтось сьогодні побудує мегавеличезні індичатники, ми з цією продукцією нікому не потрібні. Зацікавлений інвестор повинен мати гарантований ринок збуту. А ми поки що не знаємо, куди йдемо. Якщо ми у Євросоюз, тоді приходять інвестиції з Європейського Союзу — під це будуються інфраструктура, дороги, комунікації, виробництво. Тільки вклавши кошти, Євросоюз буде зацікавлений купувати вироблену в нас продукцію. Без цього не буде. Якщо прийде окремий якийсь інвестор, побудує тут індичу ферму, вона нікому тут не потрібна.

 

Індичатина навіть у розвинених країнах становить лише 10% споживання курятини. Чим багатша країна, тим більше вона споживає індичатини. В Україні ж індиківництво може розвиватися тільки в загальних програмах розвитку країни.

 

Сьогодні український аграрний бізнес на підйомі, є потенціал і в галузі індиківництва, не дивлячись на відсутність підтримки зі сторони держави. Ми можемо розвивати бізнес навіть в таких непростих умовах, але цей розвиток буде не інтенсивним, а екстенсивним.