Треба рухатися далі!

В «Агрофірмі ім. Шевченка» планують нарощувати виробництво молока та розвивати інфраструктуру. 

Попри несприятливі умови воєнного стану, експерти прогнозують подальше зростання обсягів виробництва молока промисловими фермами. Одна з причин — знецінення високомаржинального експортоорієнтованого зерна, яке стало вигідніше спрямовувати на потреби тваринництва. 

Чи рентабельними нині є молочний бізнес, і яким чином можна втримати собівартість молока, розповіла Алла Кравченко, директорка ТОВ «Агрофірма ім. Шевченка», що на Чернігівщині. 

— Пані Алло, то чи можна за теперішніх ринкових умов заробити на молоці? 

— Скажу так: станом на вересень ситуація з молоком стабілізувалася. З одного боку, вітчизняний ринок потребує молочної сировини, є конкуренція серед покупців. Десь від середини серпня молокозаводи почали телефонувати й просити молоко — бо дещо зрушилося питання експорту сировини. До нас по молоко їдуть із центральної України — там його вже не вистачає. У нашому регіоні, зокрема в Чернігівській і Сумській областях, молокозаводів немає, тож ми постачаємо сировину в Київ, Яготин, Вінницю, зокрема, співпрацюємо з ТОВ «Сандора», Вінницьким «Рошеном» і Яготинським молокозаводом. 

Цінова ситуація також стабілізувалася — ми можемо вибирати собі покупця і, відповідно, заробити на молоці. Звісно, завжди хочеться більшого, але завдяки низькій вартості зерна ми маємо рентабельне виробництво. Нині собівартість молока по агрофірмі — на рівні 8,50 грн/кг. 

Частка кормів у собівартості молока по агрофірмі становить 62–65%, і це завдяки низькій вартості зернової групи. Бо інші покупні складники кормів, премікси і далі зростають. Торік до 75% собівартості молока становили корми, а на кінець 2021 року — початок 2022-го ми фактично працювали «в нуль» через високу вартість зерна. 

Поки що не можна сказати, якою буде собівартість кормів і чи перекриє вона ринкову ціну зерна — ми тільки закінчили закладати кукурудзу на силос, а збирання зернової ще не починали. Ціна кукурудзи нині — 4–4,5 тис. грн/т. Вартість соняшникового шроту, який ми купуємо, по Чернігівській області 8–8,5 тис. грн/т — думаю, це буде рівень собівартості соняшнику. 

— Як можна втримати або навіть зменшити собівартість молока в умовах вашого господарства? 

— Як я вже сказала, левову частку собівартості становлять витрати на корми. Тут ми у вигіднішому становищі, бо маємо власну кормову базу — з 3500 га земель на 1000 га виробляємо зерно для потреб тваринництва. Нині ціна на зерно низька, і для нас, як для виробника молока, це добре, бо вона впливає й на інші складові собівартості молока, наприклад, пальне. 

Ми також ураховуємо ринкову ціну зерна та собівартість його виробництва. Якщо ринкова ціна висока, ми реалізуємо вирощену класну пшеницю, натомість для тваринницького комплексу закуповуємо на стороні фуражну пшеницю. Якщо ціна низька, краще зерно пропустити через тварину й отримати додатковий прибуток. 

Сьогодні немає достатньо вигідної маржі між собівартістю та ринковою ціною пшениці, тому ми не реалізовуємо зерно. Цього року собівартість пшениці становить майже 4 тис. грн/т, а ринкова ціна класної пшениці — 5,2 тис. грн/т з ПДВ, фуражної — 4,8–5 тис. грн/т. Тому, можливо, краще закласти зерно на зберігання й потім продати свою класну пшеницю, а фуражну купити для виготовлення кормів. 

Взагалі за період війни склалася парадоксальна цінова ситуація, яка перевернула всі наші економічні розрахунки, що працювали раніше. До 2020 року ми мали максимум 10–13% рентабельності, нарощуючи поголів’я. Нині, враховуючи низьку ціну зерна, його краще згодувати тваринам і реалізувати у вигляді молока чи м’яса. Особливо це стосується свинарства — ми також вирощуємо свиней і можемо порівнювати рентабельність цього виробництва з молочним. 2021 року рентабельність свинарського напряму була 5–7% завдяки власній кормовій базі. Натомість чимало підприємств у нашому районі, які працювали на покупних кормах, збанкрутували. Так ми купили СТОВ «Україна» із загальним поголів’ям 8 тис. голів, яке на той час працювало «в мінус». Завдяки власній кормовій базі ми за рік вивели свинокомплекс «у плюс». Цей приклад — відповідь на запитання, як зменшити собівартість продукції. 

Проте крім зерна корми містять інші складники, від яких залежить їхня вартість. От соняшниковий шрот, частка якого в кормах для ВРХ становить 10–15%, ми купували минулого літа по 2–2,5 тис. грн/т без ПДВ, а сьогодні — по 9 тис. грн/т (без ПДВ). А соняшник  нині коштує 8,5 тис. грн/т. Тому ситуація парадоксальна — логіки в ній я не бачу. Однак очевидно, що продавати зерно немає сенсу. 

— Чи маєте потужності для зберігання зерна? 

— Завдяки державним програмам і фондам, пов’язаним із Мінагрополітики та USAID, ми безплатно отримали зернові рукави та комплекс обладнання для завантаження/розвантаження рукавів. Тож маємо, де зберігати кукурудзу. Торік, ураховуючи проблеми зі збутом зерна та його зберіганням, поставили силосну банку для одночасного зберігання 7 тис. тонн кукурудзи, до кінця цього року плануємо поставити ще одну банку. 

Окрім того, почали будівництво елеватора на 30 тис. тонн, на який отримали дозвіл ще восени 2021 року. Звісно, через війну є невпевненість, бо бачимо, як росія нищить нашу агроінфраструктуру. Та ще й свіжі в пам’яті кадри, як рік тому через наше село Григорівка йшли колони танків, як розстріляли автобус із нашими працівниками, — з них один загинув, чотири поранених, — як обстріляли наші молоковози, що розвозили молоко по сусідніх селах, щоб не виливати. Було складно, страшно, але ми їздили на роботу — чимало наших спеціалістів живуть у Бахмачі, зокрема і я, часто лишалися ночувати на фермі. Люди не підвели. Але треба розвиватися, рухатися вперед, робити виробництво ефективнішим. 

Саме тому влітку минулого року ввели в експлуатацію комбікормовий завод продуктивністю 10 т/год, також маємо невеличкий соєвий завод. Купуємо тільки соняшниковий шрот і премікси. Власне виробництво кормів дуже впливає на їхню якість, адже ми чітко контролюємо вміст кожного інгредієнта, зокрема соєвої макухи — це основний протеїн, необхідний тварині. Ми знаємо, що там не вода, протеїн не занижено. 

Невдовзі плануємо ввести в експлуатацію власну лінію грануляції комбікормів і виробництво преміксів. Хочемо повністю перейти на власне виготовлення кормів, звісно, крім компонентів для вітамінно-мінеральної складової. У результаті з вартості кормів частково знизиться вартість логістики, а це значна сума. 

— Як власне виробництво кормів впливає на якісні показники молока? 

— Ми вже дійшли до того рівня розвитку, коли якість молока здебільшого залежить від комфорту тварини. Щоб вона була нагодована, суха та чиста, щоб не було перенасичення тварин у приміщенні. Тому ми не збільшуємо поки що поголів’я. Маємо нині 1080 голів дійного стада і без будівництва нових приміщень збільшувати його немає сенсу. 

От серпень цього року був спекотним, відповідно, збільшилися витрати на вентиляцію приміщень, споживання електроенергії зросло вдвічі, вартість якої також підвищилась. У результаті в серпні електроенергія становила 7% собівартості виробництва, а рік тому — 3–4%. Але якщо не вмикати систему вентиляції, то за добу надої падають на тонну, а підвищуємо їх протягом тижня. Можна зробити закрите кондиційоване приміщення, але затрати на енергоспоживання не перекриють бажаний результат. 

— Окрім системи вентиляції, які умови для комфортного утримання корів створено? 

— Наш власник Андрій Іваненко, перш ніж будувати корівник, об’їздив чимало ферм у Європі й Америці. Особливо багато перейняв у голландських ферм. Експериментували з підлоговим покриттям, кормовими столами, вентиляцією. У результаті маємо приміщення на 700 голів із безприв’язним утриманням, де створено сприятливий для корів мікроклімат. У літню спеку на фермі температура тримається на рівні трохи вищому за 25 градусів, а це ж безпосередньо впливає на надої. 

Наші партнери з молокозаводів, які періодично навідуються на ферму, дивуються, які чисті в нас корови. Зона відпочинку вкрита соломою, тож корови відпочивають на м’якій підстилці, не травмуються. Гумове покриття лишили тільки на переходах. До речі, солому маємо в необмеженій кількості — ще один плюс власної землі. 

Маємо доїльну установку типу «Карусель», де унеможливлено людський чинник, що відповідно впливає й на якість молока. Красномовний приклад: з нашого молока, яке ми постачали тоді ще на «Вімм-Білль-Данн Україна» (тепер — «Сандора») виготовляли тільки дитяче харчування. З початком війни, коли «Сандора» припинила виробництво, до нас зайшов «Рошен». Коли «Рошен» уперше провели дослідження нашого молока на якісні показники, їхня реакція була стриманою: «Щось у вас аж занадто добре». Але коли технолог-інспектор із Вінниці побувала на фермі, вона була «дуже приємно здивована». Тепер ми — один із найкращих їхніх постачальників. 

— На якість молока впливає і стан поголів’я. Як працюєте над оновленням дійного стада? 

— Коли наш власник 2013 року купив агрофірму, тут було 400 голів змішаних порід, де переважала симентальська порода. Почали працювати над оновленням стада за рахунок голштинської породи. Виникли чималі проблеми зі здоров’ям поголів’я, але завдяки консультаційному підтриманню поступово з ними справилися, оновили породу. 

Цього року почали робити геномне оцінювання ВРХ через аме риканську компанію. Уже протестували 250 тели чок і будемо й надалі рухатися у цьому напрямі. Хоч це й дорога процедура, але якісні показники ми можемо підвищити тільки чистопородним здоровим стадом. А геномне оцінювання дасть нам змогу осіменити теличок спермою того бугая, який забезпечить максимальний результат. 

Теличок осіменяємо 100%-ю сексованою спермою найкращих світових бугаїв-плідників. 

Це все — заслуга нашого власника Андрія Іваненка, який прагне досконалості у виробництві, рівняється на американські чи голландські ферми. В принципі в нас і команда молода, яким це цікаво — віком 35+, коли вже є досвід, навички й бажання вдосконалюватися. 

Хоч насправді існує брак професійних кадрів, насамперед спеціалістів вищого рівня, наприклад, ветлікарів, технологів, лаборантів для визначення якості кормів — можливо, тому, що працюємо на селі. У нас головний зоотехнік, керівник молочної ферми, свинокомплексу, технолог — з інших регіонів. Але допомагаємо їм із житлом, створюємо умови для роботи — так залучаємо спеціалістів. 

— Доводилося чути, що підвищення продуктивності корів має для тварин негативні наслідки — вони більше хворіють. Де для вас межа зростання надоїв? 

— Валовий надій по агрофірмі нині становить 33–35 т/доба, жирність у середньому 3,7–3,8% влітку, до 4% — взимку. Влітку корови більше потерпають від теплового стресу, від чого жирність молока падає на 0,2%. Підвищувати ще більше надої дуже важко. Якщо жир ще можна регулювати кормами, то білок не піддається регулюванню. Окрім того, маємо багато новотільних корів, що також впливає на ці показники. 

Ми маємо високопродуктивні групи корів, середній надій яких до 45 л/добу. 

Нині маємо статус племрепродуктора з розведення ВРХ голштинської породи, але нетелей не продаємо — в нинішніх умовах господарювання ринок нетеля «заморожено». Тому ремонтуємо своє стадо, вибраковуємо корів, які дають менше як 20 літрів молока на добу. 

— Агрофірма має три напрями — рослинництво, молочне скотарство та свинарство. Як диверсифікація впливає на загальну рентабельність компанії? Чи виправдала себе купівля колись збиткового свинокомплексу? 

— На стан усіх галузей вплинула війна. Щоб підприємство працювало стабільно, треба мати постійний дохід. А це забезпечує тваринництво. Бо рослинництво — сезонне виробництво, тваринництво — робота протягом року. Тому потрібен баланс. 

2019–2020 рр. свинарство було дуже збитковим, але тоді зерно було в ціні й давало 60% прибутку агрофірмі. Бо його собівартість була низькою, зокрема через низьку вартість посівного матеріалу. Натомість прибутковість тваринництва коливається, є велика залежність від кількості поголів’я. Так, коли молочне стадо збільшилось до понад 900 голів, тоді стали отримувати прибуток. 

Аналогічна ситуація щодо свиней: 2017 року загальне поголів’я становило 8 тис., 2020-го — 16 тис., тоді на ньому почали заробляти. Але з огляду на високу ціну зерна свинарство було «в мінусі» — ми будувалися на той час, були проблеми з вільними коштами. А коли вийшли на повний цикл, коли маточне поголів’я зросло до тисячі голів, почався розвиток. 

Тому, як я вже сказала, треба розвиватися. Хочемо довести кількість дійного стада до 1500 голів. А для цього розпочали будівництво ще одного сучасного приміщення на 400 голів за найкращими технологіями, які реально працюють. Бо виробництво може бути рентабельним, якщо кількість поголів’я поєднується із сучасними технологіями та якісним утриманням.